Історія економічних вчень - Тарасевич В.М. - 7.4. Неоінституціоналізм

Методологія. Неоінституціоналісти сприйняли основні методологічні принципи неокласиків і доповнили їх спеціальним дослідницьким інструментарієм і термінологією - інституції, організації, трансакції, трансакційні витрати, права власності, обмежена раціональність, опортуністична поведінка, контракти, специфічні активи, інституціональні зміни тощо. Зазначені категорії не дублюють неокласичні, а відображають нові, недосліджені або недостатньо досліджені економічні явища і процеси.

Неоінституціоналізм спирається на принцип "методологічного індивідуалізму", за яким учасниками економічних процесів є виключно конкретні індивіди, а не організації або групи. Саме тому неоінституціоналісти досліджують відносини всередині організацій і груп. Важливими передумовами неоінституціонального аналізу є постулати опортуністичної поведінки та обмеженої раціональності. За уявленнями неоінституціоналістів, значна частина інститутів - традицій, звичаїв, правових норм - не створювалися, а виникали стихійно, у процесі взаємодії багатьох індивідів, однак завжди були покликані зменшувати негативні наслідки обмеженої раціональності та опортуністичної поведінки.

Рональд Коуз (1910-2009)

Професор Чиказького університету, лауреат Нобелівської премії з економіки (1991 р.)

Основні твори - "Природа фірми" (1932), "Фірма, ринок і право" (1937), "Проблеми соціальних витрат" (1960)

Коуз визначив базові елементи дослідницької програми неоінституціоналістів:

- трансакційні витрати є визначальним чинником при укладанні будь-яких угод та прийнятті рішень;

- ринковий ціновий механізм не може бути єдиною формою регулювання та взаємодії, оскільки за певних умов це збільшує трансакційні витрати;

- урахування в економічному аналізі трансакційних витрат дозволяє включити правові відносини до аналізу економічних процесів;

- на ринках торгують не товарами, а правами, які визначено правовою системою, і якими керуються економічні суб'єкти в процесі узгодження власних інтересів;

- між економічною та правовою системами існує взаємозв'язок, який неокласична теорія не враховує;

- центральною проблемою аналізу є вибір між ринком і організацією в межах фірми, між державним регулюванням і ринковим саморегулюванням.

Теорія трансакційних витрат. Коуз довів, що при здійсненні угод з'являються витрати, які він назвав трансакційними, тобто витратами використання ринкового механізму. Зазвичай виділяють чотири типи трансакційних витрат:

- витрати виділення, які обумовлені різним ступенем технологічного розподілу виробничих операцій;

- інформаційні витрати, до яких належать витрати кодування, вартість передачі сигналу, розшифрування, навчання використанню інформаційної системи;

- витрати масштабу, що зумовлені існуванням системи знеособленого обміну, який потребує спеціалізованої системи забезпечення виконання контрактів;

- витрати опортуністичної поведінки, які зумовлені тим, що покарання порушників угоди пов'язане з певними витратами, а це часто пояснює переваги опортуністичної поведінки, як способу реалізації індивідуальних цілей господарюючих суб'єктів .

Причини виникнення та розвитку фірми Коуз пояснив необхідністю зменшення трансакційних витрат. На його думку, можливість економії на трансакційних витратах є визначальним чинником вибору організаційної форми та величини фірми. Існування фірми забезпечує відсутність витрат з укладання угод завдяки забезпеченню необхідної алокації ресурсів адміністративним шляхом. У той же час адміністративний механізм, так само як й ринок, створює витрати, які збільшуються по мірі збільшення фірми. Фірма може існувати до тих пір, поки вона реалізує функцію координації за менших витрат, ніж це забезпечується ринковими угодами.

Теорема Коуза. Теорема Коуза гласить: "Якщо права власності чітко визначено і трансакційні витрати дорівнюють нулю, то алокація ресурсів буде залишатися незмінною та ефективною незалежно від змін у розподілі власності". Із теореми можна зробити кілька важливих висновків:

1) наявність трансакційних витрат приводить до перерозподілу прав власності та впливає на структуру та ефективність виробництва;

2) екстерналії з'являються лише тоді, коли права власності є розмитими; якщо їх чітко визначено, усі екстерналії "інтерналізуються";

3) наявність зовнішніх ефектів не є підставою для втручання держави в економічні процеси, оскільки самі дії держави супроводжуються зростанням трансакційних витрат;

4) подолання екстерналій полягає в створенні нових прав власності в тих областях, де вони не чітко визначені. Обвинувачення ринку в "провалах" є безпідставними, оскільки екстерналії та їх негативні наслідки пов'язані з недоліками в законодавстві, яке створює держава.