Основи економічної теорії - Козак Ю.Г. - 19.3 Еволюція міжнародної валютної системи

Валютна політика та її основні варіанти

Кожна країна вибирає і здійснює певну валютну політику: управління курсом своєї валюти, операціями з іншими країнами. Знання основних можливостей регулювання валютних проблем особливо необхідне фінансовим менеджерам при проведенні валютних операцій в тій чи іншій ситуації.

Теоретично можна виділити п'ять основних варіантів валютної політики:

1. Фінансування загального платіжного дефіциту без зміни валютного курсу.

2. Жорсткий валютний контроль.

3. Плаваючі валютні курси.

4. Постійно фіксовані валютні курси.

5. Компроміс валютних курсів (3 і 4).

Кожний варіант являє собою спосіб вирішення валютних проблем як реакцію на дефіцит платіжного балансу і падіння курсу національної валюти. Перший варіант передбачає умови, за яких країна має можливість фінансувати дефіцит свого платіжного балансу, залишаючи валютний курс незмінним, за рахунок валютних резервів і грошових зобов'язань по відношенню до інших країн. Такими умовами є: а) дефіцит платіжного балансу має тимчасовий характер; б) країна має достатні валютні резерви; в) стійкість валютного курсу в довгостроковому плані, без істотних корекцій загальноекономічної політики для його підтримки. Якщо ці умови відсутні, то підтримка валютного курсу за допомогою тимчасових фінансових заходів малоефективна і дорого коштує.

Другий варіант - жорсткий валютний контроль - передбачає обмеження імпорту товарів і послуг, вивезення капіталу за кордон, закордонного туризму і т. ін.

Вважається, що застосування першого варіанта валютної політики обмежене, другого - практично неприйнятне, оскільки економічні і соціальні витрати жорсткого валютного контролю надто великі. Відтак реальними звичайно вважаються три варіанти: фіксовані валютні курси, гнучкі або плаваючі валютні курси та компромісні валютні курси.

Отже, можливі три варіанти валютної політики:

o у країні може діяти механізм постійно фіксованих (твердих) валютних курсів;

o можна допустити вільне плавання валютних курсів, без втручання держави;

o можна прийняти компромісне рішення: а) у разі політики фіксованих курсів час від часу проводити значні девальвації або ревальвації чи б) проводити політику керованого плавання.

Кожна з названих систем валютних курсів має позитивні та негативні якості. Але ці достоїнства і недоліки не можна прямо прив'язати до будь-яких умов і будь-якої країни. Не можна назвати валютну політику, яка була б найкращою одночасно для всіх країн і для всіх часів. Відтак проблема вибору оптимального варіанта валютної політики може розглядатися лише в контексті історичної практики в галузі валютних відносин, яка розкриває залежність змін валютної політики від конкретного стану світової економіки і соціально-економічної ситуації в певній країні. Історичний досвід розкриває конкретні умови і передумови проведення тієї чи іншої валютної політики. Такий підхід дає змогу зрозуміти сучасні проблеми валютних відносин, конкретно-історично оцінити позитивні й негативні якості, доцільність і можливість тієї чи іншої валютної політики в країні і в конкретній ситуації.

В історії системи фіксованих валютних курсів (ФВК) можна виділити три періоди:

1) ера "золотого стандарту" (1870-1914 та 1925-1931 рр.);

2) система "золотовалютного стандарту" між Першою і Другою світовими війнами;

3) Бреттон-Вудська валютна система (1944-1971 рр.).

Перша і друга системи - це системи реально фіксованих курсів. Третя - система договірно фіксованих валютних курсів.

Система "золотого стандарту"

За системи "золотого стандарту" всі національні валюти мали фіксований золотий зміст. Наприклад, 1 англійський фунт стерлінгів з 1821 р. мав золотий зміст, який дорівнював 7,322385 г золота, 1 німецька марка - 0,385422 г золота (з 1873 р.). Валютний курс визначався відношенням золотого змісту валют. У цьому випадку 1 : 20,3.

Золотий стандарт" був системою твердих валютних курсів за визначенням, оскільки він ґрунтувався на безпосередньому зв'язку із золотом. За цією системою:

o усі країни підтримували жорстке співвідношення між своїми запасами золота і кількістю грошей в обігу;

o усі національні валюти мали фіксований зміст золота;

o існували вільні купівля-продаж золота.

Конвертованість валют у золото та вільний рух золота з країни в країну автоматично приводили до встановлення фіксованих валютних курсів для будь-яких операцій, забезпечували вирівнювання дефіцитів і активів платіжних балансів. Цей самий механізм не дозволяв державі фінансувати свої витрати шляхом інфляції. Таке становище забезпечувало стабільність економіки. Однак "золотий стандарт" мав і недоліки. По-перше, за системи ФВК країни повинні відмовитися від проведення незалежної грошової політики. По-друге, вимоги про фіксовані валютні курси може виконувати країна лише за наявності золота як офіційного резерву.

Валютна політика в епоху "золотого стандарту" була успішною. Успіх політики застосування фіксованих валютних курсів був зумовлений станом світової економіки в той період. Це були роки швидкого зростання суспільного продукту в усіх країнах, більшість країн мали позитивне сальдо платіжного балансу і порівняно низький рівень інфляції. Зростали обсяги міжнародної торгівлі, гроші (золото), ресурси та робоча сила могли вільно, без істотних обмежень пересуватися з однієї країни в іншу. В цілому світова економіка розвивалася спокійно, без серйозних потрясінь.

Перша світова війна докорінно змінила ситуацію. Відносно спокійний, безконфліктний розвиток валютних відносин відійшов у минуле. Світова обстановка між Першою і Другою світовими війнами характеризувалась економічною і політичною нестабільністю. Повоєнне бурхливе зростання інфляції і припинення конвертованості валют на золото, а потім економічна криза і "велика депресія" 30-х років призвели до неминучого і остаточного краху "золотого стандарту". Після невдалої спроби Англії в 1925 р. повернутися до "золотого стандарту" стала очевидною марність зусиль підтримувати фіксований валютний курс за умов, коли вводяться обмеження в міжнародній торгівлі і вільному просуванні капіталу, зростає інфляція, відбуваються потрясіння на валютному ринку. Досвід наочно продемонстрував, що одне лише золото не здатне задовольнити внутрішні грошові потреби економіки і зовнішні потреби, породжені збільшенням міжнародної торгівлі й вивезення капіталу. Окрім того, після Другої світової війни стихійно-ринковий вплив "золотого стандарту" на рівень економічної активності і заробітну плату став неприпустимим з того моменту, як соціально-економічний прогрес перетворився на основну мету Західних країн. Усі ці обставини підводили до прийняття компромісної валютної політики, суть якої полягає в тому, щоб об'єднати систему в основному фіксованих курсів з великими девальваціями і ревальваціями у випадках реального знецінення або підвищення інтернаціональної вартості тієї чи іншої валюти. Така система договірно-фіксованих курсів і паритетів валют, що періодично переглядаються, була прийнята в 1944 р. внаслідок Бреттон-Вудської угоди і отримала назву "Бреттон-Вудської системи".

Бреттон-Вудська валютна система

Бреттон-Вудська угода є важливим етапом у розвитку міжнародної валютної системи. Вперше валютна система стала ґрунтуватися на міждержавній угоді, яка встановлює загальні для всіх правила і засновує міжнародну організацію - Міжнародний валютний фонд (МВФ), - "зобов'язанням" якої є забезпечення нормального функціонування системи і дотримання принципів, закріплених загальною угодою.

Основні принципи організації валютних відносин, згідно з Брет-тон-Вудською системою, полягали в такому:

o Бреттон-Вудська система ґрунтувалася на золотовалютному стандарті, котрий означав, що деякі валюти в міжнародних розрахунках розглядаються як еквіваленти золота і можуть функціонувати як резерви;

o Один з основних принципів полягав у фіксованих паритетах, погоджених у рамках МВФ, на основі яких порівнювались і обмінювалися валюти;

o Конвертованість валют, свобода і багатосторонність платежів за поточними операціями.

Щоб забезпечити відповідність реального курсу своєї валюти оголошеному паритету, кожна країна могла:

o або гарантувати конвертованість своєї валюти в золото за офіційним паритетом (цей варіант обрали США, встановивши в 1945 р. такий паритет: 35 дол. за 1 унцію золота);

o або підтримати на ринках курс своєї валюти щодо решти в межах коливань максимум в 1% її паритету (обрали решта країн).

Курси валют відхилялися від своїх паритетів несуттєво, оскільки вони перебувати під державним і міждержавним впливом. МВФ контролював механізм міжнародних розрахунків, вдаючися до валютних інтервенцій, в основному в доларах США.

Бреттон-Вудський режим діяв протягом майже 30 років. Це були роки відновлення економіки країн Західної Європи та Японії, "економічного дива", відносно помірних темпів інфляції в промислово розвинутих країнах.

Однак у міру зростання світової економіки, посилення конкурентної боротьби, наростання інфляції, різкого збільшення обсягу фінансових операцій, не пов'язаних з конкретними зовнішньоторговельними угодами, а також у зв'язку з кризою ключової валюти системи - долара США, Бреттон-Вудська валютна система дедалі менше задовольняла потреби міжнародної торгівлі і руху капіталу.

Справа в тому, що в рамках Бреттон-Вудської системи склалася нерівність валют. Долар США зайняв привілейоване становище. Це дамо змогу США покривати дефіцит платіжного балансу значною мірою за рахунок короткострокових зобов'язань американських банків перед зарубіжними державними організаціями і приватними особами. США стали боржниками. Інвестиційний баланс (баланс руху капіталу) також складався не на користь США. Відбувався відплив капіталу, і, як наслідок, від'ємне сальдо платіжного балансу. Хронічний дефіцит платіжного балансу призвів до того, що кількість доларів за рубежем значно перевищила золотий резерв США. Виникла недовіра до долара і прагнення обміняти долари на золото. США почали втрачати своє панівне становище у світовому виробництві і міжнародній торгівлі. Зростала роль ЄЕС, Японії та інших країн, платіжні баланси яких зводилися з позитивним сальдо. В цій ситуації подолання дефіциту платіжного балансу США означало б скорочення міжнародної ліквідності, що утруднювало б міжнародні розрахунки. США постали перед вибором: понести великі витрати або змінити всі валютні правила. США зробили вибір на користь зміни правил, розірвавши в 1968 р. зв'язок долара із золотом, а потім увівши в 1971 р. плаваючий курс долара. Окрім того, принципи Бреттон-Вудської системи підривали розвиток євроринку і ринку євродоларів, на яких вільно циркулювала величезна кількість доларів, що практично випадали з режиму обмежень, встановлених національними валютними відомствами і МВФ. Усе це створювало сприятливу обстановку для валютних спекуляцій. За цих умов система фіксованих валютних курсів вже не могла ефективно функціонувати. Розпочався перехід до нової валютної системи, що отримала назву "Ямайської" (за назвою країни, де було вироблені основні принципи цієї системи).

Ямайська валютна система

Перехід від золотовалютного стандарту до нової системи валютних відносин зайняв декілька років. Після першого істотного кроку -припинення обміну доларів на золото - сталися такі події. В березні 1973 р. було введено плаваючі валютні курси. З 1974 р. всі провідні валюти (долар, фунт стерлінгів, німецька марка, єна, французький франк) уже вільно плавали по відношенню один до одного. В 1976 р. МВФ ухвалив рішення відмовитися від фіксації офіційної ціни золота, припинивши операції з ним у рамках МВФ, надавши право національним валютним органам розпоряджатися власним золотом на свій розсуд. І нарешті, в 1978 р. в статуті МВФ було закріплено відмову від фіксованих паритетів і офіційно введено в дію Ямайську валютну систему.

Основна відмінність Ямайської валютної системи від Бреттон-Вудської:

o Нова валютна система дозволяє як фіксовані, так і плаваючі валютні курси або їхній змішаний варіант.

o Наявність замкнутих валютних блоків, котрі, з одного боку, є учасниками світової валютної системи, а з іншого - всередині них існують особливі відносини між країнами-учасницями. Найбільш характерним прикладом є Європейська валютна система (ЄВС) - породження ЄЄ.

o У Ямайській валютній системі права МВФ по нагляду за валютними курсами розширені. МВФ виробив основні принципи, котрих повинні дотримуватися країни-члени МВФ при проведенні курсової політики, з тим щоб міжнародна валютна система в цілому функціонувала ефективно. Суть цих принципів зводиться до такого: валютний курс повинен бути економічно обґрунтований; країни мають уникати маніпулювання валютним курсом з метою недопущення необхідного регулювання платіжного балансу або отримання несправедливих конкурентних переваг; необхідність здійснення інтервенції з метою згладжування значних хаотичних короткострокових курсових коливань за умови врахування інтересів інших країн.

Теоретично основою Ямайської системи був проголошений принцип регулювання валютних курсів ринковими силами (попит і пропозиція). Однак у режимі чистого плавання (тобто під впливом лише ринкових сил) валютні курси вже не могли функціонувати, оскільки інтеграційні процеси призвели до тісного переплетення національних відтворюваних процесів, до дедалі більшого підпорядкування національних економік закономірностям світового господарства, до залежності від процесів, що відбуваються в світовій економіці, в тому числі й у валютній сфері. За цих умов стало неможливим створення оптимальної основи для розвитку міжнародної торгівлі без координації валютної політики. За допомогою "чистого" плавання не вдавалося досягти і рівноваги платіжних балансів. Не призвели плаваючі валютні курси і до автономності внутрішньої економічної політики. Навпаки, вільно плаваючі валютні курси посилили взаємозв'язок між валютними курсами і внутрішньоекономічними процесами. Відтак у реальній практиці Ямайська валютна система функціонує як система керованих плаваючих курсів. Національні банки здійснюють інтервенції з метою надання валютним курсам сприятливого для національних інтересів рівня шляхом: 1) купівлі або продажу на зовнішніх ринках як іноземної, так і власної валюти; 2) обмеження чи заборони купівлі або продажу певних валют, прямого контролю над приватними зовнішніми переказами, введення негативних відсоткових ставок на іноземні вклади і т. ін.

Якщо на початку дії Ямайської системи (1973-1979) валютні курси достатньою мірою відображали відносну еволюцію цін і не давали значних конкурентних переваг тій чи іншій країні, то з кінця 70-х - початку 80-х років стався відрив курсу валют від відносного руху цін в окремих країнах, що позначилося на їхній конкурентоспроможності. Це відбувалося насамперед тому, що в міжнародних розрахунках промислово розвинутих країн зросла частка операцій, пов'язаних з експортом капіталу, міжнародним кредитом. А переливання капіталу можуть спричинити і спричинюють значне і довгочасне відхилення курсів валют від паритетів їхньої купівельної спроможності, що призводить до деформації міжнародної торгівлі і платежів, утруднює довгострокове планування. Стала очевидною необхідність більшої погодженості в проведенні економічної політики (насамперед, бюджетної та кредитної) провідних країн світу для стабілізації валютних курсів. У 80-ті роки XX ст. розглядалася проблема стабілізації валютних відносин і визнавалась необхідність колективних дій щодо зближення характеру економічної політики для досягнення довгострокової стабілізації валютних курсів. Проте через побоювання ущемлення суверенітету, погодження загальних принципів міжнародного регулювання валютних відносин з труднощами долало і долає суперечності між країнами на рівні конкретного механізму валютно-економічного співробітництва, конкретного втілення орієнтації національної економіки на такі показники, як темпи зростання, темпи інфляції, відсоткові ставки, рівень безробіття, бюджетний дефіцит, баланс поточних операцій і торговельний баланс, темпи зростання грошової маси, обсяг валютних резервів, рівень валютних курсів, за яких передбачається робити висновок про відповідність розвитку економіки країни спільно виробленому курсу.

Незважаючи на те, що Ямайська валютна система має ряд негативних моментів, її функціонування істотно впливає на прискорення темпів розвитку промислово розвинутих країн і багатьох країн "третього світу" в напрямі подальшої соціально-економічної інтеграції.