Інформаційна політика України - Губерський Л.В. - Модернізація інформаційної політики України

Європейський (регіональний) чинник впливу для України є пріоритетним у рамках дослідження євро інтеграційної політики

України у сфері ЗМІ, а також визначення рівня і якості інформування українського населення про критеріальні складники зближення з Євросоюзом і НАТО. Визначальним моментом за цієї ситуації виступає такий реальний чинник, як поетапно зростаюча критичність у європейських підходах до розвитку політичної системи, політичного режиму й, зокрема, його інформаційної політики.

Регіональні та європейські зовнішньо-національні фактори впливу на політику України у сфері ЗМІ, роль яких у революційному переході нашої держави до реальної демократії важко переоцінити, початково формувалися на ширшому полі критики політичної системи. Останнім часом такий підхід зазнав певних змін, але поки що західне співтовариство небезпідставно вважає, що інформаційна політика України все що повною мірою не відповідає європейським стандартам. Зокрема, йдеться про фактичне замороження переходу до нової європейської якості внутрішньої і зовнішньої політики та залишкові інформаційні обмеження.

Наприкінці 2005 — на початку 2006 р. такі оцінки залишалися однією з основних причин відмови західних лідерів визнати Україну державою з ринковою економікою, надати їй чіткі гарантії щодо майбутнього членства в європейських інтеграційних структурах та Світовій організації торгівлі, забезпечити політичне стимулювання потенційних зарубіжних приватних інвесторів в українську економіку тощо.

Уже не спрацьовують посилання на особливості українського переходу від соціалізму до ринкової економіки і демократії, від тотального державного і партійного контролю над ЗМІК до свободи преси, що свого часу активно використовувалися для виправдання очевидних недоречностей, які істотно гальмували впровадження в Україні європейських критеріїв і традицій кооперативних відносин між державою і суспільством, державою і бізнесом, бізнесом і суспільством, "державою — бізнесом — пресою". За умов переходу політичної системи до нової якості у штучно створених інформаційних моделях розмивалися ключові поняття критеріального характеру з тематики євроінтеграції. [44; 54; 63; 84; 122; 127].

Створюючи належне інформаційне забезпечення євро інтеграційної стратегії України, доцільно враховувати також (принаймні на ближчу перспективу), що в Україні й досі не сформована остаточно сучасна (у сенсі прозорості) ринкова економіка. З іншого боку, закономірний за умов глобалізації і паралельної їй регіональної інтеграції процес демократизації суспільних відносин вимагає координованого саме владними структурами інформаційного забезпечення за умови збереження свобод ЗМІК.

Таким чином, для поглибленого розуміння самого поняття "євро інтеграційна політика" у сфері ЗМІ представникам українського політикуму все ще необхідне чітке усвідомлення і сприйняття базових положень демократичної політичної думки щодо визначення успішних, стабільних, здатних до поступального розвитку політичних і економічних систем. Адже інформаційне поле в Україні раніше нерідко формувалося в такий спосіб, щоб змусити пересічних громадян сумніватися в доцільності європейського курсу України, зокрема, шляхом висунення ідеї про нібито невідповідність європейського способу життя, європейських принципів ринкової економіки і демократичних суспільних відносин національним традиціям українського народу.

Модернізація інформаційної політики України

Важливими за потенціалом коригування глобалізаційних, регіональних та національних чинників впливу на євро інтеграційну політику України у сфері ЗМІК є такі положення європейської демократичної політичної думки (з їх авторською актуалізацією до нової політичної ситуації в Українській державі):

• чітке розуміння й урахування при формуванні й модернізації інформаційної політики причин, особливостей і руйнівних для суспільства наслідків оцінки України як перехідної держави (і це на 15-му році незалежності!), що на тлі гучних скандалів кримінального забарвлення безумовно відносимо до вирішальних елементів стабільно критичного ставлення західного співтовариства до насамперед політичного режиму нашої держави. При цьому вкрай важливою видається максимальна мобілізація зусиль держави і суспільства щодо неупередженого, об'єктивного інформування пересічних громадян про "стару Європу" та її політичну стратегію щодо України;

• фактичне замороження перехідного стану з усіма його деструктивними наслідками, зумовлене, безперечно, внутрішніми причинами, посилювалося внаслідок поетапного переходу Заходу від використання демократичних механізмів і форм реалізації дво- і багатосторонніх відносин до силового тиску на виші ешелони влади України. Тим часом, в окремих українських ЗМІ така зміна у політиці Заходу подавалася як "прояв ворожості" до України, а не спроба посприяти становленню реальної демократії;

• наукові уявлення про сучасну міжнародну систему дають підстави стверджувати про взаємозв'язок внутрішніх і зовнішніх чинників кризи у відносинах України з державами та інтеграційними формуваннями Заходу з поступовою кристалізацією пріоритетності першого з них (внутрішнього) і зростання, за умов замороження окремих негативів інформаційної політики, впливу другого (зовнішнього) чинника. Причому деякі ЗМІ, особливо після так званого касетного скандалу 2000 р., торкаючись питання про зміну ставлення західних демократій до керівництва України, не вдавалися до аналізу внутрішніх причин провалів на міжнародній арені, наслідком чого було посилення міжнародної ізоляції вищих ешелонів влади;

у внутрішньому вимірі на різних рівнях державного керівництва і суспільства в Україні посилювалися неадекватні уявлення про причини стійкої наступальної позиції трансатлантичної спільноти щодо суті інформаційної стратегії офіційних властей. У низці українських ЗМІ Росія поступово почала подаватися як єдиний зовнішній партнер, реально заінтересований у налагодженні конструктивних відносин з Україною, а західним демократіям приписувалися "ворожі наміри" щодо Української держави;

фактичне топтання на місці в реалізації декларованої багатовекторності, де-факто, спричинило небезпечну одновекторність, що загрожувало втратою державного суверенітету. За такої ситуації окремі органи преси та інформації в Україні продовжували маніпулювання громадською думкою, переконуючи громадян у тому, що "Україна Заходові не потрібна";

ефективність євроатлантичної стратегії України у сфері ЗМІК значною мірою залежить від урахування і включення в систему політичних механізмів напрацювань демократичної політичної думки. Адже уявлення щодо цих питань тривалий час були спотворені. На практиці це проявилося в появі в українських ЗМІ так званого офіційного концепту, суть якого зводилася до того, що геополітична та геоекономічна значущість нашої держави начебто механічно нівелює загрози, що виходять від західного тиску. Йдеться про заперечення слушності претензій Заходу щодо якісних характеристик внутрішнього курсу влади в Україні до змін, що відбувалися протягом останніх двох років, та потужної критики ним здійснюваної в нашій державі дезінформації власного народу;

такий підхід створював негативне підґрунтя для ефективної інформаційної діяльності держави, яка штучно підмінювалася заходами ЗМІ та дипломатів по відновленню іміджу влади. Будь-які критичні оцінки дій української влади з боку засобів масової інформації на теренах євроатлантичної спільноти супроводжувалися голослівними запереченнями з боку офіційного Києва й відповідно "адаптувалися" підручними ЗМІ, щоб належним чином вплинути на громадську думку.

Слід брати до уваги, що західні експерти й державно-політичні діячі, визнаючи позитивний характер окремих змін в інформаційному просторі України, продовжують висловлювати занепокоєння проблематикою власності ЗМІ, розмитістю громадянського суспільства як "контролюючої структури", відсутністю суспільного телебачення тощо (27).