Основи економічної теорії - Крупка М.І. - Альтернативні економічні системи

Економічна система відрізняється за методами забезпечення відповідей на основні питання економіки, які щойно були сформульовані. Будь-яка економічна система - це надзвичайно складний комплекс, який становить ціле з різноманітних фірм: приватних і державних, національних за приналежністю та іноземних за походженням. Економічні системи включають різного роду споживачів: молодих і старих, багатих і бідних, тих, що працюють і не працюють. Вони ґрунтуються на юридичних законах, які стосуються прав власності, - закони про оренду, лізинг, податки, дотації, субсидії, а також охоплюють інші інструменти, які уряд може використовувати з метою сприяння розв'язанню проблем, що, як і для кого виробляти. Економічні системи ґрунтуються також на традиціях та притаманній певній нації системі цінностей.

Незважаючи на те, що кожна економіка має властиві їй відмінні риси, корисно розрізняти три чисті моделі економічної системи - традиційну, командну і ринкову економіки. Вони відрізняються способами координування економічних рішень. Усі реальні економіки містять в собі деякі елементи кожного такого способу.

Традиційна економічна система або натуральне господарство - це система, в якій поведінка суб'єктів економіки базується переважно на традиції і звичці: молоді чоловіки наслідують заняття своїх батьків - полювання, риболовлю, ремесло тощо. Жінки роблять те, що робили і їх мами, - звичайно готують страви, працюють у полі, шиють одяг. Час від часу відбуваються незначні зміни у зразках продуктів та у видах послуг, що надаються населенню. Наслідуються також традиційні зразки техніки виробництва, за винятком ситуацій, коли сприймаються впливи випадкового нововведення. Нарешті, блага, що виробляються, розподіляють серед членів суспільства відповідно до усталених традицій. Коротко кажучи, відповіді на економічні питання: що виробляти, як виробляти і як розподіляти - визначаються традиціями.

Така економічна система краще працює у незмінному середовищі. За сформованих умов економічна система, яка не вимагає від людей постійного вибору, може виявляти ефективність у задоволенні економічних і суспільних потреб.

Традиційні системи були загальноприйнятими в давні часи. Феодальна система, наприклад, у середньовічній Європі була значною мірою традиційним суспільством. Селяни, частина ремісників і деякі інші верстви населення жили в селах, успадковували своє становище у такому суспільстві. Вони також звичайно успадковували свою специфічну роботу, яку виконували традиційним способом. Коваль, наприклад, виконував звичайні замовлення. Мав справу з кіньми, яких приводили до нього, і не можна було навіть припустити, щоб він надав гірші послуги якомусь селянинові, ніж надавав усім іншим.

Сьогодні лише декілька малих, ізольованих, автономних общин все ще зберігають переважно традиційні системи. Приклади можна знайти в канадській частині Арктики та у Патагонії. Значні аспекти економічної поведінки також все ще регулюються традиційними структурами в багатьох слаборозвинутих країнах.

Командна економіка - це економічна система, в якій поведінка суб'єктів економіки визначається переважно центральною владою, яка ухвалює більшість необхідних рішень про те, що, як і для кого виробляти. Такі економіки характеризуються централізацією рішень, що ухвалюються.

Оскільки виробники централізованих рішень (бюрократи або адміністратори) складають детально розроблені комплексні плани для управління економічною поведінкою, яку вони хочуть нав'язувати суб'єктам господарювання і окремим громадянам, поняття "командна економіка", "командно-адміністративна система" і "централізовано планова економіка" звичайно вживаються як синонімічні. Справжня кількість даних, потрібних для централізованого планування, є величезною. Отже, завдання глибокого їх аналізу з метою вироблення науково обґрунтованого інтегрованого плану, який би забезпечував високу ефективність усієї національної економіки, навряд чи можна виконати. До того ж, так званий народногосподарський план повинен бути гнучким, постійно змінюваним, враховувати не тільки поточні дані, а й майбутні тенденції у пропозиції праці, розвитку технологій та у смаках людей щодо різних продуктів. Все це спонукає плановиків вдаватися до прогнозування економічної поведінки. Загальновідомо, що складання якісних прогнозів - це важка справа, і не стільки тому, що вона дещо хибна у своїй основі, а тому, що завжди існує проблема точної і своєчасної інформації.

Десятиліття тому понад 1/3 населення світу проживала у країнах, які покладалися, переважно, на централізоване планування, маючи справу з базовими економічними питаннями. Нині таких країн небагато. Навіть там, де централізоване планування задеклароване як одна з підвалин національної економіки, як, наприклад, у Китаї, стиха на практиці допускається розширення сфери ринкових рішень.

У третій моделі економічної системи - ринковій економіці - рішення про розподіл ресурсів виробляються без будь-якого централізованого управління. Натомість вони випливають з незчисленних незалежних рішень, що ухвалюються окремими виробниками і споживачами. Така система відома як вільна ринкова економіка або, простіше, ринкова економіка. У такій економіці рішення, пов'язані з базовими економічними проблемами, як правило, децентралізовані, їх ніхто не координує з єдиного центру. Головним засобом координування є набір цін, що визначаються ринком. Ось чому вільну ринкову систему часто називають ціновою системою. Оскільки більша частина цього підручника присвячена вивченню роботи саме ринкових систем, немає потреби багато говорити про них саме у цьому місці.

Повністю традиційні, повністю централізовано контрольовані чи цілком вільно ринкові економіки - це чисті моделі, корисні для вивчення базових принципів, що визначають поведінку людей в економіці. Проте, коли ми розглядаємо будь-яку реальну економіку докладно, ми виявляємо, що економічна поведінка суб'єктів економіки є результатом деякої суміші центрального контролю і ринкового рішення, а також певної дози традиційної поведінки. На практиці кожна економіка - це змішана економіка в тому розумінні, що вона поєднує важливі елементи усіх трьох систем - традиційної, командної і ринкової у визначенні економічної поведінки. Більше того, в межах будь-якої економіки ступінь поєднання принципів координування економічної поведінки змінюватиметься від сектора до сектора. Наприклад, в деяких централізовано планових економіках командний принцип використовувався частіше для визначення поведінки у галузях важкої індустрії, наприклад у сталеварній, ніж у сільському господарстві. Сільськогосподарським робітникам часто надавалася значна свобода у визначенні того, що виробляти і кому продавати, і наразі вони орієнтувалися на ринкові ціни.

Коли ми говоримо про економіку, яка є централізовано плановою, ми маємо на увазі тільки те, що ступінь поєднання принципів координування економічної поведінки сильно тяжіє до командного принципу. Коли ми говоримо про економіку, яка є ринковою, ми маємо на увазі тільки те, що ступінь поєднання таких принципів сильно тяжіє до децентралізованого вироблення економічних рішень у відповідь на ринкові сигнали. Важливо усвідомлювати, що такі відмінності є завжди питаннями ступеня і, що майже кожне уявне поєднання може бути знайдене сьогодні в широкому спектрі світових економік.

Хоч країна і не виявляє приклад функціонування тільки однієї моделі економічної системи, деякі економіки, такі як у СІНА, Франції і Сінгапурі, реально значно більше тяжіють до ринкових рішень, ніж інші, такі як економіки Китаю, Північне" Кореї і Куби. Проте навіть у США командний принцип все ще має деякий вплив на економічні рішення, що ухвалюються. Мінімальна заробітна плата, правила і положення, спрямовані на захист довкілля, квоти на виробництво деякої сільськогосподарської продукції і обмеження на імпорт окремих видів товарів, таких як текстиль, дешеве взуття і цукор, - все це наочні приклади застосування командного принципу.

Ми побачили, що економіки відрізняються за принципами координування економічних рішень. Вони також відрізняються за тим, хто володіє економічними ресурсами, хто володіє фермами і заводами, вугільними шахтами і лісами, залізницями І ріками, будинками і готелями.

В приватновласницькій економіці базовою сировиною, продуктивним капіталом суспільства, а також виробленими в економіці продуктами володіють переважно приватні особи та належні їм фірми; За цим стандартом, наприклад, США має переважно приватновласницьку економіку. Проте навіть у цій країні державне володіння простягається понад звичайними базовими послугами, такими як школи і місцеві транспортні системи, включаючи також інші види державної економічної діяльності: житлове будівництво, підтримування у належному стані національних парків, виробництво електроенергії тощо.

Навпаки, економіка з державною власністю - це економіка, в якій економічні ресурси переважно належать державі. Це було властивим колишньому СРСР, і це властиво сьогодні Китаю. У Китаї, проте, приватна власність існує в багатьох секторах, включаючи частину легкої промисловості, що швидко зростає, і якою значною мірою володіють іноземці; У наступній темі ми докладно спинимося на процесах приватизації державного майна в Україні, а також з'ясуємо, що саме розуміють економісти під власністю.

Залишаючи осторонь традицію (оскільки вона не є панівним способом координування в сучасній економіці), маємо чотири можливі поєднання принципів координування і власності. З двох найбільш відомих комбінацій першою є приватновласницька ринкова економіка, в якій ринковий принцип - головний координувальний механізм, і в якій приватна власність поширюється на переважну більшість економічних ресурсів. Друге, найбільш відоме поєднання, що існувало протягом двадцятого століття, - централізовано планова економіка з державним володінням переважною більшістю економічних ресурсів, у якій централізоване планування насамперед виступало основним методом координування економічних рішень.

Дві інші можливі комбінації представлені ринковою економікою, у якій ресурси належать переважно державі, та командною економікою, у якій домінує приватна власність на ресурси. Сучасним економікам не властива жодна з цих двох гібридних моделей. Проте нацистська Німеччина з 1932 до 1945 рр. доклала значних зусиль для комбінування приватної власності з командним принципом. З 1945 до 1979 р. Великобританія пройшла певний шлях до поєднання ринкової економіки з державною власністю, оскільки багато її галузей і значна частка житлового фонду належали державі. Однак у підсумку економіки Німеччини і Великобританії все ж у зазначені періоди скоріше позначалися поняттям "приватновласницька ринкова економіка". Приватизаційна програма Великобританії у 80-х роках повернула більшість державного майна у приватну власність. Таким чином, було рішуче заявлено, що країна повертається до розряду ринкових економік з приватною власністю.1

Гостра дискусія стосовно достоїнств командного принципу порівняно з ринковим принципом координування економічної поведінки точилася протягом усього XX ст. Колишній СРСР, країни Східної Європи, Китай мали командну економіку протягом значної частини XX ст. Сполучені Штати Америки і більшість країн Західної Європи були і залишаються переважно країнами з ринковою економікою. Успіхи колишнього СРСР і Китаю на ранніх стадіях індустріалізації наводили в той час багатьох економістів на думку, що командний принцип щонайменше такий же позитивний для організації економічної поведінки, як і ринковий принцип, якщо не кращий. З плином часу, проте, централізовано планові економіки засвідчили свою низьку ефективність порівняно з ринковими економіками. Рідко коли в історії людства виносився такий однозначний вирок, як той, що ухвалила історія за підсумками змагання двох економічних систем-конкурентів. Незважаючи на все це, згадана дискусія сьогодні має більше ніж історичний інтерес, оскільки знання причин занепаду централізовано планових економік дозволяє краще зрозуміти причини відносного успіху ринкових економік.

Банкрутство централізовано планових економік наводить на думку про перевагу децентралізованих ринків (як способу координування економічної поведінки) над централізованим плануванням. Проте це банкрутство не демонструє, як дехто стверджує, перевагу повністю вільних ринкових економік над сучасними змішаними економіками, які властиві розвинутим країнам.

Немає гарантії, що вільні ринки, які не допускають ніякого втручання уряду, зможуть ефективно розв'язувати цілу низку надзвичайно важливих для суспільства проблем, таких як, наприклад, охорона довкілля, контроль народонаселення, підтримання економічного зростання, обмеження монополізації економіки тощо. Змішані економіки, із достатнім ступенем державного втручання, потрібні саме для того, щоб виконувати ці та інші суспільно важливі функції.

Отже, визнання переваги вільного ринку над централізованим плануванням не передбачає ігнорування невідкладних суспільних проблем, що існують в кожній країні. Визнання переваг вільного ринку все ще залишає значну свободу для обговорення видів, кількості і напрямів державного втручання в роботу змішаної економіки, яке має сприяти досягненню суспільних цілей. Кілька найбільш поширених прикладів урядового втручання у функціонування змішаної економіки ми розглянемо в темі "Державне втручання в сучасну економіку".

Зі сказаного логічно випливає, що все ще існує місце для розбіжностей у поглядах на ступінь змішування ринку з державним втручанням. У будь-якій сучасній економіці місця достатньо, щоб співіснували такі погляди, які відстоюють, наприклад, Республіканська та Демократична партії в Сполучених Штатах Америки, консервативні і демократичні партії в Європі, праві, центристські і помірковані ліві партії в Україні. Люди можуть приймати вільний ринок як найефективніший спосіб організації переважної більшості економічних зв'язків у сучасних економіках, а їх погляди на коло питань, пов'язаних з координуванням економічної поведінки, можуть не збігатися. Частковий список таких розбіжностей включає; оптимальну величину, типи державного регулювання і сприяння ефективному функціонуванню змішаної економіки; типи заходів, спрямованих на захист довкілля; поліпшення системи охорони здоров'я за рахунок приватного і державного секторів; оптимальну кількість та програми соціальних послуг й інші види діяльності уряду, покликані перерозподіляти доходи від більш до менш заможних громадян.

ЛІТЕРАТУРА

1. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє.-Київ: Наукова думка, 1990.-С. 134^170.

2. Грабинський І. Сучасні економічні системи,- Львів: Інтереко, 1997. -С. 8-28,47-50, 128-138.

3. Економічна теорія: макро-та мікроекономіка / За ред. J. Ватаманюка та С. Панчишина.- Львів: Інтереко, 1998.- С. 39-60.

4. Крупка M І., Островерх П. І., Реверчук С. К. Основи економічної теорії: тести.-Київ: ІЗМН, 1997.-С. 10-17.

5. Маккоияелл К.г Брю С. Мікроекономіка - Львів: Просвіта, 1999.-С. 31-53.

6. Семюелсон П. С, Иордгауз В. Макроекономіка.- Київ: Основи, 1995-С. 5-12.

7.LipseyK, Courant P., Purvis D., Steiner P. Economics. Tenth edition.- 1993.- P. 2-9.