Інформаційна політика - Почепцов Г.Г. - 7.7. Основні аспекти формування електронного уряду України

Розвиток мережі інтернет в Україні. Незважаючи на те, що Україна порівняно з розвиненими країнами світу нещодавно розпочала активно вживати заходи щодо розвитку мережі інтернет, він відбувається надзвичайно інтенсивно^*139. Свідчення цього є зростання кількості активних користувачів в українському сегменті мережі інтернет від 0,200 млн у 1999 році до 3,200 млн у 2003 році (станом на травень 2003 p.). Як видно на мал. – більше ніж у 15 разів збільшилась кількість тих, хто використовує інтернет.

*139: { Див. інформацію на сайті: http://www.stc.gov.ua/_info}

Рис. 7.2. Кількість активних користувачів мережі інтернет в Україні

Станом на 1 січня 2004 р. регіональний розподіл аудиторії українського сегмента мережі інтернет виглядає так: Київ – 66,06%, Одеса – 8,49%, Дніпропетровськ – 7,04%, Донецьк 4,63%. 60% населення користуються Інтернетом на робочих місцях, 40% – вдома та інших місцях. Серед користувачів Інтернету 61% чоловіки і 39% – жінки. У віковій градації 43% користувачів Інтернету – віком 25–39 років, 32% – віком 14–24 роки, 25% – старші 40 років. 75% користувачів Інтернету –населення, що працює 15% – студенти. 30– 40% користувачів Інтернету – корпоративні клієнти, 20% – працівники державних установ, 18% – представники малих та середніх підприємств, 22–30% – інші категорії. 79% користувачів Інтернету – люди з вищою освітою. 82% веб-сайтів українського сегмента мережі Інтернет – російськомовні, 14% – українськомовні, 4% – двомовні. До Інтернету підключено близько 2 тис. шкіл (10%). Продовжується розвиток національного сегмента мережі Інтернет. На 6,3% зросла кількість провайдерів, яких на ринку Інтернет-послуг налічується 425. Кількість хостів у національному сегменті мережі Інтернет збільшилась на 5,9% і досягла 76,8 тис.

Національні інформаційні ресурси характеризують потенціал сучасної розвиненої держави, а експлуатація і розвиток інформаційних систем різних рівнів нерозривно пов'язані з їх використанням. В Україні розпочався процес формування національних електронних інформаційних ресурсів, які створюються органами державної влади, державними та недержавними підприємствами, науковими і навчальними закладами та суспільно-політичними організаціями. Значна увага приділяється таким проблемам комп'ютерного інформаційного забезпечення: управління формуванням та виконанням бюджету областей, районів, міст з першочерговим обліком усіх об'єктів та суб'єктів оподаткування; облік та грошова оцінка усіх земель регіонів, насамперед у населених пунктах з використанням геоінформаційних систем та відповідних кадастрів; облік та управління використанням усього ресурсного потенціалу регіонів (природного, матеріального, фінансового, людського та інших).

Усі завдання мають виконуватися на основі поєднання регіональних баз та банків даних із загальнодержавними, такими як Державна картографічна база регіону (частка електронної карти України), база даних "Законодавчі та нормативні акти України", база даних населення тощо. При цьому слід використовувати єдині класифікатори, що дасть змогу інформаційно їх об'єднувати. Ці завдання передбачають максимальне використання інформаційної інфраструктури та інформаційних ресурсів, які є в регіонах. Для цього вирішується питання створення типового проекту інформаційно-аналітичної системи "Регіональні інформаційні ресурси України", що дасть можливість сформувати та постійно підтримувати актуалізацію регіонального сектор національного реєстру інформаційних ресурсів. Надзвичайно важливим також є завдання створення електронних копій наукового, культурного, інформаційного та іншого надбання в Україні. У рамках Національної програми інформатизації ведеться підготовка до виконання завдань зі створення системи національних інформаційних ресурсів.

Інформаційні системи та інформаційно-аналітичні центри різних рівнів створюються та функціонують для забезпечення діяльності органів державної влади та недержавних структур. Діють та вдосконалюються інформаційно-аналітичні системи Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Ради національної безпеки і оборони, Конституційного Суду, Верховного Суду, Генеральної прокуратури, Мінтрансу, МВС, Міненерго, Державної податкової адміністрації, Держмитслужби, діє автоматизована система міжбанківських розрахунків на рівні "банк – банк" Національного банку, яка дооснащується автоматизованими системами розрахунків на рівні "банк – клієнт" тощо.

Створюються галузеві інформаційні системи інших центральних органів виконавчої влади, зокрема автоматизована система ведення державного земельного кадастру, Урядова інформаційна система з питань надзвичайних ситуацій, автоматизована система державного експортного контролю України, єдина державна автоматизована паспортна система, реєстр неплатоспроможних підприємств та організацій тощо.

Інформаційні технології та засоби інформатизації в Україні за обсягом ринку посідають друге місце в СНД, становлячи приблизно 1/6 частину російського. Україна має певний науково-технічний потенціал у галузі створення засобів інформатизації. Його базою є 10 науково-дослідних інститутів Національної академії наук України, 18 науково-дослідних та конструкторсько-технологічних організацій і підприємств Мінпромполітики та Держкомзв'язку. Порівняно з 1996 р. ринок персональних комп'ютерів у 1997 р. збільшився приблизно на 25%, з них приблизно 80% зібрано в Україні. З 1998 р. в Україні вже почали збирати ноутбуки. Важливо те, що в країні вже збирають великі комп'ютери, малі та середні сервери. На ринку ПК сформувалася група лідерів, які активно працюють над створенням загальновизнаних вітчизняних марок комп'ютерів. За оцінками фахівців, сьогодні наш ринок прикладного програмного забезпечення для малих та середніх підприємств становить не менше 10 млн дол. США, з них близько 40% належать вітчизняним фірмам. Є приклади світового визнання програмних продуктів, створених в Україні.

У той час, коли банки, страхові компанії і підприємства роздрібної торгівлі швидко скорочують витрати, переходячи до використання можливостей Інтернету, державні служби усе ще стикаються з проблемою надмірних витрат. Дотепер вони працюють напрочуд повільно і неефективно, і ця проблема в тією чи іншою мірою властива багатьом країнам. У цьому, як правило, немає провини окремих працівників, що дотримуються застарілих процедур і користуються лише примітивними технічними засобами. У державних органів є унікальна можливість згодом очолити інформаційне суспільство шляхом забезпечення його нормативної, організаційної і фінансової підтримки. Для нашої країни це завдання має ще більш важливе значення, що полягає в можливості поступового заміщення експорту сировинних ресурсів експортом інтелектуальних ресурсів. Сьогодні є важливим політичний аспект цих дій, оскільки така стратегія має бути оголошена і підкріплена реальними діями на найвищому рівні. Якщо ми не хочемо остаточно відстати від розвиненого світу, нам необхідно вже зараз вживати заходів для стимулювання індустрії інформаційних технологій, і одним з найперших кроків цього стимулювання може стати переорієнтація роботи державних органів на безпа- перову електронну технологію.

Отже, зазначені аспекти свідчать про те, що в Україні відбувається формування інформаційного суспільства, яке розпочалося 1998 року з прийняттям відповідних законів – Закону України "Про концепцію Національної програми інформатизації" та Закону України "Про Національну програму інформатизації".

Окреслення та формулювання проблеми електронного уряду в контексті зазначених процесів в нашій державі пройшло вже декілька основних етапів.

Перший етап безпосередньо розпочався 2000 року, коли на рівні керівництва країни була усвідомлена потреба щодо розвитку мережі Інтернет та її можливостей як для громадян України, так і для органів державної влади і місцевого самоврядування. Так, було видано Указ Президента України "Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні" (від 31 липня 2000 р. №928), в якому зазначалося, що з метою розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет, забезпечення широкого доступу громадян до цієї мережі, ефективного використання її можливостей для розвитку вітчизняної науки, освіти, культури, підприємницької діяльності, зміцнення міжнародних зв'язків, належного інформаційного забезпечення, здійснення органами державної влади та органами місцевого самоврядування своїх повноважень, повнішого задоволення потреб міжнародного співтовариства в об'єктивній, комплексній інформації щодо різних сфер суспільного життя в Україні, а також вирішення інших завдань, визначених в Посланні Президента України до Верховної Ради України "Україна: поступ у XXI сторіччя. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000–2004 роки", слід установити, що розвиток національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет, забезпечення широкого доступу до цієї мережі громадян та юридичних осіб усіх форм власності в Україні, належне представлення в ній національних інформаційних ресурсів є одним з пріоритетних напрямів державної політики в сфері інформатизації, задоволення конституційних прав громадян на інформацію, побудови відкритого демократичного суспільства, розвитку підприємництва.

Основними завданнями щодо розвитку національної складової мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до неї в Україні були визначені такі:

· створення у найкоротші строки належних економічних, правових, технічних та інших умов для забезпечення широкого доступу громадян, навчальних закладів, наукових та інших установ і організацій усіх форм власності, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, суб'єктів підприємницької діяльності до мережі Інтернет;

· розширення і вдосконалення подання у мережі Інтернет об'єктивної політичної, економічної, правової, екологічної, науково-технічної, культурної та іншої інформації про Україну, зокрема тієї, що формується в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, навчальних закладах, наукових установах та організаціях, архівах, а також бібліотеках, музеях, інших закладах культури, розширення можливостей для доступу в установленому порядку до інших національних інформаційних ресурсів, постійне вдосконалення способів подання такої інформації;

· забезпечення конституційних прав людини і громадянина на вільне збирання, зберігання, використання та поширення інформації, свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань;

· забезпечення державної підтримки розвитку інфраструктури надання інформаційних послуг через мережу Інтернет; створення умов для розвитку підприємницької діяльності та конкуренції у галузі використання каналів електронного зв'язку, створення можливостей для задоволення на пільгових умовах потреб у зазначених послугах навчальних закладів, наукових установ та організацій, громадських організацій, а також бібліотек, музеїв, інших закладів культури, закладів охорони здоров'я, включаючи розташовані у сільській місцевості;

· розвиток та впровадження сучасних комп'ютерних інформаційних технологій у системі державного управління, фінансовій сфері, підприємницькій діяльності, освіті, наданні медичної та правової допомоги й інших сферах;

· вирішення завдань щодо гарантування інформаційної безпеки держави, недопущення поширення інформації, розповсюдження якої заборонено відповідно до законодавства;

· вдосконалення правового регулювання діяльності суб'єктів інформаційних відносин, виробництва, використання, поширення та зберігання електронної інформаційної продукції, захисту прав на інтелектуальну власність, посилення відповідальності за порушення встановленого порядку доступу до електронних інформаційних ресурсів всіх форм власності, за навмисне поширення комп'ютерних вірусів.

Завершенням першого етапу стала вимога законодавчого забезпечення окреслених процесів, яка була проголошена у наступному відповідному Указі Президента України "Про підготовку пропозицій щодо забезпечення гласності та відкритості діяльності органів державної влади" (від 17 травня 2001 року №325/2001). Так, в цьому указі зазначалася необхідність розробки з урахуванням вітчизняного та міжнародного досвіду та внесення протягом 2001–2002 років на розгляд законопроектів, спрямованих на створення належних правових засад для реалізації громадянами конституційних прав на участь в управлінні державними справами та на вільний доступ до інформації про діяльність органів державної влади, а також на забезпечення гласності та відкритості діяльності цих органів.

У цих законопроектах слід було передбачити:

· створення умов для вільного доступу громадян до рішень органів державної влади та до інформації про діяльність цих органів, у тому числі щодо формування і реалізації державної політики в різних сферах суспільного життя, про підготовку і прийняття проектів законів, інших нормативно-правових актів, про формування державного замовлення, закупівлю товарів, робіт і послуг для державних потреб, проведення приватизації, управління об'єктами державної власності, ліцензування певних видів господарської діяльності, економічне співробітництво з іноземними державами, вирішення завдань з охорони довкілля та використання природних ресурсів, більш чітке визначення підстав для обмеження доступу до інформації в інтересах національної безпеки, забезпечення прав людини, збереження комерційної таємниці тощо та усунення необґрунтованих обмежень у цій сфері;

· впорядкування механізмів надання громадянам органами державної влади інформаційних та інших послуг, насамперед тих, що стосуються реалізації їхніх конституційних прав, задоволення потреб та інтересів;

· визначення ефективних механізмів залучення громадськості до процесів формування і реалізації державної політики, підготовки і прийняття проектів законів, інших нормативно-правових актів та рішень органів державної влади, оцінювання діяльності цих органів щодо виконання прийнятих рішень;

· надання підтримки створенню і розвитку інформаційних та консультативних центрів у органах державної влади, а також національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет, забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні;

· удосконалення взаємодії органів державної влади із засобами масової інформації та громадськими організаціями у питаннях забезпечення громадськості достовірною і всебічною інформацією про діяльність органів державної влади, налагодження постійного зворотного зв'язку органів державної влади із засобами масової інформації та громадськими організаціями, забезпечення їх взаємної відповідальності за вирішення цих завдань;

· забезпечення широкого доступу до нормативно-правових актів, а також інших документів, створених у процесі діяльності органів державної влади, через відповідні комп'ютерні мережі, інформаційні центри та бібліотеки;

· удосконалення організаційного, технічного та фінансового забезпечення інформування громадян про діяльність органів державної влади.

Таким чином, перший етап розвитку електронного уряду в Україні мав загальнотеоретичний характер, визначив найбільш загальні аспекти використання сучасних інформаційних і комунікаційних технологій, заклав необхідне підґрунтя для подальших дій держави у цьому напрямку. Можна сказати, що він носив підготовчий характер.

Другий етап (по суті, перший) – 2002–2003 pp. – це етап, безпосередньо пов'язаний з формуванням та реалізацією електронного уряду в Україні. Він розпочався з Постановою Кабінету Міністрів України "Про Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади" (від 4 січня 2002 р. №3), в якій було затверджено "Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади". В ній також вимагалося, щоб Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, починаючи із січня 2002 p., забезпечили розміщення і постійне оновлення інформації на власних веб-сайтах у мережі Інтернет відповідно до цього Порядку. Секретаріат Кабінету Міністрів України був визначений як замовник розроблення концепції, технічного завдання на створення Веб-порталу та відповідного базового програмного забезпечення, Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення – відповідальним за інформаційне, а Державний комітет зв'язку та інформатизації – за технічне забезпечення передбачених цією постановою заходів.

Розглянемо більш детально "Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади". Так, в ньому зазначалося, що оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади здійснюється з метою підвищення ефективності та прозорості діяльності цих органів шляхом впровадження та використання сучасних інформаційних технологій для надання інформаційних та інших послуг громадськості, забезпечення її впливу на процеси, що відбуваються у державі.

Оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади має здійснюватися шляхом:

· розміщення і періодичного оновлення міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади інформації відповідно до вимог цього Порядку на власних веб-сайтах;

· створення Єдиного веб-порталу Кабінету Міністрів України (далі – Веб-портал), призначеного для інтеграції веб-сайтів органів виконавчої влади та розміщення інформаційних ресурсів відповідно до потреб громадян.

Координація робіт зі створення Веб-порталу, його інформаційне наповнення, технічна підтримка, супроводження та встановлення регламенту і стандартів обміну інформацією між його складовими частинами здійснюється Секретаріатом Кабінету Міністрів України. Інформація, яка розміщується на веб-сайтах органів виконавчої влади та Веб-порталі, повинна мати захист від несанкціонованої модифікації. Інформаційне наповнення, захист інформації від несанкціонованої модифікації та технічне забезпечення функціонування веб-сайтів міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади як складових частин Веб-порталу зазначені органи здійснюють самостійно. Контроль за дотриманням вимог щодо захисту інформації, доступної через Веб-портал, здійснюється Департаментом спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації СБУ (табл. 7.7–7.11).

Указ Президента України "Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади" (від 01 серпня 2002 року, №683/2002) зазначено обов'язковість ведення органами державної влади та органами місцевого самоврядування Веб-сторінок та оперативного (не пізніше п'яти робочих днів) розміщення на них офіційної інформації про діяльність відповідних органів, виконання програм, планів, чинних та скасованих нормативно-правових актів, форм і зразків документів, архівної та іншої інформації, а також необхідність завчасного розміщення на таких Веб-сторінках проектів нормативно-правових актів з повідомленням про це засобів масової інформації тощо.

Відповідно до цього Указу Президента у Постанові Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо подальшого забезпечення відкритості у діяльності органів виконавчої влади" (від 29 серпня 2002 р. №1302) були встановлені чіткі вимоги щодо змістовного наповнення веб-сторінок органів влади, а також створення урядового порталу з метою забезпечення формування і реалізації стабільної та зрозумілої громадянам економічної і соціальної політики держави.

З цією метою були визначені завдання поміж відповідальними центральними органам державної влади, а саме:

· Секретаріат Кабінету Міністрів України разом з Державним комітетом зв'язку та інформатизації, Службою безпеки, Міністерством економіки та Міністерством фінансів мав забезпечити до кінця 2002 року створення та впровадження першої черги Єдиного веб-порталу Кабінету Міністрів України (Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади) як центральної частини електронної інформаційної системи "Електронний Уряд".

· Державний комітет телебачення і радіомовлення разом з Державним комітетом зв'язку та інформатизації мав затвердити Порядок інформаційного наповнення та технічного забезпечення Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади.

· Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації мали забезпечити інформаційне наповнення Єдиного веб-порталу відповідно до зазначеного Порядку.

· Державний комітет зв'язку та інформатизації щороку під час формування завдань (проектів) Національної програми інформатизації має передбачати фінансування завдань (проектів), спрямованих на розвиток мережі Інтернет в Україні.

· Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації:

– для аналізу і висвітлення власної діяльності мали утворити робочі групи під головуванням керівників (заступників керівників) відповідних органів із залученням до їх роботи працівників соціологічних та аналітичних служб;

– визначити, а у разі потреби утворити в межах затвердженої штатної чисельності структурні підрозділи для вирішення питань розвитку інформатизації у відповідній галузі (сфері) або регіоні, а також здійснення заходів, передбачених відповідним Указом Президента України (№683) та Постановою KM України (№3), інших рішень і доручень Кабінету Міністрів України з питань інформатизації.

· Державний комітеті зв'язку та інформатизації разом з Державним комітетом телебачення і радіомовлення мав розробити у тримісячний термін, затвердити та розмістити на власних веб-сайтах у мережі Інтернет порядок функціонування веб-сайтів органів виконавчої влади, в якому, зокрема, передбачити вимоги щодо структури та оформлення веб-сайтів, оперативності та форми подання інформації державною та іншими мовами.

· Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації повинні були забезпечити:

– функціонування власних веб-сайтів з дотриманням вимог зазначеного Порядку;

– обов'язкове розміщення на власних веб-сторінках та опублікування у друкованих засобах масової інформації суспільно важливих нормативно-правових актів, а також вичерпної інформації про перелік та умови отримання громадянами послуг, які надаються відповідними органами, форми і зразки документів, стан виконання програм і планів, архівної та іншої інформації;

– оперативне оприлюднення інформації про власну діяльність;

– систематичне розміщення на веб-сторінках відкритої статистичної інформації про події в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя, забезпечення доступу до неопублікованих статистичних даних, які не підпадають під дію обмежень, установлених законодавством;

– недопущення обмеження права на отримання відкритої інформації, необґрунтованої відмови в її наданні, а також запровадження плати за надання інформації в розмірах і випадках, не передбачених законодавством;

– проведення не рідше ніж один раз на квартал прес-конференцій, у тому числі через мережу Інтернет, а також регулярне оприлюднення відповідей на запитання громадян у засобах масової інформації.

Також був доповнений підпункт "а" пункту 14 розділу VI Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2000 р. №915, після абзацу п'ятого абзацом таким змістом: "у разі розроблення проекту, що має загальнодержавне значення і стосується життєвих інтересів усіх верств населення, організовує його публічне обговорення шляхом опублікування у друкованих засобах масової інформації і розміщення на власному веб-сайті".

Таблиця 7.7. Перелік показників, за якими подається інформація міністерством, іншим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями щодо організаційних та технічних аспектів функціонування власних веб-сайтів

* Подається один раз на рік (у жовтні) та у разі зміни відомостей.

Таблиця 7.8. Перелік показників, за якими подається інформація про хід виконання завдань міністерством, іншим центральним органом виконавчої влади щодо інформаційного наповнення власних веб-сайтів

Примітка:

– Наявність інформації в рубриці (+/-).

– Обсяг розміщеної текстової інформації (в аркушах формату А4).

– Періодичність оновлення інформації в рубриці.

Таблиця 7.9. Перелік показників, за якими подається інформація Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями щодо інформаційного наповнення власних веб-сайтів

* Дані щодо обсягу інформації та періодичності її оновлення не подаються.

Примітка:

– Наявність інформації в рубриці (+/-).

– Обсяг розміщеної текстової інформації (в аркушах формату А4).

– Періодичність оновлення інформації в рубриці.

Таблиця 7.10. Перелік показників, за якими подається інформація Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями, щодо подання на власних веб-сайтах інформації про районні, районні у містах Києві та Севастополі держадміністрації

* Дані щодо кількості районів та періодичності оновлення інформації не подаються.

Примітка:

– Кількість районів, щодо яких розміщена інформація (загальна кількість районів).

– Періодичність оновлення інформації в рубриці.

Таблиця 7.11. Перелік показників, за якими подається інформація міністерством, іншим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями щодо задоволення звернень громадян та проведення прес-конференцій

Третій етап (2003 – до цього часу) – закладення підвалин для ефективного функціонування електронного уряду, а саме такої його складової, як надання послуг громадянам і підприємцям в режимі он-лайн.

Початок цього етапу зумовлений прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо створення електронної інформаційної системи "Електронний Уряд", від 24 лютого 2003 р. №208 в якій зазначалося:

· що одним з пріоритетних завдань щодо розвитку інформаційного суспільства є надання громадянам та юридичним особам інформаційних та інших послуг шляхом використання електронної інформаційної системи "Електронний Уряд", яка забезпечує інформаційну взаємодію органів виконавчої влади між собою, з громадянами та юридичними особами на основі сучасних інформаційних технологій;

· єдиний веб-портал органів виконавчої влади є центральною частиною електронної інформаційної системи "Електронний Уряд", призначеною для інтеграції веб-сайтів, електронних інформаційних систем та ресурсів органів виконавчої влади і надання інформаційних та інших послуг з використанням мережі Інтернет.

Були затверджені також заходи щодо створення електронної інформаційної системи "Електронний Уряд" (див. табл. 7.12).