Теорія і методика виховання - Омеляненко В.Л. - Диспут – як форма позакласної роботи

У розвитку школярів настає такий період, коли вони не задовольняються інформацією класного керівника про правила та норми поведінки. Зростає рівень соціального розвитку юнаків і дівчат, формуються такі важливі якості, як самооцінка, критичність, соціальна активність, прагнення самостійно розібратися у складних обставинах дії моральних категорій, з'являється здатність до критичного мислення. Тому старшокласники більш схильні до участі у такій цікавій формі позакласної роботи, як диспут. Диспут — це усний публічний спір при обговоренні наукових, політичних, моральних та інших проблем з метою пошуків істини.

У системі виховання школярів під спором (суперечкою) розуміють будь-яке зіткнення думок, розбіжність у поглядах на певне коло питань, проблем, словесну боротьбу, коли кожен з опонентів відстоює свою правоту. Є й інші слова для означення цієї форми спілкування: дискусія, дебати.

На характер суперечки впливає багато факторів: тема диспуту, його мета, соціально-моральна значимість предмета суперечки, кількість учасників, а також — форми і методи проведення. Предметом суперечки в учнівському диспуті найчастіше бувають загальнолюдські та національні моральні цінності, які по-справжньому цікавлять школярів. На характер диспуту впливає кількість осіб, які беруть у ньому активну участь.

Виділяють три основні види диспуту: суперечка-монолог (людина сперечається сама з собою, це так звана внутрішня суперечка); суперечка-діалог (полемізують дві особи). Суперечка-діалог може бути масовою (беруть участь усі учасники) і груповою (сперечається група учнів у присутності всіх учасників).

Розрізняють організовані та неорганізовані (стихійні) диспути. Класний керівник передусім має турбуватися про залучення учнів до організованого диспуту. Всі старшокласники повинні пройти цю школу соціального становлення, щоб здобути належний досвід і згодом брати участь у стихійних диспутах з розрахунком на успіх.

Ефективність диспуту залежить певною мірою від кількості учасників. Оптимальною є група з 15—20 осіб. Вони мають бути членами одного колективу, добре знати один одного, зважати на особливості темпераменту та характеру.

Диспут вимагає значного інтелектуального й емоційного напруження. З цього погляду важливо створювати позитивну емоційну атмосферу в колективі, члени якого вступили в суперечку. Дискутуючи, старшокласники мають змогу виявити свою ерудицію в різних галузях знань, надбання соціального досвіду, рівень володіння моральними цінностями, переконаннями. Тому диспут — це не лише з'ясування істини, а передусім — своєрідний шлях і засіб для "гімнастики розуму і почуттів". Учасники диспуту мають змогу утвердити свою позицію в колективі, піднятися ще на одну сходинку соціальної зрілості. Важливо, щоб у підготовці та проведенні диспуту брали участь усі учні. Тут не варто допускати поділу вихованців на "акторів" і "глядачів". Головне завдання класного керівника — створити оптимальні умови для активної соціальної й інтелектуальної діяльності кожного юнака і кожної дівчини.

При виборі теми диспуту необхідно потурбуватися, щоб предмет розмови був досить серйозним, спонукав учасників до роздумів, до бажання віднайти істину.

Визначивши тему майбутнього диспуту, класний керівник спільно з учнями має сформувати коло питань, які є предметом дискусії. їх має бути небагато (5—6). Між ними має чітко проглядатися належний логічний зв'язок. Необхідно, щоб формулювання питань спонукало учасників до неоднозначності висловлювання думок.

Наступний етап у підготовці диспуту — добір літератури. Адже учасники мають виявити знання і бути переконливими. Стихійного соціального досвіду для цього не досить. Диспут проходить ефективно, коли учні збагачуються певними науковими уявленнями про проблеми, які обговорюються, добирають яскраві факти, щоб аргументувати свої судження. Вихідним матеріалом для диспуту можуть слугувати результати анкетування учнів із визначеної теми, письмові твори, результати тестування. Класний керівник рекомендує літературу до диспуту.

Тема диспуту, питання, що пропонуються для обговорення, список рекомендованої літератури оприлюднюються на плакаті-запрошенні за 2—3 тижні до диспуту. Учитель-вихователь упродовж цього часу зі своїми помічниками організовує учнів на опрацювання рекомендованої літератури, постійно підтримує інтерес до проблем диспуту.

Успіх диспуту залежить від низки факторів. По-перше, потрібно завчасно створити в учнівському колективі психологічне передчуття чогось цікавого, привабливого і підтримувати його до початку диспуту. А сам диспут має проходити так, щоб ці передчуття справдилися. По-друге, слід подбати про створення неординарної обстановки цього дійства: прибрана кімната, квіти, музика, демонстрування слайдів тощо. По-третє, перед диспутом учні повинні відпочити від занять.

Не варто обмежувати диспут суворими часовими рамками. Його тривалість залежить від теми, ситуації, активності та емоційного стану учасників. По-четверте, хід диспуту, його результативність багато в чому залежать від ведучого. На перших етапах доцільно, щоб ведучим був класний керівник. Адже це — початок школи соціального досвіду і самоутвердження учнів у колективі.

Класний керівник має показати методику проведення диспуту, безпосереднього керівництва ходом суперечки, але ні в якому разі не виявляти зверхності, менторства. Він виконує роль рівноправного учасника диспуту. З часом функція ведучого передається одному із членів колективу. По-п'яте, поведінка учасників диспуту, їхнє внутрішнє розкріпачення залежать і від стилю спілкування. Тому навіть розміщення учнів за столами має сприяти демократичності заходу (столи поставлені колом, ведучий сидить у цьому ж колі).

Важливо, щоб учні добре знали правила диспуту і дотримувалися їх* ІД правила варто написати на плакаті, завчасно пояснити їх зміст вихованцям і вивісити на видному місці в кімнаті, де проходитиме диспут. Прикладом може бути таке оголошення:

Пам'ятай і дотримуйся правил диспуту:

• перш ніж сперечатися, з'ясуй тему диспуту;

• сперечайся чесно та щиро. Не спотворюй і не перекручуй думок і слів свого опонента;

• починаючи суперечку, зрозуміло і повно вислови свої судження та положення, які маєш захищати, або правильність яких маєш доводити;

• пам'ятай, що переконливим доказом, кращим засобом заперечення є точні й аргументовані факти;

• доводячи і заперечуючи, говори зрозуміло, просто, чітко, точно;

• з розумінням і повагою стався до думок своїх співрозмовників;

• якщо довели помилковість твоїх суджень, думок, май мужність визнати правоту опонентів;

• не переривай виступу опонента на півслові. Дочекайся, поки він висловить свою думку, а тоді починай полеміку;

• будь терпимим і толерантним у взаєминах з учасниками диспуту;

• закінчуючи виступ, сформулюй висновки;

• у ході суперечки концентруй увагу не на особистості опонента, а на суті його думки;

• чітко дотримуйся встановленого регламенту;

• говори не від імені абстрактного колективу, а лише від себе;

• головне в диспуті — аргументи, факти, докази, логіка. Міміка, жести, вигуки не замінять головного;

• якщо не маєш власної думки або приховуєш її, краще не бери участі в суперечці.

Керівник диспуту несе відповідальність за його успіх. Він має уважно слухати тих, хто виступає, фіксувати думки учасників, спрямовувати їх у потрібне русло, намагатися, щоб виступи опонентів не виходили за межі диспуту чи конкретного питання, відчувати настрій кожного учасника, стимулювати інтелектуальну активність вихованців, вчасно, логічно і доцільно генерувати ідеї, думки, стежити за логічною послідовністю диспуту.

Починати диспут доречно зі вступного слова ведучого, в якому він називає тему, основні аспекти проблеми, що розглядається. Щоб залучити вихованців до розмови, варто повідомити їм цікавий факт, певну життєву ситуацію, яка б спонукала до роздумів і бажання висловлюватися.

Ведучий не повинен задовольнятися виступами лише активних учасників. Є вихованці, які через особливості свого темпераменту (флегматик, меланхолік) соромляться виступати, борються з ваганнями; їм важко подолати гальмівні установки. Тому треба час від часу запрошувати таких учнів до висловлювання думок щодо того чи іншого питання, підбадьорювати їх.

Керівнику диспуту мають бути притаманні тактовність, делікатність, толерантність. Не варто обривати висловлювання учасників на півслові чи дорікати їм за судження, навіть, якщо вони помилкові. Головне — цінувати самостійність і активність думки, сміливість оприлюднити і відстояти її.

Ведучий у кінці диспуту має підбити підсумки, подякувати всім за участь, активність і самостійність у судженнях, окремо виділити найцінніші положення і проблеми, щодо яких вдалося дійти згоди, закликати учнів до подальших роздумів щодо порушених питань. Буває, що час диспуту затягнувся, учні виявляють значну активність, не всі питання розглянули. За згоди учасників можна запропонувати продовжити розмову іншим разом.

Під час диспуту можна вдаватися до так званих емоційних пауз і послухати пісню, вірш. Але ці паузи не повинні переводити думки учасників у інше русло, відволікати від головної проблеми.