Історія економічних вчень - Тарасевич В.М. - 6.4. Посткейнсіанство

Посткейнсіанська економічна теорія зароджується в 70-тих рр. XX ст. в період кризи державного регулювання економіки, яке не відповідало новим суспільним реаліям. Структурна криза, поєднання високої інфляції, безробіття із спадом виробництва, становлення і розвиток автоматизованого технологічного способу виробництва, розширення усуспільнення капіталу, зростання інтернаціоналізації господарських зв'язків і експансія транснаціональних корпорацій вимагали пошуку нових форм та інструментів державного втручання в економіку. Адаптація кейнсіанської теорії до нових умов розвитку світової економіки - головне завдання посткейнсіанства.

У структурі посткейнсіанства розрізняють дві основні течії: англійська й американська. Англійську представляють Дж. Робінсон, П. Сраффа, Н. Калдор, М. Калецький; американську - С. Вайнтрауб, А. Ейхнер, X. Мінскі, П. Девідсон.

Відмінні риси посткейнсіанства - гостра критика основних положень неокласичної школи, насамперед теорії граничної продуктивності й теорії граничної корисності; відродження традицій класичної школи політичної економії; дослідження не тільки традиційних економічних, але й деяких соціальних проблем (розподіл доходів, роль професійних спілок тощо).

Центральне місце в посткейнсіанстві посідають проблеми зростання й розподілу національного доходу. Посткейнсіанці стверджують, що темпи зростання виробництва залежать від розподілу національного доходу, а обсяг і приріст національного доходу - від обсягу заощаджень, який, у свою чергу, формується із суми заощаджень від заробітної плати і прибутку. Оскільки "схильність до заощаджень" у одержувачів заробітної плати і прибутку різна, то зміни в розподілі будуть впливати на загальну суму заощаджень. Розподіл національного доходу є функцією нагромадження капіталу. Темп нагромадження капіталу впливає на норму прибутку і частку прибутку в національному доході.

Вагомий внесок у формування посткейнсіанства належить П. Сраффа.

П'єр Сраффа (1898-1983)

Італійський економіст, професор економіки

Основний твір - "Виробництво товарів за допомогою товарів" (1960)

Методологія досліджень.

При визначенні цінності блага Сраффа використовує своєрідний варіант рікардіанської теорії цінності, ціноутворення й розподілу, що базується на вивченні лише натурально-речових взаємозв'язків між споживними вартостями.

Сраффа звертає увагу на логічну непослідовність й суперечливість неокласичної теорії граничної корисності й граничної продуктивності факторів виробництва. Неокласики вважали, що доходи від факторів виробництва та їх розподіл можна виводити із умов їх пропозиції і продуктивності. Але ж і пропозиція факторів виробництва залежить від характеру розподілу доходів. Так, за неокласичною теорією, граничний продукт капіталу визначає величину прибутку. Співвідношення прибутку і заробітної плати змінює ціни виробництва, і це веде до зміни величини вартості капіталу, яка визначається на основі цих цін та виробництва.

Класики намагались довести, що ціни визначаються вартістю товарів. Суспільні ціни виробництва регулюються ціною виробництва товарів, які виготовляються в умовах середнього показника органічної будови капіталу, унаслідок чого, відхилення вартості від цін виробництва в галузях з більш високим чи більш низьким вмістом капіталу взаємно погашаються, тобто сума цін товарів буде дорівнювати сумі вартостей товарів.

На думку Сраффа, положення класиків не підтверджуються економічною практикою, натомість він пропонує теоретичну модель ціноутворення, за якою існує така стандартна галузь, де відношення чистого продукту до вартості матеріальних витрат не змінюється під впливом змін у відносинах розподілу і цінах. В такій галузі виробляються базові товари, тобто ті, які прямо чи опосередковано пов'язані з виробництвом усіх інших товарів. Отже, одиницю продукту стандартної галузі можна вважати мірою вартості інших товарів.