Історія політичних та економічних вчень - Любохинець Л.С. - Тема 4. ТЕОРІЇ МЕРКАНТИЛІСТІВ ТА ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ ХV-ХVІІ ст.

4.1. Загальні принципи та історичні умови виникнення меркантилізму. Економічні теорії раннього меркантилізму

Меркантилізм виник у Західній Європі у XV ст., але почав розвиватися у XVII ст. Головною передумовою генези меркантилізму був розклад феодалізму та зародження капіталізму. Це був період, який Маркс назвав "початком нагромадження капіталу", пов'язаний з такими негативними явищами у суспільстві як работоргівля, колоніальні загарбання, розорення дрібних виробників.

Значну роль у виникненні капіталістичного способу виробництва відіграв торговий капітал, а формування світового ринку, що розпочалось з великих географічних відкриттів XV-XVII ст., пожвавлення зовнішньої торгівлі призвело до зростання багатств у окремих осіб, перед усім у окремих купців і торговельних компаній. Торговий капітал підпорядкував собі дрібних виробників і водночас сам проникав у сферу виробництва.

Предметом дослідження меркантилістів була виключно сфера обігу.

Економічними передумовами виникнення меркантилізму були:

o зростання рівня розвитку продуктивних сил,

o поглиблення суспільного поділу праці,

o перехід від натуральних відносин до товарно-грошових.

Великі географічні відкриття характерні для XV-XVII ст. сприяли розвитку світового ринку та міжнародної торгівлі, тобто:

- збільшились обсяги зовнішньої торгівлі, яка набрала міжконтинентального характеру;

- розширились ринки збуту продукції, яку виробляли європейські країни;

- європейські ринки забезпечувалися дешевою продукцією та сировиною завдяки створенню промислових та сільськогосподарських мануфактур у колоніях;

- великі поклади дорогоцінних металів на американському континенті стали надбанням європейських держав.

У Європейських державах зросла роль торгівлі, грошей, лихварства, капіталу і тощо.

Характерним виразом меркантилістської доктрини може слугувати маніфест австрійського камериста Ф.В.Хорніка "Австрія над усім, якщо вона того побажає"(1684). В документі виділено дев'ять принципів меркантилізму :

1. Кожний клаптик землі має використовуватись для сільського господарства, добування корисних копалин і їх переробки.

2. Всі добуті в країні сирі матеріали використовуються для власної переробки, оскільки вартість кінцевих товарів вища, ніж сировини.

3. Необхідно стимулювати зростання робочого населення.

4. Заборона вивозу золота і срібла, а гроші мають бути в обігу.

5. Обмеження імпорту.

6. Імпортні товари необхідно обмінювати, перш за все, на вітчизняні товари, а не на золото та срібло.

7. Коло імпортних товарів обмежується сировиною, яка буде перероблятися в країні.

8. Надлишок продукту необхідно реалізовувати іноземцям за золото та срібло.

9. Імпорт не допускається по відношенню до товарів вітчизняного виробництва, яких виготовлено в достатній кількості.

Головною ознакою меркантилізму є торгівля - як основне джерело багатства країни.

Основні риси теорії меркантилізму:

o предметом дослідження є виключно сфера обігу;

o гроші розглядаються як найвища і абсолютна форма багатства;

o нагромадження багатства у грошовій формі можливе лише за умови прибутковості зовнішньої торгівлі чи безпосередньо у процесі видобутку дорогоцінних металів;

o вороже ставлення до конкуренції як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках;

o ідеологія активного державного втручання в економічне життя. Меркантилізм виник спершу як економічна політика держави, яка характеризувалась наступними основними рисами:

1. Державне регулювання внутрішнього виробництва й ринку: надання привілеїв і монопольних прав у виробничій і торговельній діяльності; регламентація чисельності та кваліфікації робітників;.

2. Запровадження державної регламентації зовнішньої торгівлі: сприяння імпорту дешевої сировини, встановлення високого ввізного мита на промислові товари, заохочення експорту готової продукції.

3. Сприяння збільшенню чисельності населення з метою підтримки низького рівня заробітної плати.

4. Недостатня увага до розвитку сільськогосподарських галузей;

5. Виправдання колоніальної експансії.

6. Абсолютна монополізація сфери зовнішньої торгівлі.

Ранній меркантилізм або монетаризм базувався на теорії грошового балансу, головними принципами якого були:

- зростання добування золота;

- збільшення ввозу грошей (золота) із-за кордону і заборона їх вивозу;

- обмеження ввозу товарів із-за кордону, через встановлення високого мита на них;

- заборона вивозу сировини з країни.

Ранній меркантилізм виник ще до великих географічних відкриттів і був актуальним до середини XVI ст. Представниками раннього меркантилізму були: В. Стаффорд (1554-1612) - Англія; Г. Ск'яруффі (1519-1584) і Б. Даванзатті (1529-1606) - Італія, X. Маріана (1575-1624) - Іспанія. Ідеї представників грошового балансу (монетаристів) були використані урядами Європейських держав як адміністративні системи нагромадження капіталу (грошей) у державній казні.

Для досягнення позитивного сальдо у зовнішній торгівлі ранні меркантилісти вважали необхідним:

o встановлення максимально високої ціни на експортні товари;

o обмеження імпорту товарів;

o заборона вивозу золота і срібла із країни.

Розвиваючи концепцію грошового балансу, спрямовану на активне регулювання грошового обігу, Вільям Стаффорд (1554-1612) наголошував на необхідності заборони вивезення золота та срібла з країни, виступаючи за державну регламентацію торгівлі. У своїй книзі "Стислий виклад деяких скарг наших співвітчизників" (1581) виявив найбільш правильне розуміння зв'язку між вартістю грошей та вартістю товарів. Завдання накопичення грошового багатства в країні В. Стаффорд пропонував вирішувати в основному адміністративними заходами: забороною вивезення грошей, обмеженням імпорту іноземних мануфактурних товарів, особливо предметів розкошу. Водночас він закликав до розвитку національної промисловості, вимагаючи заміни експорту сировини експортом готової продукції.

Провідним ідеологом іспанського монетаризму був Хуан де Маріана (1575-1624), який вимагав заборонити будь-яку зовнішню торгівлю, крім вивезення іспанських товарів в обмін на іноземну золоту монету. Відповідно до монетарної доктрини підтримувалась сувора регламентація грошового обігу, жорстко обмежувалося вивезення золота та срібла за межі країни.

Відсталість соціально-економічного розвитку Італії у XVI ст. перешкоджала практичному втіленню ідей меркантилізму. Зміна зовнішньоторговельних умов сприяла розвитку банківської справи та лихварства на основі перетворення накопичених торгівлею капіталів у позичкові. Відтак перші італійські меркантилісти приділяли особливу увагу розвитку грошового обігу та кредиту. Так, наприклад, твір італійського банкіра Гаспара Ск'яруффі (1519-1584) "Роздуми про монету і справжню пропорційність між золотом і сріблом" (1582) був присвячений проблемам регламентації грошового обігу в руслі ідей монетаризму.

З метою спрощення розрахунків у зовнішній та внутрішній торгівлі та прискорення грошових переказів Г. Ск'яруффі запропонував скликати міжнародну конференцію, присвячену питанням встановлення загальноєвропейської грошової системи. Він наголошував на необхідності випуску єдиної для усіх країн монети, призначення валютними металами золота і срібла (при співвідношенні 1:12), розробки єдиного клейма для золотих і срібних виробів з метою захисту їх від підробки.

Раціональний зміст монетаризму найповніше розкрив флорентійський банкір Бернардо Даванзатті (1529-1606) у праці "Читання про монету" (1582). За його визначенням, будь-яке багатство можна перетворити у гроші. Італійський економіст виокремлював функції грошей: міри вартості, засобу обігу. Б.Даванзатті засуджував хаос у грошовому обігу і схвально ставився до ідеї біметалізму. Він підтримував вимогу про встановлення точного співвідношення між золотом і сріблом, наголошуючи на необхідності повернення до безмитного карбування монети та обігу злитків.

У силу економічної відсталості та політичної роздробленості у Німеччині заходи раннього меркантилізму поєднувались з протекціонізмом дрібних князівств. У країні розвивалась камералістика - сукупність суспільних наук, зорієнтованих на теорію та практику державного управління. Значна увага приділялась фіскальним засобам поповнення доходів та питанням регулювання торгівлі. Представник німецького меркантилізму Іоганн Веккер зазначав у своєму творі "Політичні міркування" (1688), що "завжди краще продавати товари іншим, ніж купувати їх у них".

Таблиця 4.1 ХАРАКТЕРНІ РИСИ МЕРКАНТИЛІЗМУ.