Історія економічних вчень - Тарасевич В.М. - 7.2. Класичний інституціоналізм

Наприкінці XIX ст. в економічній думці сформувалася течія, яка продовжила традиції німецької історичної школи - класичний інституціоналізм. Класичний (традиційний) інституціоналізм з'явився як альтернатива неокласиці, оскільки піддав критиці її основні теоретичні постулати - методологічного індивідуалізму та раціональності.

Філософським фундаментом класичного інституціоналізму став прагматизм, а методологічним інструментарієм - емпіризм та описовість, критично - історичний, еволюційний та компаративний підходи.

Засновники класичного інституціоналізму не мали спільного визначення основ економічних процесів. Т. Веблен досліджував залежність економічних процесів від психології, біології, антропології, Дж. Коммонс - від психології та права, У. Мітчелл - від антропології та математичних розрахунків. Але всі вони визнавали принцип технологічного детермінізму, оскільки ставили економічні процеси в залежність від розвитку індустрії та посилення ролі технократії в суспільстві.

Подібна неоднорідність зумовила появу наступних напрямків інституціоналізму: 1) соціально-психологічний; 2) соціально-правовий; 3) емпіричний, або кон'юнктурно-статистичний.

Торстен Веблен (1857-1929)

Професор Чиказького університету

Основні твори - "Теорія бездіяльного класу. Економічне вивчення інститутів" (1899), "Теорія ділового підприємства" (1904)

Методологія.

Веблен започаткував соціально-психологічногий напрям інституціоналізму. Він вважав, що інститути - це "результат процесів, що відбувалися в минулому, вони пристосовані до обставин минулого й тому є фактором соціальної та психологічної інерції"11, особливий спосіб існування суспільства. Саме вони визначають постійний і переважний спосіб мислення, який став звичним для групи або перетворився для народу у звичку. Економічні інститути сучасного йому суспільства Веблен розглядав через вивчення норм, звичаїв та звичок, а також їх еволюцію при прийнятті рішень економічними агентами в різні часи у різних обставинах.

Веблен визнавав принцип технологічного детермінізму, за яким визначальним чинником інституціональних змін є глибинні зрушення у науці та техніці. В той же час, соціологічні та психологічні чинники сприяють розвитку інститутів більше, ніж економічні чинники. Неокласичній утилітарній моделі раціональної людини він протиставив людину з притаманними їй інстинктами - цілеспрямованими чинниками поведінки, що формуються в певному соціокультурному середовищі та визначають промислову поведінку, яка дозволяє застосовувати надбання сучасної науки та створює основи для нової культури.

Теорія бездіяльного класу.

Веблен ґрунтовно дослідив інститути бездіяльного класу, виникнення якого він пов'язав із законами хижацтва і паразитизму, еволюцією приватної власності, в основі економічної реалізації якої знаходяться прояви суперництва, заздрість, демонстрація успіху, влади та багатства. У процесі формування бездіяльного класу відбувається протиставлення загарбницької діяльності та праці. Поступово стадія хижацтва, захоплення та перерозподілу власності переходить до стадії організації виробництва на основі приватної власності, хоча одночасно формується зверхнє ставлення до праці та накопичується досвід бездіяльного життя, демонстраційного споживання престижних товарів і марнотратних видовищ.

Бездіяльний клас постійно поповнюється представниками фінансової сфери та юристами. Він виступає гальмом економічного розвитку внаслідок його власної інертної поведінки, демонстративного марнотратства, нерівного розподілу багатства. Прискорює формування бездіяльного класу поширення власності на нематеріальні титули багатства. Таку власність, відокремлену від реальної участі в індустріальному виробництві, Веблен назвав "абсентистською власністю".

Теорія третього шляху.

Веблен запропонував концепцію третього шляху до побудови раціональної промислової системи через формування "технократичної еліти" - менеджерів великих корпорацій. Владу менеджерів він трактував як "ієрархічну", а вчених, - як "функціонально" орієнтовану.

Відповідно до концепції "саботажу", неминуча політична організація інженерів відбере владу у підприємців і передасть її Головному штабу інженерів і техніків, який зможе реформувати економіку на основі критеріїв науково-промислової раціональності та створити суспільство, позбавлене руйнівної дії фінансової системи.