Історія економіки та економічної думки - Юхименко П.І. - Чинники фінансової глобалізації

Сучасні дослідники процесу фінансової глобалізації визначають сім груп чинників, під впливом яких перебуває її розвиток (табл. 11.7).

Таблиця 11.7. Чинники розвитку фінансової глобалізації

Під впливом цих чинників протягом 80—90-х років минулого століття відбулися і деякі зміни в міжнародній фінансовій системі. Перша з них стосується загальних, що координуються і регулюються, та грошово-бюджетних відносин, а також валютних курсів, переважно між головними гравцями великої трійки (США, Японія, ЄС). На практиці це визначають як глобальну грошову пропозицію і маніпуляції валютними курсами, оскільки з кінця 70-х років XX ст. координація фінансово-бюджетної політики не висувається на передній план економічної політики. Спроби багатонаціонального керування міжнародною ліквідністю зазнали краху після 1979 р. (заснування Європейського економічного і валютного союзу (ЄЕВС)). Виникла принципова невідповідність керування, що характеризує сучасний період, а саме інституційну відмінність між фінансовою системою, котра інтернаціоналізується, але залишається переважно з національними повноваженнями головних центробанків, та національними регулятивними механізмами фінансових ринків і установ.

Глобалізація фінансового ринку призводить до порушення залежності між динамікою ВВП і зростанням грошової маси, а також може зумовити інфляційні явища і поставити під загрозу всі монетарні спроби регулювання економіки. З порушенням такої динаміки у кінці 70—80-х років XX ст. А. Коган пов'язував різке збільшення цін у цей період (в 10 разів). Формування глобальної монетарної системи змінює й основне призначення власне грошей; вони перетворюються на звичайний товар, а спекуляції на зміні курсів валют — на найприбутковіші ринкові операції. Гроші почали виконувати функцію обслуговування віртуальної економіки, а валютні спекуляційні операції стають одними з найвигідніших ринкових операцій, причому на цьому наживається центральна країна світової доларової системи — США. Із надзвичайною емісією в доларах з метою покриття від'ємного сальдо у зовнішній торгівлі пов'язують глобальні інфляції у США в другій половині XX ст, Р. Гілпін зазначає, що США збирає з усього світу емісійний податок, що спричинює суперечки з іншими високорозвинутими державами світу. Ця ситуація значно підвищує ймовірність фінансових криз. Окрім того, таке фінансове становище створює передумови для переростання криз у кризи глобального характеру, а також поширення "кризової інфекції" внаслідок переоцінювання інвесторами та кредиторами сукупної ризикованості своїх інвестиційних і кредитних портфелів у результаті втрат у враженій кризою країні з подальшим вилученням найризикованіших активів в інших економіках.

Отже, за природою, мобільністю та масштабами застосування сучасних комунікаційних засобів найсприятливіші умови для розвитку глобалізації створюються на фінансових ринках. Для здійснення ефективної монетарної політики слід враховувати сучасні структурні зміни і тенденції розвитку фінансових ринків. Вияви їх є такими:

— якісно змінився власне міжнародний фінансовий сектор, що характеризується не тільки формуванням єврозони, а й внутрішніми змінами — об'єднанням банківського і страхового бізнесу;

— певні зміни відбулися у функціях фінансових інститутів, що охоплюють не лише традиційну сферу діяльності — кредитування та депозитне обслуговування, а й займаються інвестиційним бізнесом, що потребує розв'язання проблеми єдиних валютних розрахунків з метою уникнення спекулятивних мотивів;

— під впливом потужних процесів приватизації та формування відповідної інфраструктури розширився ринок акціонерного капіталу;

— у сучасних умовах активізації руху капіталів виникли нові види інвестиційних паперів (сучасні варіанти ф'ючерсів, опціонів та інших вторинних і гібридних цінних паперів);

— на світовому фінансовому ринку активно діють нові інститути, що займаються фінансовим страхуванням і перерозподілом фінансового ринку (хаджеві фонди та ін.);

- на тлі загального послаблення ролі національних центральних банків збільшується роль посередників і спостерігається спекулятивний характер їх діяльності;

—- застосування фінансовими закладами сучасних мікроелектронних технологій забезпечує їм цілодобову роботу на світових біржах, що потребує посилення контролю за їх діяльністю в межах національних держав і в міжнародних масштабах.

Усі зазначені вище зміни процесу монетарної глобалізації мають позитивні й негативні ознаки. До останніх належать: більші можливості для спекуляцій на зміні курсів валют, акцій та інших фінансових активів; посилення нестабільності, що може призвести до серйозних наслідків для світової монетарної системи. Щоб пом'якшити наслідки виявів цих негативів, потрібно сприяти зростанню відкритості національних економік шляхом мобілізації зусиль міжнародних інститутів стосовно подолання криз, забезпечення прозорості фінансових операцій (з дотриманням комерційної таємниці), збільшенню нових факторів виробництва, інформаційних та інтелектуальних ресурсів.

Серед позитивних ознак вияву глобального монетаризму вирізняють: 1) зменшення циклічних коливань для країн-учасниць; 2) зростання ефективності спільної економічної політики; 3) можливість використовувати бюджетні фонди ЄС з метою вирівнювання економічного розвитку та реструктуризації відсталих секторів економіки; підтримка національної валюти за допомогою заходів спільної монетарної політики; 4) зменшення податкових і митних перешкод. Зрозуміло, що для їх реалізації слід створити багаторівневу узгоджену управлінську структуру національних і глобальних ланок, яка б узгоджувала інтереси суб'єктів різних рівнів, попереджувала негативний вплив глобалізаційних явищ. Особливо це актуально для країн, які прямують до ринкової економіки.

Інший важливий аспект глобального монетаризму — розвиток концепції світових грошей і валютних відносин. За роки дискусій було напрацьовано багато різних пропозицій стосовно реформи міжнародної валютної системи (табл. 11.8).

У нинішніх умовах нестабільності валютних курсів, на думку М. Фрідмена, з метою забезпечення пристосування економіки окремих країн до умов світового ринку автоматично підтримувати рівновагу платіжних балансів можна шляхом ринкового курсоутворення — орієнтація на гнучкі під впливом попиту і пропозиції обмінні курси валюти. Цю тезу він відстоює з 1953 р. Як вважає автор монетаристської доктрини, ринок набагато ліпше виконає роботу валютної спекуляції, ніж уряд. У міру з'ясування практичної обмеженості національних засобів валютного регулювання і вичерпання можливостей маніпулювання міжнародною ліквідністю ідея гнучких курсів набувала життєвості. її підтримували Дж. Мід (Велика Британія), А. Мюллер-Армак, Л. Ерхард (ФРН): із середини 70-х років практично всі провідні валюти порівнюються за гнучкими курсами. Головна їх аргументація полягала в тому, що країнам, пов'язаним жорсткими обмеженнями цін і заробітної плати, гнучкі курси потрібні для підтримки як внутрішнього, так і зовнішнього балансів.

Спочатку це деякою мірою сприяло послабленню нагромадженого в міжнародних валютних відносинах напруження. Проте вже в наступному десятиріччі виявилося, що система гнучких курсів недостатньо ефективна як автоматичний регулятор платіжних балансів, не забезпечує їх стійкої рівноваги.

Таблиця 11.8. Пропозиції щодо реформи міжнародної валютної системи

Для гнучких валютних курсів характерні різкі, несподівані коливання, зумовлені здебільшого угодами валютних гравців, які спричинені виключно спекулятивними мотивами, а також цілеспрямованою дією урядів, що намагаються досягти конкурентних переваг для своїх країн. На мікрорівні внаслідок нестійкості обмінних курсів багаторазово збільшується ризик валютних втрат, ускладнюються міжнародні порівняння вартості факторів виробництва. Такі явища створюють значні перешкоди для підприємницької діяльності, інвестиційного процесу. На макроекономічному рівні зростання валютних курсів може зумовити інфляційні імпульси, провокуючи порушення рівноваги платіжного балансу. Отже, вони можуть мати негативні наслідки як для внутрішньої економіки країни, так і для міжнародних економічних відносин. Але, на думку неокласиків, процесу глобалізації, в якому найбільшого значення вони надають рівневі макроекономіки, відповідають саме національні гроші. Висування деяких із них на роль міжнародних валют має відбуватися виключно шляхом природного відбору, що здійснюють у процесі активізації економіки агенти зовнішньополітичних угод. У найрадикальнішому варіанті подібної позиції дотримувався М. Фрідмен, який активно виступав проти створення і розширення наднаціональних організацій та зміни національних валют якою-небудь колективною "технократичною і бездумною" грошовою одиницею.