Інформаційна безпека - Остроухов В.В. - Пропаганда

Серед основних методів потрібно назвати: поштову розсилку, телевізійні та радіоролики, наочну агітацію (плакати, розтяжки, щити тощо), сувенірну продукцію (значки, вимпели, бейсболки, прапори, футболки тощо), концерти та інші розважальні заходи.

Поштова розсилка. Дуже ефективна для створення ілюзії спілкування персонально з кандидатом. Політик демонструє увагу до конкретного виборця, вказуючи в листі або поштовій картці ім'я та по батькові адресата. Підпис кандидата свідчить про те, що він особисто звертається до потенційного виборця. Технологи рекомендують, коли це можливо, ставити "живий" підпис, а не факсимільний. "Живий" підпис свідчить про інтерес політика до адресата. Звичайно, під час масової розсилки доводиться відмовлятися від "живих" підписів. Цей недолік компенсується кількістю листів.

Телевізійні ролики. Перш за все - це престижний вид реклами. Вважається також, що телебачення - най могутні ший канал впливу на виборця. Політична телереклама - досить складний жанр. За рівнем досягнень у цій сфері вона значно відстає від комерційної реклами, але пошук адекватних форм та ідей здійснюється часом досить успішно.

Ефективність телереклами залежить не тільки від якості, але й від таких чинників, як частота та час показу, інтервали між показами, цикли показів, контекст показу, популярність каналу, його загальна спрямованість тощо.

Наочна агітація. Переважно це плакати. їх можна розділити на два види: із зображенням політика та без зображення політика.

Із зображенням політика. На цих плакатах виборець бачить обличчя кандидата. Ця особа повинна викликати довіру. Значення має ракурс зйомки, розташування фотографії, якість друку. Останнє дуже важливо. Втім, якщо плакат надрукований неякісно, неохайно, зображення нечітке, то викликати позитивні емоції такий "твір" не може. Тут рятує, як і в більшості випадків, золота середина - добротна поліграфія, але без надмірностей. "Родзинка" повинна полягати в способі подачі матеріалу.

Без зображення політика. Як правило, такі плакати містять символи компанії. Тут головна увага надається тому, щоб:

а) привернути увагу виборця;

б) зафіксувати увагу, спонукати ознайомитися з плакатом;

в) насадити свідомості виборця основну ідею плаката.

Сувенірна продукція. Використовується для популяризації символіки партії, зображень кандидата та основних гасел кампанії. Тут політична реклама пішла по слідах комерційної. Головна її мета - за допомогою розповсюдження сувенірної продукції забезпечити збереження кандидата або партії в пам'яті виборця, поєднати в його свідомості рекламований образ з певними знаками та символами. Якщо виборець приймає символіку кандидата або партії, він вже ніби стає частиною команди. Це свого роду мітки, що нав'язуються виборцям. Якщо продукція зроблена якісно, привертає увагу, викликає емоційний відгук виборців, значить, мета досягнута.

Існує ще один вид реклами - пропагандистська. Тут йдеться про приховану рекламу. Рекламою на Заході називається сплачене оголошення від імені відомого спонсора. Коли спонсор ховається, але публікацію оплачує, - це свідчить про приховану рекламу. В нашій практиці це чомусь називається ПР.

Пропаганда

Пропаганда є одним з основних засобів політичної маніпуляції. На відміну від реклами, вона не обмежена жорсткими тимчасовими рамками та її важко виявити. Ми натикаємося на неї щодня, але не завжди це помічаємо.

Як працює пропагандистська машина?

Саме слово "пропаганда" вже несе в собі негативний відтінок. Багато в чому це пов'язано з одним з " батьків" сучасної пропаганди І. Геббельсом. Вираз "геббельсівська пропаганда" носить відверто лайливий характер. Але навіть без цього епітета вона підсвідомо асоціюється з нацистською пропагандистською машиною.

Потужність цієї зброї була дійсно велика. Гітлер писав у "Майн Кампф": "За допомогою вмілого й тривалого застосування пропаганди... можна представити народу навіть небо пеклом і, навпаки, найубогіше життя представити раєм".

Пропаганда при диктаторських режимах дійсно в змозі чорне зробити білим, а біле - чорним. Проте в демократичному суспільстві справа ця виглядає дещо інакше. К. Фрідріх наводить приклад взаємної нейтралізації пропагандистських зусиль двома суспільними організаціями, що проголошували протилежну мету та затрачували однакові зусилля на пропагандистські заходи. Разом з тим він відзначає, що подібна рівновага - явище досить рідкісне. Зазвичай, якщо вигодам, які обіцяє пропаганда, не протистоять серйозні аргументи, що доводять невигоду того, що пропонується, організувати контрпропаганду неможливо. Якщо ж пропаганда не розходиться зі схваленими суспільством політикою та нормами, то її очікує успіх. Цієї ж точки зору дотримується В. Амелін: "І пропаганда, і маніпулювання передбачають наявність масової аудиторії, міцно орієнтованої на певні стереотипи. Тому пропаганда, як і маніпулювання, неефективна в аудиторії, що налаштована критично, або коли вони охоплюють одну частину аудиторії, а інша залишається поза їх впливом".

Пропаганду не можна порівнювати з рекламою, оскільки "пропаганда прагне викликати швидше колективні, ніж індивідуальні дії". В цій суті її слід відрізняти від реклами, оскільки реклама прагне впливати на індивідуальні дії. В пропаганді ж навпаки робляться спроби створити певне переконання і добитися дії відповідно до цього переконання... Природно, що пропаганда, маючи такий характер, спрямована на те, щоб покласти край дискусії та міркуванню.

За Блуммером є три основні способи досягнення пропагандою своєї мети:

Підтасовування фактів і надання хибної інформації. (Про різні прийоми вже було сказано вище.)

Використання внутрішньогрупових і позагрупових установок. (Це дозволяє відтворити, наприклад, технологію створення "образу ворога".)

Використання емоційних установок і стереотипів, якими люди вже володіють, шляхом вибудовування асоціацій між цими установками та задачею пропагандиста. В цьому випадку пропагандистський заклик "впаде" на сприятливий ґрунт.

С. Московічі вважає, що стратегії пропаганди "призначені для перетворення індивідів у натовп і залучення їх до певної діяльності. Прийоми вождів (або партій!) кожного разу є специфічними, оскільки результати пошуку конкретні та особливі. Але вони вдаються до трьох основних стратегій: представлення, церемоніалу та переконання. Перша управляє простором, друга - часом, третя - словом".

Оскільки пропаганда орієнтована на колективний інстинкт, її об'єктом є натовп. У сучасному світі вплив здійснюється переважно на "психологічний натовп", а не фізичний. Ж. Желєв вважає, що перетворенню народу в натовп сприяла система, створена Гітлером, а не його ораторські таланти [32]. Пропаганда в нацистській Німеччині мала всеохоплюючий характер.