Історія економіки та економічної думки - Козюк В.В - 9.5. Індустріальний розвиток Німеччини. Розвиток історичної школи. Соціальний напрям політичної економії як передумова появи інституціоналізму

За темпами розвитку Німеччина мала найвищі показники серед європейських держав і зайняла друге місце у світі після США.

Німецька промисловість будувалась на основі сучасної техніки та технологій, що сприяло різкому зростанню обсягів випуску продукції, підвищенню продуктивності праці. Впродовж 1870-1913 рр. промислове виробництво збільшилося в 6 разів, виробництво галузей групи "А" - у 8, групи "Б" - в 3,5 разу, видобуток кам'яного вугілля - в 7, бурого вугілля - в 11, виробництво сталі - в 92, сірчаної кислоти - в 22, калійної солі - в 4, потужність електростанцій - у 100, використання бавовни - в 6 разів. Продуктивність праці за 1850-1914 рр. збільшилася в 3 рази. Важка промисловість у 2 рази випереджала розвиток легкої (динаміка за 1870-1913 рр. становила відповідно 800 і 350).

Змінилася структура національної економіки.

Німеччина стала індустріально-аграрною країною. Економічний розвиток визначала промисловість, в якій на початку XX ст. працювало 42,5 % населення, у сільському господарстві - 28,5 %. Відбулися важливі зміни в структурі населення. За переписом 1907 р. населення країни збільшилося за останні 25 років на 36,5 %, а міське - на 89,6 %. Міста перетворилися на фабрично-заводські центри. Робітники становили понад 70 % зайнятих.

У галузевій структурі промисловості переважала важка. Центральне місце займали добувна галузь (де функціонувала третина капіталів), металургія, машинобудування, хімічна, електротехнічна, виробництво електроенергії. Німеччина займала перше місце у світі за обсягами військової промисловості. Інтенсивно розвивалося будівництво залізниць, їх протяжність до 1913 р. зросла в 33 рази. Причому будували не тільки магістральні лінії, а й під'їзні шляхи до промислових підприємств.

Обмеженість власної сировини та її імпорт збільшували вартість продукції легкої й харчової промисловості. Як наслідок, за темпами зростання Німеччина відставала від США, Великої Британії та Франції.

Існувала територіальна нерівномірність у розвитку промисловості: у Східній Німеччині зберігався кустарний характер - переробка сільськогосподарської сировини.

Зміни у формах власності та організації виробництва

Пов'язані з концентрацією виробництва та капіталу. Активний розвиток акціонерної власності (грюндерства) почався з будівництва залізниць у 70-х роках XIX ст. У 1870 р. існувало 418 акціонерних товариств, за період 1871-1872 рр. з'явилося 978 нових з акціонерним капіталом 2,8 млрд марок. Лише за останніх 20 років XIX ст. кількість великих підприємств (більше ніж 1000 робітників) зросла у 4 рази.

Процес монополізації пришвидшився на початку XX ст. і охопив усі галузі промисловості. На відміну від США, монополії Німеччини об'єднували велику кількість підприємств (кілька сотень) і охоплювали галузі, існували у формі картелів і синдикатів. У 1879 р. їх кількість становила 14, у 1900 р. - 300, перед Першою світовою війною - 600. У кінці 90-х років XIX ст. на початку XX ст. з'явилися перші трести: електротехнічні корпорації АЕГ і "Сіменс".

Загальний прибуток монополій у 1913 р. становив 15 млрд марок. Виробництво і збут 50 % вугілля контролював Рейнсько-Вестфальський синдикат; електротехнічну галузь - Всезагальна електрична компанія (АЕГ) і товариства "Сіменс", "Галльське" і "Шуккерт", що підписали угоду про тісну кооперацію; хімічну галузь - "І.Г. Фарбенінду етрі". Сталеварна фірма Круп па, що займалася виробництвом зброї, тривалий період була "сімейною" монополією, а надалі - акціонерним товариством.

Активно монополізувалися банки. У 1913 р. існувало 1850 приватних банків. Дев'ять банківських об'єднань контролювали 83 % власного капіталу всіх банків країни. Кожну групу очолював великий комерційний банк - Німецький (його капітал становив 3 млрд марок; контролював 87 банків), Облікове товариство (капітал 300 млн марок), Дрезденський, Торгово-промисловий банк, Облікове товариство, Шафгаузенська банківська спілка тощо. Най могутнішими були Німецький банк і Облікове товариство, які сконцентрували майже 50 % банківських вкладів у Німеччині.

Формувалася фінансова олігархія.

Так, шість берлінських банків контролювали 751 підприємство. Наприклад, Німецький банк представляв 200 промислових підприємств.