Політологія: наука про політику - Горлач М.І. - Політичні доктрини в Китаї. Конфуціанство

У процесі розвитку політичних ідей у різних країнах і регіонах Стародавнього світу помітні деякі спільні риси. Так, в VI-VII ст. до н. е. в Китаї в період розквіту стародавньокитайської філософії склались основні напрямки політичної думки. Однією з характерних монархічних цивілізацій в Китаї є держава в долині ріки Хуанхе. Про неї відомості дійшли з книг "Ші цзін", де знайшли відображення політичні вчення II та І тисячоліття до н. е. За свідченням стародавніх оповідань основна мета імператора-володаря полягала в тому, щоб в його діянні здійснювалась справедливість і ласка - важливі принципи, що забезпечували всім підданим п'ять благ: тривале життя, здоров'я, любов до всього доброго, багатство і спокійне життя. На зміну неподільному пануванню родової знаті тоді приходить жорстока боротьба за владу між багатою майновою і спадковою аристократією. Цінська монархія, що трималась на авторитеті родової знаті, розпадається на численні ворожі між собою князівства-держави. Китай охоплює затяжна політична криза.

Тоді найвпливовішою доктриною в історії політичної думки Китаю стало конфуціанство. Родоначальником напряму виступив Конфуцій (551-470 рр. до н. е.), який захищав інтереси різних верств суспільства, прагнув примирити майнову багату знать зі спадковою знаттю. Вчення Конфуція за характером етико-гуманістичне. Головна увага зверталась на обгрунтування необхідності будувати відносини між людьми на взаємній повазі та любові. Управляти державою, повчав Конфуцій, покликані благородні мужі на чолі з государем (царем, володарем) - сином неба. Слідом за прихильниками правління знаті Конфуцій твердив, що поділ людей на вищих і нижчих не усувається. Відмінність поглядів Конфуція від поглядів спадкової знаті полягала в тому, що в доктринах Конфуція виділялись благородні не за походженням, а за моральними якостями та знанням. Благородний муж - це зразок моральної досконалості, людина, яка всією своєю поведінкою утверджує норми моралі. Саме за такими критеріями Конфуцій пропонував висувати на державну службу. "Якщо висувати справедливих і усувати несправедливих, то народ підкорятиметься, буде покірним". Головне завдання благородних мужів Конфуцій вбачав у вихованні повсюдно людяності. В поняття людяності Конфуцій вкладав особливу, відмінну від сучасного змісту суть: виховання такої поведінки, яка б відповідала моральним цінностям сімейно-кланових колективів та патріархальних общин. Людяність включала: піклування батьків про дітей, синівську повагу до старших в сім'ї, а також справедливе ставлення між тими, хто не зв'язаний родинними стосунками. "Повага і шана до батьків і повага до старших в сім' ї, а також до старших братів - це основа людяності". Загальним принципом взаємовідносин між людьми стало: "не роби іншим того, чого не бажаєш собі". Перенесений у сферу політики такий принцип має стати фундаментом всієї системи управління. Володар, цар, імператор має стати володарем, сановник - сановником, батько - батьком, син - сином та ін. Володар мав ставитись до підкорених як до своїх дітей, дбати про достаток продовольства у країні, захищати її зі зброєю і виховувати народ. "Управляти - означає поступати правильно". I народ зобов'язаний проявляти синівську повагу до правителів, незаперечно їм підкорятися. Багато століть конфуціанство поряд з буддизмом і лаоською релігією виступало панівною ідеологією феодального Китаю.

Політичні вчення в Стародавній Греції

В античній Греції на рубежі II та I тисячоліть до н. е. формуються суспільно-громадські центри, розвиваються політичні вчення. У розвитку соціально-політичні вчення проходять три періоди: перший - охоплює ГХ-VI ст. до н. е., зв'язаний зі становленням державності Стародавньої Греції. Процеси розвитку державності відображені у творчості Гомера, Гесіода, знаменитих "семи мудреців", до яких належить Солон. Формуються філософські погляди про державу в творах Піфагора та піфагорійців, Геракліта. Другий - охоплює V - першу половину IV ст. до н. е., зв'язаний з розквітом філософської та політичної думки про державу в Стародавній Греції, що знайшло відображення в ученні Демокріта, софістів, Сократа, Платона та Арістотеля. Третій період охоплює другу половину IV-II ст. до н. е. - період еллінізму. Початок занепаду державності в Стародавній Греції, грецькі поліси підпадають під володіння Македонії, а потім Риму.

Соціально-політичний лад Стародавньої Греції - своєрідна система незалежних полісів-держав, невеликих, а іноді навіть крихітних держав, що складались з міста і прилеглих до міста поселень. Тоді особливе місце серед них займає місто-держава Спарта. Тут земля становила державну власність. Її ділили на ділянки і за жеребом роздавали спартанцям. На відміну від інших полісів, у Спарті державний лад складався внаслідок об'єднання родових елементів, з набранням загонів воїнів формується держава - військовий табір. Основний принцип організації Спарти полягав у радикальному поділі політичної влади та економіки. Спартанці присвячували себе тільки служінню інтересам держави.

Проблеми державності в Стародавній Греції займають значне місце в ученнях філософів Геракліта (близько 541-470 рр. до н. е.), Демокріта із Абдер (близько 460- 370рр. до н. е.), Піфагора з острова Сомоса (близько 580-500 рр. до н. е.) та ін. Розвиваючи теорію держави і права, Геракліт вважав розумним правлінням аристократію, Демокріт же розглядав політику як найважливіше мистецтво, завдання якого - забезпечити спільні стабільні інтереси вільних громадян поліса-держави. Убогість демократії має стільки ж переваг перед так званим благополуччям громадян при царях, наскільки свобода краща від рабства. Одностайність і моральна солідарність вільних членів поліса-держави є найважливіша і необхідна риса упорядкованої держави. Поліс - це спільна справа всіх його вільних громадян. Держава-поліс втілює спільну справу громадян і піклування про них, визначає суть і принципи прав і обов' язків громадян. Державні справи є важливіші серед інших. Кожний повинен дбати про могутність і міцність держави, про порядок та законність та ін. Мистецтво управляти державою Демокріт вважав одним з прекрасних мистецтв, а поєднання інтересів держави та інтересів її громадян - одним з найважливіших принципів ідеї золотої середини - реалізації принципу політичного компромісу. Демокріт робить одну з перших спроб розглянути виникнення і становлення людини, людського роду в суспільстві як частини природного процесу світового розвитку. В ході природного процесу суспільного розвитку люди поступово під впливом потреб, наслідуючи природу і тварин, спираючись на свій досвід, здобувають усі свої основні знання і здібності, необхідні для суспільного життя. Людське суспільство - результат прогресивних змін початкового природного становища. Зрозуміло, суспільство, поліс-держава створені людським розумом, а не природою.