Економічна теорія - Чепінога В.Г. - ЧАСТИНА І. Загальні засади економічного розвитку і ринку

ТЕМА 2. Суть, структура та типи економічних систем

Однією з найважливіших сфер людського суспільства є та, в якій створюються умови для життєдіяльності людей. Цю сферу називають економічною системою. Розглянемо її.

2.1. Поняття економічної системи

Функціонування людського суспільства є процесом задоволення потреб людей. Останнє здійснюється через економічну діяльність. У кожному суспільстві вона складна, являє собою взаємодію багатьох взаємопов'язаних видів діяльності. Кожен такий вид може існувати лише тоді, коли перебуває з іншими у взаємозалежності. Це і становить економічну систему суспільства, суть якої розглянемо нижче.

Поняття "система" є одним із найважливіших в усіх науках, а також у всіх видах практичної діяльності, і підкреслює ту обставину, що всі явища і процеси у світі взаємопов'язані, взаємодіють, впливають одне на одне. Система - це сукупність елементів, що перебувають між собою у певних відношеннях і зв'язках і створюють певну цілісність. Система характеризується ознаками. До найважливіших ознак системи належить, по-перше, те, що вона складається з певної множини елементів, по-друге, те, що вони певним чином упорядковані і взаємопов'язані і, по-третє, її елементи формують певну цілісність, єдність. Одна з найхарактерніших ознак системи - її підпорядкованість певній меті.

Щодо трактування поняття економічної системи немає єдності поглядів. Це пов'язано з тим, що зазначене поняття є складним системним утворенням із чисельними характеристиками, кожна з яких відображає певний бік економічної системи. На наш погляд, це та сфера суспільного життя, що охоплює всю взаємопов'язану сукупність різноманітних видів економічної діяльності, які створюють певну цілісність, підпорядковані реалізації спільної мети і здійснюються у межах певного природного середовища. Економічна система виступає як цілісна єдність усіх суб'єктів економічної діяльності, що перебувають між собою у взаємозв'язку та взаємодії. Кожен із суб'єктів існує тому, що отримує що-небудь від іншого суб'єкта. Пряма взаємозалежність між елементами економічної системи проявляється кожного разу, коли, наприклад, продукт одного виробника стає затратами іншого: руда, як продукт залізорудної галузі, є ресурсом для металургії. При цьому гірники, як суб'єкти гірничорудної промисловості, вступають у відношення з металургами як із суб'єктами металургії. Таке відношення називається економічним і виступає найпростішим елементом економічної системи. Воно завжди пов'язано з певними благами - як матеріальними, так і нематеріальними, тому має певні специфічні ознаки. По-перше, таке відношення здійснюється за формулою "суб'єкт - благо - благо - суб'єкт", тобто проявляється як відносини між суб'єктами через блага. По-друге, воно має дві грані: з одного боку, виступає як рух благ у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання, а з другого - як безпосередні відносини між суб'єктами, що зумовлюють цей рух. Причому остання грань часто є непомітною. По-третє, економічне відношення здійснюється у тісному зв'язку з іншими відношеннями, які або передують йому, або йдуть слідом за ним. Водночас така залежність нерідко залишається прихованою, так що навіть суб'єкти відношення не завжди його спостерігають. Уся ця сукупність економічних відношень у їх взаємозв'язках і взаємодії і утворює економічну систему суспільства. Остання завжди перебуває в розвитку і має такі риси, як цілісність, упорядкованість, стабільність, мінливість, рухливість та суперечливість. Суперечливість системи зумовлює і неоднозначні тенденції її розвитку. Якщо, з одного боку, система прагне цілісності, одноманітності, то з другого - діє тенденція до відокремленості різних складових частин. Через суперечливі тенденції нерівномірним є і характер розвитку економічної системи.

Відомий американський економіст Пол Самуельсон визначив, що найхарактернішими ознаками економічної системи є підпорядкованість реалізації трьох основних проблем: 1) що виробляти, тобто які конкретні блага і в яких обсягах; 2) як виробляти, з допомогою яких ресурсів і 3) для кого виробляти, тобто хто буде власником і споживачем вироблених благ. Нормальне функціонування економічної системи передбачає реалізацію зазначених проблем і їх взаємодію та взаємозв'язок.

Вихідним елементом економічної системи є суспільне виробництво. Воно виступає тією сферою економічної системи, в якій здійснюється постійне створення матеріальних та нематеріальних благ і послуг, що задовольняють потреби суспільства. Його вихідна ланка - виробництво. Це процес взаємодії людей з природою, в ході якого люди, використовуючи певні засоби, створюють блага, необхідні для існування суспільства. Під час виробництва люди впливають на навколишнє середовище і пристосовують Його для задоволення своїх потреб. Як таке виробництво передбачає наявність трьох факторів - праці, землі та засобів виробництва. Першим фактором є праця. Це фізична діяльність людини, в ході якої вона впливає на навколишнє середовище, створюючи певні блага. Праця завжди є функцією людини, тому її називають суб'єктивним фактором виробництва. Другим фактором виробництва є земля в широкому сенсі цього слова. Це те навколишнє природне середовище, що поставляє предмет для перетворення у процесі праці. Третій фактор виробництва формують засоби виробництва, з допомогою яких люди здійснюють виробничу діяльність. їх поділяють на знаряддя праці та предмети праці. До перших відносять засоби, з допомогою яких здійснюється процес праці, а до других - надані природою речі, які люди видозмінюють з використанням засобів праці.

Фактори виробництва поділяються на основні та розвинені. До основних факторів відносять природні ресурси, кліматичні умови, географічне розташування країни. Розвиненими факторами виступають ті засоби, що створені людиною і використовуються для економічної діяльності. Це будівлі, споруди, машини, механізми, устаткування, технологічні схеми тощо. Класифікацію факторів виробництва здійснюють і за ступенем спеціалізації. За цим критерієм виділяють загальні та спеціалізовані фактори. До загальних відносять фактори, що використовуються у багатьох галузях виробництва, а до спеціалізованих - ті, що застосовуються в одній галузі.

Слід зазначити, що з розвитком людського суспільства розширюється і коло факторів виробництва. Якщо в XIX ст. загальноприйнятою була трьохфакторна модель, то на початку XX ст. до праці, землі і капіталу додали четвертий фактор - підприємницькі здібності. Швидкий розвиток науково-технічного прогресу і, відповідно, підвищення рівня економічного розвитку зумовили появу нових факторів виробництва. Це наука, інформація, екологія. Наука як форма людської діяльності, спрямована на отримання та систематизацію нових знань, втілюється у виробничій діяльності людей через створення нових засобів праці, впровадження прогресивних технологій, створення і використання нових видів енергії і матеріалів, досконаліших методів організації виробництва і таким чином стає могутнім фактором виробництва. Дедалі більшу роль у розвитку виробництва відіграє інформація, що виступає системою збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою використання їх у різних сферах життєдіяльності, особливо в економічній сфері. Важливе значення цього фактора було одним із чинників переходу суспільства від індустріальної до постіндустріальної стадії.

У сучасних умовах підвищується значення екологічного фактора виробництва. Через техногенне навантаження на навколишнє середовище, вичерпність важливих сировинних ресурсів виникає потреба в активнішому застосуванні природозберігаючих та безвідходних технологій. Це і зумовлює використання у виробництві системи спеціалізованих видів трудової діяльності та витрат, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів і охорону довкілля.

Результатом виробництва можуть бути як матеріальні блага, так і послуги. Тому суспільне виробництво поділяють на матеріальне і нематеріальне. Перше включає виробництво матеріальних благ і матеріальних послуг, а друге - виробництво нематеріальних послуг і цінностей. Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг нерідко об'єднують у поняття сфера послуг.

З безпосереднім виробництвом пов'язаний розподіл. Він є тією складовою економічної системи, що визначає частки як окремих індивідуумів, так і різних соціальних груп у тій масі благ, що створюються у виробництві. Саме ця сфера відіграє суттєву роль у визначенні матеріального становища різних прошарків суспільства, формуванні соціального партнерства і зростання ефективності економіки. Виробництво і розподіл тісно пов'язані з обміном. Це процес, у ході якого обмінюються одні блага на інші. Без цього було б неможливе задоволення потреб людей. Завершальною сферою є споживання - використання людьми створених благ для задоволення своїх потреб. У процесі споживання корисні властивості благ зникають, що зумовлює необхідність їх відтворення. Тому споживання є кінцевою метою будь-якої економічної системи. Будучи залежним від виробництва, воно справляє на нього активний зворотній вплив.

Отже, в найзагальнішому вигляді економічна система являє собою сукупність взаємозалежних сфер безпосереднього виробництва, розподілу, обміну та споживання. В процесі її функціонування люди вступають у взаємодію з навколишнім середовищем, пристосовуючи його до задоволення своїх потреб. У цьому процесі люди використовують свою працю, природні та створені людьми засоби виробництва, їх сукупність називається продуктивними силами суспільства. Водночас, здійснюючи вплив на природу, люди обов'язково вступають у певні зв'язки, відносини між собою, зокрема, з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання благ, що іменуються економічними відносинами. Вони характеризують спосіб присвоєння як факторів виробництва, так і результатів економічної діяльності, її організаційні форми, спосіб регулювання господарської діяльності як сукупність різноманітних важелів впливу на неї.

Отже, економічна система складається з таких основних ланок, як продуктивні сили та економічні відносини суспільства. Оскільки економічна діяльність відбувається у межах певного природного середовища, то останнє є складовим елементом економічної системи, бо лає природні ресурси виробництва і визначає місце розташування економічної системи.