Леон Вальрас (1834-1910) - швейцарський економіст, фундатор лозаннської школи, яка є відгалуженням математичної школи. Економічною теорією захопився завдяки працям О. Круно. З 1870 р. працював на кафедрі політичної економії в Лозаннському університеті. Його основна робота називається "Елементи чистої політичної економії" (1874 р.).
Вальрас - творець загальної статистичної економіко-математичної моделі господарства країни, відомої під назвою системи загальної економічної рівноваги.
Модель загальної економічної рівноваги, розроблена Вальрасом, свідчить про наявність єдиної рівноваги безлічі ринків (готової продукції і чинників виробництва) в умовах дії ринкового механізму і досконалої конкуренції. Рівновага на певній частині ринків не гарантує загальної рівноваги економіки з цією кількістю ринків.
У 50-60-ті роки модель Вальраса була модифікована засобами лінійного програмування.
В оновленій моделі ринків відображені такі моменти:
o визначено основні умови відповідності попиту і пропозиції товарів;
o взаємозв'язок між основними показниками виробництва й обміну представлений системою рівнянь;
o припускається, що всі операції на ринку здійснюються одночасно;
o модель статична (передбачає незмінність запасу і різноманітності продуктів);
o передбачено ідеальну інформованість суб'єктів виробництва;
o передбачено розв'язок задачі на екстремум для всього народного господарства.
Мета моделі - вивести загальні закони дії системи цін за наявності безлічі ринків.
Держава, на думку Вальраса, має виконувати такі функції:
o контролювати стабільність грошей;
o забезпечувати безпеку громадян;
o стримувати спекулятивні процеси;
o підтримувати загальну освіту громадян;
o гарантувати соціальний захист робітникам;
o сприяти функціонуванню ефективної конкуренції;
o заохочувати виробництво і споживання корисних речей.
Держава повинна дотримуватись принципу рівності можливостей за нерівності фактичного становища громадян.
Вільфредо Парето (1848-1923) - італійський економіст, професор політичної економії Лозаннського університету, послідовник Л. Вальраса. У 1906 р. В. Парето опублікував "Курс політичної економії".
Парето прагнув теоретично обґрунтувати концепцію взаємозалежності всіх економічних чинників, включаючи ціну, і вдосконалити теорію загальної економічної рівноваги Л. Вальраса. На відміну від останнього він розглядав ряд станів рівноваги протягом певного часу, а також припускав варіювання коефіцієнтів виробничої функції залежно від розмірів випуску продукції.
Аналіз "кривих байдужості". При використанні "кривих байдужості" Парето прогнозує поведінку покупців на ринку, а за допомогою графіка відображає взаємозв'язок товарів і їх корисності. Аналіз "кривих байдужості" показує, від якої кількості певного товару здатне відмовитися домогосподарство, щоб придбати додаткову кількість іншого товару.
Оптимум В. Парето. Оптимум - це такий стан системи, за якого ніякий перерозподіл продуктів або ресурсів не може поліпшити становища якогось учасника господарського процесу, не погіршуючи становища іншого.
Закон розподілу прибутків ("закон Парето"). Сутність закону - нерівність у розподілі прибутків можна зменшити в тому разі, якщо прибутки і виробництво будуть зростати швидше за чисельність населення.
Парето широко застосовував для вирішення економічних проблем математичні методи.
1. Обґрунтуйте загальні принципи маржиналізму
Провідним принципом маржиналістських досліджень став суб'єктивно-психологічний підхід до економічних явищ.
Прихильники маржиналізму споглядали ринкову економіку очима ізольованого суб'єкта господарювання, вважаючи, що участь в економічних процесах повністю зумовлена його психологічними оцінками особистих вигід і втрат. Побудова теорії зводилась до того, щоб на ґрунті подібних оцінок пояснити різні економічні явища - ціну, попит, пропозицію, витрати виробництва, прибуток тощо.
Інша методологічна опора маржиналізму - принцип раціональності економічної поведінки особи за умов вільного підприємництва. Відповідно до цього, ринкова економіка уявлялась сукупністю раціонально мислячих суб'єктів господарювання, поведінка яких спрямована на максимізацію власної вигоди. Цей принцип висував на передній план сферу споживання, а сфері виробництва відводив підпорядковану роль.
Важливе місце в методології маржиналізму займав принцип рідкісності Це означає, що в основу більшості маржиналістських теорій покладено припущення про обмеженість, фіксовану величину пропозиції певного ресурсу чи якогось блага. Тому ціна життєвих благ перебувала, за цими уявленнями, у вирішальній залежності від попиту на них.
2. Одним із перших висловив ідеї, що увійшли як складова до теорії граничної корисності, німецький економіст Г. Госсен. Його ім'ям названі два закони. У чому їхня сутність?
3. Сформулюйте основні положення концепції граничної корисності, висунутої економістами австрійської школи
4. Поясніть зміст парадокса А. Сміта про воду й алмаз. Як пропонував пояснити цей парадокс К. Менгер?
5. Як К. Менгер ставиться до проблем обміну?
6. Обґрунтуйте теорію граничної корисності О. Бем-Баверка
7. На чому ґрунтується "теорія очікувань" О. Бем-Баверка?
8. У чому полягає сутність закону Ф. Візера?
9. Поясніть сутність "теорії альтернативних витрат" Ф. Візера
10. Що таке неокласична школа? Чим вона відрізняється від класичної школи?