Історія економічних вчень - Золотих І.Б. - 1. Розвиток буржуазної політичної економії в Росії й Україні.

1. Розвиток буржуазної політичної економії в Росії й Україні.

Економічна думка Росії й України наприкінці XIX - початку XX століття розбудовується в умовах скасування кріпосного права, формування буржуазних відносин, тобто переходу від феодалізму до капіталізму. Цим пояснюється її антикріпосницька спрямованість, яка спирається на окремі положення класичної школи, теорії Маркса й інші школи політичної економії.

Інтереси нового класу буржуазії, що зароджується, виражала ідейно-політична течія, що одержала назву "легального марксизму". Представниками цієї течії були Петро Струве (1870-1944), Михайло Туган-Барановський (1865-1919), Сергій Булгаков (1871-1944) та інші. Вони виступали за буржуазно-демократичні свободи, використовували окремі положення марксистської політекономії для обґрунтування розвитку капіталізму в Росії, які відіграли позитивну роль у боротьбі з народництвом і в поширенні марксизму.

В ідеологічній боротьбі з народництвом "легальні" марксисти" керувалися історичною прогресивністю капіталістичного ладу, окремими положеннями марксизму за винятком його революційної суті.

Критиці доктрини народництва була присвячена книга П. Струве "Критичні зауваження до питання про економічний розвиток Росії" (1894). У ній він торкається питань ролі держави, характеру переходу капіталізму до соціалізму, проблем його реалізації, відокремлює економічну систему Маркса від її революційних висновків. У цій книзі Петро Струве покритикував доктрину народництва.

Михайло Туган-Барановський також займався дослідженнями нового капіталістичного виробництва й ринку. Підтвердженням цього можуть бути роботи "Промислова криза в сучасній Англії" (1894), "Російська фабрика колись і тепер". У цих роботах був зібраний багатий фактичний матеріал, викладена історія промислового розвитку Росії й промислових криз Англії.

Таким чином, "легальний марксизм" зіграв важливу роль у боротьбі з народництвом і в поширенні марксистської економічної теорії.

Народники протиставляли капіталізму особливий самобутній шлях країни до соціалізму, оминаючи капіталізм, через створення громад селян і дрібних виробників.

У загальній теорії народництва можна виділити дві позиції: революційну (70-і рр.) і ліберальну (90-і рр.), які відбивали процес еволюції цього напряму економічної думки.

Революційне народництво закликало підняти трудові маси селян на боротьбу із царатом і поміщицьким землеволодінням. Вони йшли в народ з метою переконання його в необхідності селянської соціалістичної революції, яка відкривала шлях до некапіталістичного розвитку, на основі самобутньої, общинної організації селянському життя. Це була концепція "селянського соціалізму" Олександра Івановича Герцена (40-і рр. XIX ст.), яку сприйняла більшість російських демократів таких, як Михайло Бакунін (1814-1876), Петро Лавров (1844-1885).

Ліберальні народники (90-і рр.) відмовилися від ідеї "селянської соціалістичної революції". Вони перетворилися в дрібнобуржуазних реформаторів, виступали із програмою розширення селянського землеволодіння й упорядкування орендних відносин, забезпечення селян позиками (кредитами) для розвитку господарств за допомогою ощадкас. Представниками цієї течії були Василь Павлович Воронцов (1847-1918), Михайло Даниельсон (1844-1918), Н.Михайлівський (1842-1904) та ін.

Вони виступали проти капіталістичного шляху розвитку й повторювали про "штучний російський капіталізм", про панування в економіці небуржуазного народного виробництва, яке було презентовано общинним селянством і кустарними дрібними промислами. В 1890-х роках Т. Плеханов, В. Ленін, російські марксисти ідейно розгромили народництво.