Історія західних політичних вчень - Романюк А.С. - Глава 7. ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ КОМУНІЗМУ

7.1. Ленінський етап розвитку комунізму

7.2. Етап сталінізму

7.3. Процес десталінізації та повернення до ортодоксії

7.4. Стагнація ортодоксального комунізму, розвиток радикалізму та початок декомунізації

7.5. Сучасний стан розвитку міжнародного комунізму

Після смерті К. Маркса і Ф. Енгельса їхню теоретичну спадщину не лише продовжували тиражувати різні соціалістичні та робітничі організації, але вона стала основою для подальшого критичного/ творчого розвитку актуальних тоді суспільно-політичних явищ і процесів. Потужним напрямом у суспільно-політичній думці та революційній практиці стала доктрина комунізму, яка ґрунтувалася на положеннях марксизму, що стосувалися концептуальних характеристик капіталістичного суспільства, умов переходу до соціалізму та особливостей самої соціалістичної/комуністичної формації. Оскільки представники цього напряму головну увагу фокусували на процесі переходу від капіталізму до наступної формації шляхом соціалістичної революції, то досить часто цей напрям асоціювався в літературі як революційний.

У творчій спадщині К. Маркса та Ф. Енгельса значну увагу приділено характеристиці соціалізму, який вони розглядали як першу фазу комуністичної формації, відповідно свій творчий доробок трактували як науковий соціалізм. У форматі соціалізму позиціонували свій доробок численні соціалістичні та соціал-демократичні партії Європи. На противагу цьому В. Ленін та його послідовники почали робити наголос на комунізмі, що відповідно знайшло своє відображення в назві створеної Леніним політичної партії, яка, попри перманентну зміну, завжди зберігала компонент комуністичної.

Враховуючи значний вплив Леніна на розвиток доктрини комунізму, весь цей напрям у широкому контексті часто називають "ленінізмом" (вперше термін "ленінізм" використав Л. Мартов у 1904 p.). Ленінізм вважався офіційною державною ідеологією часів існування СРСР. На наш погляд, поняття "ленінізм" коректно застосовувати лише до ідейно-теоретичної спадщини самого Леніна та безпосередніх його послідовників (М. Бухаріна та ін.), але не до всіх представників, які розвивали теорію комунізму та практику комуністичного руху. Комунізм як ідеологію не можна звести лише до ленінізму, він охоплює також троцькізм, сталінізм та багато інших напрямів.

У розвитку ідеології комунізму XX ст. можемо виділити чотири етапи. Перший етап – від початку століття і до 1924 p., коли пішов з життя Ленін. У цей час головний внесок у розвиток комунізму зробив Ленін як теоретичними працями, так і практичними діями, тому цей етап цілком закономірно називають "ленінізмом". Другий етап охоплює період 1924–1956 pp., коли на XX з'їзді КПРС Перший секретар ЦК КПРС М. Хрущов виступив з рефератом про культ особи Й. Сталіна. Внаслідок абсолютної домінації позиції Сталіна, передусім у інституційному форматі, всередині СРСР та в міжнародному комуністичному русі цей етап характеризується як "сталінізм". Третій етап – від XX з'їзду КПРС, який започаткував процес десталінізації, і до 1985 p., тобто до початку перебудови. Для цього етапу, окрім десталінізації, властивими були процеси розвитку ортодоксального/догматичного комунізму; саме в межах цього етапу розпочався процес декомунізації – відмови від багатьох класичних засад комуністичної ідеології, які вже не відповідали вимогам часу. Четвертий етап бере свій початок від процесу перебудови, який призвів до "падіння Берлінського муру", що стало символом краху реального соціалізму/комунізму, і триває до сьогодні. У цей період, на нашу думку, поширювалися три основні тенденції: перша – збереження і підтримання ортодоксального комунізму; друга – активна декомунізація і фактичний перехід на позиції соціал-демократії; третя – спроба поєднати деякі положення класичної комуністичної ідеології та засади ринкового розвитку економіки.

Наступний розвиток засад комуністичної ідеології в межах кожного етапу здійснювало багато дослідників, практиків, мислителів, передусім науковці Росії (Радянського Союзу) та інших країн світу. Якщо на першому і другому етапах, поряд з радянськими, домінували представники європейських країн, то на наступних етапах географія авторів суттєво розширилась. їхня частка і творчий доробок не завжди були сумірними, однак варто виділити головні положення, щоб уявити весь спектр комуністичної ідеології та особливості її еволюції.

Загальні риси, які були властиві різним варіантам комунізму, такі:

– керівна і спрямовуюча роль комуністичної партії;

– суспільна власність на засоби виробництва;

– домінація трудящих класів у суспільстві;

– планові засади організації та ведення економіки.