Основи економічної теорії - Козак Ю.Г. - 8.3 Бухгалтерський та економічний прибуток

Існує відмінність між економічним та бухгалтерським прибутком.

Бухгалтерський прибуток

Бухгалтерський прибуток дорівнює різниці між виторгом фірми та реальними витратами. Цей прибуток дає правдиву картину економічного добробуту фірми. Як видно з табл. 8.1, виторг фірми Іванова С.П. становив 3000 грн, бухгалтерський прибуток досягав 1200 грн на місяць (3000 -1800). Таким чином, бухгалтерський прибуток не враховує умовних витрат 5200 грн на місяць. Якщо б Іванов С.П. працював в іншій бухгалтерський фірмі і не був власником своєї фірми, то міг би заробляти 5200 грн (зарплата плюс відсоток на капітал) за місяць замість 1200 грн.

Економічний прибуток

Економічний прибуток економісти використовують замість бухгалтерського для визначення економічного "здоров'я" фірми. Отже, економічний прибуток дорівнює різниці між виторгом фірми та загальними альтернативними витратами. Як вже було сказано, загальні альтернативні витрати Іванова С.П. становлять 7000 грн на місяць. Якщо виторг Іванова нижчий від указаної суми, то йому краще відмовиться від володіння власною фірмою. Чому? Іванов С.П. поклав би в свою кишеню більше (після оплати поточних витрат), якщо в нього не було б власної фірми. Наприклад, якщо б виторг фірми Іванова досягав 6000 грн, то він заробляв би 4200 грн (6000 - 1800), але це все рівно менше ніж 5200 грн, які він міг би отримати, працюючи службовцем великої бухгалтерської фірми.

Цей приклад пояснює основний факт економічного життя: якщо виторг фірми не покриває загальних альтернативних витрат і не досягає суми грошей, яку можна було б заробити, застосовуючи кращу альтернативу, то підприємницька діяльність у цьому випадку припиняється. Ресурси не можуть залучатися до виробництва без того, щоб виторг у кінці кінців покривав альтернативні витрати.

Нормальний прибуток

Існування нормального прибутку - це необхідна та достатня умова для того, щоб умовити підприємця вкласти свої гроші у створення нової фірми. Нормальний прибуток виникає тоді, коли загальний виторг дорівнює загальній сумі витрат, здійснених за альтернативного використання ресурсів. Важливо зрозуміти, що наявність нормального прибутку означає, що економічний прибуток у такому випадку дорівнює нулю, навіть якщо бухгалтерський прибуток є величиною зі знаком "+". Просто нульове значення нормального прибутку є свідчення того, що кожен володар свого фактора виробництва (землі, капіталу, праці, підприємницьких здібностей) винагороджується відповідно до величини та значення того фактора, який бере участь у процесі виробництва якогось товару. Присутність же економічного прибутку доводить, що в даному випадку власникові якого-небудь фактора заплатили більше грошей, ніж звичайно. Однак таке положення тимчасове.

8.4 Короткостроковий та довгостроковий періоди в господарській діяльності

У цьому параграфі йтиметься про оптимальний рівень виробництва фірм, які прагнуть до максимізації прибутку. Такий рівень обсягу виробництва залежить від того, наскільки альтернативні витрати змінюються в своїх розмірах зі зміною рівня продукції, що виробляється. Фірма розширює обсяг виробництва, наймаючи додаткових працівників та купуючи додаткові ресурси. Чим більше задіяно ресурсів, тим вищий рівень альтернативних витрат виробництва. Альтернативні витрати на придбання ресурсів, залежать від їхніх цін, а також від продуктивності. Чим вище ціни ресурсів, тим вищі альтернативні витрати виробництва. Чим нижча продуктивність ресурсів, тим вищі витрати виробництва.

Короткостроковий період

Економісти проводять чітку відмінність між короткостроковим та довгостроковим періодами, коли говорять про час, необхідний для зміни величини витрат виробництва. Короткостроковий період - це проміжок часу, недостатній для заміни устаткування або будівництва нового підприємства. Нарощувати обсяг випуску продукції можна тільки внаслідок збільшення змінних витрат, як правило, залученням у процес виробництва додаткової кількості сировини та трудових ресурсів. Короткостроковий період є занадто недовгим, щоб фірма почала виробляти продукцію й "увійшла" в галузь або у випадку збитків залишила її. У такому разі фірма може тимчасово припинити виробництво.

Довгостроковий період

Довгостроковий період - це проміжок часу, який достатній, щоб фірма змогла змінити усі витрати виробництва, а також для того, щоб вона змогла увійти або залишити галузь виробництва.

Довгостроковий період не визначається календарним часом. Нове устаткування може бути встановлено за декілька тижнів, будівництво нового ресторану швидкого обслуговування "МакДональдс" може бути почато та завершено протягом трьох місяців. З іншого боку, сталеплавильний завод може бути збудовано лише протягом декількох років, а атомна електростанція - за 15-20 років. Техніко-виробнича складність об'єкта визначає і термін його спорудження - від декількох тижнів до десятків років.

Змінні витрати

Час відіграє важливу роль у визначенні величини витрат на ресурси. Деякі ресурси, необхідні для зростання випуску продукції, можуть збільшуватися скоріше, ніж інші ресурси. Витрати на купівлю таких ресурсів називають змінними витратами виробництва. У разі необхідності фірми можуть збільшувати чи зменшувати кількість робочих годин, відпрацьованих за тиждень, наприклад, зупиняючи виробництва або залучаючи робітників до понаднормової праці. Отже, змінні витрати - це витрати, які змінюються зі зростанням чи зменшенням обсягу виробництва. В економічній літературі змінні витрати позначаються VC від англ. variable cost. У графічному вигляді змінні витрати представлені нарис. 8.1.

Постійні витрати

Зрозуміло, що не всі ресурси здатні змінити свою величину за відносно короткий час. Так, установлення нового устаткування потребує не менше одного року. Будівництво нового підприємства може тривати декілька років. Витрати на купівлю таких ресурсів називають постійними. Це, наприклад, витрати на експлуатацію будівель, споруд, цехів, адміністративні витрати, орендна плата і т. д. Отже, постійні витрати - це витрати, що не змінюють своєї величини в результаті змін обсягу виробництва продукції. Умовні витрати найчастіше існують у вигляді постійних витрат. В економічній літературі постійні витрати позначаються FC від англ. fixed cost. У графічному вигляді постійні витрати показано на рис. 8.2.

Загальні витрати

Сума змінних та постійних витрат становить загальні витрати виробництва. В економічній літературі загальні витрати позначаються ТС - від англ. total cost. Отже, ТС = FC + VC.

Загальні витрати у графічному вигляді представлені на рис. 8.3.

Середні витрати

Середні витрати об'єднують у собі загальні витрати, тобто змінні та постійні витрати по відношенню до одиниці випуску продукції. В економічній літературі середні витрати позначаються АС - від англ. average cost. AC = TC - Q, де ТС - загальні витрати, Q - випуск продукції або АС = (FC + VC) - Q або АС = AFC + AVC.

Граничні витрати

Граничні витрати - це приріст величини витрат на одиницю приросту обсягу продукції. Якщо обсяг виробництва збільшиться тільки на одну одиницю, то граничні витрати дорівнюватимуть простому збільшенню витрат, спричиненому зростанням обсягу продукції. Якщо випуск продукції збільшиться більше, ніж на одну одиницю, то приріст повинен бути співвіднесений з усім приростом обсягу виробництва, адже величина граничних витрат визначається загальним збільшенням обсягу виробництва. У графічному вигляді граничні витрати представлені нарис. 8.5.

Рис. 8.5. Крива граничних витрат

Закон убутної продуктивності

Цей закон виведено емпірично, тобто на основі багатого господарчого досвіду та життєвих спостережень. Вперше закон убутної продуктивності відкрив наприкінці XVIII ст. видатний французький економіст А. Тюрго. Він установив, що, докладаючи все нові трудові зусилля до певної ділянки землі, землевласник доходить до такого моменту, коли кожна наступна одиниця праці приносить менший приріст продукту, ніж попередня. "Ніколи не можна припускати, - стверджував він, - що подвійні витрати дають подвійний продукт". Для яскравішої ілюстрації дії цього закону звичайно приводять такий напівжар-тівливий-напівсерйозний приклад: адже не можна в дійсності при нескінченно великому прирощенні праці та капіталу виростити весь урожай планети на земельній ділянці розміром 1 га.

За прикладу сучасної дії цього закону візьмемо фірму, яка функціонує протягом короткострокового періоду і має постійну кількість капіталу та змінну кількість праці. Що відбудеться з обсягом випуску продукції, якщо змінні витрати (наприклад, витрати праці) зростуть? Особливо цікаве те, наскільки продуктивною виявиться нова додаткова одиниця праці, іншими словами, якою буде величина граничного продукту праці. Граничний продукт праці або іншого змінного фактора - це приріст обсягу виробництва, отриманого в результаті збільшення витрат цього фактора на одну одиницю.

У табл. 8.2 показано діяльність гіпотетичної фірми, яка збільшує випуск виробництва шляхом залучення додаткової кількості змінного фактора - праці, тоді як кількість капіталу залишається незмінною. Перша одиниця праці приносить (додає) до випуску продукції 100 одиниць, він зростає від 0 до 100, таким чином, граничний продукт MP (в економічній літературі граничний продукт позначається MP - від англ. marginal product) дорівнює 100. Друга одиниця праці додає 150 одиниць (випуск зростає від 100 до 250), граничний продукт другої одиниці праці досягає величини 150. Починаючи з третьої одиниці праці і наступних за ними одиниць праці, граничний продукт знижується.

Таблиця 8.2

ГРАНИЧНИЙ ПРОДУКТ ГІПОТЕТИЧНОЇ ФІРМИ

Падіння граничного продукту у випадку зростання випуску продукції пояснюється законом убутної продуктивності.

Отже, закон убутної продуктивності полягає в тому, що, починаючи з деякого моменту, кожна додаткова одиниця змінного фактора приносить менший приріст продукції, ніж попередня.

Чому ми вправі очікувати, що закон убутної продуктивності, який А. Тюрго застосував до сільського господарства у XVIII ст., зберігає силу і для сучасного виробництва? Загальновідомо, що певні фактори виробництва в короткостроковий період у кожної фірми перебувають в оптимальному поєднанні (комбінації) постійних та змінних витрат виробництва. Якщо величина змінного фактора опускається нижче від свого оптимального значення, то ефективність виробництва знижується і опиняється нижче від оптимальної. Так само відбувається, коли величина змінного фактора в комбінації з постійним зростає і починає перевищувати свій оптимум. Подібно тому, як це мало місце на земельній ділянці, про яку писав А. Тюрго, в наведеному прикладі в табл. 8.2 відбулося перенасичення постійного фактора (капіталу) змінним фактором (працею). Звідси падіння ефективності виробництва, яке знайшло вираження у зниженні граничного продукту праці. Якщо, припустимо, на великому сталепрокатному заводі працює всього троє людей, то граничний продукт додатково найнятого четвертого або п'ятого працівника буде дуже високим, тому що три робітники - дуже мало для такого великого підприємства. З іншого боку, коли це підприємство буде одним з лідерів світової індустрії, яке налічує тисячі робітників, тоді граничний продукт кожного додаткового працівника буде надто низьким, тому що постійний фактор (капітал) буде перенасиченим змінним фактором (працею).