Історія економічних вчень - Золотих І.Б. - Криві байдужості й ранжування споживачів

Розроблена Л. Вальрасом модель загальної економічної рівноваги відображає взаємозв'язок ринків готової продукції й ринків факторів виробництва в умовах ринкового механізму господарювання із досконалою конкуренцією, що призводить до єдиної рівноваги цих ринків. Вона дозволяє зрозуміти, що визначення цін на вироблені для ринку продукти й цін на фактори виробництва може бути тільки одночасним, а не почерговим у тому або іншому порядку. Часткова рівновага на певних ринках не гарантує загальної рівноваги для всієї економіки. Незважаючи на те, що така модель є спрощеною, вона дає уявлення, як взаємодіють різні ринки й досягається загальна рівновага в цілому.

Й. Шумпетер так відгукнувся про книгу Вальраса: "Жоден економіст не може вважати свій твір завершеним, поки він не прочитав його до кінця". Він також підкреслив, що "Вальрасу ми зобов'язані концепцією економічної системи й теоретичним апаратом, яким уперше в історії нашої економіки ефективно охоплена чиста логіка взаємозв'язків кількісних економічних показників".

Вільфредо Парето (1848-1923) - виданий італійський представник неокласичної теорії, продовжувач традицій лозаннської школи маржиналізму, учень Вальраса. Цього вченого поряд з економікою цікавили також політика й соціологія, що відбилося й у розмаїтті його публікацій. Основними працями В. Парето прийнято вважати двотомний "Курс політекономії" (1898), "Навчання політекономії" (1906) і "Трактат про загальну соціологію" (1916).

В. Парето, як і Вальрас, займався проблемами загальної економічної рівноваги. Разом з тим якісно нові принципи вивчення передумов і факторів рівноваги в економіці дозволяють вважати В. Парето маржиналістом "другої хвилі" і, відповідно, представником неокласики. В. Парето подолав суб'єктивізм, властивий Вальрасу, що дозволило йому відмовитися від корисності як єдиної причини обміну. Він перейшов до характеристики економічної системи в цілому: попит (споживання) і пропозиція (виробництво) розглядаються як елементи рівноваги в економіці. Парето заперечує суспільну нерівність, обумовлену нібито проблемою розподілу доходів. Найбільш надійний засіб поліпшення становища бідних класів - зробити так, щоб багатство зростало швидше за населення. Крім того, за його переконанням, хоча "історія науки зводиться до історії помилок компетентних людей", тим не менш "саме конкретне явище завжди вирішує, чи варта теорія бути прийнятою або відкинутою, і не може бути іншого критерію істинності теорії, крім її більш або менш повного узгодження з конкретними явищами".

Критерій досягнення рівноваги

Якщо критерієм у моделі загальної економічної рівноваги Л. Вальраса вважалася максимізація корисності, яка вимірюванню не піддається, то в моделі Парето інший критерій, який становить оцінку вимірювання співвідношення уподобань конкретного індивіда. На його думку, якби користь, яку отримує кожен споживач, була величиною однорідною, і її можна було б порівнювати й складати, то дослідження було б простим, але не все так просто. Користь кожного індивіда є специфічною і не має сенсу говорити про сумарну користь, оскільки її просто не існує.

Криві байдужості й ранжування споживачів

Криві байдужості відбивають вибір споживача, який визначається комбінацією товарів у різних поєднаннях (сполученнях) і перевагою одних комбінацій перед іншими. Можна простежити порядок ранжування індивідом своїх переваг, виявити "байдужість" між двома альтернативними благами, тобто такими, які забезпечують однаковий рівень загального задоволення.

Парето сформулював поняття загальної максимальної корисності, яке зараз називають оптимум Парето.

Маржиналістські ідеї відображали поширення й завоювали популярність не тільки в традиційних центрах економічної науки в Західній Європі, але й на американському континенті, де визнаним лідером маржиналізму став Джон Бейте Кларк (18471938).

Здобувши освіту в одному з американських університетів, Кларк продовжив вивчення економічної теорії в університетах Німеччини й Швейцарії, а після повернення в США викладає в Колумбійському університеті, очолює Американську економічну асоціацію, публікує численні роботи, серед яких найбільш помітною працею є "Розподіл багатства" (1899).

Проблема розподілу багатства, на думку Кларка, - одна з найбільш важливих і для економічної науки й для людей на практиці, оскільки стосується комплексу не тільки економічних, але й соціально-етичних відносин між людиною й суспільством. Розподіл регулюється природним законом, який забезпечує кожному факторові виробництва ту суму багатства, яку цей фактор створює. Доказ цієї тези Кларк проводить на основі принципів граничного аналізу, які були сформульовані ним самостійно й незалежно від робіт європейських маржиналістів.

Він був переконаний, що принцип граничної корисності має універсальний характер і дозволяє розкрити закони, спільні для всіх економічних систем. Однак корисність Кларк розуміє не як індивідуальну оцінку споживачем бажаності якого-небудь блага, а як міру його необхідності для суспільства як єдиного організму, що знаходить вираження в ринковій ціні.

Ціна визначається попитом, який залежить від доходів, що утворюються продажем факторів виробництва - заробітної плати, відсотка, прибутків. Ці категорії, по суті, є цінами факторів, і їх визначення становить зміст проблеми розподілу. Кожний фактор - праця, капітал, земля, підприємницькі здібності - робить свій внесок у створення загального продукту й одержує винагороду відповідно до цього внеску. Таким є природний закон розподілу. Суть цього закону, як вважає Кларк, у винагороді факторів виробництва відповідно до принципу їх граничної продуктивності. Кожний фактор повинен одержувати ту частку продукту, яка була створена з його допомогою. При цьому подібно до того, як споживчі блага стають усе менш корисними в міру зростання їх запасу, так і виробничі фактори зі збільшенням їх використання стають усе менш продуктивними. У цьому проявляється принцип зменшуваної віддачі, який має універсальний характер і є основою теорії розподілу.

Заробітна плата, наприклад, буде визначатися продуктом праці граничного працівника, тобто працівника, найм якого додає до сукупного продукту найменшу дозу. Гранична продуктивність є тим нижчою, чим більшою є кількість застосовуваної праці (рис. 7.2.).

Гранична продуктивність прані

Рис.7.2. Гранична продуктивність прані

Якщо по горизонтальній осі відкладати кількість застосовуваних одиниць праці, а по вертикалі - їх продуктивність, то очевидно, що продукт праці першого працівника буде дорівнювати АВ, другого - А! В!; третього ЛИБИ тощо, останнього - БО. Величина БО і буде визначати рівень зарплати, одержуваної кожним працівником. Загальний фонд зарплати відбито на графіку прямокутником АЕОБ. Надлишок над величиною заробітної плати - площа трикутника ЕВО - представляє відсоток на капітал.

Рівень відсотка можна визначити аналогічним способом, якщо зафіксувати кількість праці й послідовно збільшувати кількість застосовуваного капіталу. Оскільки й тут діє закон зменшуваної віддачі, ситуація буде виглядати дзеркальним відображення переднього графіка (рис. 7.3).

У цьому разі величина БО відбиває граничний продукт капіталу, до якого входить і земельна рента.

Гранична продуктивність капіталу

Рис.7.3. Гранична продуктивність капіталу

В умовах досконалої конкуренції граничні продукти праці й капіталу в сукупності вичерпують увесь зароблений дохід, не залишаючи місця для підприємницького прибутку. Щоб пояснити її походження, Кларк уводить поняття економічної статики й економічної динаміки.

Економічна статика - це стаціонарний стан економіки, який характеризується незмінними розмірами капіталу, чисельності населення, незмінним технічним рівнем і способом організації виробництва, незмінними потребами. Це - ідеальна модель, необхідна для виконання умов рівноваги в чистому вигляді. До цього стану економіка прагне під тиском сил конкуренції, і саме в ньому економічні закономірності проявляють себе в найбільш повному й "природному" вигляді.

Насправді економічні процеси є динамічними, тобто в них відбуваються постійні зміни, що відхиляють економічну систему від стану рівноваги. У цих умовах і виникає чистий економічний прибуток, який у статичному стані, за рівності граничного доходу й граничних витрат, дорівнює нулю. Прибуток, таким чином, є результатом технічних й організаційних нововведень, готовності підприємців іти на ризик і їх винагородою за цю діяльність у разі її успіху.

Зусиллями Д.Б. Кларка було в значній мірі завершено формування цілісної маржиналістської концепції, що включає теорію граничної корисності й теорію граничної продуктивності. Це дозволило об'єднати теорію вартості й теорію розподілу за загальним принципом, який автор назвав "законом граничної економічної ефективності". Велике значення мала також спроба вийти за межі статичного аналізу й постановка проблеми дослідження економічної динаміки, що відкривала нові можливості й перспективи у вирішенні завдань, поставлених перед економічною наукою.

Частина IV. Парадигми XX століття
Розділ 8. Теорії ринку й конкуренції
1. Аналіз методології ринку Ф. Хайека
2. Корпоративний аналіз Л. Мізеса
3. Теорія "добробуту" А. Пігу
4. Теорії досконалої й недосконалої конкуренції. Б. Чемберлін, Дж. Робінсон
5. Теорія розвитку економіки Й. Шумпетера. Теорія економічної динаміки
Частина V. Концепції державного регулювання економіки
Розділ 9. Інституціоналізм
1. Загальна характеристика інституціоналізму
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru