Зовнішня політика України - Чекаленко Л.Д. - Співробітництво України і Словаччини

Українсько-словацькі відносини розвивалися спочатку в рамках українсько-чесько-словацького співробітництва, а з 1 січня 1993 р. — зі Словацькою Республікою, що утворилася внаслідок виходу зі складу Чехословаччини. Україна визнала Словацьку Республіку саме в день проголошення її незалежності. У столицях країн — Києві і Братиславі — діють посольства, генеральні консульства відкриті в Ужгороді та Прешові. Широкі можливості для всебічної взаємовигідної співпраці між Україною і Словаччиною зумовлені багатьма об'єктивними чинниками: наявністю спільного кордону, глибокими історичними та культурними зв'язками народів, відсутністю будь-яких взаємних територіальних претензій, традиційними господарськими зв'язками, існуванням численної української національної меншини в Словаччині та словацької в Україні. У програмній заяві уряду Словацької Республіки (січень 1995 р.) наголошено, шо словацька сторона зацікавлена в розвиткові словацько-українських відносин, насамперед у господарській галузі, де є невикористані можливості.

Словацька Республіка пройшла досить складний шлях до досягнення своєї мети — набуття членства в європейських структурах. У 90-х роках вона зазнала внутрішньополітичної, економічної та зовнішньополітичної кризи. Зросло напруження у словацько-угорських відносинах, що було пов'язано з проблемою захисту прав угорської меншини в Словаччині. Водночас ускладнилися українсько-словацькі стосунки, спричинені розподілом посад в ООН. У 1997 р. обидві країни висунули свої кандидатури на посаду голови 52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, а також на обрання до складу

Ради Безпеки ООН на період 2000 — 2001 pp. Проведені переговори (30—31 березня 1997 р.) позначилися пошуком компромісу: було домовлено, що словацька сторона запропонує свою кандидатуру на наступний термін головування. При цьому наголошувалося, що питання про висунення кандидатури на посаду в ООН не повинно позначитися на добросусідських відносинах між Україною і Словаччиною.

У зв'язку з провалом референдуму в Словаччині про иступ цієї країни до НАТО та наступною відставкою міністра закордонних справ країни у травні 1997 p., уряд Словаччини 17 червня 1997 р. прийняв рішення про відкликання своєї кандидатури як претендента на посаду голови Генеральної Асамблеї ООН. За заявою словацької сторони такий крок було зроблено в інтересах подальшого поглиблення дружніх відносин з Україною, збереження єдності у східноєвропейській фу пі держав. Негативно відбилося на двосторонніх відносинах висування України у непостійні члени Ради Безпеки ООН (жовтень 1999 р.), на що також претендувала Словаччина.

Активну позицію щодо підтримки Словаччини в її намірах просування до євроатлантичних структур посіла Польща. Словаччина покладала також певні надії на підтримку єдиного сусіда — члена ЄС Австрію у своєму наближенні до реалізації поставлених завдань. Посиливши діалог з Російською Федерацією, Словаччина заручилася і її підтримкою — політичною та економічною. Цьому сприяли угоди про транзит словацькою територією газу до країн Західної Європи і створення спільного підприємства на базі газових компаній. Шукаючи важелі впливу на західні країни, словацькі керівники заявляли: "Якщо нас не приймуть на Заході, ми підемо на Схід". Слід зазначити, що така позиція мала певний успіх: західні країни уважніше поставилися до словацьких проблем.

Політичні відносини між Україною і Словаччиною поступово налагодилися. Нині їх можна характеризувати високим рівнем взаєморозуміння, прагненням надалі поглиблювати співробітництво як на двосторонній, так і на багатосторонній основі. Відбувається обмін візитами на найвищому рівні під час конференцій, самітів міжнародних організацій, наприклад ОБСЄ, Центральноєвропейської ініціативи тощо. Представники країн констатували, що тактичні й стратегічні зовнішньополітичні інтереси України та Словаччини багато в чому збігаються, при цьому особливо важливою є взаємна конструктивна підтримка прагнень обох сторін інтегруватися до європейських економічних і політичних структур. Словацька сторона підтримала прагнення України набути повноправного членства у ЦЕФТА та інших європейських структурах.

Сторони уклали десятки міждержавних, міжурядових та міжвідомчих документів, які регулюють співробітництво у сферах двосторонніх дипломатичних відносин, правового оформлення державного кордону, повітряного сполучення, сприяння і взаємного захисту інвестицій, охорони здоров'я і медичних наук, ветеринарної медицини і захисту рослин. 29 червня 1993 р. підписано базовий Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво між Україною і Словацькою Республікою, а 16 червня 1994 р. у Братиславі відбувся обмін ратифікаційними грамотами. У жовтні 1998 р. сторони уклали Договір про спільний кордон між Україною і Словацькою Республікою. Одним із важливих питань, які постали перед обома сторонами, стало питання правонаступництва щодо угод між колишніми СРСР та Чехословацькою Соціалістичною Республікою (ЧССР), які стосувалися України та Словаччини.

Економічна співпраця ґрунтується на угодах про уникнення подвійного оподаткування (січень 1997 p.), взаємне працевлаштування громадян (лютий 1998 p.), а також про співпрацю в галузі машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії, торгівлі, науки і техніки тощо. Економічне співробітництво між двома країнами дещо пожвавилося, коли вдалося подолати негативні тенденції щодо зменшення обсягу товарообороту: Словаччина увійшла до групи країн найбільшого експорту України. Цей показник становив 508,6 млн доларів (2005). Український експорт до Словацької Республіки становили здебільшого сировинні матеріали, електроенергія, мінеральні добрива та напівфабрикати. Україна постачає Словаччині 80 % усього імпорту залізної руди. В Україну зі Словаччини надходить продукція машинобудування, товари широкого вжитку тощо.

Одним із шляхів розвитку співробітництва є поглиблення регіональних зв'язків між Закарпатською областю і регіонами Східної Словаччини, створення безтарифної торговельної зони. Закарпатська область є традиційним партнером Словаччини у зовнішньоекономічній діяльності, економічні зв'язки між суб'єктами беруть свій початок від 1974 р. За цей час у Мукачеві було створено одне з найпотужніших спільних підприємств "Інтергалко". Наприкінці 90-х років в області діяло вже 130 спільних підприємств. Словацька сторона бере участь у розробці корисних копалин, яких у Закарпатті виявлено близько 150 родовищ, серед них є нетрадиційні поклади поліметалів, амонітів, перлітів, цеолітів, ліпаритів тощо.

Активізувалася співпраця в галузі машинобудування військово-промислового комплексу, конверсії обох країн. Це — виробництво спеціальної техніки, енергетичного устаткування, фарб, лаків, а також автомобілебудування.

Одним зі складних питань українсько-словацького співробітництва залишалося питання про залучення словацької сторони до завершення будівництва КГЗКОРу — будівлі колишніх соціалістичних країн Ради економічної взаємодопомоги, одним із учасників якої є Східнословацький металургійний комбінат. КГЗКОР є об'єктом міжнародного співробітництва і з виконання проектної документації, і з будівництва його об'єктів. 20 жовтня 1983 р. у Берліні країни — члени РЕВ — СРСР, ЧССР, НДР, УНР і СРР підписали багатосторонню угоду про організацію співробітництва в будівництві комбінату. Відповідно до Указу Президії Верховної Ради України "Про правонаступництво України" Фонд Державного майна ввів до складу підприємств Держметалургпрому України і КГЗКОР, акт передачі якого відбувся 10 січня 1992 р. Спорудження КГЗКОРу здійснювалося за участі Румунії, Словаччини, Болгарії і ФРН на компенсаційній основі з постачанням окатишів протягом десяти років, що становило 450—500 млн. т (50 %) від проектного виробництва. Уряди України і Словаччини 16 лютого 1994 p., а Румунії 5 травня 1994 р. уклали протокол про продовження співробітництва в будівництві комбінату.

Країнам — учасницям будівництва впродовж десяти років на оплату компенсаційних поставок окатишів необхідно майже 1,2—1,36 млрд. доларів, при цьому словацька частка внеску становить 16,3 %, а румунська — 28,8 %. НДР після припинення існування і приєднання до ФРН відмовилася від своєї частки, яку поділили між собою Україна і Румунія. За браком фінансування Україною будівництва КГЗКОРу іноземні підрядні організації припинили будівельно-монтажні роботи на комбінаті. Готовність основних виробничих об'єктів становила 75—80 %, і за відновлення фінансування української частки будівництва (172 млн. доларів) можна було за 18—20 місяців увести в експлуатацію перший пусковий комплекс комбінату потужністю в 3,1 млн окатишів на рік.

Румунія зупинила будівельно-монтажні роботи 1997 р. й висунула питання про компенсацію фактичних витрат. Болгарія і Німеччина не пролонгували свою участь у будівництві згаданого об'єкта. Словаччина (припинила свої роботи ще 1992 р.) погоджувалася розглянути питання про участь у будівництві за умови дострокової поставки окатишів у рахунок погашення заборгованості України за введені раніше в експлуатацію об'єкти і виконані обсяги робіт. Врешті-решт і Словаччина відмовилася від продовження добудови КГЗКОРу (3 грудня 2002 p.).

Іншою складною проблемою у двосторонніх розрахунках стала заборгованість перед Туркменістаном за газ, що транзитом надходив у Словаччину через територію України. Керівники урядів двох країн звернулися до Президента Туркменістану з пропозицією остаточно визначитися в питанні щодо участі Словаччини у розрахунках України за туркменський газ. Переговори були досить напруженими, але в результаті сторони домовилися провести розрахунки шляхом триангулярних операцій між Україною, Словаччиною і Туркменістаном, в результаті яких словацька сторона погасила свою заборгованість українськими товарами широкого вжитку.

Одним із важливих напрямів розвитку торгівлі є її лібералізація. У відносинах зі Словаччиною цей процес гальмувався через митний союз між цією країною і Чехією та через невідповідність співвідношення національних валют. Для сприяння лібералізації процесу було створено спільний українсько-словацький банк. Напруження у двосторонніх відносинах викликала й економічна конкуренція: Словаччина дала свою згоду на будівництво російського газопроводу Ямал-2 в обхід України, в результаті чого Українська держава зазнала б значних економічних збитків. Та вже на початку нового тисячоліття спостерігалися позитивні зрушення в українсько-словацьких відносинах: Братиславу відвідав глава українського уряду, що стало першим заходом у двосторонніх відносинах, починаючи з 1993 р. У червні 2002 р. до Словаччини здійснено офіційний візит українського Президента, а в грудні — відповідний візит словацького глави держави до Києва. Словаччина підтримала європейський вибір України, що закріплено у ратифікованій Верховною Радою України (26 грудня 2002 р.) Угоді між урядами України і Словацької Республіки про співробітництво і взаємну допомогу в разі виникнення надзвичайних ситуацій (від 5 грудня 2000 p.).

Під час двосторонніх зустрічей вирішено чимало питань, серед яких і пом'якшення візового режиму. Отже, на порядку денному співпраці — питання про візовий режим, запобігання нелегальній міграції і про реадмісію.

Негативно впливає на розвиток українсько-словацького співробітництва відсутність чітко окреслених напрямів співпраці, розпорошеність українського імпорту зі Словаччини та українського експорту до цієї країни (за винятком поставок залізної і марганцевої руд, електроенергії та азотних мінеральних добрив). Це свідчить про те, що суб'єкти зовнішньополітичної діяльності обох країн недостатньо обізнані з потенційними можливостями сторін, а зовнішньоторговельні контакти між ними не сформовано у стабільну систему.