Історія політичних та економічних вчень - Любохинець Л.С. - 4.2. Ідеї пізніх меркантилістів. Теорія торгового балансу

Зі зростанням капіталістичних форм господарства і розширенням зовнішньої торгівлі ставала недоцільною політика утримання грошей у країні. Система монетарного меркантилізму змінюється системою мануфактурного меркантилізму (пізнього). Пізній меркантилізм охоплює період з другої половини XVI ст. до другої половини XVIII ст. До представників зрілого меркантилізму відносять Томаса Мена (1571 - 1641), який у своїй праці "Багатство Англії у зовнішній торгівлі" (1630) сформулював теорію торгового балансу та висунув обгрунтування політики протекціонізму.

За теорією торгового балансу:

- торгівля є основою процвітання держави;

- збільшення грошових ресурсів можливе шляхом активного зовнішньоторгового балансу;

- необхідність стимулювання розвитку галузей, особливо тих, які виробляють продукцію на експорт;

- обмеження імпорту.

Критикуючи позицію ранніх меркантилістів Т. Мен визначає шкідливість жорсткої регламентації грошового обігу. Він виступав проти заборони вивезення золота і срібла з країни. Вважаючи правомірним вивезення грошей для торговельних цілей, Т. Мен відстоював думку про те, що "золото породжує торгівлю, а торгівля збільшує гроші".

Т. Мен, так само як і Стаффорд, засуджував псування монет, наголошуючи на необхідності повноцінних грошей для обігу. Виступаючи за скорочення споживання іноземних товарів, Т. Мен вказував на необхідність розвитку вітчизняної промисловості, розширення її промислової бази і заміни експорту сировини експортом готової продукції. Водночас розвиток виробництва Т. Мен визнавав лише як засіб розширення міжнародної торгівлі.

Доктрину торгового балансу підтримували сучасники Т. Мена Л. Робертс, Ч. Девантанта, Е. Міселден.

Представники теорії торгового балансу допускали вивіз грошей (золота) з країни тому, що це стимулює торгівлю, а зовнішня торгівля сприяє збільшенню грошей у країні. Щоб досягти активного торгового балансу висувались наступні рекомендації:

o завоювання зовнішніх ринків завдяки відносно дешевим товарам, а також перепродажем товарів одних країн в інших країнах;

o дозволяти імпорт товарів при збереженні в країні активного торгового балансу;

o вивіз золота і срібла для проведення вигідних торговельних угод, посередництва з метою збільшення їх маси в країні.

За визначенням пізніх меркантилістів, цінність грошей знаходиться в оберненій залежності від їх кількості, а рівень цін на товари прямо пропорційний кількості грошей, тому збільшення пропозиції грошей, підвищуючи попит на них, стимулює торгівлю.

Зростання прибутків меркантилісти пов'язували зі зниження витрат виробництва експортоспроможних галузей. Основним методом зниження витрат визнавалось обмеження заробітної плати найманих робітників. У працях голландських меркантилістів П. дела Корта і Ж. де Віт-та (середина XVII ст.) пропонувалось законодавчо обмежувати заробітки.

До представників зрілого (мануфактурного) меркантилізму відносять також: Д. Стюарта (1712-1781) в Англії, А. Серра (точні дати життя не встановлені) в Італії, Ж.Б. Кольбера (1619-1683), А. де Монкретьєна (1575-1621), який написав "Трактат політичної економії" (1615) у Франції. Джерелом нагромадження капіталу представники пізнього меркантилізму вважали торговий прибуток. Вперше в економічну науку ввели таку економічну категорію, як "національне багатство", досліджували економічну роль держави.

У передових країнах Європи - Англії й Голландії - торговий капітал, що об'єднувався в монопольні компанії, був досить сильний і не потребував урядової підтримки. У Франції, навпаки, державна влада була змушена впродовж XVII ст. розробити цілу систему протекціоністських заходів для забезпечення активного торгового балансу. Впровадження ідей державного втручання в економіку припало на епоху правління міністра фінансів Жана Батіста Кольбера (1619-1683), тому французький меркантилізм часто називають кольбертизмом. Система протекціоністських заходів уряду Кольбера була спрямована на мінімізацію імпорту товарів, активне державне сприяння розвитку вітчизняної промисловості. Він запропонував протекціоністський митний тариф, здійснив заходи з уніфікації тарифів та укрупнення внутрішніх митних областей, що сприяло розвитку внутрішньої торгівлі.

Французький меркантиліст Антуан де Монкретьєн (1575-1621) в своїх працях наголошував, що в області економіки держава повинна здійснювати активну політичну діяльність. У своєму "Трактаті з політичної економії" (1615) виокремив три найважливіші джерела зростання багатства нації: впорядкування мануфактурного виробництва, утримання у доброму стані флоту, розвиток торгівлі. Монкретьєн виступав за активне втручання держави в економіку, ставлячи на чільне місце розвиток промисловості. Для цього необхідно розвивати мануфактури, створювати громадські майстерні, які сприятимуть залученню до праці злиденних верств населення, відкривати ремісничі школи, підвищувати якість продукції національного виробництва.

Одним із видатних представників меркантилізму був шотландець Джон Ло (1671-1729). Будучи прихильником ідеї, що гроші є вирішальним фактором економічного розвитку, він пропонує шлях вирішення проблеми їх дефіциту в державі. Свої надії Ло пов'язує з розвитком банківської справи та грошової системи, що базується на банківському обігу. В своїй праці "Аналіз грошей і торгівлі" (1705) Дж. Ло аргументував положення, що незначне підвищення ціни призводить до суттєвого зростання пропозиції, тобто еластичність товарів дуже висока. Він виходив з того, що зростання пропозиції грошей шляхом зниження процентної ставки сприятиме розширенню виробництва і зростанню доходів, що, в свою чергу, стимулюватиме споживчий попит. Водночас, на відміну від класичних меркантилістів, Дж. Ло вважав, що гроші мають бути не металевими, а кредитними і створюватись банками для потреб народного господарства. Система Дж. Ло передбачала два принципи: кредитну експансію для банків (надання позик, які набагато перевищують запас металевих грошей, що зберігаються у банку); створення державного банку, діяльність якого була б підпорядкована завданням економічної політики уряду. Запропонована система Дж. Ло передбачала заснування державного банку, зайнятого випуском паперових грошей з метою поповнення скарбниці (за рахунок вивільнення з обігу металевих грошей), зниження рівня процента (внаслідок збільшення грошової маси) і підвищення прибутку.

Економічні ідеї зрілого меркантилізму розвивав італієць Антоніо Серра (XVI-XVII ст.), автор "Стислого трактату про причини, які можуть привести до достатку золота і срібла у країнах, що не мають копалень". Пропагуючи доктрину активного торговельного балансу Серра виступав проти концепції монетаризму, засуджував заборону вивезення грошей та регламентацію їх обігу державою. Добробут нації, на думку автора трактату, залежить від родючості землі, яка дає хліб для вивезення, від вигідного у торговельному відношенні географічного положення країни, від промисловості, що працює на експорт.

Прихильником зрілого меркантилізму був також італієць Антоніо Джевонезі (1712-1769), який виступав на захист протекціонізму наголошуючи, що не гроші самі по собі, а правильно організована зовнішня торгівля сприяє збагаченню країни. Він обгрунтував тезу про необхідність відповідності кількості грошей у обігу потребам обслуговування торгівлі.