Основи економічної теорії - Крупка М.І. - Державна аграрна політика: необхідність, суть, структура та принципи

З історії економічної думки відомо про гострі дискусії щодо обґрунтування необхідності державного втручання в аграрну сферу. Особливо це стосувалося проблеми державної допомоги сільському господарству.

Назвемо основні аргументи стосовно необхідності регулювання та підтримки сільського господарства.

1) Фермерство - це горда емблема свободи нації та певний спосіб життя, який слід підтримувати; це романтика природи і людини, тому його треба плекати.

2) Фермери надзвичайно багато та часто ризикують, від ризиків не можна надійно застрахуватися. Як результат,- об'єктивно неминучі втрати, тому потрібні державне регулювання та підтримка.

3) Сільське господарство - основа сучасної економіки, тому процвітання фермерства є основою процвітання економіки в цілому. Ще Ксенофонт зазначав: "Все, чим люди живуть, їм приносить земля, якщо вони її обробляють. Коли процвітає землеробство, тоді процвітають й інші мистецтва. Якщо землеробство занепадає, то разом із ним гинуть і всі інші галузі промислової діяльності на суші та на морі".

4) Сільське господарство є останнім оплотом досконалої конкуренції в економіці. Крім того, фермери знаходяться під владою ринку, а галузі, які обслуговують фермерів, володіють монопольною силою. Внаслідок цього держава зобов'язана захистити фермерів від диктату монополістів.

5) Необхідність державного втручання зумовлена також потребою розриву різких циклічних коливань цін і обсягів виробництва на ринку окремих продуктів.

6) Причиною державної підтримки сільського господарства є тенденція відставання сільськогосподарських цін і доходів від цін і доходів в інших сферах діяльності. Підтримка сільського господарства потрібна з огляду на принцип соціальної справедливості.

Аграрна політика має певну структуру, тобто у ній можна виділити певні елементи та рівні. Це складна, багатоцільова політика, в яку входять:

1) Політика підтримки цін і доходів. Докладно про це наступної теми.

2) Структурна політика.

Серйозну структурну політику у країнах ЄС започаткував "план Мансхольта" (1968). Спочатку в аграрній політиці основною турботою була підтримка цін" а структурним реформам приділялось порівняно мало уваги. У "плані Мансхольта" вміщено підходи до цінової політики як регулятора виробництва. Цей план було спрямовано на створення сучасних виробничих одиниць, шляхом надання вибіркових дотацій. Наприклад, для отримання цих дотацій фірма повинна була мати 80-120 га орних земель або 40-60 корів. Протягом 70-х років планувалось надати допомогу близько б млн людей для полегшення їм виходу на пенсію або для їхньої перекваліфікації. Звільнені таким чином земельні площі планувалось використати для укрупнення ферм. Сільськогосподарські угіддя за 1970-1980 рр. повинні були зменшитись на 5 млн га.

Однак запланованої мети не було досягнуто. Причин цьому кілька. По-перше, план почав реалізовуватися під час економічного спаду, який розпочався у 1973 р. В умовах зростання безробіття в містах фермерам було важко влаштуватися на роботу. Як результат, відтік робочої сили з сільського господарства в інші сфери загальмувався. По-друге, в деяких країнах з'явилася стурбованість за збереження селянського укладу, особливо в країнах Південної Європи. Перенаселені міста ставали для колишніх фермерів мало привабливими. По-третє, ресурси, виділені на структурну перебудову сільського господарства були незначними порівняно з витратами на підтримку цін.

Як наслідок цих причин у 1985 р. Рада Міністрів ЄС приймає постанову, згідно якої інвестиційні дотації міг отримати практично будь-який фермер із низьким рівнем доходу, якщо він представив план вдосконалення методів господарювання.

3) Політика розвитку села в малосприятливих регіонах.

Для фермерів гірських, горбистих та інших малосприятливих регіонів виплачуються компенсаційні допомоги. Загальна площа ферм, які класифікувалися як менш сприятливі, становить майже половину всіх сільськогосподарських угідь у країнах ЄС. До 1990 р. такою політикою скористалося близько 1,2 млн фермерів Європи. Певною мірою цей елемент державного втручання в аграрну політику сільського господарства можна назвати соціальною політикою.

4) Політика захисту навколишнього середовища.

У країнах ЄС вплив сучасних методів ведення сільського господарства на навколишнє середовище - забруднення повітря та води хімікатами та відходами тваринницьких ферм, зміна сільських ландшафтів та інше - викликає все більшу стурбованість громадськості.

З середини 80-х років у Данії та Голландії введено суворий екологічний контроль за сільськогосподарською діяльністю.

Сучасна екологічна складова аграрної політики передбачає:

зменшення забруднення водних басейнів нітратами (як хімічними добривами, так і гноєм);

розвиток органічних ферм (тобто ферм без застосування хімікатів), продукція яких маркується як органічна, екологічно чиста;

стимулювання екологічних методів ведення сільського господарства та захисту навколишнього середовища. Ті, хто зменшать застосування хімікатів або створять на 20 років заповідник, природні парки тощо, отримають за спеціальними програмами значні урядові компенсації.

В цілому цивілізована аграрна Європа не може вирішити всіх екологічних проблем. Партія "зелених" все більше прагне бачити у фермах не лише виробників продовольства, але й стражів природи. І нині легше домогтися дотації фермерам на збереження сільських ландшафтів, ніж на виробництво надлишків продовольства.

5) Продовольча політика.

Питання, які вона вирішує, різноманітні: виробництво екологічно чистих і не шкідливих для здоров'я продуктів харчування; забезпечення широкого асортименту продовольства за доступними для споживачів цінами; погодження інтересів виробника та споживача продовольства; заохочення конкуренції в харчовій промисловості та захист від проявів монополізму та ін.

Для проведення політики заохочення в харчовій промисловості та захисту від монополізму використовують індекс Харфіндела-Хіршмана (ІХХ)

Якщо:

а) ІХХ = 10 000, то в галузі діє одна фірма. Така ситуація неприпустима;

б) ІХХ = 1000, то це означає, що на ринку не менше10 фірм. Ця галузь вважається демонополізованою, тобто конкурентною;

в) ІХХ > 1800, то цей ринок є високо монополізованим і будь-які злиття й об'єднання забороняються.

Сучасна аграрна політика базується на певних принципах і зокрема:

протекціонізмові;

паритетності.

Протекціонізм - це сприяння та захист інтересів національного виробника.

Паритетність - наріжний камінь сучасної аграрної політики -означає постійне ринкове співвідношення.

Концепція паритету має реальний і номінальний вирази. В реальному вираженні паритет передбачає, що реальний обсяг виробництва повинен давати один і той же реальний дохід. Наприклад, якщо у 1920 р. селянин міг, продавши у місті два мішки зерна, купити за виторговані гроші пару чобіт, то і нині за тих же два мішки зерна він повинен мати змогу купити чоботи.

У номінальному вираженні концепція паритету передбачає, що співвідношення між цінами на продукцію фермерів і цінами на товари та послуги, які споживають фермери, повинно залишатися постійним.

Концепція паритету означає, що коли ціна чобіт збільшилась у 2 рази, то ціна зерна також мусить зрости у 2 рази.

Наприклад, якщо фермерські ціни зросли у 5 разів, а ціни на нефермерські товари зросли у 10 разів за один і той же період часу, то паритет буде: (5:10)- 100% = 50%. Для фермерів важливо, щоб індекс паритету дорівнював 100%.

Далі з'ясуємо окремі форми державної аграрної політики регулювання цін і доходів у сільському господарстві.