Зовнішня політика України - Чекаленко Л.Д. - Заходи щодо посилення СНД

Дезінтеграційні й децентрові процеси в СНД дедалі більше даються взнаки. І цьому підтвердженням є скорочення товарообігу між учасниками формування, торговельні війни, некоординована й ніким не контрольована зовнішньополітична і зовнішньоекономічна діяльність країн СНД. До гальмівних чинників віднесемо і те, що до цих пір не вироблено концепції існування Співдружності, не знайдено важелів для її зміцнення. Опосередкованими засобами щодо її збереження і, можливо, розвитку можуть розглядатися спроби створення різних субрегіональних формувань, наприклад ЄврАзЕС, ЄЕП, ГУ(У)АМ тощо. Основою для об'єднання потенціалів учасників СНД могла б стати світова глобалізація, яка вимагає для захисту свого існування утвердження в об'єднаннях і союзах держав, що спроможні відстоювати вже не окремих суб'єктів міжнародного права, а групові інтереси, тобто інтереси колективні. Але досить різновагові можливості учасників Співдружності, різнопланові тенденції, багатовекторність зовнішньої політики, пошук стратегічних, партнерів поза рамками СНД, активна політика Заходу щодо залучення "слабких" ланок СНД у поле свого зору, — все це не сприяє переходу відносин формування на вищий щабель взаємодії.

Отже, різнобіжні тенденції, притаманні простору Співдружності, посилилися. Немає ідеологічного та економічного підґрунтя для подальшого розвитку формування. Країни проросійської "четвірки" — Казахстан, Білорусь, Киргизія, Таджикистан — з огляду на загрозу посилення американського чинника на просторі Співдружності утворили кілька міждержавних структур. Є підстави гадати, що США впритул вивчатимуть проблеми посилення своєї присутності на просторі СНД. Певною мірою про це свідчать і процеси, що відбуваються на теренах розширеного Євросоюзу: до кордонів СНД переміщуються американські військові бази. Частина військ США, що виводяться з Німеччини, базуватиметься в Середній Азії і країнах Балтії.

Можна передбачити, що спалахуватимуть регіональні кризи простору: після заяв Грузії про війну з Росією слід очікувати активізації нагірно-карабаського і придністровського конфліктів.

Опосередкованим проявом цього є те, що залученням миротворців з інших країн СНД Росія переносить важелі відповідальності за ситуацію в Грузії (як у майбутньому і в інших регіонах) на всіх учасників Співдружності.

Про слабкість мотивації функціонування СНД свідчить позиція Туркменістану, країн ГУ (У) AM, а також порушення договорів та угод в межах СНД.

Серед питань, що є актуальними для СНД й нині, переважають гуманітарні. Особливу увагу країни приділяють проблемам дотримання прав людини на всьому пострадянському просторі. Одним із проявів такого співробітництва є періодичне слухання питання про результати спільної роботи з консульських питань Консультативної ради керівників консульських служб міністерств закордонних справ держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав. 21—23 вересня 2004 р. в Душанбе (Республіка Таджикистан) відбулося XV засідання Консультативної ради. В роботі засідання взяли участь делегації Азербайджанської Республіки, Республіки Білорусь, Грузії, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан та України. Сторони обговорили, зокрема, виконання положень Мінської конвенції про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 p., оскільки цей документ є важливим інструментом забезпечення прав та інтересів громадян країн-учасниць СНД. В ході засідання російська сторона в черговий раз офіційно висловила намір запровадити закордонні паспорти для поїздок громадян у межах країн СНД.

Українська сторона наголосила на необхідності одночасного врегулювання диспропорції в процедурах реєстрації громадян України на території Російської Федерації і Республіки Білорусь та громадян Російської Федерації і Республіки Білорусь на території України. Так само з 1 січня 2005 р. мав бути запроваджений новий порядок перетину кордону з Російською Федерацією та Республікою Молдова (передбачений Угодою про безвізові поїздки громадян, підписаною 18 травня 2001 p.). Водночас для мешканців прикордонних із зазначеними державами районів мав зберігатися чинний порядок перетину кордону, що закріплено відповідною двосторонньою угодою з Республікою Молдова. Угоду з Російською Федерацією на схожих умовах планувалося підписати до кінця 2004 р. Російська сторона змінила наміри у зв'язку з президентськими виборами в Україні.

У ході роботи Консультативної ради особливу увагу було приділено обговоренню питання співробітництва країн СНД у боротьбі з нелегальною міграцією. У цьому зв'язку важливо наголосити на домовленості, ініційованій українською стороною, про те, що основою для запобігання та припинення незаконної міграції мають стати спільні зусилля щодо вирішення цієї проблеми, зокрема шляхом укладання угод про реадмісію на двосторонній основі з метою створення на території країн СНД єдиного реадмісійного простору.

Спід зазначити, що лише деякі угоди в рамках СНД було визнано всіма державами, більшість документів підписано вибірково, із застереженнями або з винятками. Диференційне ставлення країн до СНД, боротьба за лідерство призвели до виокремлення в його рамках двох центрів — російського та українського. Навколо Росії згрупувалися Білорусь, Казахстан, Киргизстан та Узбекистан. Ці країни поза Узбекистаном домовилися про утворення Митного союзу (1995), який пізніше переріс у Євразійське економічне співтовариство (2002). Туркменістан займав ви важено-відокремлену позицію зі значної більшості спільно обговорюваних в рамках СНД проблем. Азербайджан і Молдова більшість рішень ігнорували: парламенти цих країн не ратифікували Угоду про утворення СНД. До іншого кола країн, які намагалися вивільнитися з-під російської опіки, тяжіли, окрім України, Азербайджан, Грузія, Молдова, до яких пізніше приєднався Узбекистан. Вони утворили субрегіональне об'єднання ГУУАМ.

Позиція України залишалася незмінною: вона послідовно виступала противником:

· утворення наддержавних законодавчих і виконавчих структур СНД;

· спільної військової організації, очолюваної Росією;

· об'єднаних прикордонних військ, які мали б захищати кордони усієї Співдружності;

· ідеї розгортання діяльності парламентської асамблеї країн-учасниць СНД;

· підписання Статуту СНД.

Дещо схожу позицію на перших етапах становлення Співдружності займали Білорусь і Туркменістан. Білорусь категорично ухилялася від формування військово-політичного союзу СНД доти, доки новий Президент країни О. Лукашенко не прийняв позитивного рішення щодо участі країни у згаданих структурах.

У двосторонніх відносинах країн СНД досі не вирішені проблемні питання геополітичної пострадянської спадщини. Це проблеми територіальної цілісності і суверенітету, питання встановлення державного кордону, без'ядерного статусу, пострадянської власності тощо.