Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть - Горбань Ю.А. - 4.2. Початок Першої світової війни. Бойові дії на фронтах 1914 р.

За оцінками німецьких генштабу та державного керівництва, літо 1914 р. було найоптимальнішим терміном початку війни. Про те, що це саме так, прямо свідчить збережений у дипломатичних архівах лист статс-секретаря Міністерства закордонних справ Німеччини Г. Ягова німецькому послові в Лондоні від червня 1914 р.: "В основному Росія зараз до війни не готова. Франція й Великобританія також не захочуть зараз війни. Через кілька років, за всіма компетентними передбаченнями, Росія вже буде боєздатна. Тоді вона задавить нас кількістю своїх солдатів, її Балтійський флот і стратегічні залізниці вже будуть збудовані. Наша ж група, між тим, усе більше слабшає..." Отож, щоб розпочати війну, невідкладно потрібний був привід.

Австро-сербський конфлікт, що виник внаслідок убивства 28 червня 1914 р. в Сараєві спадкоємця австро-угорського престолу ерцгерцога Франца-Фердінанда членами націоналістичної організації "Молода Боснія", і став для німецьких мілітарнетів формальним приводом для початку війни.

Берлін і впливові елементи в урядових колах Австро-Угорщини радили кваліфікувати це вбивство як причину майбутнього нападу на Сербію. Проте уряд виявив нерішучість, усвідомлюючи, що війна із Сербією втягне й Австро-Угорщину у війну з Росією. Уряд Німеччини й кайзер Вільгельм II, вважаючи цей момент найзручнішім для початку війни, ще раз підтвердили свою готовність підтримати Австро-Угорщину в разі втручання в конфлікт Росії.

23 липня 1914 р., під тиском Німеччини, Австро-Угорщина поставила Сербії ультиматум, вимоги якого були несумісними з її державним суверенітетом. Союзниця Сербії Росія спробувала ліквідувати конфлікт мирним шляхом, висунувши проект дипломатичного демаршу трьох держав - Англії, Франції і Росії. Однак союзники відмовилися від його здійснення. Лише президент Франції Пуанкаре наполягав на проведенні "твердої" політики стосовно австро-угорського блоку.

Незважаючи на те, що Сербія погодилася майже з усіма вимогами ультиматуму, 28 липня Австро-Угорщина телеграфом оголосила війну Сербії. Невідкладно Белград було піддано артилерійському бомбардуванню.

У відповідь Росія, яка на другий день після оголошення війни Сербії розпочала мобілізацію в прикордонних з Австро-Угорщиною округах, 30 липня оголосила загальну мобілізацію. На цей крок зреагувала Німеччина, зажадавши припинити мобілізацію до 1 серпня. Росія "не помітила" німецького ультиматуму. Нетривалі дипломатичні "ігри" швидко припинилися. 1 серпня 1914 р. Німеччина оголосила війну Росії, 3 серпня - Франції. У перерві між цими оголошеннями (2 серпня) вона окупувала Люксембург. 4 серпня німецькі війська віроломно напали на Бельгію, порушивши міжнародний договір про її нейтралітет, який гарантувався рядом країн, у тому числі й Німеччиною. Важлива деталь: німецький рейхсканцлер Т. Бетман-Гольвег назвав тоді цей договір "шматком паперу", що нічого не вартий.

Великобританія під приводом захисту нейтралітету Бельгії, одним із гарантів якого була, 4 серпня оголосила війну Німеччині. Разом з нею у війну вступили й британські домініони - Австралія, Канада, Нова Зеландія, Південно-Африканський Союз.

23 серпня війну Німеччині оголосила Японія. Вона швидко захопила Маршаллові, Каролінські острови в Океанії, що належали Німеччині, а також порт Циндао та провінцію Шаньдунь у Китаї. У подальшому участь Японії у війні звелася до продажу зброї країнам Антанти.

На боці Німеччини й Австро-Угорщини виступили Туреччина та Болгарія, які на зміну Троїстому союзу, що не втримався з виходом із нього Італії, створили Четверний союз. До Антанти приєдналися Італія, Португалія, Румунія, Сербія, США, Греція. Війну Німеччині оголосили також Китай і 14 країн Латинської Америки.

Таким чином, у війну, яка відразу стала світовою, було втягнуто 38 держав на всіх континентах з населенням 1,5 млрд осіб, або 75 % населення земної кулі. Воюючі країни відірвали від мирної праці й мобілізували до армії понад 70 млн осіб, у тому числі Німеччина - 19,7 % свого населення, Австро-Угорщина - 17,3, Франція - 10,5 %.

На початку війни країни - учасниці обох військових коаліцій направили на фронт 480 дивізій; у травні 1917 р. на фронтах воювало вже 889 дивізій, у тому числі в Антанти - 525, у німецько-австрійського блоку - 364. Антанта випереджала своїх суперників за чисельністю вояків на 2 млн осіб, за озброєннями - майже на 3 тис. гармат і 286 літаків, а також у 5 разів за кількістю крейсерів. Свої переваги, головним чином, у якості озброєнь, темпах мобілізації й винятковій маневреності військ, мала й Німеччина. Полум'я світової війни розгорілося на величезній території Європи, Азії й Африки.

Воєнні дії кампанії 1914 р. в її початковій стадії на західноєвропейському театрі справді розгорталися спочатку за сценарієм німецького "бліцкригу" - швидко й напористо:

4 серпня - вторгнення німецьких військ у Бельгію, 16 серпня - взяття фортеці Льєж, 20 серпня - вихід трьома арміями на фронт Брюссель - Намюр - Дінан, 21 серпня без бою здався Брюссель. І лише трохи згодом французькі війська висунулися назустріч противникові, але змушені були з боями відступити під його напором на південний захід. Вже 4 вересня німці вийшли до ріки Марна на схід від Парижа.

Але максимальна концентрація німецьких сил на цій ділянці фронту, де планувалися вирішальні події, виявилася неможливою. Саме в розпал наступу німецькому командуванню довелося перекинути на східноєвропейський театр воєнних дій значну частину війська, оскільки на настійливу вимогу французького уряду російські війська розгорнули наступ у Східній Пруссії.

Ця обставина значною мірою вплинула на наслідки грандіозної битви, що відбулася на рівнинах Франції між Верденом і Парижем 5-9 вересня 1914 р. У ній з обох боків взяли участь майже 2 млн осіб, об'єднаних у 5 німецьких і б союзницьких армій, у тому числі й новосформована 6-та французька армія. Активні дії свіжих сил саме цієї армії проти з'єднань, що мали оточити Париж, а також відсутність у німців резервів, переоцінка власних сил привели до втрати наступальної ініціативи. У кінцевому підсумку німці програли битву, яка за їхнім задумом мала вирішити долю війни.

Сталося "чудо на Марні", як назвала цю перемогу тогочасна французька преса. Далі "чудес" не було: французьке командування використати свій успіх не змогло, і німецькі армії без особливих труднощів відійшли на річку Ена. Значні стратегічні операції тут надовго припинилися.

Активні операції обох воюючих сторін розгорнулися на східноєвропейському театрі війни.

Крім більш пізніх, ніж у Німеччини, строків мобілізаційної готовності та стратегічного розгортання військ негативно позначалася на діях російського командування необхідність враховувати конкретну ситуацію, що складалася у зв'язку з наступом німців на Заході. Це змушувало росіян, які послідовно дотримувалися умов союзного договору, відволікати значні сили на другорядні напрями, що не мали стратегічного значення з точки зору інтересів царського уряду.

17 серпня, ще не завершивши свого зосередження, російські війська рушили в Східну Пруссію. Незважаючи на всі труднощі, у боях 19 і 20 серпня було розбито спочатку німецький корпус, потім завдано поразки 8-й армії. Потужний наступ 2-ї російської армії в районі Мазурських озер з перспективою захопити всю Східну Пруссію захлинувся, що дозволило німцям швидко перекинути сюди свої війська, які було спрямовано проти 1-ї російської армії. Наступальна операція провалилася. Втрати були величезні. Ціною життів чверті мільйона солдатів російське командування відтягнуло на Схід німецькі війська, які призначалися для ударів на Заході.

У загальному ході війни важливу роль відіграли бої на російському Південно-Західному фронти 3 обох боків тут билися більше 100 дивізій. У грандіозній битві на фронті довжиною понад 300 км російська армія 23 серпня розбила австро-угорські війська, зайняла Львів, витіснила противника за річку Сян і далі - за ріку Дунаєвець, до Карпатських гір, блокувала австрійську фортецю Перемишль.

Відкривалася реальна перспектива переходу Карпат і вторгнення в Угорщину. Та невдача в Східній Пруссії й категорична вимога союзників розгортати наступ не проти Австро-Угорщини, а проти німецьких військ з метою ослабити їх натиск на Заході, змусили російське командування перегрупувати війська, націливши їх на р. Вісла, на Варшаву.

Зі свого боку німецьке командування, яке побоювалося повного розгрому австро-угорських союзників і пов'язаної з цим загрози промисловим центрам у Сілезії, швидко спланувало удар у фланг і тил російських армій. Наприкінці вересня німці почали наступ до Вісли, скерували значну групу військ до Варшави. У ході затяжної і кровопролитної Івангород-Варшавської операції росіяни поступово здобули перевагу, відтіснили 9-ту німецьку та 1-шу австрійську армії й на початку листопада вийшли на рубіж р. Варта - Карпатські гори.

Але реалізувати можливість глибокого вторгнення в Німеччину не вдалося. Ціною важких втрат австро-німецьким військам удалося зупинити росіян. Далися взнаки й серйозні прорахунки в оперативно-стратегічному керівництві російського командування, й гостра нестача боєприпасів та озброєння.

Що ж відбувалося на українських землях, які стали ареною воєнних дій у 1914 р. й були зайняті російськими військами?

Із завойованих територій Східної Галичини й частини Буковини оперативно було створено чотири російські губернії - Львівську, Перемишльську, Тернопільську, Чернівецьку. Вони були об'єднані в генерал-губернаторство, яке очолив завзятий чорносотенець граф О. Бобринський. Виконуючи волю уряду, який він представляв, генерал-губернатор почав обертати галицьких українців на "настоящих русских", греко-католиків - на православних. Силами сотень і сотень чиновників, котрі спішно прибули з Росії, запроваджував російські видання, навчальні заклади, установи, православні церкви - замість українських часописів, книгарень, шкіл, костьолів, культурно-освітніх товариств. Уже в перші дні після вступу російських військ у Галичину було вислано до Росії греко-католицьких священиків, серед яких і митрополита А. Шептицького, котрого аж до 1917 р. утримували в монастирській тюрмі в Суздалі. Відбувалися масові арешти, труси, депортації місцевих жителів. Протягом кількох тижнів тільки через Київ у глиб Росії перевезено понад 12 тис. галичан.

На Австро-Сербському фронті воєнні дії розвивалися з перемінним успіхом; у серпні серби розгромили противника й захопили 50 тис. полонених; у листопаді у зв'язку з нестачею боєприпасів відступили, здали Белград; у грудні, одержавши допомогу від Антанти, відкинули австро-угорців за межі Сербії.

На Кавказькому фронті кампанія 1914 р. завершилася перемогою російських військ над турками. Росіяни зайняли також Іранський Азербайджан.

Розгорталася запекла війна й на морі. Основним її наслідком було встановлення Великобританією блокади німецького узбережжя, що справило великий вплив на хід війни. Сутички в Індійському й Тихому океанах, на Північному й Чорному морях мали локальний характер.

У цілому воєнна кампанія 1914 р. завершилася на користь Антанти. Розрахунки німецького генштабу на короткочасну, блискавичну війну виявилися нереальними. Кровопролитні битви виснажили армії обох коаліцій, поповнення не було підготовлено, бракувало бойового спорядження в той час як економіка воюючих країн до затяжної війни не була пристосована. Особливо важким було становище в армії та в економіці Росії.