Технологія і техніка шкільного уроку - Кузьмінський А.І. - Соціально-педагогічні якості

Другий модуль педагогічної майстерності і передусім своїх фахових дисциплін. Учні високо цінують учителя, який володіє глибокими знаннями із дисциплін свого фаху, виявляє обізнаність із спорідненими дисциплінами, відзначається науковою ерудованістю. Окрім того учитель повинен мати ґрунтовні знання з анатомії й фізіології людини та психології, бо ці дисципліни є науковим підґрунтям педагогіки. Та цього замало для прояву майстерності в процесі виконання навчальної функції. Потрібні вміння не лише в тому, чому навчати, але й як навчати. Тобто необхідні ґрунтовні знання з фахових методик. У структурі цього модуля визначальними виступають знання з педагогіки. Невипадково A.C. Макаренко писав: "Взагалі педагогіка є найбільш діалектична, рухлива, дуже складна й різноманітна наука. Ось це твердження і є основним символом моєї педагогічної віри".

Соціально-педагогічні якості

Цей модуль відіграє важливу роль у структурі педагогічної техніки. Він включає в себе такі якісні характеристики вчителя-вихователя: любов до дітей, психолого-педагогічна культура, психолого-педагогічна спостережливість, здатність концентрувати й розподіляти увагу, творча спрямованість уяви, гнучкість розуму, виразність і яскравість почуттів, здатність свідомо керувати своїми емоціями, регулювати свої дії та поведінку, терплячість, самостійність, організованість і дисциплінованість, вимогливість, сила й урівноваженість нервово-психічних процесів, розсудливість, контактність, педагогічний оптимізм, об'єктивність в оцінюванні діяльності учнів та самооцінці, культура мовленнєвої діяльності. Переважна більшість зазначених якостей є результатом багаторічних процесів соціального розвитку особистості, починаючи з раннього дитинства. Особливе місце серед названих складників має займати така якість педагога, як любов до дітей. Людина, яка обрала для себе професію педагога, на все життя своїм вибором, своєю долею пов'язала себе життям і діяльністю з найбільшим скарбом людства — дітьми. Тому без цієї якості учителеві аж ніяк не можна працювати і навіть жити. У справжніх учителів спостерігається цікава риса поведінки: збираються колеги на родинне свято чи іншу святкову подію, завчасно обумовлюють свою поведінку — не будемо говорити про шкільні справи, про учнів. Минає небагато часу — і всі ніби й непомітно звертають розмову на своїх вихованців. Це важливий показник: зібралися справжні педагоги.

В.О. Сухомлинський усе своє свідоме педагогічне життя провів з дітьми, навіть його квартира була під одним дахом із приміщенням школи. Відповідаючи на запитання: "Що означає хороший учитель?", Василь Олександрович відповідав: "Це насамперед людина, яка любить дітей, знаходить радість у спілкуванні з ними, вірить у те, що кожна дитина може стати доброю людиною, вміє дружити з дітьми, бере близько до серця дитячі радощі і прикрощі, знає душу дитини, ніколи не забуває, що й сам він був дитиною".

І в іншому місці: "Я твердо переконаний у тому, що справжня любов вихователя до своїх вихованців — велике, непереборне бажання дати їм те, що є в тобі дорогого для тебе; дати не комусь одному, а колективові, досягти того, щоб вихованці піднялися ще на одну сходинку нашого ідейного, політичного однодумства. Любов вихователя до вихованців — не готове почуття, з яким він прийшов на ниву педагогічної праці. Це невсипуща, важка й захоплююча творча праця, в якій утверджується ідейна, моральна єдність колективу як єдиного цілого. Тільки там, де є така любов, педагог є сам собою великою притягальною силою для колективу і окремих вихованців".