Зовнішня політика України - Чекаленко Л.Д. - Додатки

З виступу Міністра закордонних справ України А. Зленка в Запорізькому технічному університеті "Нова дипломатія нової України"

Виникнення на карті Європи нової держави під назвою Україна збіглося у часі з глобальними процесами, які змінили обличчя світу. Легше назвати питання, якими не доводиться займатися сучасному дипломату, ніж перерахувати всі сфери його відповідальності.

1) Як і раніше, найбільш відповідальною для дипломата є політична сфера. Він не лише реалізує визначену Президентом зовнішньополітичну лінію, але й бере участь в розробці ключових політичних концепцій.Він не лише виконавець рішень, але й аналітик, на думку якого спирається керівництво країни.

2) Більш специфічним, але не менш складним є юридичний напрям у діяльності МЗС. Не випадково в старі часи дипломатична служба практично повністю комплектувалася за рахунок юристів.

3) 3 кожним роком зростає кількість завдань і на економічному напрямі, про який я згадаю далі.

4) В діяльності МЗС, як і в цілому в міжнародних відносинах, все більш вагомим є гуманітарний напрям, куди я відніс би питання наукової та культурної сфери.

5) П'ятий напрям — це інформаційний. Ми відповідаємо за те, щоб керівництво країни було вчасно поінформоване про події, які відбуваються в світі. На нас покладається і завдання зворотного зв'язку — інформувати світ про події в Україні та формувати її імідж.

6) Нарешті ще один напрям, який останнім часом часто потрапляє в центр суспільної уваги — консульський. Оскільки він є найбільш близьким для більшості українських громадян, на ньому я зупинюсь дещо детальніше.

Сьогодні за кордоном перебуває на консульському обліку 153 тисячі українських громадян. В Німеччині таких осіб майже 60 тисяч, в Ізраїлі — 30 тисяч. Для більшості з наших співвітчизників посольство — це єдиний зв'язок з Україною, єдиний захисник, якщо вони потрапляють в біду. Дипломатичне представництво реєструє шлюб, народження, смерть, легалізує документи, піклується про осіб, які скоїли злочини, організує відправку в Україну так званих "нелегалів" — таких зараз теж чимало.

Якою має бути українська зовнішня політика в цьому новому і значною мірою непередбачуваному світі? Останні десять років були для вітчизняної дипломатії періодом пошуку нового змісту і форми для виконання якісно нових завдань, які постають перед нею. Це був пошук оптимальної формули національної зовнішньої політики, яка, на мою думку, була знайдена не так давно. Вона полягає в тому, що Україна побудує своє європейське майбутнє, лише спираючись на дружні та рівноправні відносини зі своїми провідними, стратегічними партнерами — ?С, США та Росією. Якщо говорити більш конкретно, Україна рухається в Європу, але не за рахунок руйнування відносин з іншими державами та регіонами світу. Вона відмовилася від конфронтаційних моделей зовнішніх зносин на користь оптимального балансу зовнішньополітичних пріоритетів. Ми проводимо і будемо проводити незалежну зовнішню політику, підвищувати свій політичний рейтинг в системі міжнародних координат.

З іншого боку, українська зовнішня політика не повинна бути середнім арифметичним інтересів та прагнень наших партнерів. Тобто визначальним орієнтиром в процесі її формування мають бути національні інтереси України. Не стану приховувати, тріумфальне визнання нашої держави міжнародною спільнотою у 1991—1992 роках створило у багатьох враження, що світ прийняв нас в обійми та всім серцем прагне співпрацювати з Україною.

Ми є активними учасниками миротворчого процесу в цілій низці гарячих точок світової політики. Досить згадати грузино-абхазьку проблему чи конфлікт у Придністров'ї, у розв'язанні яких Україна відіграє провідну роль.

Ми часто говорили про нову архітектуру європейської безпеки, базовану на ЄС, НАТО, ОБСЄ. Тепер може виявитися так, що нова глобальна структура безпеки з'явиться раніше від європейської. І базуватиметься вона на усвідомленні, що глобальні небезпеки можуть бути нейтралізовані лише спільними зусиллями всього людства.

Принаймні половина всіх питань, якими доводиться сьогодні займатися українським дипломатам, мають економічний характер. Торговельно-економічна проблематика остаточно перетворилася на ядро сучасних міжнародних відносин.

В будь-якій професії існує такий термін, як "людський фактор". Дипломатія на 99 процентів складається з цього самого "людського фактора", тобто з інтелекту, досвіду, освіти своїх співробітників. Можливо, саме тому плоди праці дипломата є часто непомітними. Тим не менше, я схильний погодитись із видатним російським дипломатом Володимиром Петровським, шо "велич дипломатії визначає велич держави".

І сьогодні, коли українська дипломатія опинилася перед викликами нової епохи, вона має достатньо сил і потенціалу, щоб забезпечити національні інтереси України на міжнародній арені. Вона готова до того, щоб гідно представляти у світі справді велику державу.