Інформаційна політика - Почепцов Г.Г. - Телебачення та радіомовлення.

У 2001 році в Україні було зареєстровано 791 телерадіоорганізацію, які мали 931 ліцензію на мовлення на ефірних частотах, у мережах кабельного (проводового) телебачення і радіомовлення та мовлення через супутникові ретранслятори. З них 28 державних телерадіоорганізацій (у тому числі Національні телевізійна і радіомовна компанії України), 250 комунальних телерадіоорганізацій, 513 комерційних телерадіоорганізацій. Сумарний обсяг теле- і радіомовлення – 8366 годин на добу.

На сьогодні в Україні функціонують:

· три загальнонаціональні телемережі, на яких працюють Національна телекомпанія України (канал УТ-1 – 96% охоплення території України), "Студія "1+1" (канал УТ-2 – 86% охоплення території України), незалежна телекорпорація "Інтер" (канал УТ-3 – 64% охоплення території України);

· три загальнонаціональні радіомережі (УР-1 – 90% охоплення території України, УР-2 – 76% охоплення території України, УР-3 – 62% охоплення території України);

· вісім регіональних телемереж, які транслюють телепрограми більше ніж на дві області України (телерадіокомпанії "ICTV", "Новий канал", "ММЦ-СТБ", "б канал", "Телеодин", "Тоніс-Центр", телекомпанії "ТЕТ", "Тоніс-Юг"), та десять регіональних радіомереж (телерадіокомпанії "5 канал", "НАРТ", "Клас", "Лідер", радіокомпанії "Наше радіо", "Довіра", "Гала", "Радіо Рокс", "Ютар", "Радіо Люкс");

· обласні телемережі – 26 державних обласних телерадіокомпаній та 4 недержавні телерадіокомпанії;

· обласні радіомережі – 25 державних обласних телерадіокомпаній та 2 недержавні радіокомпанії;

· 328 телеканалів, які забезпечують місцеве мовлення, і 193 радіочастоти – місцеве радіомовлення, що становить 21% від загальної кількості каналів та радіочастот, введених в експлуатацію, але всього 6% від загальної потужності ефірних мереж мовлення України.

За 10 років 57% телерадіоорганізацій створені приватними особами та комерційними структурами. Ефірні телерадіоорганізації становлять близько 55%, решта ТРО – це 255 районні студії проводового мовлення, що працюють на каналах УР-1 та УР-2 у проміжки часу, погоджені з Національною радіокомпанією України та "Укртелекомом", а також у кабельних мережах. Майже третина від зареєстрованих телерадіоорганізацій припинили своє існування або були продані іншим власникам без будь-яких змін у ліцензійних документах. З 380 кабельних мереж лише 85 організацій працюють у межах правового поля. Деякі організації працюють лише на підставі ліцензії Державного комітету зв'язку та інформатизації.

Найскладнішими проблемами у 2003 році були створення і розвиток державних регіональних телерадіомереж, ліцензування каналів мовлення ОДТРК^*85 та їх технічне переоснащення, боротьба з руйнуванням проводового мовлення. Набула сталого характеру тенденція до скорочення потужностей теле- і радіомереж. Зокрема, загальна потужність телевізійної мережі УТ-1 скоротилася майже удвічі. У деяких областях потужності скорочено ще більше. Гострою залишається проблема з розбудовою місцевих державних телерадіомереж. Значна частина населення України не має можливості дивитися і слухати програми ОДТРК. Найгірша ситуація в Івано-Франківській та Закарпатській областях. Багато компаній, зокрема Донецька, Дніпропетровська, Волинська та інші, спільно з обласними радами і обласними державними адміністраціями розробили Комплексні програми розбудови державних обласних телерадіомереж, які передбачають значне фінансування з місцевих бюджетів. Ця робота потребує конкретної підтримки з боку різних органів державної влади. Стовідсоткове покриття телесигналом території області потребує значних коштів. Сама TPK навіть за умови залучення свого спецфонду не в змозі цього забезпечити.

*85: { ОДТРК — обласні державні телерадіокомпанії.}

Відбувається зменшення проводового, короткохвильового та середньохвильового способу розповсюдження сигналу, і значно зростає кількість станцій, що працюють у FM-діапазоні (переважно комерційних). Потерпає національне радіомовлення. Загальна радіопередавальна потужність радіопрограм УР-1, УР-2, УР-3 у діапазоні довгих та середніх хвиль зменшилася у десятки разів. Значно звузилася мережа проводового мовлення: її абонентами є тільки 56% сімей України, а загальна кількість радіоточок у країні скоротилася з 18 мільйонів у 1990 році до 8,2 мільйона у 2003 році. Тобто складається парадоксальна ситуація, коли об'єктивне збільшення обсягів інформації, яка вироблена державою і обов'язково має бути доведена до суспільства, наштовхується на проблему суттєвого зменшення технічних можливостей донесення її до споживача. Редакції проводового мовлення працюють сьогодні лише в половині районних центрів. І хоча поряд зі скороченням впливу проводового мовлення спостерігається тенденція до зростання кількості радіокомпаній, що працюють у FM-діапазоні (що свідчить про підвищення технологічного рівня мовлення), це водночас призводить і до зниження якості радіопрограм. Підтвердженням цього є рейтинг популярності FM-радіостанцій м. Києва^*86, (див. рис. 4.1).

*86: { Див. доповідь Голови Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації Миколи Томенка // Парламентські слухання "Стратегія розвитку телерадіоінформаційного простору України" . http://www.rada.gov. ua/svobodaslova.}

Рис. 4.1. Рейтинг популярності FM-радіостанцій м. Києва

В багатьох областях, не зважаючи на загальну тенденцію до зростання чисельності FM-радіостанцій, немає жодної радіокомпанії, яка б транслювала передачі про життя регіону. Тобто місцевого мовлення сьогодні, фактично, немає.

Сьогодні поряд зі зростанням чисельності телерадіокомпаній (зі 103 у 1995 році до 1052 у 2003 році (в 10 разів за 8 років і на 25% лише за останній рік), підвищенням загального технологічного рівня галузі спостерігається зниження якості телерадіопрограм, невиконання підприємствами та організаціями галузі їхньої важливої соціальної функції, повна відсутність системного бачення стратегії розвитку телерадіоінформаційного простору з урахуванням національних інтересів та вимог національної інформаційної безпеки тощо. Тематична структура подана в табл. 4.2.

Таблиця 4.2. Загальна кількість програм на всіх каналах мовлення (у відсотках)

Отже, сфера телерадіомовлення потребує постійної уваги з боку держави, вивчення і ефективного корегування її розвитку. Україна зіткнулася з проблемами, які загрожують її інформаційній безпеці та міжнародній репутації. Це, зокрема, ретрансляція телерадіопрограм інших телерадіоорганізацій без їх дозволу або за наявності дозволів, які не гарантують дотримання авторських та суміжних прав авторів аудіовізуальних творів. Держава не може впоратися з так званими відео- та аудіо піратами з кількох причин. Основною причиною порушення міжнародних та національних законодавчих норм, які регулюють використання відео- та аудіотворів, є фінансова неспроможність телерадіоорганізацій, абонентів мереж мовлення. Особливо великих масштабів відеопіратство набуло в регіонах.