Історія економічних вчень - Тарасевич В.М. - 7.5. Інститут людини в сучасних економічних дослідженнях

Сучасні економічні дослідження концентруються на проблемах людини в системі економічних відносин, і, перш за все, на особливостях взаємодії людини із зовнішнім середовищем. У всьому різноманітті цього напряму досліджень особливо вирізняється комплекс наукових підходів, спрямованих на обґрунтування положення про те, як людина формує середовище існування і яким чином середовище, в свою чергу, впливає на соціальні якості особистості.

Теорія екології людини. Найбільш яскраво взаємодію людини і середовища продемонстрував професор університету Північної Каліфорнії Амос Холей, який спробував пояснити розвиток не лише індивідуумів, але й людських систем у середовищі існування. В основу теорії закладено принципи загальної теорії екосистем, яка стала популярною у західних економістів, філософів і соціологів.

Теорія екології людини у загальному вигляді охоплює теоретичні парадигми, які фокусуються на обґрунтуванні умов прогресивного розвитку особистості, оптимальному функціонуванні людських систем у залежності від соціально-економічного середовища існування. Теорія викладається авторами в чіткій послідовності:

1) адаптаційність людської системи, тобто шляхи і особливості формування взаємовідносин між членами суспільства;

2) прогресивна динамічність системи, тобто система через певний час досягає максимальних розмірів й оптимальності, які задовольняють існуючим засобам комунікації (транспорту і зв'язку);

3) максимальна інформаційність системи, тобто її розвиток здійснюється на основі нової інформації, яка збільшує можливості руху матеріальних, фінансових, людських та комунікаційних ресурсів, і діє до того часу, доки ця можливість не буде повністю використана.

Зазначені положення теорії екології людини можна визначити, відповідно, як положення адаптації, зростання і еволюції.

Адаптація є визначальною у взаємодії людини із середовищем її існування. Середовище у такому трактуванні - це не лише ландшафт, клімат і природні ресурси, а й всі зовнішні фактори і умови, які впливають на людину (суспільні системи та їх взаємодії). Як вважали американські соціологи М. Хеннен і Дж. Фріман, система, отримуючи форму, визначає розмір, структуру і характер населення. Вона здійснює домінуючий вплив на формування індивідуума, його потенціальних можливостей і здатності до дій. Тому "населення представляє собою сукупність елементів, здатних однаковим чином реагувати на середовище існування", тобто являється "організованою спільнотою", умови функціонування якої об'єктивуються саме середовищем, в якому людському фактору належить виключна (вирішальна) роль35. Таким чином, з точки зору теорії екології людини:

- центральне місце в суспільній системі займає виробництво засобів існування (механізм, завдяки якому існує населення); гостра необхідність зв'язків із середовищем генерує організуючий принцип екосистеми (людина в таких умовах формує і реалізує свій фізичний та розумовий потенціал у прямій залежності від рівня суспільних, перш за все, виробничих відносин);

- адаптація - це колективний (громадський) процес, тобто вона формує певну систему взаємовідносин між членами суспільства, а дії особи стримуються і обмежуються структурними обставинами, середовищем людського існування.

Теорія екології людини виходить з того, що зміни у соціальній системі здійснюються у двох часових вимірах - як онтогенічний процес росту (зрілість системи) і філогенічність (еволюційний процес). Внаслідок цього друге положення теорії (зростання) містить в собі тезу про те, що система буде розвиватися до меж комплексності, які дозволяють технології існуючих засобів комунікації (взаємодії вдосконалення структури і засобів руху). Таким чином, зростання полягає у такому:

- взаємодія і взаємоспадковість (постійне відновлення конкуренції між різними об'єднаннями людей за володіння життєвими благами, яка, в кінцевому результаті, призводить до зміни домінування одного об'єднання над іншим);

- поділ праці є основою структури суспільної системи (на макрорівні - співробітництво між незалежними виробниками, на мікрорівні - між працівниками, які виробляють лише частину продукції);

- для організації поділу праці необхідний контроль, як невід'ємна частина будь-якої системи, побудованої на ієрархії управління (функція контролю полягає не лише в координації виробничих процесів на робочих місцях, а й в отриманні продуктивними силами необхідних наукових знань);

- поняття "соціальний клас" розмивається, стає квазікорпоративною формою в структурі суспільної системи, оскільки класові функції отримують риси, неадекватні індивідуальним носіям класової належності (власність на засоби виробництва, у більшості випадків, проходить через руки корпоративних власників, таких як страхові компанії, банки, біржі);

- в процесі "екологічного переходу" в соціальному середовищі стратегічне положення в екосистемі займають посередники (підприємці і менеджери). Це означає, що акцент уваги переноситься з виробника до посередника.

Третє положення (еволюції) визначає, що розвиток системи відновлюється з надходженням нової інформації, яка збільшує її здатність до мобільності, підвищення якості ресурсів, чисельності населення, кількості спеціальностей у суспільному виробництві, ємності ринку та ін. Таким чином:

- зміни системи мають зовнішню природу, оскільки вона не може розвиватися сама собою. Зміни виникають, коли фактор зовнішнього середовища, тобто нова інформація, стикається і синтезується з існуючою інформацією;

- еволюція, як фаза розвитку і вдосконалення суспільних відносин, представляє собою процес підвищення потенціалу суспільства, зокрема, у людському відношенні (фізичних і розумових здатностей і можливостей людини);

- якісні і кількісні зміни відбуваються завдяки розширенню масштабів суспільної організації праці та оптимального використання людських можливостей (наприклад, зростання промислового виробництва змушує власників засобів виробництва виходити на зовнішні ринки в пошуках джерел ресурсів для успішної конкуренції, використовуючи силу своїх держав для отримання переваги).

Таким чином, система переходить на якісно новий рівень розвитку.

Багато положень теорії екології людини кореспондуються з теорією суспільного розвитку К. Маркса, хоча між ними існують і значні розбіжності (з одного боку - холістичний характер дослідження, значення матеріального виробництва, принцип організації, роль технічного прогресу у зміні системи, з іншого - значення зовнішнього середовища у функціонуванні соціальної системи). Саме з цим пов'язана поява на рубежі 20-30-х рр. ХХ-го ст. неомарксизму, орієнтованого, головним чином, на проблематику особистості в системі виробничих відносин.

Теорія "технологічного марксизму" об'єднує спроби співставити людину і виробничі відносини з метою пошуку деякого "третього шляху", за яким історія почне свій рух нібито з нуля, відкидаючи існуючі сучасні суспільні системи. Автором теорії "технологічного марксизму" вважається професор Нью-йоркського університету Артур Стінчкомб, праця якого "Економічна соціологія" є спробою "представити на розгляд трактування економічної соціології, необхідної для об'єднання і завершення неомарксистської традицій". Стінчкомб, розглядаючи праці неомарксистів (Д. Пейджа, Т. Скопхола, І. Валлерстайна, Е. Райта та ін.), стверджував, що неомарксисти відійшли від теорії класів К. Маркса, яка випливала з ретельного аналізу економічної організації, - замість перегляду марксистської теорії господарства, вони розбавили її політичною теорією без урахування зовнішнього оточення. Так, в теорії держави і соціальної революції Т. Скопхола відсутня екологічна основа способу виробництва, в "сучасній світовій системі" І. Валлерстайна немає місця теорії розвитку виробничої сфери, "аграрна революція" Д. Пейджа не здатна визначити структуру стимулів, а "класова структура і нерівність доходів" Е. Райта не показує, яким чином технічні характеристики організації праці викликають попит робочої сили. Економічна соціологія, на думку Стінчкомба, може усунути ці недоліки і розкрити всі вищевказані елементи. За теорією технологічного марксизму:

- розподіл економічних здібностей і видів діяльності індивідів в рамках способу виробництва викликається трьома групами факторів: розташуванням ресурсів, їх ефектом в організації економічної діяльності й доступом до ресурсів;

- іманентні властивості видів економічної діяльності впливають на її організаційно-технічну ефективність, яка, в свою чергу, формує соціальні ролі і соціальну структуру (в організаціях, які використовують технології безперервних процесів, необхідні постійні інновації для підтримки темпів росту, а це можливо лише за умови наявності висококваліфікованих працівників);

- сучасне виробництво є капіталоємним, що викликає у працівників якість високої особистої відповідальності (тобто, технологія безперервних процесів змушує збільшувати питому вагу т. зв. "середнього класу" у структурі трудових ресурсів);

- елементи способу виробництва визначають межі трудової мобільності (оскільки існують екологічні і технологічні обмеження в організації суспільства, то вони можуть стати і обмеженнями у способі виробництва).

Висновки теорії технологічного марксизму полягають в тому, що теорія і практика підприємництва повинні збагатитися аналізом відмінностей технологій і організації праці у різних організаційних і промислових контекстах. В цьому технологічний марксизм є типовим для дослідження людського фактору впродовж 70-х рр. ХХ-го ст., коли особливу увагу до нього проявили "поведінкові" науки - загальна і соціальна психологія, психіатрія, - об'єктом яких став аналіз взаємозв'язків між особливостями техніки, технології, структури трудового колективу і проблеми організації високопродуктивної праці (узагальнення різних течій цих теорій отримало назву "соціології моралі", запропонованої Е. Дюркгеймом, який вперше обґрунтував необхідність соціологічного виміру потреб, - моральні вимоги підтримуються індивідуумом тому, що він живе в суспільстві, в соціальному оточенні, і підпорядковується його законам).

Теорія управління соціальним порядком. Дослідження з теорії управління в певній мірі були інтерпретовані професором соціології Кентського університету Полом Сайтсом у книзі "Управління: основа соціального порядку". Загалом, його положення базувалися на теорії потреб Е. Фрома, Т. Парсонса, Дж. Хоманза. В основу теорії управління соціальним порядком покладено різноманітні течії біхевіоризму, когнітивного (інформаційного) розвитку і психоаналізу з метою створення "ідеологічно нейтральної" суспільної теорії. Таким чином, вказана теорія може знайти застосування не лише в соціології, а й в політичній та економічній науках, "оскільки люди, які володіють або управляють матеріальними ресурсами чи засобами виробництва, мають значну владу над тими, хто потребує товари та послуги. Не існує "природного" закону попиту і пропозиції, який автоматично вирішує, хто чим володіє і хто що отримує. І попит, і пропозиція завжди до певної мірі були керованими, і цей ступінь керованості постійно зростає". Сайте розглядає управління як домінанту формування поведінського устрою життя особи і суспільства. Як стверджує автор: "Особистість, сама собою або в коаліції з іншими, намагається керувати ситуацією шляхом управління поведінкою як інших, так і своєї власної, роблячи таким чином, управління найбільш вагомою рушійною силою соціального і особистого життя". Отже, теорія управління соціальним порядком базується на таких основних постулатах:

- індивід буде діяти з огляду на оптимальне управління виробництвом з метою задоволення потреб, виходячи із суб'єктивної точки зору;

- індивід буде користуватися загальноприйнятими нормами до того часу, доки вони забезпечують йому достатній рівень ефективності управління;

- індивід перестане користуватися нормами суспільства, якщо їх використання не забезпечує достатнього рівня ефективності управління, і якщо існує більша ймовірність ефективного управління і подальшого задоволення потреб іншим способом дії;

- соціалізація як формування пізнавальних здібностей людини, крім навчання нормам і цінностям, охоплює потреби і культуру (в цьому положення Сайтса збігаються з тезами прихильників теорії соціального навчання, центральним поняттям якої є "соціалізація" - засвоєння індивідуумом культурних і моральних цінностей оточуючого середовища, внаслідок чого з'являється можливість управління своєю поведінкою і контролю над власними потребами і потребами соціальної групи).

Таким чином, соціальна структура суспільства складається з особливих груп індивідуумів, які виникають незалежно від орієнтації на управління кожного з них. Таке формування соціальної структури викликане наступними причинами:

- задоволення потреб залежить від добробуту суспільства;

- існують різні види інтересів. Якщо один індивід потребує послуг іншого і не може відповісти взаємністю за ці послуги, останній має владу над ним.

Виходячи з цього, згідно ідеологічно нейтрального характеру теорії управління Сайтса:

- соціальна теорія має виходити з існування всіх емпірично можливих суспільних світів, пояснюючи їх існування;

- соціальна теорія повинна бути чітко пов'язана з природою людини, оскільки остання продукується шляхом взаємодії біологічних даних і умов, необхідних для соціалізації;

- соціальна теорія має бути такою, щоб її могли використовувати економічні суб'єкти, незважаючи на їх ідеологічні прихильності;

- соціальна теорія повинна звести до мінімуму можливість існування "неправильної свідомості" любої людини, яка розуміє її положення.

Отже, інститут людини вимагає встановлення демократичного обговорення потреб. В сучасному суспільстві, настільки плюралістичному у виборі потреб, які навіть у принципі неможливо задовольнити, планування, орієнтоване на споживчу вартість, не може базуватися на вимогах лише однієї системи переважних потреб (способі життя), якими "правильними" вони б не вважалися. Тому замість підтримки способу життя якої-небудь окремо взятої соціальної групи демократичне обговорення потреб повинне бути направленим на узгодження різних образів життя. Наприклад, А. Геллер, пише: "Вимога може бути сформульована таким чином: "офіційні" системи людських потреб повинні бути істинними системами, які обирають люди. Цю функцію виконують три положення:

1. Вплив народу на розвиток систем потреб;

2. Безпосереднє керівництво народом розвитком систем потреб;

3. Критика офіційно існуючих систем потреб, які не узгоджуються тими, що висуваються".

Таким чином, у сучасному демократичному суспільстві ринкової економіки, планування, орієнтоване на споживчу вартість, повинне керуватися демократичним обговоренням потреб, а окремі індивіди і трудові колективи мають можливість самостійного вибору власної діяльності в рамках загального плану за повної свободи слова у суспільстві. За таких умов держава функціонує в якості соціального контракту між вільними і рівноправними людьми, які в суспільстві демократичної ринкової економіки зможуть постійно контролювати її дії. На думку представників даної концепції, однією з головних причин створення такого типу суспільства є те, що на зміну буржуазному власницькому індивідуалізму приходить абстрактний індивідуалізм, в рамках якого самореалізація людини більше не пов'язана з нагромадженням власності.

Такий підхід справив серйозний вплив на розробку у кінці ХХ-го ст. нових напрямів "політики співробітництва" держави і підприємництва та ідеологічне закріплення відносин між ними для майбутнього процвітання. Ці процеси характерні для всіх індустріальних країн, в яких у зв'язку з розвитком взаємозалежності, "глобальна конкуренція змушує визнавати, що в той час^ коли кожний з нас може мати права, ми повинні мати обов'язки" . Ігнорування цього положення, схильність до традиційної ідеології індивідуалізму без врахування нових явищ суспільного життя може призвести до зростання націоналізму, який потенційно вибуховонебезпечний для світового прогресу.