Історія економіки та економічної думки - Юхименко П.І. - Сільське господарство і ремесла

Упровадження штучного поливання землі забезпечувало високий валовий збір зернових у країні. Одна сім'я хліборобів могла прогодувати з єгипетських грунтів ще три сім'ї. Із зернових вирощували переважно пшеницю-еммер (вид сорту), ячмінь і сорго, з городніх — часник, огірки, з технічних — льон, з волокон якого ткачі виробляли напівпрозору тканину. Єгипет збагатив світову економіку винаходами: система бджільництва, водопідйомне колесо, що нагадує сучасну криницю-журавель, колісниця.

Нововведенням у тваринництві вважають розведення різних порід великої рогатої худоби — молочної та м'ясної. Із введенням стійлового утримання худоби люди почали вживати термін "дрібне рогате тваринництво" (кози, вівці).

Загалом сільськогосподарське виробництво Стародавнього Єгипту розвивалося інтенсивно і повністю залежало від стану іригаційного будівництва в країні.

Іригаційне землеробство об'єднувало єгиптян у монолітний трудовий колектив під егідою сильної монархії.

Активно поширювалися ремесла. Особливих успіхів досягли в таких ремеслах, як столярство, каменярство, чинбарство, будівництво, суднобудування, гончарство, ткацтво, ювелірна справа тощо. У Ш тис. до н. е. єгиптяни виробляли за допомогою примітивних кам'яних і мідних інструментів п'ятишарову фанеру, споруджували надійні вітрильні та веслові судна з папірусу й деревини, з кедрової смоли виготовляли ароматичну олію, навчилися ливарництва. Країна славилася ювелірними виробами із золота, срібла й електруму (сріблястого золота). Вражає майстерність каменярів, які зводили над внутрішніми галереями та камерами пірамід надміцні перекриття, стіни гробниць і храмів прикрашали філігранними рельєфними зображеннями, використовували відшліфовані й припасовані одна до одної багатотонні кам'яні брили. Більше того, єгипетські будівельники пробивали нові тунелі й камери в уже споруджених пірамідах. Зведення пірамід підтверджує активні торговельні зв'язки Стародавнього Єгипту з Близьким Сходом, Африкою, Азією. Регулював торгівлю адміністративний апарат, котрий стежив за рухом суден Нілом. Розвитку торгівлі сприяло винайдення у ПІ тис. до н. е. свого варіанта ієрогліфічного письма, що допомагало утворенню торговельних факторій з усією системою пайових організацій (така єгипетська факторія відома у Фінікії).

У II—І тис. до н. е. єгиптяни освоїли бронзове виробництво, технологію видобутку та обробки золота, виготовляли скло. Зі збільшенням кількості міст почалося зведення захисних стін і фортифікаційних споруд. Створили оригінальну архітектуру, наприклад храм Амона у Фівах (Карнаці), прикрашений 134 колонами, розміщеними у 16 рядів, площа залу у храмі становила 50 тис. м кв.

Періодом найвищого господарського розквіту країни вважають епоху Нового царства (1580—1085 рр. до н. е.). У той час найшвидше розвивалися ремесла. При дворі фараонів, у палацах створювались майстерні, в яких працювало майже 150 осіб. Виникли нові методи обробки золота: плетіння золотих ниток, виготовлення ланцюжків, кування та ін. Єгиптяни також робили дуже тверду бронзу. У середині II тис. до н. е. з'явилися перші вироби із заліза, проте процес господарського використання цього металу гальмувався, адже в країні не було залізної руди. Ще в І тис. до н. е. навчилися створювати з порцеляноподібної маси особливий фаянс, котрий мав великий попит на міжнародному ринкові. Досягли значних успіхів у мистецтві бальзамування.

Уперше розробили технологію виготовлення матеріалів для письма — папірусу. З цією метою на початку III тис. до н. е. застосовували трав'янисту рослину папірус, стебло якої розрізали на смужки, котрі накладали одна на одну. Перехрещені шари стискали під пресом, а потім висушували. Як матеріал для письма, їх використовували на Близькому Сході і в Європі навіть у середні віки.

Майже протягом усього періоду існування Стародавнього Єгипту його економіка залишалася натуральною. Товарне виробництво в країні перебувало в зародковому стані, збували не товар, а надлишок продукції, виготовленої для власних потреб. Забезпеченість країни, її географічна ізольованість і можливість легко грабувати суміжні території — головні перешкоди розвитку торгівлі в період Пізнього царства (XI—IV ст. до н. е.).

Товарообмін залишався незначним і в епоху Нового царства. Лише наприкінці цього періоду сформувався загальноєгипетський ринок, а в І тис. почали розвиватися товарно-грошові відносини. Як одиницю вартості використовували дебен (шматок міді, що дорівнював 90 г). Розвитку торгівлі великою мірою сприяли зв'язки з Грецією та зміна становища Єгипту (коли країна була могутньою передньо-азіатською державою, вона одержувала залізо, мідь, олово, промислову деревину тощо як воєнну здобич та данину васальних народів, але згодом усе це мала купувати).

Це була торгівля у формі напівторговельних-напіввоєнних експедицій. За придбаний товар єгиптяни платили зерном (це було основне мірило вартості), одягом, часом міддю, а наприкінці Середнього царства — також золотом.

Торгівля зумовила поширення мореплавства. У добу Пізнього царства процвітало лихварство з усіма його соціальними наслідками.