Історія економіки та економічної думки - Козюк В.В. - 4.2.2. Теорії постіндустріалізму. Економічні погляди М. Кастельса як провідного теоретика інформаційної ери

Упродовж другої половини XX ст. - початку XXI ст. розвиток теорії постіндустріалізму є важливою складовою сучасної економічної думки. У 60-70-х роках XX ст. відбувався процес осмислення, виокремлення критеріїв і принципів постіндустріального суспільства, узагальнення та ґрунтовного порівняльного аналізу. У 80-90-х роках XX ст. почався процес деталізації проблем постіндустріального розвитку, в економічній теорії трансформаційні процеси розглядалися з позицій постмодернізму, неомарксизму, дискусійності порівняльного аналізу характерних ознак постіндустріального та інформаційного суспільства, економіки знань.

В економічній літературі виокремлюють такі погляди на методологічні принципи та суттєві риси постіндустріального, інформаційного суспільства, економіки знань:

o теорія постіндустріального суспільства - це узагальнена і комплексна теорія суспільствознавства, система знань про розвиток людської цивілізації, парадигма, що визначає методологічні принципи і суттєві риси постіндустріального суспільства. Поняття "постіндустріальне" та "інформаційне суспільство", їх теорії - взаємозамінні різновиди постіндустріалізму в широкому розумінні;

o інформаційне суспільство і його теорія - це специфічна гілка постіндустріалізму, є еволюційною формою розвитку постіндустріального суспільства;

o інформаційне суспільство та його теорія є наступним і вищим етапом розвитку людського суспільства після постіндустріального суспільства та його теорії. На думку Френка Уебстера основною методологічною проблемою досліджень феномену інформаційного суспільства є те, що практично всі відчувають та усвідомлюють його виключність і неподібність, наприклад, на суспільство індустріальної доби, але жоден з критеріїв ідентифікації такого суспільства, які почали розроблятися ще з 60-х років, не заслуговує на довіру. Серед можливих критеріїв верифікації інформаційного суспільства Ф. Уебстер наводить і аналізує такі: ступінь поширення інформаційно-комунікаційних технологій; зростання значення інформаційної діяльності та підвищення вартості продукту, створеного в секторах, пов'язаних з інформаційною діяльністю; структура зайнятості; просторова організація (мережі); культурний критерій; ступінь поширення та значимості теоретичних знань1.

У США поширеним є погляд, що 1991 р. є "першим роком інформаційного віку", оскільки співвідношення вартості традиційної промислової та інформаційної техніки змінилося на користь останньої: 107 і 112 млрд дол.2 Індустріальне виробництво не замінюється і не знищується, його новий науково-технологічний рівень із 10 % зайнятих забезпечує задоволення матеріальних потреб людини;

o на зміну індустріальному суспільству приходить новий етап цивілізації - суспільство знань. Його характерною ознакою є безпосереднє втілення знань у більшості створюваних благ, діяльність пов'язана з цінністю (вартістю), створеною знаннями3.

Серед авторитетних досліджень інформаційного суспільства та нової економіки найбільше визнання набули праці Мануеля Кастельса (р. н. 1942), який надає перевагу вживанню категорії "інформаціонального суспільства", або суспільства мережевих структур.

М. Кастельс писав про три способи суспільного розвитку: аграрний, індустріальний та інформаціональний, останній почав формуватися у 70-х роках. Учений розрізняє поняття інформаційного суспільства, концепції якого наголошують на ролі інформації в суспільстві, та інформаціонального суспільства, в якому зростання продуктивності та конкурентоспроможності забезпечується здатністю генерувати знання, обробляти та передавати інформацію, засновану на знаннях. Інформаціональне суспільство характеризується глобалізаційними процесами, коли економіка працює як єдина система в режимі реального часу в масштабі всієї планети, процес нагромадження капіталу відбувається по всьому світу загалом. Тому М. Кастельс використовує поняття "глобальна / інформаціональна економіка".

У своїх дослідженнях, близьких за духом до технологічного детермінізму футурології 70-х років, М. Кастельс наголошує, що специфікою інформаційного суспільства є те, що передові розробки у сфері інформаційних технологій та комунікацій не стали об'єктом монополізації уряду чи обмеженого набору державних корпорацій, тим самим забезпечуючи уникнення появи технологічного тоталітаризму та сприяючи розвитку економіки на принципово змагальній ринковій основі. Дослідник привносить новаторські ідеї у дослідження мережевої організації, капіталу, праці, теорії урбанізації.

Практично в усіх своїх працях М. Кастельс зазначає, що 70-ті роки були початком якісних змін у процесах організації бізнесу. Вчений виділяє три базових фактори трансформацій: 1) досягнення у сфері інформаційних технологій; 2) швидкі зміни у середовищі бізнесу; 3) перегляд трудових відносин. Основна мета новацій полягає у спроможності фірми швидко пристосовуватись до змін завдяки гнучкій організаційній структурі, адаптованій до роботи у мережі, а не в межах субординованих вертикальних зв'язків.

Мережа стає основним елементом будь-якої соціальної дії. Виробництво, обмін та споживання функціонують як цілісна мережа, аналогічно до спільноти, й за допомогою інформаційних технологій отримують можливості самоорганізації на інтерактивному, віртуальному рівні без фізичного контакту.

З економічного погляду утворення мереж як цілісних відкритих систем від постачальників до споживачів формує ситуації, коли технічна простота інтерактивних взаємодій переростає в нову якість, на передній план висувається "комплекс взаємопов'язаних вузлів"'. Ринок, як правило, є таким вузлом, незалежно від того, чи це фінансовий ринок, чи ринок пива. Отже, ринок розглядається як панівна форма існування вузлів складних мереж, а не як наріжна категорія, якою він є в традиційній теорії ринкової економіки. М. Кастельс виводить закон мережевих структур: "Відстань (або інтенсивність і частота взаємодій) між двома точками (чи соціальними положеннями) коротша, якщо обидві вони виступають в якості вузлів у тій чи іншій мережевій структурі, порівняно з випадком, коли вони не належать до жодної з мереж"1.3 даного визначення випливає, що інтенсивність інформаційного, комунікативного метаболізму набуває якісних властивостей, спроможних формувати типологічні риси економіки та суспільства. Інформаційні технології безпосередньо визначають таку інтенсивність. Звідси їх фундаментальне значення як фактора формування нових якостей економіки та суспільства.

Іншою особливістю мережевих структур є їх відкритість для інновацій. З одного боку, як ми вже зазначили, від інновацій залежить інтенсивність метаболізму, отже, якість мережі. З іншого боку, у світі жорсткої конкуренції від схильності до інноваційної діяльності багато в чому залежить виживання мережі як цілісної самоорганізованої системи. Неспроможність генерувати інновації призводить до розпаду мережі, або зміни її конфігурації, коли завдяки таким змінам вона втрачає свої попередні риси. Аналогічно постійні потреби мінімізації витрат та гнучкого пристосування до емерджентних процесів потребують поглиблення функціональної спеціалізації, організаційні елементи якої автоматично об'єднуються у мережу. Звідси функціонування науково-дослідних центрів не можливе без дослідно-конструкторських робіт, так само як і виробництво, але воно не можливе також без доступу до кінцевих споживачів, між якими оперують логістичні центри, маркетинг і промоушн.

Найповніше значимість мережевої моделі, її глобальний характер та потужні трансформаційні наслідки для економіки розкриває така теза М. Кастельса: "...нові економічні форми будуються довкола глобальних мережевих структур капіталу, управління та інформації, а здійснюваний у такий спосіб доступ до технологічних вмінь і знань нині становить основу продуктивності й конкурентоспроможності. Компанії, фірми і, дедалі частіше, інші організації та інститути об'єднуються у мережі різної конфігурації, структура яких знаменує собою відхід від традиційних відмінностей між великими корпораціями і малим бізнесом, охоплюючи сектори та економічні групи, організовані за географічним принципом. Тому трудові процеси здобувають більш індивідуалізований характер, відбувається фрагментація діяльності залежно від виробничих завдань з подальшою реінтеграцією для отримання кінцевого результату. Це простежується у здійсненні взаємопов'язаних завдань у різних куточках земної кулі, що означає новий поділ праці, який ґрунтується на можливостях та здібностях кожного працівника, а не на характері організації даного завдання"1.

Оригінальним є бачення М. Кастельсом трансформації природи капіталу, його значення у мережевих структурах. Становлення інформаційного суспільства, домінуючою формою організації якого є мережа, не означає, що значення капіталу знижується, призводячи до появи якоїсь постекономіки, про яку так часто згадують неомарксисти, аналізуючи процеси розвитку постіндустріального суспільства. Навпаки, капітал стає центральним елементом інформаційної епохи, оскільки всі мережі здебільшого будуються довкола фінансових потоків, які обслуговуються функціонуванням капіталу в глобальних масштабах і в кожен момент часу.

Факт глобального обігу капіталу та інформаційні можливості взаємопов'язані. Фінансова лібералізація уможливила рух капіталу з макроекономічного та регуляторного погляду, а інформаційні технології - з технічного. Невипадково дерегуляція фінансових ривків та інформатизація транскордонного обороту капіталу призводять до того, що в мережевому суспільстві починає домінувати фінансова форма капіталу, яка підпорядковує всі інші форми. Робота глобального фінансового ринку в режимі реального часу створює як небачені можливості для інвестицій, кредитування та фінансування, такі для споживання й заощаджень. Формується фундаментальний розрив між виробничою діяльністю, споживанням, які продовжують залежати від механічного часу, навіть якщо значення послаблюється завдяки тому, що вони стають складовими глобальних мереж. Операції з капіталом долають обмеження механічного часу з тієї простої причини, що в світі як цілісній системі фінансові ринки не закриваються із настанням сутінків. Мережа фінансових потоків, яка обслуговує обіг капіталу, стає панівною, оскільки вона абсорбує заощадження, що потрапляють до неї зі всього світу. І ця ж мережа забезпечує доступ до інвестицій і фінансування. Швидкість такого доступу багато в чому визначає конкурентні переваги, оскільки, як вже зазначалось, інноваційний продукт має короткий життєвий цикл.

З іншого боку, М. Кастельс висловлює і низку алармістських позицій з приводу домінування мережі фінансових потоків. Називаючи таку систему "глобальним казино", він підкреслює випадковість як виграшів, так і програшів. Капітал, яким грають в такому казино безсуб'єктний, однак за виграшами та програшами стоять "долі корпорацій, сімейних заощаджень, національних валют і регіональних економік". При цьому, вчений вважає, що глобальні фінансові потоки, це - гра з нульовою сумою (термін, запозичений з теорії ігор, який означає еквівалентність між сумарним виграшем та сумарним програшем), чим суттєво відрізняється від багатьох інших дослідників глобалізації, які наголошують на можливостях отримання позитивних наслідків від глобальної мобільності капіталу.

Таке різке розходження з неокласичною парадигмою слід пов'язувати з певною абсолютизацією М. Кастельсом імовірнісних підходів до побудови моделей ухвалення інвестиційних рішень, які сприймаються ним, швидше, соціологічно, ніж економічно. Водночас значна частина теорій фінансових ринків також акцентують на випадковому характері поведінки цін на ньому. Складність процесів на фінансових ринках не описується законами нормального розподілу. Учений наголошує на суб'єктивних принципах рішень у "глобальному казино", завдяки чому вся система стає волатильною (схильною до значних амплітуд коливань). Саме з високою чутливістю даної системи до шоків, чуток, сигналів тощо пов'язується складність і не-прогнозованість поведінки фінансових ринків, що і призводить до постійної зміни позицій між тими, хто виграє на фінансовому ринку, і тими, хто програє. Завдяки перманентному характеру таких змін створюється ілюзія відносної стабільності системи.

Такі переконання також закладаються М. Кастельсом у розуміння нової економіки. Він робить акцент на глобальній фінансовій мережі, яка завдяки інформаційним технологіям функціонує у режимі реального часу, модель ухвалення рішень у ній побудована на суб'єктивних сприйняттях, а основна мета функціонування такої мережі - пошук джерел дохідності та максимізація ринкової вартості, на відміну від максимізації доходів від продажу. Важлива ознака нової економіки - децентралізація рішення на якісному рівні, що у світлі відкритості та тенденції до лібералізації фінансових ринків призводить до виникнення іншої структури взаємозв'язків між вхідними інформаційними потоками і вихідними потоками у вигляді явищ, які вже не зводяться до чіткої та формалізованої логіки функціонування ринкового механізму1.

Більше того, в такій економіці вся інша діяльність з отримання доходів і прибутків підпорядковується бажанню сформувати джерело для гри на фінансових ринках. Зміна цих спонукальних мотивів бізнес-діяльності призводить не просто до підпорядкування фінансовим мережам усіх інших мереж. На думку М. Кастельс а, те, що раніше називалось "реальною економікою", стає "нереальною економікою", а реальна економіка нині - це фінансові ринки, які формують вартість компаній, абсорбують заощадження, забезпечують інвестиції. Функція нагромадження не асоціюється з прибутковістю діяльності конкретної фірми; вона підпорядковується фінансовим мережам. Такий радикальний погляд вченого на природу капіталу в новій економіці не позбавлений змісту. Тут слід звернути особливу увагу на зміни в теорії фінансового менеджменту. Максимізація прибутку ще з кінця 80-х років не розглядається як провідна мета діяльності корпорацій. їй на заміну прийшла концепція менеджменту, зорієнтованого на управління вартістю компанії, ставлячи за мету максимізацію вартості фірми. Будь-які втрачені можливості із розміщення вільних коштів на фінансовому ринку автоматично визнаються такими, що зменшують вартість фірми, оскільки конкуренти, здійснюючи це, збільшують вартість, отримуючи нові можливості у сфері доступу до нових ресурсів. Під добробутом акціонерів, стратегією управління, ефективним менеджментом різних функціональних напрямів приховується пряме апелювання до фінансових ринків. Якщо брати до уваги, що на їх основі і визначається вартість фірм, то пояснення пануючої ролі фінансових мереж стає завершеним.

Значну увагу М. Кастельс приділяє проблемі праці. Глобальному характеру капіталу протиставляється локальний характер праці. По-перше, праця втрачає колективний характер. По-друге, мережі розмивають чіткий порядок формування доданої вартості з боку кожного працівника окремо, чи фактора праці загалом. По-третє, капітал функціонує в просторі мереж, внаслідок чого зникає час, тоді як праця підпорядкована законам механічного часу, незалежно від того, організована вона за принципом мереж, чи ні. По-четверте, праця стає більш творчою, індивідуалізованою і менш механічною, стереотипною. Такі зміни суттєво трансформують системи менеджменту, переорієнтовуючи його на гнучкі підходи та принципи роботи. При цьому втрата колективного характеру породжує ефект "атомарного суспільства", яке модифікує людські взаємини і, на думку сучасних соціологів, становить серйозну проблему1.

Просторова економіка також відображається у дослідженнях М. Кастельса. Домінантною формою просторової організації людського життя стає глобальне місто. Виключна роль глобальних міст пов'язується з ущільненням мереж та концентрацією вузлів, які є центрами їх перетину. Саме міста забезпечують перетин інформаційних потоків та фінансових ресурсів. Такий перетин стає зручним для прийняття управлінських рішень. Мегаполіси стають центрами з концентрації адміністративних, управлінських і політичних функцій. Ресурсні потоки породжуються реалізацією цих функцій2. Емпіричні дані з розвитку міст, зростання їх площі та кількості населення підтверджують тезу М. Кастельса про панівний статус глобальних міст в економічному й соціальному просторі.