Інформаційна політика - Почепцов Г.Г. - Розділ 3. ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

3.1. Загальні аспекти зарубіжного досвіду регулювання інформаційної сфери.

3.2. Інформаційна політика Організації Об'єднаних Націй.

3.3. Американський досвід розвитку національної інформаційної інфраструктури.

3.4. Канадський досвід побудови інформаційної магістралі.

3.5. Інформаційна політика Європейського Союзу щодо побудови інформаційного суспільства.

3.1. Загальні аспекти зарубіжного досвіду регулювання інформаційної сфери

Передусім слід зазначити, що в цьому розділі акцентуватиметься увага на основних напрямках здійснення інформаційної політики зарубіжних країн щодо побудови інформаційного суспільства. Термін "інформаційне суспільство"^*67 широко вживається закордонними політичними діячами різного рівня. Саме з таким суспільством пов'язують майбутнє своїх країн більшість лідерів держав світу. Якщо цей процес розпочинався під керівництвом таких розвинених країн світу, як США (передусім у вигляді формування національної інформаційної інфраструктури), країн Європейського Союзу (побудова інформаційного суспільства), Канади (побудова інформаційної магістралі) тощо, то наразі ми можемо спостерігати масове усвідомлення потреби у зазначених процесах. Свідченням цього стали відповідні програми розвитку багатьох країн світу – Китаю, Сінгапуру, Малайзії, Філіппін, Норвегії, Індії та інших. Слід зазначити, що перетворення, які відбуваються у сучасному світі, пов'язані передусім зі впровадженням інформаційних і комунікаційних технологій практично в усі сфери життя. Саме тому цей процес має контролюватися і спрямовуватися в інтересах усього суспільства. Зробити це може держава лише разом з усіма зацікавленими колами, насамперед приватним сектором.

*67: { Питання сутності та специфіки інформаційного суспільства окремо в цьому розділі не розглядається. Це тема для самостійного дослідження.}

Отже, починаючи з 1994 року пріоритетним напрямом державної інформаційної політики багатьох країн світу став курс на побудову інформаційного суспільства, зокрема на розвиток національних і глобальних інформаційних інфраструктур. Активізація цього процесу зумовлена проведенням спеціального Конгресу фахівців Міжнародного союзу електрозв'язку (Буенос-Айрес, березень 1994 року), зокрема з історичною промовою віце-президента США А. Гора, в якій було запропоновано план розвитку Глобальної інформаційної інфраструктури, а також сформульовано її п'ять фундаментальних принципів:

1) заохочення приватних інвестицій;

2) сприяння розвитку конкуренції;

3) створення рухомої регулюючої структури для підтримки темпів технологічного і ринкового розвитку;

4) забезпечення відкритого доступу до мережі усіх провайдерів;

5) створення універсальної служби та організація універсального обслуговування.

Ці принципи було покладено в основу Буенос-Айреської декларації, прийнятої на конгресі. Було вирішено, що глобальна інформаційна інфраструктура має складатися з місцевих, національних і регіональних мереж. Як "мережа мереж" вона буде сприяти глобальному використанню інформації, взаємозв'язку і комунікації, створюючи єдині глобальний інформаційний простір та інформаційну ринкову площу.

Сучасний аналіз зарубіжної практики регулювання інформаційної сфери суспільства дає змогу виділити низку напрямів:

· заохочення конкуренції, боротьба з монополізмом (передусім державний контроль за концентрацією засобів масової інформації);

· забезпечення права і технічних можливостей для доступу до інформації й інформаційних ресурсів для всього населення;

· дотримання свободи слова;

· захист інтересів національних меншин, підростаючого покоління в інформаційній сфері;

· захист національної культурної спадщини, мови, протистояння культурної експансії інших країн;

· забезпечення інформаційної безпеки;

· охорона інтелектуальної власності, боротьба з піратством;

· боротьба з комп'ютерними і злочинами, пов'язаними з високими технологіями;

· впровадження електронного уряду;

· правове регулювання мережі Інтернет.

До найбільш значущих тенденцій у зарубіжній інформаційній індустрії останніх років можна віднести перегляд встановлених раніше правил її регулювання:

· дерегуляцію ринку телекомунікацій, яка дає змогу кабельним, телефонним, стільниковим, супутниковим та іншим компаніям конкурувати на ринках один одного;

· послаблення контролю за концентрацією власності в різних засобах масової інформації. У результаті відбувається як вертикальна, так і горизонтальна інтеграція ринків інформації і засобів її передачі.

За кордоном спостерігається тенденція злиття найбільших інформаційних компаній світу у великі об'єднання, які в подальшому контролюватимуть ринок створення і поширення масової інформації. Ці перетворення є відповіддю провідних інформаційних компаній на можливості, створювані новими технологіями і змінами в системі регулювання інформаційної індустрії. Оскільки цей процес надзвичайно динамічний, в України є всього декілька років для того, щоб зайняти гідне місце в системі міжнародних інформаційних відносин.

Збереження конкуренції, боротьба з монополізмом окремих виробників або фірм, що надають послуги, є наріжним каменем державного регулювання. У сфері телекомунікацій об'єднання різних компаній на національному і міждержавному рівнях відбувається обов'язково з дозволу відповідних органів, у США це Федеральна комісія зв'язку і Міністерство юстиції, які визначають чи не призведе об'єднання двох або більше компаній до виникнення монополії, що усуне конкуренцію і як наслідок з часом знизить якість і зменшить різноманітність послуг, які надаються діловому світу і населенню, а також призведе до зростання цін. Усі великі американські компанії, такі як AT&T, Майкрософт, IBM, телевізійні компанії, які зараз шукають партнерів на своїх і чужих ринках, перебувають під пильною увагою цих органів.