Соціально-правові основи інформаційної безпеки - Петрик В.М. - 7.6. Основні методичні рекомендації щодо проведення інформаційно-аналітичних і наукових досліджень процесів в умовах інформаційно-психологічного протиборства

7.6.1. "Оперативна обстановка" - основний об'єкт інформаційно-аналітичного дослідження

Ознайомлення з багатьма науковими та фаховими публікаціями останнього часу, в яких колеги висвітлюють умови, за яких забезпечується безпека суб'єктів господарювання в підприємницькій сфері, засвідчило, що не всі вони достатньо чітко розуміють сутність, зміст і сферу застосування категорії "оперативна обстановка", особливо у прикладних дослідженнях та під час підготовки текстів нормативних документів. Складається ситуація, коли співробітники державних спецслужб більш обізнані, частіше застосовують термін "оперативна обстановка", а їхні колеги із служб безпеки недержавних суб'єктів господарювання намагаються "конструювати велосипед".

Незважаючи нате, що в загальний науковий обіг автором вже було введено таке специфічне фахове поняття як "оперативна обстановка", виникла нагальна потреба окремою статтею висвітлити більш детально теоретичні та прикладні аспекти зазначеної категорії, особливості її застосування у нормотворчій діяльності.

Для розкриття практичного значення цього поняття доцільно стисло нагадати основні теоретичні положення про оперативну обстановку:

По-перше, первісне поняття "обстановка" - це, насамперед, стан, характер умов і сукупність чинників виробництва; значення, місце і роль інтересів політичних сил, військових, представників ділових кіл, громадських лідерів у конкурентній боротьбі; по-друге - розстановка політичних, економічних і військово-стратегічних сил на міжнародній арені, в регіоні, в окремій державі, організації і т. ін. на певний момент часу.

Оперативна обстановка - це складне поняття, що складається із елементів економічної, політичної, ідеологічної, соціальної, криміногенної та інших видів обстановок в тому чи іншому суспільстві або регіоні. Зазначені види обстановок у даному випадку виступають як чинники, як основоформуючі передумови оперативної обстановки. Оперативна обстановка визначає відповідні умови та сукупність чинників, що на них впливають, в яких діють: 1) правоохоронні органи, спецслужби (розвідка і контррозвідка), дипломатичні служби, інші державні органи, відповідальні за правопорядок, громадську, державну, економічну, інформаційну та інші види національної безпеки, захист життєво важливих інтересів суспільства та оборону держави; 2) представники організованих злочинних угруповань, латентних структур; 3) учасники міжцивілізаційної, міжнародної і регіональної економічної, науково-технічної, політичної, ідеологічної, військово-стратегічної конкуренції; релігійного та міжетнічного протистояння; 4) інші учасники міжнародних і внутрідержавних суспільних відносин.

Всі учасники відносин, що відбуваються в певній оперативній обстановці, поділяються на генеральних і виконавчих суб'єктів. У теорії міжнародних відносин до генеральних суб'єктів відносять держави, міжнародні, державні та недержавні організації, латентні співтовариства і навіть фізичних осіб з високим міжнародним авторитетом.

На формування характерних рис оперативної обстановки в сфері забезпечення безпеки держави, суспільства, людини і громадянина всередині країни та на міжнародній арені активно впливають внутрішні та зовнішні чинники у вигляді діяльності головних (генеральних) суб'єктів в особі вищих посадових осіб держав, державних органів влади та управління, транснаціональних фінансово-промислових, валютно-банківських об'єднань, економічних і науково-виробничих корпорацій, керівників і впливових активістів таємних транснаціональних елітарних співтовариств та підпорядкованих ним виконавчих суб'єктів в особі структур зовнішньополітичних відомств (дипломатичні служби посольств, консульств, військових місій, культурних, науково-технічних, мовно-культурних центрів), загальнонаціональних державних спецслужб, спецслужб недержавних приватних підприємницьких структур (від транснаціональних корпорацій до середніх І дрібних), правоохоронних органів, зокрема кримінальної, податкової поліції тощо.

Уданому випадку всі перелічені учасники відносин є суб'єктами правовідносин, тому що вони мають відповідну юридичну правоздатність і дієздатність. Зазначені суб'єкти діють у межах відповідних правових принципів і норм. Що стосується держав, міжнародних організацій та інших об'єднань, утворених на підставі міждержавних і міжнародних договорів чи угод, а також вищих посадових осіб держав та зазначених владних міжнародних організацій, то перелічені юридичні особи як такі, що поряд з юридичною правоздатністю та дієздатністю мають додатково й відповідні владні (публічні) повноваження щодо законотворчої і правозастосовної діяльності, - визначаються суб'єктами міжнародного і національного публічного (владного) права.

Одночасно в цій сфері оперують також декласовані, маргінальні, латентні елементи, тобто різного спрямування і потужності мафіозні структури, організовані злочинні угруповання, екстремістські та терористичні організації, окремі впливові злочинні авторитети, а також різні види латентних об'єднань тощо.

Серед всіх учасників міжнародних і внутрідержавних суспільних відносин особливе місце займають так звані виконавчі суб'єкти (насамперед спецслужби, правоохоронні органи), які забезпечують сприятливі та безпечні умови реалізації генеральними суб'єктами стратегічних і поточних завдань щодо досягнення визначених цілей, захисту національних чи корпоративних інтересів, реалізації перспектив стратегії розвитку націй, народів, держав, міждержавних об'єднань, транснаціональних угруповань, цивілізацій.

Як зазначалося вище, основними складовими елементами оперативної обстановки визначаються економічна, політична, ідеологічна, соціальна, криміногенна, релігійно-конфесійна, міжетнічна, міжнаціональна та інші види обстановок в тому чи іншому суспільстві, державі, регіоні, чи в міжнародному, глобальному масштабі. Залежно від рівня актуалізації зазначені види обстановок у даному випадку виступають як чинники, як осново-формуючі передумови оперативної обстановки.

У випадку забезпечення безпеки господарюючих суб'єктів, особливо у сфері підприємницької діяльності, де за законами бізнесу головними понятійними категоріями, а також рушійними елементами, є "прибуток" і "конкуренція", активно функціонують як загальнонаціональні державні спецслужби, так і спецслужби підприємницьких структур (від транснаціональних корпорацій до середніх і малих), інших різновидів сучасних неурядових організацій, рухів, об'єднань.

Проте, фахівці з безпекознавства головними чинниками визнають політичну (в тому числі й міжнародну), ідеологічну, економічну та соціальну обстановки, що негативно або позитивно впливають на розвиток інших видів обстановок.

Отже в механізмі формування оперативної обстановки місце і роль інтересів певних політичних сил мають визначатися через розуміння того, що:

♦ Політична обстановка в оперативній обстановці позначається специфікою вияву особливостей політичної боротьби. Політична боротьба - це продукт, засіб і форма виявлення суспільних відносин, яких не існує поза діяльністю людини, тобто поза боротьбою людини за свої права, пріоритети, владу, інтереси та потреби. У зв'язку з цим політична боротьба репрезентує глобальне явище соціальної реальності, що уособлює в собі взаємозв'язок і діалектичну взаємодію своєрідних форм виявлення економічних, соціальних, ідеологічних та політичних відносин, тобто первинних основоформуючих елементів, які дають змогу визначати характеристики основних ознак загальної оперативної обстановки.

Політична обстановка, зі свого боку, визначається, насамперед, через розуміння того, що:

а) політика - це, по-перше: діяльність, спрямована на захист інтересів тієї чи іншої групи політичних сил (класів, кланів), на завоювання і збереження державної влади, на її використання в інтересах представників відповідної групи (класу, клану) політичних сил; по-друге - взаємодія, взаємовідносини між соціальними групами, кланами, націями, державами, іншими суб'єктами міжнародного права, насамперед з приводу державної влади.

б) Політичні відносини безпосередньо реалізуються в політичній діяльності, боротьбі суб'єктів політики, існування без яких об'єктивно неможливе. Нині принципи вищості політики над економікою вимагають вирішення виробничих завдань через суспільні інтереси, а не містечкових, тобто під кутом зору підпорядкування цих завдань загальнонаціональним цілям економічної політики в межах стратегічного розвитку нації, держави. Якщо провідні політичні сили не додержуються цих принципів і виробничий процес вступає у протиріччя з політичними інтересами, тобто домінує над ними - це беззаперечно тягне за собою невиправдані ускладнення в політичній обстановці в регіоні, світі чи на конкретному об'єкті безпекознавчого захисту.

в) Відмінив ознака політичної обстановки визначається конкурентною взаємодією з приводу влади між суб'єктами міжнародних і внутрідержавних правовідносин взагалі, державами та окремими особами, політичними партіями, рухами, угрупованнями. Зазначені учасники правовідносин за своїм правовим статусом, повноваженнями і відношенням до влади поділяються на суб'єктів міжнародного публічного (владного) або приватного (невладного) права. Аналогічним чином вони розподіляються в межах національного права - суб'єкти владного (адміністративного, кримінального, господарського тощо) і приватного (цивільного, сімейного, трудового, соціального забезпечення тощо) права.

Це означає, зокрема, що: 1) якщо окремі особи, групи населення порушують закони, постанови, рішення, прийняті вищими органами влади держави, то вони певною мірою впливають на політичну обстановку; 2) висловлювана незгода з існуючим політичним курсом правлячої еліти держави або окремими її суб'єктами, а також політичними силами, об'єднаними в партіях чи рухах тощо не дає змоги політичній системі певного суб'єкта міжнародного чи внутрінаціонального права (насамперед держави) здійснювати свої владні функції в сфері внутрішньої і зовнішньої політики.

За визначенням російського фахівця з філософії Бутенка, "політична обстановка - це процес виникнення, розвитку та вирішення антагоністичних і неантагоністичних протиріч між державами або іншими суб'єктами міждержавних відносин з приводу влади".

♦ Ідеологічна обстановка в оперативній обстановці тісно пов'язана з політичною обстановкою. Ідеологічна обстановка фахівцями з безпекознавства визначається як процес виникнення, розвитку та вирішення протиріч у свідомості людей, що постійно провокуються впливом антагоністичних відмінностей уявлень щодо способу організації суспільства і напрямків суспільного розвитку, які пропагуються правлячими елітами держав, а також іншими суб'єктами міжнародного права та реальними діями окремих фізичних осіб із числа відповідальних партійних, громадських і державних діячів або їх активістів (прихильників) як носіїв цих ідеологій та осіб як носіїв відмінної ідеології, спрямованих проти ідеології конкурента.

Матеріальною основою ідеологічної діяльності є система економічних відносин, утворених певними групами політичних сил (класами, кланами), носіями відповідних ідеологій. Таким чином, провідними виразниками ідеологій нині стали партії, які, репрезентуючи авангард тієї чи іншої групи політичних сил (класу, клану), організують боротьбу зі своїми ідеологічними чи політичними супротивниками, об'єднаними в партії, рухи, секти та інші угруповання. Звідси, ідеологічна обстановка залежить від: 1) економічної і політичної обстановки; 2) системи поглядів, ідей; 3) політико-правових, моральних, етичних, релігійних, філософських уподобань окремих лідерів, керівників, інших представників певних політичних сил (класів, кланів), партій, рухів, угруповань, а також їхньої практичної діяльності.

Протиріччя, котрі виникають між поглядами, ідеями окремих особистостей та їхніми практичними діями, спрямованими проти політичних, правових, моральних, релігійних, філософських основ ідеології представників правлячої еліти держави чи іншого суб'єкта міжнародного права, утворюють рушійні сили (причини) виникнення та розвитку ідеологічної обстановки. Саме на них орієнтується і серед них оперує супротивник, зокрема суб'єкт розвідувальної діяльності (держава, недержавний суб'єкт господарювання, ТНК, латентної структури тощо) через можливості виконавчого суб'єкта (сили і засоби спецслужб).

Наявність протиріччя між поглядами та діями є відмінною рисою ідеологічної обстановки, тому що ступінь поширення ідей, ідеалів у розшарованому на певні політичні сили (класи, клани) суспільстві не обмежується лише формуванням свідомості в населення. Ця ступінь поширення передбачає поєднання цього протиріччя з практичною діяльністю, з вираженням мотивів соціальної поведінки. Ідеології формуються і передбачаються для поширення не лише для виховування певного прошарку чи всіх політичних сил суспільства, навіть не для окремих особистостей, а для забезпечення умов виникнення і посилення мобілізуючих стимулів, спрямованих на реалізацію певних інтересів. У зв'язку ІЗ цим, як правило, ідеї завжди компрометували себе, якщо вони віддалялися від Інтересів.

Механізм виникнення і взаємодії економічної, політичної та ідеологічної обстановки з оперативною обстановкою відбувається таким чином:

На першому етапі виникає економічна обстановка в економічній боротьбі. На другому - економічна обстановка формує політичні (класові, групові, кланові, корпоративні) інтереси, свідомість - з цього моменту зароджуються передумови для ідеологічної обстановки. На третьому - розвиток боротьби, усвідомлення суб'єктом необхідності боротьби за владу створює передумови для виникнення політичної обстановки.

♦ Економічна обстановка в оперативній обстановці - це, насамперед, сукупність відносин і протиріч, які виникають у конкретних місцях застосування праці. Вони властиві певній групі осіб, певному процесу виробництва і певному часові. Іншими словами, економічна обстановка - це сукупність умов і стимулюючих чинників процесу вирішення протиріч у трудовій діяльності, антагоністичного чи неантагоністичного характеру. В цьому процесі завжди взаємодіють дві сторони: роботодавець - найманий робітник, керівник - підлеглий тощо.

♦ Соціальна обстановка в оперативній обстановці як чинник має велике значення для суспільної безпеки в контексті політичної та ідеологічної боротьби. У зв'язку із цим необхідно розуміти, що первинними елементами соціальної обстановки е: 1)дії груп особистостей, 2) умови виробництва (відносини між людьми в умовах певного способу виробництва, добування коштів на життя), 3) інтереси певних політичних сил, партій, рухів чи угруповань тощо.

Під час дослідження соціальної обстановки необхідно враховувати також й те, що:

1) неантагоністичним протиріччям, в основному, властиві: а) наявність протилежних інтересів, які мають тимчасовий, відносний і перехідний характер; б) такі форми виявлення: самоусунення робітників від контролю над процесами праці; слабкий контроль керівника за кінцевим результатом праці; самовідчуження від праці;

2) Існують також протиріччя між: а) планами та диспропорціями виробництва, 2) оплатою і нормами праці тощо, що створюють передумови для виникнення неантагоністичних протиріч, які впливають на виникнення та розвиток несприятливої економічної обстановки в регіонах і на об'єктах загальнодержавного значення, безпекознавчого захисту з боку держави, а також у аналогічних загальнонаціонального значення недержавних структурах, безпека яких забезпечується приватними охоронними та підприємницькими спецслужбами;

3) відмінні ознаки економічної обстановки - це процеси, що виникають у результаті взаємодії суб'єктів економічної діяльності.

Кожна сторона, що бере участь у конкурентній боротьбі, володіє конкретним потенціалом і прагне досягти переваг у змаганні з протидіючою стороною через природну антагоністичність інтересів.

Для вирішення проблеми оцінки, аналізу, прогнозування і моделювання ситуації в сфері безпеки в тому чи іншому регіоні взагалі та економічної діяльності конкретного суб'єкта господарювання - фірми, підприємства, кредитно-банківської чи іншої недержавної підприємницької структури, - важливо проводити постійний моніторинг, відбір інформації щодо змін у показниках характеристик, що визначають відхилення параметрів від запланованого стану потенціалів головних регіональних і світових гравців, а також характеру їх впливу на відносини між суб'єктами економічної конкуренції, - держав і сучасних могутніх транснаціональних наддержавних об'єднань, - на предмет виявлення ознак певної напруженості: збройних конфліктів, революцій, контрреволюцій та інших соціально-економічних потрясінь як природного походження, так і штучного, створеного спецслужбами іноземних конкурентів, супротивників та ворогів.

Потенціали держави або іншого учасника міжнародних відносин, уданому випадку в економічній сфері: 1) економічні можливості; 2) засоби: матеріальні, людські запаси, джерела їх оновлення та поповнення; 3) науково-технічні досягнення, винаходи, які надають суб'єкту міжнародної (політичної, економічної, воєнно-стратегічної, науково-технічної тощо) конкуренції якісно нові засоби боротьби; 4) кількісні та якісні показники сил, засобів, їх дислокація в певний період; 5) досконалість їх організаційної структури та ефективність управління нею, мобілізаційні можливості, мобільність у розгортанні та інші складові елементи протиборства.

Кожна із сторін забезпечує безпеку своїх потенціалів за допомогою системи державних заходів і системи спеціальних органів, які реалізують зазначені державні заходи. Наявність потенціалів у сторін породжує потребу забезпечити безпеку і зберегти їх у таємниці від конкурентів, супротивників чи партнерів. З цією метою використовуються як легальні, так і нелегальні форми, методи, прийоми та засоби протиборства.

Наприклад, сучасні переможці в "холодній війні" США і держави НАТО для досягнення переваг прагнуть проникнути до потенціалів, насамперед, всіх посткомуністичних чи інших держав, віднесених ними до списку країн із недружніми, тоталітарними чи недемократичними режимами, з метою контролю над суспільствами цих держав або, в разі крайньої необхідності, підірвати їх потенціал, як вже це було зроблено проти СРСР, Югославії, Афганістану, Іраку, та нині організується відповідна кампанія, в тому числі й по каналах розвідувальних служб, проти Ірану та Північної Кореї.

У даному випадку основний об'єкт спрямувань таємних операцій іноземних конкурентів - політична влада, тому що встановлення контролю над економічним, оборонним, науково-технічним, іншими потенціалами вирішує частково проблему домінування, і тому відіграє вторинну роль під час проведення таємних операцій. Завдання щодо визначених потенціалів є похідними, тому що їх реалізація не досягає кінцевого результату - стратегічної мети у геостратегічній, геополітичній і геоеконо-мічній конкуренції в сучасному глобалізованому світі. Встановлення повного контролю над конкурентом неможливе без встановлення над ним політичної влади.

Як свідчить практика сучасної політичної боротьби, ідеологічної та економічної конкуренції, а такою є практика втручання іноземних сил у внутрішні справи України, шляхом встановлення політичного контролю кінцева мета якого - поширення влади через кадрову політику на всі інші потенціали держави-об'єкта розвідувальних спрямувань - систему державного управління, економіку, оборонну, систему безпеки, зовнішню політику, науку, освіту, соціальну сферу, ЗМІ тощо. Як наслідок - кардинальна зміна не лише внутрішніх, а й, у першу чергу, зовнішніх орієнтирів у діяльності держави. Така постійна зміна політичних сил у владі та орієнтирів розвитку суспільства призводить у кінцевому рахунку - до дестабілізації суспільних відносин і руйнації державного механізму як основи забезпечення безпеки суверенітету і державності.

Оскільки реальні дані щодо потенціалів, як правило, всіляко приховуються і вони складають частину державної таємниці, проникнення до них можливе лише за допомогою таємних, негласних, прихованих, спеціальних форм і методів, а їх підрив - з використанням нелегальних та легальних угруповань. Тобто шляхом проведення конкурентами комплексних оперативних заходів і таємних операцій. Аналогічна ситуація складається і навколо провідних недержавних суб'єктів господарювання виробничих об'єднань, корпорацій, фінансово-банківських і комерційних структур тощо.

Аналіз політичної боротьби свідчить, що кожна із протидіючих сторін покладає надії на підтримку окремих осіб, груп людей, як) поділяють погляди протидіючої сторони та в принципі можуть виконувати завдання щодо проникнення до таємних потенціалів або здійснити їх підрив. Мотиви у зазначених осіб можуть бути як свідомі, так і несвідомі. У зв'язку із цим фахівці називають їх потенційними агентами супротивника, тому що подібні особи об'єктивно мають можливості надавати допомогу супротивнику.

У даному випадку супротивник - це об'єднання держав, конкретна держава, інша юридична чи фізична особа, які репрезентують суб'єктів міжнародних правовідносин, політичні сили, певні прошарки населення, групи, клани, а також окремі особи, які обов'язково перебувають в антисуспільних відносинах або в опозиції до існуючого політичного режиму.

Під час реалізації супротивником свого політичного інтересу виникає поєднання антагоністичного змісту з неантагоністичною формою розгортання протиріч, внаслідок яких виникають дії супротивника, які не мають яскраво вираженої протиправності.

У цьому контексті слід також враховувати наукові положення А. І. Ткаліча, кандидата юридичних наук, доцента, фахівця з проблем державної безпеки, про те, що "головні чинники, які обумовлюють використання таємної (розвідувальної) діяльності в міждержавних і міжнародних відносинах це: 1) у загальнонауковому розумінні - різні сторони (моменти) всіх видів свідомої людської діяльності: той чи інший ступінь волі, енергії, свідомості та дисциплінованості організаторів і безпосередніх учасників міжнародних відносин під час вирішення завдань, що стоять перед ними; 2) у професійно-прикладному значенні - суб'єктивні причини, які породжують: а) необхідність придбання відповідної інформації про оточуючий світ для ефективного впровадження у життя власної зовнішньої політики; б) необхідність своєчасного викриття прихованих небезпек, ризиків, викликів чи загроз національним інтересам держави ззовні; в) необхідність адекватної протидії таким небезпекам, ризикам, викликам чи загрозам".

На думку А. І. Ткаліча , сприятливі умови для розвідувальної діяльності - це об'єктивні умови реальної української та загальної євразійської дійсності, яка сприяє маскуванню і практиці здійснення будь-яких конкретних фрагментів таємної діяльності, сукупність незалежних від волі чи свідомості людей особливостей міжнародного співробітництва та обставин із різних сфер життя його учасників (матеріально-виробничої, загальнополітичної, сімейно-побутової, духовної тощо).

Наявні результати проведеного автором дослідження свідчать, що іноземні держави та їх національні суб'єкти господарювання, особливо із числа потенційних супротивників, залежно від особливостей історії розвитку міждержавних відносин вже мають різного рівня сформованості та розгалуженості апарат реалізації розвідувальних завдань в Україні, державах СНД і колишнього "соціалістичного табору". В основу відповідної розвідувальної інфраструктури більшості провідних країн покладені рештки колишньої розвідувальної мережі, що існувала на території Радянського Союзу. Можна вважати, що після серпня 1991 р. головні центри сили у світі: Сполучені Штати, Німеччина, Велика Британія, Франція і Китай, не кажучи вже про Росію (якщо це не так, то це було б м'яко кажучи "необачно" з їхнього боку щодо власної безпеки), проводили активні заходи щодо вдосконалення окремих її ланцюгів у межах нових державних утворень СНД, доводячи до можливості їх автономного функціонування.

Виходячи із цих теоретичних посилань, наявність опозиційно налаштованого до політики правлячих кіл або просто невдоволеного своїм соціальним положенням прошарку населення об'єктивно створює певну вербувальну базу, в тому числі й в Україні. Саме це об'єктивно створює умови супротивнику для пошуку кандидатів на вербування з тим, щоб встановлювати з ними контакти, вербувати та за їхньою допомогою здійснювати підрив або проникати до таємних потенціалів держав (або національного значення недержавних суб'єктів господарювання) - об'єктів розвідувальних спрямувань.

Особливості розвитку оперативної обстановки створюють умови для існування протиріччя між можливостями супротивника встановлювати агентурні відносини з особами, які мають доступ до потенціалів, що охороняються, і здатністю держави (або національного значення недержавних суб'єктів господарювання) - об'єкту розвідувальних посягань протидіяти цим спробам. Це протиріччя можна вирішити через: 1) встановлення супротивником контактів із потенційним агентом шляхом його вербування; 2) створення агентурних позицій в контррозвідці та розвідці, службах безпеки як державних, так і недержавних структур, в середовищі підвищеної вербувальної активності супротивника з метою стеження за процесами і проведення заходів щодо підстави своїх джерел на вербування.

У цьому випадку в оперативній обстановці відбувається зміщення центру ваги протиборства із легальної сфери в нелегальну. Це обумовлюється об'єктивними тенденціями розвитку оперативної обстановки, які полягають у виникненні відносин з моменту вербування за такою моделлю: супротивник - агент - потенціал (таємниця), опосередкованих людською діяльністю, а в агентурних відносинах соціальні зв'язки виступають у вигляді: 1) інформації щодо потенціалу, розстановки сил і засобів у нелегальній боротьбі; 2) ознак впливу, підриву, конкретного результату у вигляді шкоди державі, іншому суб'єкту міжнародних правовідносин або недержавним суб'єктам господарювання.

Таким чином, оперативна обстановка - це стан, характер умов та сукупність чинників процесу вирішення протиріч у певний момент часу і на конкретній території при проникненні супротивника до таємних потенціалів держави (чи окремого суб'єкта господарювання). Точніше - оперативна обстановка репрезентує певний момент політичної боротьби на конкретній території, де виникають дві конкуруючі сторони: держава (системи держави) або національного значення недержавних суб'єктів господарювання як об'єктів захисту від небезпек, ризиків, викликів і загроз - і супротивник. У результаті взаємодії цих двох елементів, які стають джерелом антагонізму, виникає і розвивається оперативна обстановка.

Завдання аналізу і безпекознавчої оцінки визначити де, коли, яким чином супротивник прагне досягти переваг, тобто завчасно передбачити, спрогнозувати діяльність супротивника в умовах невизначеності та відсутності достатніх відомостей про нього. Вирішення зазначеного вище завдання має бути комплексним:

По-перше, розглядаючи оперативну обстановку під кутом зору загального, особливого і одиночного доцільно визнати, що: 1) політична боротьба, як загальне явище соціальної дійсності в окремо взятій державі та в цілому на міжнародному рівні, характеризується певною розстановкою політичних сил, партіями, ідеологіями, потенціалами тощо; 2) особливі моменти в політичній боротьбі виражаються через процеси розвитку політичної, економічної та ідеологічної обстановок; 3) одиничне (неповторне) виражається через оперативну обстановку, яка має в собі моменти загального і особливого.

Отже оперативна обстановка у широкому значенні є вихідним моментом політичної боротьби, у вузькому значенні - економічної конкуренції в сфері господарювання, її одиничним проявом. Вона завжди конкретна, одинична в певному просторі та часі.

По-друге, в кожному конкретному випадку необхідно виділяти причини (чинники) виникнення характерних рис оперативної обстановки. Якщо виходити із посилання, що вона є процесом, необхідно визнати: 1) будь-яка діяльність, що утворюється із економічних, політичних та ідеологічних процесів тощо, не може виробляти продукт своєї діяльності миттєво, тому необхідний певний час для виникнення цих процесів; 2) оперативна обстановка загострюється, досягає свого апогею, потім загострення поступово спадає і зникає.

відповідно до теорії циклічності розвитку процесів оперативна обстановка має такі форми градації стану:

Виникнення (зародження) - це момент зародження, з одного боку, протиріч (чинників), тобто економічної, політичної, ідеологічної, інших видів обстановок. Зазначені протиріччя між державою і супротивником розвиваються до рівня певної системи через потребу супротивника проникнути до таємного потенціалу або його підірвати, а у держави (або національного значення недержавних суб'єктів господарювання) - об'єкта розвідувальних спрямувань - організувати контррозвідувальну протидію цим зазіханням і захист наявного в нього потенціалу.

Розвиток - це продовження процесу поглиблення протиріч в економічній, політичній, ідеологічній, в інших актуальних обстановках. Цей процес характеризується виявленням додатково нових чинників і умов в оперативній обстановці. Вони начебто накопичуються в процесах економічної, політичної, ідеологічної, соціальної та інших обстановок, досягаючи певної критичної межи.

Криза - це момент максимального загострення протиріч, тобто певний апогей процесу розвитку, під час якого відбувається заміна влади, зміна економічної основи держави, нелегальні сили та засоби супротивника переходять на легальне положення, виникає так звана "революційна" або "контрреволюційна" ситуація.

Спад-це момент природного чи штучного вирішення протиріч в оперативній обстановці. Правлячі кола, отримавши інформацію про виникнення або про розвиток оперативної обстановки використовують протиріччя на свою користь, впливаючи на визначені спецслужбами чинники та умови таким чином, щоб випередити супротивника в його діях. Спад оперативної обстановки є найбільш стабільне її утворення, властиве їй протягом достатньо тривалого часу.

Будь-яке явище завжди підпорядковується закону причинності, в тому числі й оперативна обстановка, тому всяка її зміна потребує пізнання причин виникнення тієї чи іншої обставини. Якщо причини стають відомі спецслужбам, вони мають змогу спрогнозувати сутність і характер їх наслідків. Проте, необхідно враховувати, що визначення оперативної обстановки за схемою "потенціал служби безпеки (контррозвідки) - супротивник - середовище - об'єкти забезпечення безпеки" не завжди точно віддзеркалює сутність явищ. У цьому випадку виходить, що:

1)нині держава зі своєю загальнонаціональною системою заходів безпеки не в повному об'ємі включається в протиборство; у сучасних умовах це пов'язано з наявністю недержавного (приватного) сектору в економіці України та інших державах посткомуністичного простору, який існуючою системою державної безпеки не охоплюється; крім цього, в державі не лише не відпрацьований належний порядок відносин і механізм взаємодії із системою служб безпеки недержавних суб'єктів господарювання, а вони просто відсутні, як і відповідні нормативно-праві акти, які б регулювали цю взаємодію;

2) одночасно середовище майже завжди визначається негативним, тому що за своєю внутрішньою суттю середовище може відноситися до супротивника як "потенційна агентура". Таке упереджене посилання виправдане, тому що воно формується під впливом того, що спецслужби найчастіше "працюють" із негативним середовищем як із супротивником, здійснюючи проти нього адекватні оперативні (таємні, конспіративні) заходи. З цієї причини на практиці виділяти середовище в самостійний елемент оперативної обстановки без ув'язки його із діяльністю супротивника чи конкурента вважається недоцільним.

Для аналізу та безпекознавчої, насамперед контррозвідувальної, оцінки необхідно брати більш широкий спектр показників тому, що чинники, що виступають як причини (рушійна сила процесів оперативної обстановки) дають змогу виділити низку різносторонніх закономірних наслідків. Численні наслідки кожного із чинників і є саме тими умовами, які мають обов'язково враховуватися аналітиками в довідках про оперативну обстановку.

Побудова альтернативних моделей (прогнозованих комплексних систем умов і чинників) майбутньої оперативної обстановки створює необхідні передумови для спрямованого впливу спецслужб, особливо загальнодержавних, на її розвиток. Побудова цих моделей утворює основу: 1) для формування концепції прогнозування тенденцій оперативної обстановки та їх характеру; 2) для надання спрямованого вигідного впливу на супротивника з метою послаблення його потенціалу і нейтралізації підривних спрямувань; 3) для надання спрямованого вигідного впливу на власні сили, засоби та об'єкти захисту з метою мобілізації їх потенціалів і нейтралізації можливих наслідків підривних спрямувань та негативних впливів супротивників, конкурентів, ворогів.

Наприклад, для дослідження і прогнозування оперативної обстановки з метою викриття фактів діяльності агентурної розвідки іноземних спецслужб на стадії виконання агентом завдань необхідно:

По-перше, для визначення на підставі оцінки та аналізу на об'єкті проникнення та в його оточенні можливих агентів супротивника, конкурента чи ворога доцільно постійно: 1) проводити порівняльний аналіз наявних директивних матеріалів з наявними оперативними даними про спрямування іноземних партнерів; 2) узагальнювати та аналізувати на місцях дані щодо розвідувальних спрямувань до конкретних об'єктів і проблем; 3) виділяти на об'єктах спрямувань коло відомостей (документальних даних), які супротивник може отримати лише агентурним чи технічним шляхом; 4) узагальнювати та аналізувати дані, що вказують на можливу діяльність у даній місцевості агентів чи технічних засобів розвідки іноземних спецслужб.

По-друге, на підставі зазначеної вище попередньої роботи здійснювати розробку моделі ймовірної шпигунської діяльності агента іноземних спецслужб або іншого конкурента, спрямованої на добування первинної розвідувальної інформації, а саме, мають бути визначені: 1) ймовірні шляхи проникнення агента іноземних спецслужб чи іншого конкурента на об'єкти спрямувань ідо секретів; 2) напрямки і сфери ймовірних дій агента іноземних спецслужб під час добування первинної розвідувальної інформації; 3) категорії осіб, у середовищі яких найбільш ймовірно знаходитиметься агент іноземних спецслужб; 4) способи та прийоми добування агентом іноземних спецслужб первинної розвідувальної інформації.

По-третє, розробити сучасну систему, що демаскує агента іноземних спецслужб, іншого конкурента на стадії виконання ним розвідувальних завдань.