Політологія - Логвина В.Л. - 1. Політична думка Стародавнього Сходу

Загальні положення

При розгляді теми ми охарактеризуємо погляди давньосхідних мислителів на політику, визначимо відмінність між різними напрямками політичної думки (конфуціанство, даосизм), політичні доктрини античності, основні риси політичної думки доби середньовіччя, а також розглянемо погляди на державу, церкву представників епохи Реформації, політичні погляди Н.Макіавеллі, політичні ідеї європейського соціалізму XVI-XVII ст. та теорії природного права і суспільного договору.

Простежимо і проаналізуємо розвиток політологічної думки України з періоду княжої доби до першої половини ХХ ст.

План лекції

1. Політична думка Стародавнього Сходу.

2. Політичні вчення античності.

3. Основні риси політичної думки епохи Середньовіччя.

4. Загальна характеристика політичної думки епохи Відродження та Реформації.

5. Політичні погляди Ніколо Макіавеллі.

6. Теорії природного права та суспільного договору.

7. Просвітництво. Раціоналістичні концепції політики.

8. Історія української політичної думки.

1. Політична думка Стародавнього Сходу

Перші політичні погляди Стародавнього Сходу мали релігійно-міфічний характер. Тільки починаючи з XI-VIII ст. до н.е. відбувся перехід до відносно раціонального погляду на світ у цілому та державу зокрема. Ці погляди виявляються у вченнях Конфуція, Мо-Цзи, Лао-Цзи, Будди, Зарататустри та інших.

Визначну роль в історії політичної думки Китаю відіграло вчення Конфуція, яке було викладене в укладені й його учнями книзі "Бесіди про висловлювання". Згідно з вченням Конфуція держава - це велика сім'я, а влада імператора є чимось на зразок влади батька. Відносини між правителем і підданими схожі на відносини у сім'ї, де молодші залежать від старших. Конфуцій виступав за аристократичну форму правління; його ідеалом було керівництво аристократів, яких характеризували знання та доброчесність, а не походження та багатство. Конфуцій був прихильником абсолютного послуху "старшим", відданості правителю та ненасильницьких методів правління.

У VI ст. до н.е. китайським мислителем Лао-цзи була заснована школа даосизму. Даосисти розробили першу анархічну теорію, засудивши доцільність існування держави, закликаючи до життя у гармонії з природою. Держави повинні бути маленькі, з не численним населенням.

Однією з провідних течій давньокитайської політичної думки є легізм. Китайці називали легістську доктрину "фацзя". Одним з основоположників легізму був чиновник-реформатор Шан Ян. Легістська модель держави була антиподом конфуці-анської. Конфуціанська формула "держава для народу" здавалась легістам вершиною безглуздя. Держава, на їхню думку, призначена не "служити" народу, а бути для нього вуздечкою. Легістам здавалося, що чим менше розвиватиметься культура, чим недолугішим буде народ, тим упорядкованішою, сильнішою стане держава.

Таким чином, легісти вперше сконструювали завершену модель військово-деспотичної держави.

Ворожими конфуціанству були, зокрема, моїстські погляди на суспільство, якими певний час захоплювалась китайська інтелігенція. Моїстська доктрина з'явилася у Китаї в IV ст. до н. е., але вже наприкінці III ст. до н.е. там забули про її існування. Засновник моїзму Мо-Цзи виступав з ідеями виборності правителя та соціальної рівності людей. Він критикував соціальну несправедливість, засуджував аристократизм і закликав до проведення реформ на користь народу. Змістивши акцент у справі реформування суспільства у патріархально-сімейних традиціях на державне втручання, моїзм послужив перехідним містком від "інтелігентного" конфуціанства до легізму.