Технологія і техніка шкільного уроку - Кузьмінський А.І. - 4.2. Якості вчителя-вихователя

Праця вчителя складна, важка і надзвичайно відповідальна. В.О. Сухомлинський, розмірковуючи про унікальність учительської професії, писав: "Працю вчителя ні з чим не можна ні порівняти, ні зіставити. Ткач уже через годину бачить плоди своєї роботи. Сталевар через кілька годин радіє з вогненного потоку металу. Хлібороб, сіяч через кілька місяців милується колосками і жменею зерна, вирощеного в полі... А вчителеві треба працювати роки, щоб побачити предмет свого творіння, буває, минають десятиріччя, і ледве-ледве починає позначатися те, що ти замислив. Нікого так часто не відвідує почуття незадоволення, як учителя, ні в якому ділі помилки і невдачі не ведуть до таких наслідків, як в учительському".

Учителеві для якісного виконання своїх професійних функцій, виправдання довір'я суспільства щодо виховання молодого покоління необхідно мати добру фахову підготовку, яка залежить і від його особистих якостей. Професійна діяльність учителя ускладнюється ще й певними соціальними обставинами. Кожна людина в процесі задоволення своїх потреб прагне обрати кращі умови, чинники: відвідати театральну виставу за участю талановитих акторів, піти на прийом до кваліфікованого лікаря, замовити одяг у дизайнера високої кваліфікації. Батьки, які турбуються про те, щоб їхня дитина отримала якісну освіту, належне виховання, також прагнуть, щоб їхня дитина потрапила до рук хорошого вчителя-вихователя. Та не завжди вдається це бажання реалізувати. Скажімо, в населеному пункті є лише одна школа з постійним складом учителів. Тут уже не до вибору. У великих містах також учні мають відвідувати, в основному, школу в своєму мікрорайоні. Тому батькам нерідко доводиться шкодувати, що вона потрапила до слабкого вчителя і сподівання не справдилися.

В.О. Сухомлинський усе своє педагогічне життя мріяв, щоб усі діти потрапляли до рук хороших учителів. І не лише мріяв, а й багато працював над питаннями формування професіоналізму вчителів. У фундаментальній праці "Павлиська середня школа" Василь Олександрович писав: "Що означає хороший учитель? Це насамперед людина, яка любить дітей, знаходить радість у спілкуванні з ними, вірить у те, що кожна дитина може стати доброю людиною, вміє дружити з дітьми, бере близько до серця дитячі радощі і прикрощі, знає душу дитини, ніколи не забуває, що й сам він був дитиною.

Хороший вчитель — це, по-друге, людина, що добре знає науку, на основі якої побудований предмет, котрий він викладає, закохана в цю науку, знає її горизонт найновіші відкриття, дослідження, досягнення. Гордістю школи стає вчитель, який, на доповнення до сказаного, сам небайдужий до проблем, над якими б'ється його наука, здатний до самостійного дослідження...

...Хороший учитель — це, по-третє, людина, яка знає психологію і педагогіку, розуміє і відчуває, що без знання науки про виховання працювати з дітьми неможливо.

Хороший учитель — це, по-четверте, людина, яка досконало володіє вміннями в тій чи іншій трудовій діяльності, майстер своєї справи. Дуже важливо, щоб у школі був і чудовий садівник, і людина, закохана в машини, і майстер електротехніки, і столяр, і рослинник, який любить поратися на навчально-дослідній ділянці. У добрій школі кожний учитель має яку-небудь трудову пристрасть"1.

Кожна професія вимагає від людини володіння відповідними особистісними якостями як базою для формування професіоналізму в галузі тієї чи іншої діяльності.

Свого часу (20-ті роки XX ст.) в системі психологічних і педагогічних наук розроблялася окрема галузь, яка називалася психотехнікою. Психотехніка — це наука, яка вивчала питання придатності людини до тої чи тої професії. В рамках психотехніки розвивалася професіографія, яка розглядала питання, що стосуються психофізіологічної характеристики різних професій. Адже найперше, що необхідно для вирішення питання, яка професія людині найбільше підходить, це визначити, які якості необхідні для ефективного виконання певної роботи. Важливо не лише вказати на основні суттєво-необхідні якості та вміння, але й зазначити, наскільки вони важливі для заняття певним видом діяльності, наскільки піддаються формуванню. Усі ці показники експлікуються в професіограмі. Професіограма — це опис вимог, соціально-психологічних і фізіологічних особистісних якостей людини, які необхідні для ефективної діяльності в рамках конкретної професії.

В ідеальному плані для кожної професії необхідно складати професіограму. Завдання це складне й багатогранне. Воно ускладнюється ще й тим, що з погляду розвитку науки й техніки, динаміки соціальних взаємин постійно треба враховувати зміни щодо діяльності людини в рамках певної професії. Тому це категорія динамічна, багато аспектна і змінна. Зокрема, професія сучасного вчителя вимагає дещо інших якостей, ніж у 30-х роках XX ст.

Вчитель має володіти такими якостями:

1. Любов до дітей.

Вміння бачити у своїх вихованцях юних громадян з невичерпними можливостями. Український письменник І.Я. Франко, розмірковуючи над сутністю й складниками педагогічного таланту, писав:

Усяким людям всякі дари:

Одному ясний, сильний ум,

Що не знаходить в світі пари;

Другому рій крилатих дум,

Що, мов орли, летять за хмари,

Ще іншим руки золоті:

Що очі бачуть, руки вдіють.

Який же дар дістали ті,

Що так дітей учити вміють?

Мені здається, в скарбі тім

Любві найбільш дісталось їм1.

Ця думка не покидала й В.О. Сухомлинського. "Що було найголовніше в моєму житті? — запитує він і відповідає. Без вагань відповідаю: любов до дітей"2.

Російський письменник Л.М. Толстой, який пройшов школу вчительства в Яснополянській школі, також указував на важливість у діяльності вчителя такої якості, як любов до дітей: "Якщо вчитель має тільки любов до справи, він буде добрим учителем. Якщо вчитель відчуває тільки любов до учня, як батько, мати, він буде кращим за того вчителя, який прочитав усі книжки, але не відчуває любові ні до справи, ні до учнів. Якщо вчитель поєднує в собі любов до справи і до учня, він — досконалий учитель".

Приклад

В одній сільській школі працювала вчителька початкових класів М. Вона з відзнакою закінчила педагогічне училище, мала добру методичну підготовку, вже вісім років навчала дітей початкових класів. Але впродовж усіх років праці вчителька перебувала в стані безкінечних конфліктів з учнями та їхніми батьками. Директорові школи доводилося багато працювати над розв'язанням та упередженням конфліктних ситуацій. Вникнення керівника школи в цю проблему дало змогу з'ясувати основну причину таких ненормальних взаємин учительки з учнями. Це — патологічна нелюбов М. до дітей. Поради директора школи й колег не справляли позитивного впливу на поведінку вчительки. Спільними зусиллями вдалося перевести М. на посаду бібліотекарки в будинку культури. Лише таким чином здобули спокій діти, їхні батьки і сама вчителька.

2. Почуття людської гідності.

Гідність — це сукупність рис, що характеризують позитивні моральні якості людини; усвідомлення нею своєї громадської ваги, громадського обов'язку. Як форма вияву соціальної й моральної свободи поняття "гідність" є правом людини на повагу, визнання її прав і одночасно передбачає усвідомлення нею свого обов'язку й відповідальності перед суспільством. Щоб виховувати учнів, педагог сам має бути вихованим. Щоб формувати у вихованців високі морально-духовні якості, педагог передусім сам повинен бути носієм цих якостей, незаперечним взірцем, ідеалом для наслідування. "У вихованні, — писав К.Д. Ушинський, — все повинно базуватися на особі вихователя, тому що виховна сила виливається тільки з живого джерела людської особистості. Ніякі статути й програми, ніякий штучний організм закладу, хоч би як хитро він був придуманий, не може замінити особистості в справі виховання... Без особистого безпосереднього впливу вихователя на вихованця, що проникає в характер, навчання не можливе. Тільки особистість може діяти на розвиток і визначення особистості, тільки характером можна формувати характер. Причини такого морального магнетизування приховані глибоко в природі людини".

3. Чесність, совісність, справедливість, об'єктивність.

Це ті якості, що їх найбільше поціновують вихованці в учителеві. Розглядаючи ці якості, необхідно виходити з розуміння сутності понять "совість" і "честь". Совість — це категорія етики, що характеризує здатність людини здійснювати контроль за власною діяльністю, давати об'єктивну оцінку своїм діям. В.О. Сухомлинський називав совість власним суддею, недремним охоронцем учинків, розуму. "Совість немислима без постійного нагромадження в підсвідомості інформації про благородну людську поведінку: любов до людини, прагнення до взаємодопомоги, відраза і непримиренність до насильства над людиною, обов'язок перед колективом і суспільством, нетерпимість до неробства, лінощів, дармоїдства, глибока повага до старих, співчуття до кволих. Совість підкоряється свідомості, розумові — "цареві в голові", як говорить народна мудрість".

Лише совість є внутрішнім контролером власної діяльності, мірилом відповідальності за свої вчинки. Совість стоїть в одному ряду зі словом сумління, яке означає почуття усвідомлення моральної відповідальності за свою поведінку і вчинки перед собою й суспільством. "Сумління, — зауважував В.О. Сухомлинський, — це, образно кажучи, емоційний вартовий переконань".

Честь — це категорія етики, що характеризує особистість з позиції готовності відстоювати, підтримувати достоїнство, репутацію свою особисту чи спільноти, до якої вона належить. У народі поняття честі виступає важливим критерієм моральної досконалості особистості. Тому молодим людям нагадують: "Бережи одяг з нову, а честь змолоду".

Учитель-вихователь за своєю професією впродовж усього життя перебуває на сцені "педагогічного театру". Він назавжди "викликаний до дошки". На нього дивляться сотні очей вихованців, їхніх батьків, співвітчизників. І всі вони чекають від учителя виявів чеснот, совісності, справедливості й високої моральності.

4. Витримка, стриманість, терпеливість.

Без цих рис учителеві аж ніяк не можна. Адже йому щоденно доводиться спілкуватися з дітьми, які ще не мають достатнього соціального досвіду, не завжди діють відповідно до встановлених правил і норм, схильні до пустощів. Вихованці з раннього віку прагнуть спілкуватися зі своїми ровесниками, старшими людьми. Але в них не сформовані належним чином уміння й навички поведінки, недостатньо розвинений рівень самооцінки. Тому природно, що в них час від часу трапляються порушення, помилки у стосунках з іншими людьми. Це нормальний стан перебігу подій. Учитель завжди має стримувати себе, не квапитись приймати необдумані рішення, особливо в стані афекту. Потрібно терпеливо, наполегливо працювати над формуванням в учнів відповідних умінь і навичок у поведінці.

Виховання — досить тривалий процес, і результат зусиль проявляється нешвидко. Тому без терпеливості, без сподівань на результативність своїх дій у перспективі педагогові не обійтись.

5. Організаторські здібності, вміння працювати з дитячим колективом.

Учитель повинен уміти організовувати як себе, так і вихованців на різні види діяльності. У навчально-виховному процесі встановлюються не лише парні взаємини (учитель — учень), а й стосунки між учителем і дитячим колективом. Уміння організувати колектив, працювати з ним — це, з одного боку, запорука успіху навчально-виховної роботи, а з іншого — підготовка вихованців до активної діяльності в умовах співіснування та спів діяльності в соціальних колективах дорослих. A.C. Макаренко не уявляв процесу виховання особистості поза колективом. Виховання особистості в колективі і через колектив — один з важливих принципів процесу виховання. Він випливає із сутності людини як соціальної істоти. Люди з давніх-давен жили групами, об'єднаннями, племенами, кланами та ін. Це давало змогу створювати оптимальні умови для виживання, збереження й продовження роду, добування їжі, будівництва житла, здійснювання обрядів, ритуалів, захисту від стихій, оборони від ворогів. З упевненістю можна стверджувати, що величезні досягнення людства в освоєнні природних багатств, у розвитку науки й техніки — результат колективної діяльності. Колектив — це геніальний "формовитвір" соціальної діяльності людства, важлива передумова розвитку як окремої особистості, так і соціуму.

В.О. Сухомлинський у роботі "Методика виховання колективу" писав: "Найважливіший період становлення особистості майбутнього громадянина країни Рад — шкільні роки. Тому виняткову роль у формуванні підростаючої людини відіграє шкільний колектив. Саме він є основним соціальним середовищем, в якому виховуються потреби, розкриваються задатки, формуються здібності особистості. У шкільному колективі з його багатогранними відносинами завдяки спільній діяльності його членів забезпечується всебічний розвиток особистості, належна підготовка дітей і молоді до виробничої праці, до активної участі в суспільному житті, до оборони Батьківщини".

6. Всебічний розвиток.

Діти схильні до активного пізнання навколишньої дійсності, вони бажають отримати відповідь на безліч питань. І насамперед вони чекають задоволення своїх пізнавальних інтересів від батьків і вчителів. Оскільки більшість батьків не має належної педагогічної підготовки, то вчителеві доводиться щоденно допомагати учням свідомо пізнавати невідомий для них світ природи й суспільних відносин. Тому, окрім глибоких знань зі своєї навчальної дисципліни, вчитель має володіти певним колом знань з інших різноманітних галузей. А це досягається лише щоденною копіткою працею.

7. Принциповість і вимогливість.

Ці якості лежать в основі педагогічного спілкування вчителя з вихованцями. У сфері виховання вчитель повинен мати міцний ґрунт, певне вістря, навколо якого й будується вся його діяльність. Принциповість педагога має випливати з глибокого розуміння ним виховних завдань, знань закономірностей навчально-виховного процесу, особливостей анатомо-фізіологічного і психічного розвитку дітей певної вікової групи.

Вимогливість — це той інструмент, за допомогою якого вчитель допомагає вихованцеві сформувати певні вміння й навички. Питанням місця й ролі вимоги в системі виховання особливого значення надавав A.C. Макаренко. Він стверджував, що розумна система вимог не тільки законна, але й необхідна. Вона допомагає сформуватись міцному людському характеру, виховує почуття відповідальності, тренує волю, формує людську гідність, уміння чинити опір спокусам і переборювати їх.

Діалектичне поєднання методу вимог з методами переконування та прикладу формує гідну поведінку особистості. Кожен вихователь (батьки, вихователь у дитячому садочку, учитель у школі та ін.) повинен, по-перше, висувати перед дитиною й колективом посильні, реальні вимоги і, по-друге, наполегливо домагатися їх виконання. Чим раніше вихованець відчує систему об'єктивних вимог з боку педагога, тим менше доведеться вимагати, тим природніше складеться стиль взаємин у системі спілкування. В колективі, де вибудовується чітка безкомпромісна система вимог, яскраво проявляється захищеність особистості. До речі, вихованці завжди схвально ставляться до проявів розумних вимог з боку вихователя.

8. Оптимізм, любов до життя.

Учитель завжди працює з колективом дітей. А для них характерні почуття радості, веселості, мажору. Тому вчитель передусім має задавати тон бадьорості, оптимізму. A.C. Макаренко постійно домагався забезпечення мажорного настрою в дитячому колективі. "Відмінними ознаками стилю радянського дитячого колективу, — писав він, — я вважаю такі. По-перше, мажор. Я ставлю головною цю якість. Постійна бадьорість, ніяких похмурих облич, ніяких кислих виразів, постійна готовність діяти, райдужний настрій, саме мажорний, веселий, бадьорий настрій, але ніяк не істеричність. Готовність до корисних дій, додій цікавих, додій змістовних, обдуманих, але ні в якому разі не до розгардіяшу, зойків, крику, не до безладних зоологічних дій"1.

Учитель має приходити на кожний урок з добрим, мажорним настроєм, заряджаючи ним своїх вихованців. У ході уроку слід підтримувати позитивні емоції учнів. Це сприяє активізації мисленнєвої діяльності дітей, знімає гальмівні процеси. Інколи задають запитання: "З чим учні мають вийти з уроку?" Продуктивною в цьому плані може бути відповідь: "З добрим настроєм, із задоволенням". У цьому певність того, що і на наступний урок діти прийдуть з очікуванням отримати таке ж задоволення. В.О. Сухомлинський писав: "Дати дітям радість праці, радість успіху в навчанні, пробудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності — це перша заповідь виховання".

Одночасно з пробудженням радості пізнання вчитель має утверджувати й підтримувати віру в духовні сили вихованців, надію на те, що в процесі виховання можна сформувати благородні риси в будь-якого школяра. Мудрість педагога проявляється ще й у тому, щоб усвідомлювати, що в розумовій сфері внаслідок різного рівня інтелектуальних можливостей не кожна дитина може досягти бажаних успіхів. Зате в морально-духовній сфері кожній дитині доступні вершини. Якраз цей чинник має бути джерелом оптимізму вчителя.

9. Чуйність, гуманне ставлення до людей.

Праця вчителя-вихователя спрямована на створення найвищих цінностей на землі — скарбів розуму й душі. Масовий технократичний вплив на особистість, відірваність значної частини дітей від природи, наслідки багатолітнього жорсткого пресу тоталітаризму, завищена прагматизованість і егоїстичність нинішнього укладу життя вкрай негативно впливають на формування почуттів ніжності, чуйності, глибокої поваги до людини, бачення в ній найвищої цінності. Тому саме вчитель своєю чуйністю, гуманістичною спрямованістю має компенсувати те негативне, що не дає змоги прорости в дитячих серцях паросткам доброти. Школа в особі вчителя має стати тим духовним храмом, де кожна дитина відчувала б справді гуманне ставлення до себе, мала змогу знайти в цьому храмі спокій і захист від впливу жорстокості, насилля, зневаги до неї.

В.О. Сухомлинському ще за його життя деякі педагоги доби технократії дорікали, що його практична діяльність у школі й наукові праці спрямовані на пропаганду своєрідного "толстовства", м'якотілості, "морального сюсюкання". І лише з позицій філософії людино центризму XXI ст. ми можемо поцінувати діяльність Василя Олександровича як апостола пріоритетності морально-духовних вартостей. У праці "Народження громадянина" він писав: "Гуманність, чуйність до людини, готовність прийти їй на допомогу — ці елементарні риси людяності, порядності мають стати надбанням, особистим моральним багатством кожного вихованця. Я вбачаю одне з найважливіших виховних завдань школи в тому, щоб утвердити в кожній людині доброту й сердечність, чутливість до всього живого, в чому втілені краса й велич життя... Не можуть бути доступними високі ідеали безсердечній людині, не здатній до тонких переживань. Безсердечність породжує байдужість до людей, байдужість — себелюбство, себелюбство — жорстокість".

Учитель-вихователь у своїй діяльності повинен виступати не лише носієм знань і трансляції їх учням, а передусім хранителем морально-духовних цінностей, якими має збагачувати своїх вихованців.

10. Творчий склад мислення.

Ця якість також зумовлена винятковими особливостями професії вчителя. З одного боку, вчителеві необхідно постійно перебувати в творчому пошуку при підготовці до кожного уроку. Урок — це своєрідна невелика вистава. Тому вчителеві доводиться виступати в ролі й автора сценарію, і режисера, і актора. Без творчого підходу тут не обійтися. З іншого ж боку, вихователь постійно спілкується з учнями на уроці, поза уроком, щоденно перебуває в різних педагогічних ситуаціях, в яких доводиться невідкладно розв'язувати безліч завдань, часто не передбачуваних. Учитель математики прийшов на урок у 10-й клас і побачив, що на класній дошці крейдою намальовано дружній шарж на нього. Потрібно тут же приймати рішення. Немає часу ні на роздуми, ні на поради з кимсь.

Молода вчителька літератури дала учням 11-го класу завдання написати домашній твір на тему: "Мої моральні цінності". Через кілька днів усі учні здали зошити зі своїми творчими роботами. Перевіряючи твори, вчителька зі здивуванням прочитала опис Сергія про кохання. Але основний зміст твору був присвячений тому, що Сергій щиро зізнавався вчительці в коханні до неї, відверто описував свої почуття.

Нестандартна ситуація. Вона вимагає від педагога знову ж таки творчого підходу. І тут не можна скористатися ані стандартними алгоритмами, ані порадами-рецептами. Успіх розв'язання проблеми залежить лише від вияву педагогом творчого начала, майстерності й такту.

Діяльність педагога певною мірою споріднена з професією актора. Обидві вони потребують вияву творчості. Та все ж між ними є суттєва відмінність. Актор перед виступом у виставі на сцені тривалий час під керівництвом досвідченого режисера продумує і відпрацьовує всі елементи свого дійства і взаємодії з іншими акторами, які беруть участь у виставі. До дрібниць відпрацьовуються мізансцени, голос, міміка, жести та ін. А вчитель не має такої можливості. Кожен крок його діяльності — на уроці, поза уроком потребує творчого підходу, експромту.

11. Тактовність.

Педагогічний такт (від лат. tactus — відчуття, дотик, дія) — це почуття міри, відчуття й розуміння конкретного стану вихованця, людини, з якою відбувається спілкування, що підказує вихователеві найделікатніший спосіб поведінки в різних ситуаціях, уміння обирати найбільш доцільний підхід до особистості в системі виховних взаємин з нею.

Тактовність - - особлива якість учителя-вихователя. Та й не тільки вчителя, а й кожної людини, яка вступає у спілкування з іншими людьми. Це визначальний чинник успішності й ефективності виховної роботи, вияв гуманності в стосунках з людьми.

К.Д. Ушинський, розмірковуючи про місце й роль педагогічного такту в діяльності вихователя, писав: "Так званий педагогічний такт, без якого вихователь, хоч би як вивчив він теорію педагогіки, ніколи не буде добрим вихователем-практиком, є по суті не більше як такт психологічний, потрібний педагогові такою ж мірою, як і літераторові, поетові, ораторові, акторові, політикові, проповідникові і, словом, усім тим особам, які так чи інакше думають впливати на душу інших людей"1.

Педагогічний такт — це той визначальний психологічний чинник, який допомагає вихователеві налагоджувати найтонші узгоджені стосунки з учнями, забезпечувати ефективність виховного процесу. Це той інструмент, який допомагає вихователеві спілкуватися з учнями на основі розуміння їхнього психічного стану в конкретних обставинах, приймати доцільні рішення, які б не гальмувати дій вихованців, а спонукали їх до активної, раціональної праці. У педагогічному такті завжди таїться велика сила, яка може корінним чином вплинути на поведінку особистості вихованця.

Наведемо кілька прикладів, які засвідчують могутній вплив педагогічного такту на поведінку й життєдіяльність людини.

Приклад 1

Педагог О.М. Кондратєнков пригадує: "Пам'ятаю, я рано почав задумуватися над тим, ким я буду, коли виросту. Захоплювало багато що, та до одинадцяти років з категоричністю, властивою цьому вікові, вирішив, що для мене можливі лише два шляхи - або артиста, або поета. Кожен з цих шляхів манив, і я не знав, якому надати перевагу...

Час ішов, а я так і не міг вирішити остаточно, ким бути — артистом чи поетом. Зрозуміло, ні про який третій шлях не могло бути й мови. Коли б мені сказали тоді, що все моє свідоме життя буде віддане вчительській справі, я б нізащо не повірив.

І раптом сталося так, що саме професія вчителя відсунула на задній план усі попередні прагнення, зайняла мою дитячу уяву. Ця професія стала для мене найважливішою, єдиною метою життя, і я зовсім по-іншому став оцінювати працю моїх вихователів. А трапилося це ось так.

У 8-й клас середньої школи, яка знаходилася в районному центрі Хіславичах, я прийшов з відмінним свідоцтвом і схвальною характеристикою. На мітингу, присвяченому початку нового навчального року, я читав свої вірші. Познайомився з новими товаришами — Павлом, Леонідом і Євгеном. Вони жартували зі мною і були особливо уважними.

Після уроків ми зустрілися знову, тинялися вулицями поселення, обійшли парк культури й відпочинку. Я читав їм свої вірші, вірші улюблених поетів. Години через дві, відчуваючи, що запас цікавих відомостей вичерпався, я почав прощатися, посилаючись на незручність будити господарку квартири.

— Що ти, — заперечив Павло, — тут не село, так рано спати не лягають. Подивися, скрізь світло...

— Тут одна ідейка виникла, — звернувся до мене Льоня. — Справа, певне, дитяча, навіть певною мірою пустотлива...

— Просто хочемо посмакувати яблучок нинішнього врожаю, — заявив Павлик...

Хлопці розповіли, що поряд, за парканом є сад із дуже смачними яблуками, сад не охороняється: господар хворіє, йому не до яблук.

Я не погодився. Тоді хлопці почали кепкувати з мене.

— Про це турбуватися не варто, питання про сміливість не його тема, — глузуючи промовив Павлик, звертаючись до Льоні. — Наш товариш хороший хлопець, віршики пише, уроки старанно вчить, може поговорити про високі матерії. Але, щоб ризикнути, — це ні, полиште. Бувають такі.

Хлопці засміялися. Я стояв принижений. І раптом, не тямлячи себе, кинувся до паркану і в одну мить опинився з другого боку, в саду...

Опинившись за парканом, я швидко видерся на перше дерево. І лише тоді зрозумів, що вчинив безглуздо. Для чого я тут? Яблука? Але вони мені не потрібні. Нести хлопцям? Ні, це вже занадто! Швидше, швидше звідси! Я ухопився за сучок, щоб зістрибнути на землю. Важка гілляка боляче вдарила по обличчю, на землю впало кілька яблук. І раптом я почув поблизу собачий гавкіт. Великий собака бігав навколо дерева. Тікати було нікуди. Я притиснувся до стовбура. Гавкіт не припинявся.

— Хто там, Барсе?.. Ну, перестань же, заспокойся! — почувся чийсь голос.

До яблуні йшов той самий чоловік, який так уважно дивився на мене, коли я виступав на шкільному мітингу. Це був старий учитель, перед яким я читав вірші про обов'язок і честь. Я згорав від сорому.

Заспокоївши собаку, господар підняв голову і, здавалось, лише тепер помітив мене.

— Ви в безпеці, — звернувся до мене господар саду. — Можете спокійно злазити. І прошу вибачити мого друга за негостинність.

З голосу господаря саду не було помітно, щоб він сердився. І хоч ця незвичайна сценка здавалась досить штучною, я відчув, що загроза, яка нависла наді мною, стала меншою. Але я як і раніше перебував у гарячковому стані й мовчки сидів на дереві. Лише після третього запрошення злізти мені вдалося видавити кілька слів про собаку.

— Чуєш, Барсе, тобі не вибачають, і правильно. Це не жарт — загнати людину на дерево! Що ж, тобі тут робити нічого. Марш додому!

Собака побрів у глибину саду.

— Давайте познайомимося, — сказав господар, коли я опинився на землі. — Мене звати Євген Володимирович. А вас?

Він підійшов ближче й уважно подивився на мене.

— Так ми десь уже з вами зустрічалися!.. Ах, он де!.. Пам'ятаю, пам'ятаю.

Я ледве тримався на ногах і не міг відкрити рота.

— Треба ж такому трапитися! Ось і відпускай Барса. Ну, тепер уже все позаду. Заспокойтесь, будь ласка. Підемо, чого тут стояти.

Євген Володимирович обережно поклав руку на моє плече і зітхнув.

— Зізнаюсь, я теж винен. Не можу собі вибачити, що не зустрів.

Я мовчав. Євген Володимирович очевидно, добре розумів мій пригнічений стан і більше ні про що не запитував. Він говорив сам.

Ми йшли алеєю. Поміж деревами видно було кілька вуликів. Місяць зовсім звільнився від хмар, і стало світліше. Євген Володимирович розповідав, як він доглядає за садом...

Ідучи поряд з Євгеном Володимировичем, я як і раніше не міг вимовити жодного слова. Були хвилини, коли я готовий був розплакатися і про все йому розповісти. Але щось стримувало мене.

Ми підійшли до будинку.

— Ось тут я живу. Прошу зайти. Думаю, вам сподобається моя колекція мінералів...

Бачачи, що я не наважуюсь скористатися запрошенням, він добродушно сказав:

— Що ж, це можна й потім. Я так захопився розповіддю про дерева, що навіть забув запитати, чи маєте ви час. Якщо поспішаєте, не буду затримувати...

Я мовчав. Що сказати? Як вчинити? У голові був якийсь туман.

— Так, забув зовсім... Одну хвилиночку, — промовив Євген Володимирович і швидко сховався за деревами. Не встиг я подумати, чим пояснити таку поспішність, як він знову стояв біля ґанку.

— Якщо немає часу зайти, то візьміть, будь ласка, — сказав учитель, протягуючи великий кульок. — Тут яблука моїх сортів. Не ображайте старого, візьміть. Це від усієї душі...

Не пам'ятаю, як я взяв подарунок, як подякував Євгену Володимировичу. Але і тепер пам'ятаю як пашіло моє обличчя, як давили сльози...

— Ну, нічого, нічого... Все добре, — говорив учитель, ледве торкаючись мого плеча. Відчувалося, що він і сам був схвильований тим, що трапилося. — Давайте, я вас проводжу трошки. Ось і хвіртка. Коли прийдете наступного разу, краще скористайтесь цією штукою. — І Євген Володимирович показав на кільце механічного дзвінка.

- Дорогу знаєте, не заблукаєте?.. Що ж, до зустрічі. Щасливої дороги! — сказав Євген Володимирович і простягнув мені руку... Ніч пройшла без сну.

Зібравши речі, я вирішив негайно піти з селища. Треба було подумати, що сказати дома, як поясняти, чому прибіг уночі. Можливо, краще все ж таки дочекатися ранку?

Я став пригадувати, як пройшов увесь день, і безжально засуджував кожен свій крок...

Євген Володимирович здався мені дуже дивною людиною. Я просто не міг зрозуміти, чому мене, підлітка, який заліз до його саду, він називав на "ви", чому проводжав і навіть запрошував у гості. Він що, і насправді не вважає мене злодієм? Але ж кожному зрозуміло, для чого я заліз на яблуню! А він кілька разів сказав, що в цьому винен лише собака, і навіть вибачався за Барса...

Я плутався в здогадках і почав подумувати, а чи це не хитрість. Та все ж я не залишив школи. Євген Володимирович заміняв у нашому класі вчительку математики. Я весь час боявся, що він розкаже про мій негідний вчинок. Переживав, чекав гіршого. Одного вечора вчитель запросив мене до свого будинку.

Я йшов, як і в той пам'ятний вечір, ледве переставляючи ноги.

До горла підступив клубок. Хотілось повернутись і втекти.

— А ви даремно так переживаєте, — ніби вгадавши мої думки, заговорив учитель. — Я все знаю і на вас анітрохи не ображаюся. Я й тоді подумав, що ви не винні, що хлопці вас підбили.

І, подивившись мені в очі, усміхнувся:

— Давайте про це забудемо. Будемо друзями...

З того часу пройшло багато років. Зустріч з Євгеном Володимировичем, роки навчання в нього визначили напрям мого життя, сформували особливу прихильність до обраного шляху, внутрішню готовність до діяльності педагога"1.

Приклад 2

В.О. Сухомлинський, турбуючись про формування професіоналізму молодих учителів, наводить цікавий приклад прояву вчителями тактовності й нетактовності й показує результат такого впливу.

"Сьогодні в четвертому класі все не так, як минулого року. Тоді, бувало, на всі уроки приходила Катерина Степанівна. Сьогодні на перший урок прийшов Іван Петрович, а на другий Сергій Павлович. Іван Петрович викладає математику, а Сергій Павлович — географію.

Іван Петрович, сівши до вчительського столу, відразу побачив собаку Бровка — друга нашого Альоші. Четвертий рік ходить Альоша в школу і четвертий рік поруч з ним кожного дня ходить і Бровко. Та ще й маленьку торбинку з Альошиним сніданком носить. Знає Бровко, що в цій торбинці є смачні речі і для нього. Всі уроки сидить Бровко перед вікном і торбинку із сніданком стереже. Катерина Степанівна звикла до Бровка. Якби все було, як і минулого року, вона сказала б привітно: "Як почуваєш себе, Бровко?" Бровко довірливо подивився б учительці в очі, весело помахуючи хвостом.

Іван Петрович не знав Бровка і тому запитав:

— А це хто?

— Альоша відповів:

— Це мій друг Бровко... Він всі уроки чекає на мене...

— Хороший у тебе друг, вірний.

Сергій Павлович, що прийшов на другий урок, побачивши собаку, теж запитав, але трохи по-іншому:

— А це що?

— Це мій друг Бровко, — відповів Альоша. — Він всі уроки на мене чекає.

— Щоб я більше його перед вікном не бачив, суворо сказав Сергій Павлович. Усі в класі спохмурніли, сиділи похнюпившись, ніхто не говорив і ніхто не дивився на вчителя. Усім було соромно один перед одним, а Альоші було соромно і перед товаришами, і перед собакою.

Прийшовши додому, Альоша взявся за уроки. Він з великим інтересом розв'язував задачі й приклади. Цікава ця наука — математика. А за географію і не брався. І ніхто з учнів не брався дома за підручник з географії. З самого початку ця наука виявилась нецікавою"1.

4.3. Педагогічна майстерність учителя-вихователя
Морально-духовні вартості
Професійні знання
Соціально-педагогічні якості
Педагогічні вміння
Педагогічна техніка
Володіння пантомімікою, мімікою, жестами
Техніка формування мовленнєвої культури вчителя
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА З ТЕХНОЛОГІЇ І ТЕХНІКИ ШКІЛЬНОГО УРОКУ
ВСТУП ДО КУРСУ
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru