Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть - Горбань Ю.А. - 1.2. Великі географічні відкриття та їх наслідки для розвитку світової цивілізації

Соціально-економічні зміни, які розпочалися в західноєвропейських країнах, об'єктивно зумовили потребу більш детально й досконало вивчити географію планети. їх наслідком стали Великі географічні відкриття кінця XV - початку XVII ст., у ході яких європейці здійснили революційний прорив в інші цивілізації, що прискорило формування цілісності світового розвитку.

До кінця XV ст. Європа була відносно замкнутим регіоном. Відкриття нових земель розширило цивілізаційний кругозір європейців. Водночас почалася адаптація позаєвропейського світу до цінностей європейської цивілізації, щоправда, не завжди цивілізаційними методами.

До певного часу проблема вивчення географії планети й освоєння нових земель залишалася нерозв'язаною як із технічних причин - недосконалість транспортних і навігаційних засобів, так і у зв'язку із забороною церкви поглиблено досліджувати природу, у тому числі планету і космос. Зрозуміло, що зародження капіталістичних відносин посилило інтерес до вивчення Землі, передусім потребами нових ринків збуту, пошуків джерел сировини, дешевої робочої сили. Капіталізація сільського господарства й ліквідація в аграрному секторі кріпосного права вивільнили великі маси населення, яке економіка держав перехідного періоду неспроможна була забезпечити роботою. Це "зайве" населення потребувало багато вільних земель, на які можна було б переселитися на постійне проживання.

Пошуку нових світів сприяли і наукові досягнення в галузі мореплавства. Зокрема, у другій половині XV ст. було значно поліпшено навігаційні прилади (компас, астролябія, морські карти). Вони давали можливість більш точно визначити розташування судна в морі, прокладати морські шляхи й організовувати безпечне мореплавство. З'явилися нові, досить надійні й досконалі кораблі - каравели. Завдяки їх вдалій конструкції та великотоннажності судна могли досить швидко рухатися проти вітру (близько 23 км на год) й перебувати в морі місяцями.

Названі причини дали поштовх до інтенсивного пошуку нових земель, країн і континентів, який врешті-решт ознаменувався Великими географічними відкриттями.

Шукаючи нові землі, західноєвропейці до XVI ст. уже досконало освоїли сухопутні торгові шляхи в Індію, Китай, а морськими шляхами досягли навіть Екваторіальної Африки. Але із захопленням турками-сельджуками Константинополя й ліквідацією Візантії як держави (середина XV ст.) сухопутні торгові шляхи на Схід було перекрито, і західноєвропейські мореплавці почали шукати, так би мовити, обхідні морські шляхи в східні азійські країни.

На середину XV ст. у цьому напрямку найбільш активні пошуки проводили португальці. До 1445 р. вони обстежили західно-африканське узбережжя майже до екватора. У 1471 р. досягли сучасної Гвінеї, а у 1486 р. Бартоломеу Діаш (1450- 1500) доплив до Південної Африки і відкрив мис Доброї Надії. У 1497 р. Васко да Гама (1469-1524), обігнувши Африканський континент із півдня, досяг Індії в районі Калькутти. Відкриття морського шляху до Індії дало поштовх західноєвропейцям розпочати активне освоєння просторів Атлантичного океану в пошуках не тільки східних, а й західних шляхів до Індії. У 1492 р. генуезець Христофор Колумб (1451 1506), виходячи з теорії кулястості землі, поплив у Індію на захід і відкрив наприкінці того ж року неподалік від Американського континенту Багамські острови, а потім Гаїті й Кубу. Під час третьої подорожі 1498-1499 рр. X. Колумб відкриває береги Південної Америки.

Протягом 1498а-1499 рр. іспанські мореплавці досягли берегів Бразилії, а італійський космограф Амеріго Веспуччі (1452- 1512), який брав участь у цій експедиції, детально описав цю землю, зробив контурну карту берегів, і з 1507 р. картографи Європи називають "Землею Амеріго" цю землю, яка пізніше набула загальної назви "Америка".

З відкриттям нового континенту між Іспанією і Португалією розпочалася боротьба за заморські володіння. Щоб уникнути в майбутньому воєнних конфліктів, у 1494 р. ці країни уклали між собою Тордесільяський договір, згідно з яким території на захід від островів Зеленого Мису належали іспанцям, а на схід --португальцям. Цей договір відкрив широкий шлях португальським та іспанським мореплавцям для пошуку нових земель та їх колонізації. У 1513 р. іспанський конкістадор Бальбоа здійснив у районі Панами сухопутний перехід углиб континенту і відкрив "велике море", назване пізніше Магелланом Тихим океаном. Для більш детального вивчення Американського континенту і нововідкритого океану в 1519 р. іспанці організували експедицію на чолі з Фернаном Магелланом (1480-1521). Він протягом 1519-1522 рр. здійснив навколосвітню подорож, під час якої відкрив Вогняну Землю, Південну Америку, Філіппінські острови тощо, а також Індійський океан. Нові відкриття було оплачено дорогою ціною: із 265 членів експедиції і п'яти кораблів до Іспанії повернулися на одному судні лише 18 осіб.

Подорож Магеллана остаточно довела Європі, що земля кругла, і дала можливість наступним мореплавцям, зокрема англійцю Френсісу Дрейку в 1577-1580 рр., вже більш ґрунтовно вивчити нові землі, моря й океани, що мало надзвичайно велике як наукове, так і суспільно-економічне значення.

З відкриттям нових земель та країн європейці розпочали їх інтенсивну колонізацію, яка, як правило, проводилась жорстокими методами щодо місцевого населення.

Основу колонізаційного процесу заклав іспанець Фернандо Кортес (1485-1547). Він протягом 1519-1521 рр. захопив величезну країну Мексику, а її населення (племена ацтеків) зробив колоніально залежним від Іспанії. Другий іспанський конкістадор Франсіско Пісарро у 1532-1535 рр. підкорив країну Беру (Перу), а в 1530-1540 рр. іспанці захопили Чилі, Нову Гранаду (Колумбію), Болівію. У цих країнах були багаті запаси золота, срібла, коштовного каміння. Розпочавши їх масове видобування, іспанці за короткий історичний період практично повністю винищили на рудниках та плантаціях місцеве населення й з метою поповнення робочої сили, із другої половини XVI ст. з Африки в Америку почали завозити негритянське населення. До середини XIX ст. з Африканського континенту було вивезено десятки мільйонів невільників. Работоргівля як економічно, так і демографічно знекровлювала Африку і затримувала соціально-економічний та культурний розвиток її народів на багато десятиліть.

На відміну від іспанських, португальські колонізатори не захоплювали землі, а займалися в основному їх пограбуванням, будуючи у своїх заморських володіннях факторії й обкладаючи місцеве населення високою даниною. У такий спосіб Іспанія та Португалія швидко збагатилися і на певний історичний період почали відігравати провідну роль у європейській політиці.

Успіхи Іспанії та Португалії в захопленні й освоєнні нових земель заохотили й інші європейські країни до активної колоніальної політики. Протягом другої половини XVI - початку ХУП ст. голландці відкрили Соломонові острови (1567 р.), частину Південної Полінезії (1595 р.). У 1616 р. голландець Шаутен де Горн відкрив найпівденнішу частину Америки - мис, який і було названо його ім'ям. Протягом 1642-1644 рр. співвітчизник Горна Абель Тасман обстежив австралійське узбережжя і довів, що Австралія - це новий континент.

Протягом XVI-XVII ст. Великі географічні відкриття було зроблено у Північній півкулі. Шукаючи північно-західний шлях у Китай, англійські мореплавці Мартін Форбішер і Джон Девіс у 70-80-х роках XVI ст. здійснили кілька експедицій до берегів Північної Америки і відкрили ряд островів та обстежили Гренландію. Генрі Гудзон (1550-1610) проникає углиб континенту, досліджує невідому річку та затоку, пізніше названі його іменем. Голландський мореплавець Вільям Баренц (1550-1597) у 1590-1597 рр. обстежив море, яке пізніше назвали його ім'ям - Баренцове море. У 1594-1597 рр. він вже організував три експедиції на західне узбережжя Нової Землі, під час останньої з яких загинув зі своїми супутниками.

Велике значення мали російські географічні відкриття в районах Північного Льодовитого й Тихого океанів та Далекого Сходу. Росіяни задовго до західноєвропейців відвідували Нову Землю, острів Шпіцберген, гирло річок Об, Єнісей, півострів Таймир. Російські землепрохідці й мореплавці вже наприкінці XVI ст. вийшли до берегів Тихого океану і розпочали їх освоєння.

Протягом 30-40-х років XVII ст. експедиції Івана Москвітіна, Василя Пояркова, Єрофея Хабарова обстежили Нижній Амур, острови Охотського моря та інші райони Далекого Сходу. У 1648 р. експедиція Семена Дежнева відкрила протоку між Азією і Північною Америкою, зробила описи Аляски та прилеглих до неї островів. У 1720-х роках Вітус Берінг повторно обстежив Аляску, Алеутські острови і склав їх детальну карту. Це дослідження стало одним із найбільших географічних відкриттів ХVІІІст.

Яке ж значення в цілому мали Великі географічні відкриття для світової цивілізації? У загальному плані можна відповісти: далекосяжне й неоднозначне.

В економічному плані географічні відкриття зробили революцію в європейській торгівлі.

Результатом її стало розширення світового ринку, збільшення різноманітності циркулюючих товарів. Змінилися напрямки торговельних шляхів, що породило суперництво між європейськими націями у прагненні оволодіти азійськими й американськими ринками збуту, продуктами, скарбами та іншими матеріальними цінностями поневолених народів.

Географічні відкриття зумовили так звану революцію цін.

Масовий приплив золота й срібла, головним чином, з Америки в Європу, створив умови для заміни натурального обміну і мідних здешевлених грошей, стійкими й дорогими срібними та золотими грішми. Це давало можливість прискорювати нагромадження капіталу тим категоріям суспільства, які володіли цим металом, і навпаки, збіднюватися іншим, хто його не мав. Віднині головним мірилом багатства й капіталу стало золото, за яке все можна було купити й продати. Золото посилило економічну міць буржуазії і категорій населення, пов'язаних із капіталістичним способом виробництва та колоніальною системою. Водночас золото зумовило масове розорення дрібного виробника в місті й селах, який не міг конкурувати з великим промисловим виробництвом.

Наслідком географічних відкриттів став початок утворення колоніальної системи.

Невелика група європейських країн, які раніше стали на шлях капіталістичного розвитку, використали свою економічну, військову перевагу над тими землями й народами, які вони колонізували, розпочали жорстоку експлуатацію сотень мільйонів людей Америки, Азії, Африки, грабуючи їх природні багатства. Жителі колоній, здебільшого Америки й Африки, внаслідок такої політики масово гинули, що призвело до зникнення цілих племен і народів.

Колоніальна система вела до загострення взаємовідносин серед європейських держав. Між ними розпочалася збройна боротьба за колонії та сфери впливу в різних куточках планети. Це спричинило цілу низку європейських воєн, які тривали протягом усього Нового часу: англо-іспанські та іспано-голландські війни другої половини XVI-XVII ст., англо-французькі ХПН - початку XIX ст. та ін.

Одним із наслідків географічних відкриттів стала еміграція європейського населення на нововідкриті землі.

З одного боку, це дещо ослабило демографічну проблему перенаселення Західної Європи й у певній мірі вирішило питання малоземельних селян та інших категорій незайнятого населення. З іншого - у відкритих землях створювалися нові держави або державні об'єднання з елементами європейського державно-політичного устрою, що був значно прогресивнішим порівняно з місцевим, заснованим здебільшого на первісних родоплемінних відносинах.

Освоєні європейцями землі, а з ними і місцеві корінні народи, поступово залучалися до передової європейської культури. Але цей процес був довготривалим, болісним і конфліктним. А насадження серед місцевого населення європейських релігійних культів часто супроводжувалося кривавими сутичками, які призводили навіть до численного знищення етнічного населення.

Великі географічні відкриття дали європейцям можливість освоїти значні економічно-географічні простори, нагромадити первісний капітал для індустріалізації, втягнути нові регіони у більш прискорений соціально-економічний розвиток і європейську цивілізацію.