Соціально-правові основи інформаційної безпеки - Петрик В.М. - 8.7.2. Сутність ідеології сучасної стратегії національного розвитку Китаю

Аналіз наявних матеріалів свідчить, що зовнішні загрози і відповідні завдання для спецслужб, збройних сил, МЗС та інших держструктур КНР не залишаються сталими. Вони постійно еволюціонують з коригуванням правлячими колами США, Японії, Росії і держав Західної Європи політики щодо КНР, уточнюються формулювання завдань китайської воєнної доктрини, а також відповідні цілі та завдання розвідувальної стратегії, особливо військової розвідки.

Так, наприкінці 70-х років СРСР незмінно визначався як "джерело безпосередньої загрози безпеці Китаю". На початку 80-х років у документах стверджувалося, що "від СРСР надходить основна загроза безпеці КНР". В міру поліпшення радянсько-китайських відносин Радянський Союз був переведений до розряду держав, які створюють "стратегічну загрозу" Китаю. Одночасно, в Китаї частіше стали висловлювати думку, що США і Японія створюють для КНР не стратегічну, а "потенційну загрозу".

Останніми роками відбуваються також подальші зміни в ставленні китайської сторони до оцінки можливої загрози з боку держав СНД. Це сталося завдяки зникненню СРСР, виникненню нових за змістом та інших за характером міждержавних відносин, підсиленню прагнення урядів держав, що утворилися на пострадянському просторі, до нормалізації відносин, зокрема головних із них - китайсько-російських, що веде до подальшого зниження рівня оцінки їх як "колишньої радянської" загрози, автоматично перенесеної на Росію, Україну тощо. Одночасно китайське керівництво виходить із того, що серед держав СНД лише Росія продовжує створювати "потенційну загрозу" для Китаю. Із цього випливають відповідного рівня завдання для розвідувальних органів КНР щодо РФ і решти держав СНД.

Заслуговує на увагу висновок фахівців ЦРУ США про те, що в міру скорочення російсько-американської присутності в Ази відбудеться переключення уваги китайських розвідувальних служб на забезпечення амбіційних спрямувань керівників КНР щодо створення більш стабільних позицій в регіоні для розвідувальних підрозділів генштабу китайської армії, зобов'язаних забезпечувати політичне керівництво і військове командування Китаю актуальною, повною та достовірною інформацією для своєчасного викриття ознак потенційної або реально зростаючої загрози національній безпеці держави, військових планів і намірів можливих супротивників Китаю, їх союзників та нейтральних держав.

Відомо, що теоретичним обґрунтуванням сучасної внутрішньої і зовнішньої політики КНР стали ідеї Ден Сяопіна, на якого постійно посилаються як офіційні лідери Китаю, так і вчені цієї держави. Проте, ні в російській, ні в американській, ні в іншій іноземній літературі немає досліджень, в яких ідеї Ден Сяопіна були б викладені в узагальненій формі. Водночас, ті ж американці, військові фахівці Інституту національних стратегічних досліджень при Університеті національної оборони США, в ході унікального візиту до КНР (у березні 1995 р.) зуміли зібрати рідкісну колекцію статей на тему безпеки, а також проінтерв'ювати ЗО китайських військових (більшість із них у званні генералів і полковників) із військових академій та інститутів. Цей матеріал (41 стаття) без коментарів був систематизований дуже відомим китаїстом Майклом Пілсбері, який працював при Рейгані та Буші (старшому) в Міністерстві оборони США, а співробітником згаданого інституту є й нині. Матеріал унікальний ще й тому, що, по-перше, відноситься до теми безпеки, а по-друге, він дає уявлення про те, як категорія "безпека" визначається під час аналізу китайськими військовими експертами на теоретичному рівні.

Зі свого боку, в цьому навчальному посібнику авторами ставиться за мету не лише відтворити військово-технічні питання оборонної політики Китаю, а й коротко узагальнити "стратегічні погляди" Ден Сяопіна на основі інтепретації цих поглядів військовими теоретиками Китаю; розкрити логіку китайських аналітиків, які, виходячи з ідей /Ден Сяопіна та із власного досвіду, формують своє бачення світу і як ними формулюється поводження власної держави в цьому світі.

Спочатку хотілося б навести цитату з доповіді Дзян Дземіна (наступника Ден Сяопіна) на XV з'їзді ЦК КПК щодо зовнішньо? політики КНР. Оцінка загальної ситуації в світі у доповіді загалом збігається з офіційними оцінками США, Японії та Росії. Зокрема, Дзян Дземінь зазначає, що світ стає більш спокійним і що "мир і розвиток є основними темами епохи". На цьому збіг поглядів закінчується. Далі починається суто китайська "специфіка". "...Проте, - відзначається в доповіді, - менталітет "холодної війни" все ще існує, а гегемонізм і силова політика продовжують залишатися головним джерелом загрози миру та стабільності в світі. Розширення військових блоків і посилення військових союзів не можуть сприяти збереженню миру та безпеки. Несправедливий і нераціональний міжнародний економічний порядок усе ще утискає інтереси держав, що розвиваються, провалля між багатими і бідними державами розширюється. Все ще серйозним є те, що "права людини" та інші проблеми використовуються для втручання у внутрішні справи інших країн. Локальні конфлікти через етнічні, релігійні, територіальні чинники спалахують час від часу. Світ ще не має спокою".

Далі Дзян Дземінь підкреслює: "Ми дотримуватимося поглядів Ден Сяопіна на дипломатію і твердо проводитимо незалежну зовнішню політику миру. В міжнародних справах ми визначатимемо свою позицію і політику, виходячи з фундаментальних інтересів народу Китаю та інших держав і оцінюючи в кожному окремому випадку сутність тих чи інших подій та процесів. Ми не піддамося ніякому зовнішньому тиску і не вступимо в союз із жодною впливовою державою або з групою країн, а також не будемо створювати ніякого військового блоку, приєднуватися до гонки озброєнь, і прагнути вирішувати власні проблеми шляхом військової експансії".

У цих двох абзацах зосереджені всі основні ідеї Ден Сяопіна в сфері міжнародних відносин і зовнішньої політики. Причому цілком ясно, що перший абзац фактично спрямований проти США. У багатьох, хто стежить за американо-китайськими відносинами, особливо в ході та після візиту колишнього президента США Б. Клінтона до Китаю наприкінці червня - початку липня 1998 р., подібні "слова" у першому абзаці можуть викликати усмішку. Мовляв, "справи", що йдуть дуже успішно, спростовують вищенаведені "слова". Не треба поспішати з висновками. При цьому треба зважати на специфіку Китаю. Наведені слова -це відбиток "стратегічних думок" Ден Сяопіна, розрахованих на тривалий період часу, аж до 2050 р. Справа ж може мати кон'юнктурний характер. Щоб краще орієнтуватися в цьому, необхідно уявити теорію Ден Сяопіна в розгорнутому вигляді.

Теорія стратегії Ден Сяопіна. Стратегічні ідеї або теорія Ден Сяопіна складається із трьох основних частин:

Перша - стратегія національного розвитку.

Друга - міжнародна стратегічна ситуація.

Третя - національні інтереси КНР і стратегія національної безпеки.

Стратегія національного розвитку є серцевиною всієї теорії Ден Сяопіна і ґрунтується на двох фундаментах: теорії соціалізму початкового періоду та соціалістичної ринкової економіки. І те, й інше розглядається як внесок до марксизму. Коротко суть цієї стратегії полягає в тому, що головна довгострокова мета китайського народу - перетворення держави в квітучу, сильну, демократичну і цивілізовану соціалістичну сучасну країну. Шлях до досягнення цієї мети поділяється на три етапи.

Перший етап, 1981-1990 рр., припускав подвоєння ВНП і вирішення проблем харчування та одягу. Ці завдання виконані.

Другий етап, 1991-2000 рр., орієнтував на доведення ВНП до 1 трлн. дол. із прибутком на душу населення від 800 до 1000 дол. Реалізація планів даного періоду призвела Китай до "відносного процвітання".

Третій етап, 2001-2050 рр., націлює на досягнення рівня розвинених держав і реалізацію основних цілей модернізації.

Під модернізацією розуміються проведення політики реформ і відкритості, реалізація програм в області сільського господарства, енергетики, транспорту, науки та техніки.

"Стратегічними засобами розвитку" Ден Сяопін вважав марксизм як керівну ідеологію і практику/'єдиний критерій істини". Він писав, що "ми не повинні розглядати книгу як догму і не повинні сліпо копіювати іноземні моделі... Ми повинні витягати істину з фактів, йти своєю дорогою, будувати соціалізм із китайською специфікою".

Ця частина доповнюється також іншими теоріями та ідеями Ден Сяопіна, наприклад, концепцією "одна країна, дві системи" тощо.

Міжнародна стратегічна ситуація містить у собі два компоненти: мир і розвиток. Уперше концепція "миру і розвитку" була оприлюднена Ден Сяопіном у промові від 31 жовтня 1984 р. Тоді він сказав: "На міжнародній арені існують дві величезні проблеми: одна проблема є забезпечення миру, інша - взаємовідносин Північ-Південь". У березні 1985 р. він уточнює: "По-справжньому головними світовими проблемами сьогодні, проблемами глобального і стратегічного масштабу, є проблема забезпечення миру та вирішення економічних проблем або проблеми розвитку. Проблема забезпечення миру - це проблема взаємовідносин Схід-Захід, проблема розвитку - це проблема взаємовідносин Північ-Південь. У результаті існують окремі проблеми Сходу, Заходу, Півночі та Півдня".

Ден Сяопін неодноразово підкреслював, що на зміну концепціям про можливість світової війни в сучасну епоху прийшла ідея миру, оскільки світову війну можна "відсунути" або навіть узагалі її уникнути, якщо "добре попрацювати". Така сприятлива міжнародна обстановка сприяє становленню нового світового порядку, чому, у свою чергу, сприяє тенденція до "багатополярності", яка базується на п'ятьох принципах мирного співіснування, а також на взаємовідносинах між державами на основі "національних інтересів". Сукупність цих чинників і принципів дозволяє КНР проводити незалежну зовнішню політику, виступати проти гегемонізму і силової політики.

Боротьбі проти гегемонізму приділяється вкрай серйозна увага в теоріях Ден Сяопіна. Ця боротьба зберігає свою актуальність у "напряму Схід-Захід", оскільки, хоча "світова війна може бути відстрочена, проте випадкові інциденти та локальні конфлікти попередити не можна". їх джерелами, звісно ж, є як глобальний, так і регіональний гегемонізм.

За логікою Ден Сяопіна, головною силою, що виступає за мир, є держави третього світу, "які нараховують три чверті земної кулі". Китай належить до третього світу і є важливою силою в справі збереження миру. Другий світ - спільнота розвинених держав також є важливою силою в стримуванні війни (маються на увазі держави Західної і Східної Європи). Свого часу Ден Сяопін також заявляв, що "народи Сполучених Штатів і Радянський Союз теж не підтримують війну".

Із сказаного може показатися незрозумілим, хто ж виступає проти миру і здійснює гегемонію? Щоб було ясно, треба звернути увагу на слово "народи", оскільки уряди цих двох або Інших країн можуть "підтримувати" війну. Нині у різноманітних інтерпретаціях китайських учених і політиків під "глобальним гегемонізмом" розуміють США, "регіональним гегемонізмом" - Японію.