Історія економічних вчень - Тарасевич В.М. - 8.1. Економічна думка України середніх віків

8.1. Економічна думка України середніх віків

Економічні ідеї українських мислителів середніх віків містяться у державних і церковних документах, угодах, княжих грамотах, та інших літературних пам'ятках. Центральне місце серед них належить "Руській правді" - першому давньоруському зведенню законів. Цей своєрідний кодекс феодального права був спрямований на регламентацію майнових та станових відносин, захист прав світської та духовної знаті на землю і залежних селян, отримання доходів тощо.

"Руська правда" складається з трьох головних частин. Автором "Правди Ярослава" вважається Ярослав Мудрий, "Правду Ярославичів" було прийнято на з'їзді Ярославичів у Києві в 1072 році. В 1113 році побачив світ "Устав" Володимира Мономаха.

"Правда Ярослава" проголошувала недоторканність власності та особи феодалів; "челядина" - об'єктом власності хазяїна нарівні з худобою та речами; виключність і спадковість права князів та бояр на землю, яке не міг відібрати навіть великий князь.

Селян було поділено на холопів, смердів і закупів (закупи - розорені селяни, що зверталися за "купою" (позичкою) до князя). Закуп мусив працювати у господарстві кредитора доти, доки не сплачував "купу" з процентами. Кредиторові надавалося право карати закупа, а у разі спроби втекти, закуп ставав довічним рабом кредитора.

"Правда Ярославичів" містить багатий матеріал про організацію господарства князів у формі вотчини. Ряд статей присвячено охороні земельної власності, визначено відповідальність за порушення польових меж та боронних знаків. Смерди оголошувалися залежними від князя людьми і обслуговували його вотчину разом із холопами-рабами.

У "Правді Ярославичів" містяться важливі положення про охорону та порядок забезпечення майнових інтересів кредитора, умови, за яких вимога про повернення позички має юридичну силу, порядок стягнення боргів тощо. Так, позички могли надаватися в грошовій формі під процент ("реза"). Особливо поширеними були позички в натуральній формі - продуктами з умовою повернення їх з надбавкою. Позичковий процент був дуже високим (статті 50, 51, 53). Спеціальна стаття "О татьбе" (про грабіж) передбачувала право князя вбити людину, спійману на крадіжці.

"Устав" надає досить точне уявлення про систему грошових одиниць. Основою цієї системи була гривня, яка мала всі ознаки загального мірила вартості та відігравала провідну роль у штрафній шкалі.

Іноді цю частину "Руської правди" називають "Устав про закупи та холопів", оскільки в ній визначено умови перетворення закупів у холопів та навпаки, регламентовано їх відносини з феодалами.

Економічну думку періоду занепаду Київської Русі закарбували зведення "Літопису Руського" (що об'єднав "Повість временних літ" Нестора, "Київський літопис" і "Галицько-Волинський літопис"), "Ізборник Святослава" тощо.

У "Повісті временних літ", з одного боку, засуджується свавілля князів, феодальні міжусобиці, жорсткий примус і насильство, а з іншого, - висловлюється переконання в необхідності захисту феодального землеволодіння як світського, та і церковного.

Нестор наголошує на однаковій важливості праці розумової й фізичної; закликає до захисту єдності Київської Русі, який мають ініціювати не тільки князі, а й народ.

"Київський літопис" містить докладний опис феодальної роздрібненості XII ст. та його негативні наслідки, стану общинного господарства, підносить ідею збереження єдності земель руських шляхом добросусідства, взаємодопомоги князів.

"Галицько-Волинський літопис" висвітлює події XIII ст., в тому числі втрату Києвом статусу центру української державності; суперечки та війни князів; пригноблення селян; відмінності православних і католицьких поглядів на економічні проблеми.

В "Ізборнику Святослава" наголошується на обов'язку заможних людей дотримуватися в усьому міри, здорового глузду, ввічливості у повсякденних відносинах з підлеглими. Благодійність проголошується важливішою за прихильність до церкви, а слухняність, покірливість, терпимість селян, їх праця "на свого володаря" порівнюється із святим обов'язком.

У ХІУ-ХУ ст. на українських землях, що знаходилися під владою Литви та Польщі, формується магнатське і шляхетське землеволодіння, фільваркова система, починається закріпачення селян. Розвиток товарно-грошових відносин, ринку сільськогосподарської та ремісничої продукції сприяли швидкому зростанню міст, як центрів промислів, торгівлі, політичного життя. Частина міст належала державі, частина - церквам і магнатам. Деякі міста, наприклад, Львів, Луцьк, Житомир,

Київ, отримали грамоти на Магдебурзьке право, відповідно до якого городяни обирали міське самоврядування й суд.

Зазначені економічні реалії знайшли відображення у Литовських статутах 1529 р., 1566 р. і 1588 р., які стали своєрідним "другим виданням" "Руської правди". Статути обмежували владу великого князя на користь вельмож магнатів; оформили перехід умовних володінь у спадкові; підтвердили звільнення шляхетських маєтків від загальнодержавних повинностей; заборонили королю роздачу земель та інших пожалувань іноземцям; санкціонували закріпачення вільних людей, якщо вони не могли розрахуватися зі своїм феодалом.

Боротьба українського народу проти церковної унії 1596 р. та окатоличування знайшла відображення у творах українських публіцистів-полемістів І. Борецького, І. Вишенського, П Могили та ін.