Історія економічних учень у запитаннях і відповідях - Мазурок П.П. - 11. Особливості економічної думки в Стародавній Греції і Стародавньому Римі: спільне і відмінності

Ксенофонт розглядав гроші як засіб обігу товарів і засіб нагромадження багатства. Справжніми грошима при цьому вважав тільки срібло, яке, на його думку, є грошима за своєю природою і, на відміну від золота, не піддається впливові ринкових коливань.

8. У чому особливості моделей ідеальної держави в працях Платона і Арістотеля?

У проекті "ідеальної держави" Платона ні філософи, ні армія, які становили найвищий стан суспільства, навіть думати не могли про заняття, пов'язані з фізичною працею. Вони також мали бути не обтяженими ніякою власністю, оскільки саме вона, на думку Платона, є джерелом протиріч і розбіжностей у державі - їх матеріальне забезпечення за принципом "кожному порівну" має взяти на себе держава. Всі господарські турботи, у тому числі й пов'язані з володінням і розпорядженням особистою власністю, за умовами проекту, мали покладатися на так звану чернь - третій стан суспільства (ремісники, землероби, вільні). Раби ж - власність вільних громадян або живе знаряддя праці, а тому Платон не відносить їх до жодного стану суспільства. Щодо Арістотеля, то його проект "ідеальної держави" викладено у творах "Нікомахова етика" і "Політика". Порівнюючи його з проектом Платона, можна побачити багато спільного: 1) Арістотель підтримує ідею про необхідність поділу праці на працю вільних і працю рабів, а відповідно, на розумову і фізичну працю, виходячи із "закону про природу"; 2) Арістотель поділяє погляди щодо негативного ставлення до ремесла і його малої значущості для суспільства

9. Розкрийте сутність концепцій Арістотеля про економіку і хрематистику

Досліджуючи природу багатства і закономірності його нагромадження, Арістотель вводить поняття "економіка" і "хрематистика". Економіка створює справжнє багатство, тобто сукупність життєвих благ, необхідних для громадян і держави. Джерелом багатства тут є виробництво, розміри якого обмежуються розумним рівнем споживання для забезпечення нормального життя. Економіку Арістотель вважав потрібною і природною. Хрематистика - це надмірне нагромадження багатства у грошовій формі, яке не має меж, а тому є протиприродним. Із цих позицій засуджується заняття торгівлею і лихварством, адже вони сприяють хрематистиці.

10. Як вирішував проблему "справедливого обміну" Арістотель?

Ідеалом господарювання для Арістотеля було невеличке землеробське господарство (в якому працюють раби). Це господарство має забезпечувати себе майже всім необхідним, а те нечисленне, чого не вистачає, можна одержати шляхом "справедливого обміну" із сусідом. Ідеалізуючи в рамках цієї концепції модель рабовласницької державної структури, Арістотель вправно спрощує найважливіші елементи господарського життя. Наприклад, за Арістотелем, "насправді речі такі різні", що не можуть бути співмірними, а звідси випливає висновок: "5 лат = 1 дому", тому що їх співмірність досягається нібито лише завдяки грошам.

11. Особливості економічної думки в Стародавній Греції і Стародавньому Римі: спільне і відмінності

У стародавні часи економічної науки як такої ще не було. У працях мислителів, записках, трактатах містяться практичні рекомендації, поради щодо організації, методів ведення господарства. Літературні джерела, створені за багато років до нашої ери, становлять конгломерат різних знань про господарство і суспільство; це свого роду "переддень" узагальнень, понять, категорій, що склалися набагато пізніше. Щодо самого терміна "економіка" ("домоведення"), то він прийшов до нас із давньогрецької (oikos - будинок, господарство; nomos - закон, правило).

У широкому розумінні джерела сучасної цивілізації ми знаходимо в ідеях і працях мислителів далекого минулого - Стародавнього Сходу, Стародавньої Греції, Стародавнього Риму. Тому погляди цих мислителів, спостереження, думки становлять великий інтерес і сьогодні.

Про характер економічного ладу Стародавньої Греції довідуємося з праць Ксенофонта Афінського (444-356 рр. до н. е.). Своєрідні назви його праць: "Домострой", "Економікос". Трактат Ксенофонта "Про землеробство" - справжня сільськогосподарська енциклопедія у 12 томах. Адже у греків сільське господарство - найбільш шанована сфера діяльності. Ремеслом займаються раби й іноземці (теслі, ковалі, шевці, сукновали). Інтенсивно розвинута у Стародавніх Афінах торгівля. Джерелами державних доходів були податки, мита, данина з колоній, доходи від зовнішньої торгівлі. Грошове багатство Афін - основа їхньої державної могутності.

Відповідно до Ксенофонта добрий господар будинку той, хто вміло веде господарство, тримає запаси на цілий рік, меле хліб на ручних млинах, змушує пекти власний хліб, за участю господарки прясти вовну, ткати пряжу, виготовляти одяг для панів і рабів. Покупки на ринку не відіграють важливої ролі. Усю роботу в домашньому господарстві повністю виконують тільки раби.

"Домоведення", за словами Ксенофонта, - наука про керування господарством, за допомогою якого люди можуть збагачуватись. Важливо "не тільки справлятися зі своїм господарством, а й мати надлишок, щоб і рідне місто прикрасити, і друзям полегшувати нестаток".

Виразником інтересів великого землеволодіння, базованого на праці рабів, був Марк Порцій Катон (234-149 рр. до н. е.), автор трактату "Про землеробство". Катон - воєначальник, квестор, консул в Іспанії. Талановитий оратор і спостережливий історик, він досконало знав сільське господарство. З хліборобів, як стверджував Катон, "виходять найвірніші люди і найстійкіші солдати. І дохід цей найчистіший, найправильніший і зовсім не викликає заздрощів".

Трактат містить 162 глави. Глави нагадують сторінки записної книжки, яку вів господар рабовласницького маєтку. З неї ми довідуємося про те, як купувати маєток ("не кидайся на купівлю - не шкодуй своєї праці на огляд і не вважай, що досить один раз обійти його навколо"), як господарювати, "вести рахунок грошам, хлібу, тому, що приготовлено на корм худобі, вину, олії. Слід рахувати, що продано, що стягнено, що залишається, що є на продаж" ("хазяїну любо продавати, а не купувати"). Катон пише про обов'язки велика (управителя), про організацію праці рабів, про догляд за посівами і худобою, про будівлі та сільськогосподарські знаряддя.

Знайомлячись із трактатом, можна одержати уявлення і про господарське життя країни, про "шкали земельної прибутковості", про значення землеробства і торгівлі, про надання грошових позичок і заощадження майна ("дивися, щоб тобі не прорахуватися на маєтку").

Таким чином, основна форма економічного мислення стародавніх римлян і греків - це система поглядів на ведення приватного рабовласницького господарства. Про економічну раціональність і продуктивність ідеться переважно у вигляді практичних рекомендацій. У греків на відміну від римлян більше уваги приділяється питанням господарської етики,

12. Економічні погляди Середньовіччя

Економічні погляди цього періоду мають яскраво виражений релігійний характер. Автором однієї з концепцій суспільного прогресу на базі економічних факторів був Ібн-Хальдун. Багатство держави він вбачав у наявності вироблених товарів. Тому він робить висновок про те, що продукти праці здобуваються "шляхом рівноцінного обміну", тобто відрізняє вартість від ринкової ціни. Гроші - "основа придбання, нагромадження і скарбу".

Найвідомішим автором Середньовіччя є Фома Аквінський, який став гідним продовжувачем і опонентом одного із засновників школи раннього канонізму - Августина Блаженного. Ранні каноністи засуджували торговельний прибуток і лихварський відсоток як нечесну дію, гріх. Велика торгівля, позикові операції, як грішні явища, взагалі заборонялися. Методологічною основою ранніх каноністів були авторитарність доказів і морально-етична характеристика економічних категорій. До цих принципів каноністи пізніше додали принцип двоїстості оцінок. Фома Аквінський вважав "справедливі ціни" джерелом зростання особистої власності та засобом створення "помірного" багатства, що не є гріхом. "Справедлива ціна" в економічному вченні каноністів замінювалась категоріями "вартість", "ринкова ціна". Гроші він розглядав подібно до стародавніх вчених, виражаючи прихильність до концепції грошей як номіналу. Він визнає, що хоч монети мають "внутрішню" цінність держава все ж має право допускати певні відхилення від дійсної вартості монети, від її внутрішньої цінності.