Розділ 1. РИНКОВІ ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ у першій половині XX ст. (1914-1940-роки)

В історії світової економіки перша половина XX ст. (1914- 1940-ві роки) - період розвитку та утвердження зрілої індустріальної ринкової світової економіки. Його поділяють на такі етапи: 1914-1923 рр. - військової економіки та післявоєнної кризи; 1924-1928 рр. - стабілізації; 1929-1933 рр. - світової економічної кризи; 1934-1939 рр. - передвоєнної економічної кон'юнктури; 1939 - кінець 1940-х років - військової економіки та відбудови. Цей період характеризують такі процеси:

o індустріалізація продовжувалася на основі досягнень другої науково-технічної революції. Зростало значення корпоративних форм і монополізації підприємництва у сферах промисловості та обігу, в сільському господарстві та внутрішній торгівлі переважав сімейний бізнес. Пришвидшилася трансформація ринкової моделі досконалої конкуренції у ринок недосконалої конкуренції;

o структурна перебудова економіки відбувалася в умовах уповільнення темпів розвитку основних макроекономічних показників. У 1914-1950 рр. середньорічні темпи приросту валового суспільного продукту становили 1,4 % (враховуючи світові війни та кризу 1929-1932 рр.). Темпи промислового виробництва в економічно розвинених країнах у 1920-1937 рр. дорівнювали 3,9 %. Цей показник становив відповідно в СІПА 2,5 %, Західній Європі - 3,7 і в Японії -6,2%;

o підвищилася роль держави в управлінні економікою;

o негативне значення мали Перша та Друга світові війни, економічна криза 1929-1933 рр.;

o у 1920-х роках почався другий етап розвитку світового господарства, який характеризувався розпадом світової підприємницької системи, дезінтеграцією та розбалансованістю світового ринку, автаркічними процесами в національних економіках;

o на економіку країн активно впливають політичні режими, утверджуються ринково-підприємницький, соціалістичний і колоніальний типи економіки. У СРСР будувалася соціалістична економічна система на основі державної власності та державного регулювання.

В економічній думці 1920-1930-х років домінували ідеї неокласичної економічної теорії. Основною проблемою дослідження залишалося забезпечення рівноваги ринкової конкурентної економіки та вдосконалення теорій капіталу і грошей. Почали опрацьовувати питання зайнятості, очікуваної корисності (невизначеності та підприємництва), подолання суб'єктивізму теорії граничної корисності й утвердження ординалістського підходу у визначенні корисності, з'явилися теорії ринкових структур недосконалої конкуренції. Видатним представником неокласичної теорії був англійський економіст Дж. Хікс.

У рамках маржиналізму сформувалася стокгольмська школа, засновниками якої були К. Віксель і Е. Ліндаль.

Розвивалися гетеродоксичні (неортодоксальні, альтернативні) напрями економічної думки. їх активізувала економічна криза 1929-1933 рр., що показала непереконливість неокласичної теорії ринкової економіки та необхідність розроблення принципово нової концепції державної економічної політики. Остаточно формується інституціональний напрям, представники якого досліджували господарське життя з урахуванням позаекономічних чинників, перспективи економічного розвитку та поведінку різних груп у межах великих корпорацій. У середині 1930-х років з'явилася теорія англійського економіста Дж.М. Кейнса, що обґрунтовувала необхідність макроекономічного регулювання, започаткувала новий напрям економічної думки - кейнсіанство.

Важливе значення для економічної думки мала дискусія з питань політики економічного лібералізму. Новоавстрійська школа (Л. Мізес, Ф.А. Хайєк) продовжувала захищати класичні принципи економічного лібералізму. З їхньою критикою виступали інституціоналісти і кейнсіанці, стокгольмська школа, частина неокласів, розробники теорії суспільного добробуту. Вихідним було твердження, що ринок не справляється з ефективним розподілом ресурсів, а отже, не забезпечує рівноважний стан економіки, що потребує втручання держави для створення економічно ефективного суспільства. У кінці 1930-х років виник неолібералізм як концепція державного регулювання економіки, що визнавала державу інститутом для створення конкурентного середовища.

У кінці 1920-х років виникли перші теорії економічного зростання (у працях російських економістів В. Базарова, Г. Фельдмана, М. Кондратьєва, американських економістів-математиків Ф.П. Рамсея, Дж. фон Неймана, виробнича функція Кобба - Дугласа, виробнича функція з нейтральним технічним прогресом Дж. Хікса).