Основи економічної теорії - Крупка М.І. - Суть фермерського господарства: ринкові ціни та доходи фермерів

Ферма - це сільськогосподарське підприємство, яке функціонує на приватній або (і) орендованій землі, застосовує сімейну або (і) найману працю, та виробляє аграрну продукцію для реалізації на ринку з метою задоволення особистих і виробничих потреб.

У літературі зустрічаються поняття "фермерське" і "селянське" господарство. Ці поняття виникли й історично пов'язані з двома шляхами розвитку капіталізму у сільському господарстві: американським і прусським.

Швидкий шлях переходу сільського господарства від натурального до товарного називають американським, а повільний - прусським. Звідси і термінологія. Сільськогосподарське підприємство в США - це ферма, а в Німеччині - селянське господарство. Власника ферми називають фермером, а власника селянського господарства - бауером (селянином). Нині істотної відмінності між фермерським і селянським господарством немає. Хоча Закон України "Про фермерське (селянське) господарство" фіксує ці терміни.

Ціни на сільськогосподарську продукцію проявляють тенденцію до зниження відносно інших цін. Про це свідчать дані світових ринків за останні 100 років. Однак чим зумовлений цей процес? Можлива така аргументація.

Під впливом закономірного зростання продуктивності сільськогосподарського виробництва крива пропозиції його продукції зміщується вправо. Однак зростання виробництва стикається з нееластичним (як за ціною, так і за доходом) попитом - і падіння відносних цін на сільськогосподарську продукцію стає неминучим.

Розглянемо основні віхи у динаміці світових цін на сільськогосподарську продукцію.

У середині XIX століття ціни на сільськогосподарську продукцію, зокрема на зерно, були стабільними та відносно низькими внаслідок того, що уряди країн Європи відмінили мита на імпорт. Можливо тому, що світова торгівля сільськогосподарською продукцією в той час була ще не дуже значною. Однак, починаючи з 1870 р., експорт зерна зі США швидко зростає. Крім того, зростає експорт зерна з Росії, Канади й Австралії. Як результат, у 1895 р. ціна на зерно в Європі зменшилась у два рази. Така ситуація загрожувала національному виробництву і тому в кінці XIX ст. уряди вдаються до відродження протекціонізму в сільському господарстві.

Майже у всіх країнах Європи вводяться підвищені мита на основні види сільськогосподарської продукції. Протекціоністські заходи дещо сповільнили падіння цін, але повністю цей процес не припинили.

Під час Першої світової війни зростає попит на продовольство. Як результат, підвищуються ціни на нього. В повоєнний період сільськогосподарське виробництво поступово збільшується, а ціни падають. До середини 1929 р. світові запаси пшениці становили 28 млн тонн, що перевищувало світовий річний експорт. Країни-експортери змушені були позбавлятися від надлишкових запасів за демпінговими цінами, внаслідок чого у 1932 р. ціни на пшеницю зменшуються майже удвічі. Уряди знову пускають у хід протекціонізм і перед Другою світовою війною ціни на зерно повертаються до рівня, який був перед Великою депресією.

В останні 50 років ціни на сільськогосподарську продукцію дещо зростають. Однак це зростання є наслідком швидше державного, а не ринкового регулювання розвитку аграрного сектора.

У нормальній ситуації збільшення ціни приводить до збільшення величини пропозиції та до зменшення величини попиту, і vice versa. Ці дві величини можуть знаходитися у рівновазі. Однак це не обов'язково.

Прикладом ринкової нерівноваги, характерним для деяких продуктів сільського господарства, є циклічні коливання навколо точки рівноваги.

Циклічні коливання можуть виникнути за таких обставин:

а) виробників так багато, що кожен із них має незначний вплив на всіх. Саме така ситуація відбувається у сільському господарстві;

б) існує певне запізнювання, більш-менш однакове для. всіх товаровиробників, між прийняттям виробничих рішень і відповідними змінами обсягу виробництва. Для землеробних культур це запізнювання становить один рік, для садових (яблуні, груші, вишні тощо) - 5-7 років, у свинарстві - менше року, у м'ясному скотарстві - 1,5-2 роки і т. д.;

в) якщо вироблено продукцію, яка швидко псується, то її слід продати найближчим часом. Регулювати пропозицію такої продукції шляхом її складування невигідно. Це є основою для циклічності;

г) на прийняття виробничих рішень великий вплив мають поточні ціни. Однак кожен виробник діє прагматично. Циклу не було б, якби більшість виробників діяли раціонально. В типовому циклі спочатку високі ціни стимулюють оптимістичні виробничі рішення більшості виробників. У результаті різко зростає ринкова пропозиція, ціни падають. За цієї обставини більшість виробників приймають рішення зменшити виробництво. Падіння пропозиції призводить до нового підвищення ціни і т. д.

Графічно цей процес циклічних коливань навколо точки рівноваги ілюструє рис. 1.

На рис. 1 показано, що з часом 1 ціна Р і обсяг виробництва Q періодично змінюються в протилежних напрямах. Тривалість циклу від одного піку до наступного становить два виробничих періоди, тобто два роки для зернових культур.

На традиційному графіку "ціна - обсяг виробництва" (рис. 2) зростання ціни спочатку викликає збільшення обсягу виробництва. Далі цей обсяг стає надмірним відносно

Рис. 1. Павутиноподібна модель часової циклічності ціни Р і обсягів виробництва Q

Рис. 2. Павутиноподібна модель: повторювальний цикл

Рис. 3. Павутиноподібна модель: збіжний цикл

Рис. 4. Павутиноподібна модель: розбіжний цикл

попиту - ціна падає. Потім скорочується виробництво та починається новий цикл.

Залежно від співвідношення нахилів кривих пропозиції та попиту цикл може збігатися (затухати) (рис. 3) чи розбігатися (наростати) (рис. 4).

Графіки на рис. З, 4 показують залежність: чим більше попит нееластичний відносно пропозиції, тим більше ймовірно, що цикл буде розбіжним.

Схильність до циклічності мають ринки фруктів, овочів, свинини, баранини, м'яса птиці, яєць тощо. Однак явища циклічності не виникають на ринках зерна, молока тощо.

У розвиненому сільському господарстві основною виробничою одиницею є сімейна ферма.

Сімейні ферми можуть бути такими малими, що доходу від них для сім'ї буде недостатньо. Тому члени сім'ї намагаються шукати додаткову роботу в межах ферми: здавати кімнати туристам, надавати місця для паркування машин тощо.

Є дані, що власники сімейних ферм в ЄС третину доходу отримують поза фермою. Малі доходи фермера обмежують наймання робочої сили, хоча він частково наймає робітників для сезонних робіт (збір винограду, хмелю, полуниць, вишень, суниць, цитрусових).

На велику зарплату наймані сільськогосподарські робітники не розраховують: у середньому їх зарплата становить 3/4 від рівня зарплати промислового робітника. Причини цього такі:

а) сільськогосподарські робітники є мало мобільними та відносно надлишковими внаслідок механізації виробництва;

б) сільськогосподарські робітники погоджуються на нижчу зарплату, бо отримують нестандартну, творчу, різну, немонотонну, відповідальну роботу;

в) мають вільний доступ до сільськогосподарських продуктів (можна харчуватися);

г) разом із роботою отримують дешеве житло. Стосовно дрібних ферм, які ведуть просте відтворення, російський професор А. Чаянов зробив висновок: збільшення ціни на товар може, починаючи з певного моменту, викликати падіння величини пропозиції.

У зв'язку з цим крива індивідуальної пропозиції буде мати загнутий вигляд (рис. 5).

Рис. 5. Загнута крива пропозиції дрібного фермера

Ціна підвищується від Р1 до Р2, а обсяг індивідуальної пропозиції, замість того, щоб збільшуватись зменшується з Q1 до Q2.

У даному випадку прибуток не максимізується, але виторг (загальний дохід) зростає. Даний висновок є очевидним, оскільки площа прямокутника А, яка показує наростання виторгу від збільшення ціни, більша від площі прямокутника В, яка показує втрату виторгу від зменшення величини пропозиції.

Якщо крива пропозиції окремої ферми інколи може бути загнутою, то крива пропозиції галузі такою бути не може. У будь-якому випадку емпіричного підтвердження такого явища немає. Зростання цін завжди викликає зростання обсягу пропозиції, а відокремити рух дуже важко вздовж кривої пропозиції від зміщення самої кривої в результаті, наприклад, вдосконалення технології.

Деякі дані про фермерські доходи регулярно публікуються в щомісячному журналі Міністерства сільського господарства США "AgricuItural Outlook". Більш повну інформацію Міністерство публікує в щорічнику ((National Financial Summary".

Слід відзначити, що середній дохід на одне фермерське домогосподарство не можна обчислювати шляхом ділення загального доходу сільськогосподарського сектора на кількість ферм. Значну частину доходу цього сектора отримують нефермерські підприємства, особливо ті, які транспортують і реалізують вироблену фермерами продукцію (свиней, курей, овочі тощо), і постачають фермерам деякі ресурси (корми, насіння, міндобрива тощо). Крім того, дохід однієї ферми може ділитися між кількома домогосподарствами. У зв'язку з цим аналіз, проведений К. Макконнеллом і С. Брю в їх підручнику "Economics", не зовсім коректний.

Ціни та доходи є гострою проблемою для фермерів. Розглянемо це детальніше, використовуючи інструментарій мікроекономічного аналізу.