Основи економічної теорії - Крупка М.І. - Тема 14. Основи теорії пропозиції та попиту на економічні ресурси

У попередніх темах було з'ясовано істотні риси ринкових структур. Основна увага при цьому акцентувалася на вивченні організації ринків продуктів. Поряд з останніми в економіці важливу роль відіграють ринки факторів виробництва або ресурсні ринки.

Ресурсні ринки виконують дві основні функції. Вони допомагають визначити:

1) як виробляються товари і послуги;

2) для кого виробляються життєві блага. Оскільки більшість домогосподарств отримують доходи шляхом продажу ресурсів, якими вони володіють, ціни на них визначають, яка частина національного доходу дістанеться їхнім власникам: працюючим за наймом, а також власникам капіталу, землі та підприємницьких здібностей.

Основна мета цього розділу - розглянути основи теорії попиту на економічні ресурси, та деякі особливості формування пропозиції на ресурсних ринках.

Попит на економічні ресурси

Аби збагнути, як формуються доходи власників економічних ресурсів потрібно знати, як саме ринкові сили визначають ціну й кількість будь-якого ресурсу. Забігаючи дещо наперед, ми вже зараз дамо спрощену відповідь на поставлене запитання: ціни й обсяги використання економічних ресурсів визначаються попитом і пропозицією, так само як і ціни та обсяги товарів і послуг на продуктових ринках. Водночас ціноутворення на економічні ресурси не повторює повністю ціноутворення на продуктових ринках. Воно має ряд принципових особливостей.

Рішення виробників про те, як виробляти продукти і скільки їх виробляти значною мірою залежать від процесів, що протікають на ресурсних ринках. Пропозиція і попит на економічні ресурси визначають як обсяги різних ресурсів, що застосовуються фірмами, так і їхні ціни, а також доходи власників ресурсів. Значна частина цих доходів пізніше надходить на продуктові ринки і йде на відшкодування витрат виробництва відповідних продуктів та формування прибутків підприємців. Це свідчить про наявність тісного взаємозв'язку між виробництвом і ціноутворенням на товари та послуги, з одного боку, і ціноутворенням та обсягами використовуваних виробниками ресурсів, а також доходами, які ці ресурси приносять їхнім власникам, - з іншого боку.

Найістотніший момент, який виділяють економісти у ціноутворенні на ресурсних ринках, можна сформулювати таким чином: коли попит і пропозиція перетинаються, визначаючи розподіл ресурсів серед різних напрямів виробництва, вони також визначають доходи на ресурси, що використовуються у виробництві будь-якої продукції. Обґрунтування цього положення вимагає з'ясування особливостей попиту на факторів виробництва.

Виробляючи товари та надаючи послуги, виробники витрачають економічні ресурси. При цьому вони змінюють обсяги використання ресурсів у відповідь на зміни у попиті на створювані за їхньою допомогою блага. Наприклад, збільшення попиту на комп'ютери зумовлює зростання попиту на комп'ютерні програми і програмістів; коливання у попиті на житло спричинює відповідні зміни у попиті будівельних фірм на будівельні матеріали та послуги будівельників. Таким чином, попит на будь-які ресурси є похідним від попиту на товари і послуги, що виробляються за допомогою затрат цих ресурсів. З цієї причини попит на економічні ресурси називають похідним попитом. Саме ця його особливість породжує взаємозв'язок між продуктовими та ресурсними ринками. З'ясуємо суть цього зв'язку, розглянувши, як визначається обсяг попиту на ресурси з боку окремого виробника.

Попит фірми на ресурс, як наукове поняття, виражає обернений зв'язок між ціною одиниці ресурсу та відповідними його обсягами, які фірма бажає і може придбати протягом певного проміжку часу за інших однакових умов. Для обґрунтування цього положення, простежимо логіку ухвалення конкурентною фірмою рішення про потрібну їй кількість певного ресурсу, скажімо ресурсу X. Для цього скористаємося даними таблиці 1.

Зауважимо, що гіпотетичні дані таблиці 1 відповідають деяким припущенням щодо нашої фірми. По-перше, вона

Таблиця 1. Попит на ресурс X для конкурентної фірми

максимізує свій прибуток, тобто обирає такий обсяг випуску, скажімо продукту А, для якого граничні витрати (МC) дорівнюють граничному виторгу (МR). По-друге, вона є конкурентною фірмою, а тому продає свій продукт А на ринку чистої конкуренції за ціною РA, яка не змінюється внаслідок змін у обсягах продажу цієї фірми. За цих обставин, як відомо, граничний виторг дорівнює ціні продукту фірми: МR = РА. По-третє, вона змінює затрати тільки одного ресурсу (ресурсу X), тоді як використання решти ресурсів залишається постійним. Тому у таблиці 1 відображена можлива динаміка змінних для короткострокового періоду. По-четверте, фірма купує ресурси на ринках чистої конкуренції, а відтак за будь-якого придбаного нею обсягу ресурсу X вона платить постійну ціну за його одиницю (Рх).

Ці припущення допоможуть нам розглянути процес ухвалення виробником рішення щодо визначення оптимального обсягу потрібного йому ресурсу у найпростішому вигляді.

Фірма, у відповідності з першим припущенням, прагне максимізувати свій прибуток. Для цього вона змінюватиме затрати ресурсу X. Припустімо, що ми володіємо необхідною інформацією про виробничу функцію цієї фірми і її подано у перших трьох стовпцях таблиці 1. У першому стовпці містяться дані про можливі обсяги використання фірмою цього ресурсу (Qx) у другому стовпці - про загальний продукт (QA) для відповідних рівнів затрат змінного ресурсу, у третьому стовпці - про граничний продукт (МРх) для кожної наступної додаткової одиниці ресурсу X. Наведена інформація свідчить про те, що закон спадної віддачі заявляє про себе відразу, коли виробник застосовує перші одиниці цього ресурсу. Це підтверджують дані третього стовпця таблиці, які показують зменшення граничного продукту вже при залученні фірмою другої одиниці ресурсу.

Прибуток, що максимізує фірма, - це різниця між загальним виторгом (ТR) від продажу певного обсягу продукції та відповідними загальними витратами виробництва. Дані про загальний виторг містяться у п'ятому стовпці таблиці 1. їх ми отримали перемноживши відповідні значення загального продукту на ціну продукту А, інформація про яку подана у четвертому стовпці цієї таблиці. Оскільки ціна продукту не змінюється при зміні загального продукту фірми, динаміка її загального виторгу визначається виключно зміною QA

У таблиці 1 у явному вигляді бракує інформації про загальні витрати фірми, проте тут міститься інформація про інші два види витрат виробництва, які потрібні для нашого аналізу: у восьмому стовпці містяться дані про загальні витрати на ресурс X (ТСx). Вони є добутком ціни цього ресурсу, яка становить 600 грн., на відповідну кількість його одиниць; у дев'ятому стовпці подано дані про граничні витрати на ресурс X (MRCX). Граничні витрати на ресурс - це приріст загальних витрат фірми, спричинений кожною додатковою одиницею певного ресурсу (у нашому прикладі ресурсу X). MRCX у таблиці 1 обчислені, виходячи із даних про ТСх. Отже, для вимірювання приросту загальних витрат, спричиненого використанням фірмою додаткової одиниці ресурсу, використовують показник MRC.

Приріст загального виторгу фірми, спричинений кожною додатковою одиницею певного ресурсу, вимірюють за допомогою показника, який називають граничним продуктом у грошовому виразі (MRP), або виторгом від граничного продукту ресурсу. Граничний продукт у грошовому виразі - це приріст загального виторгу, що походить з використання кожної додаткової одиниці змінного вхідного фактора. Дані про граничний продукт ресурсу X у грошовому виразі (MRPx) для нашої фірми містяться у шостому стовпці таблиці 1. їх обчислено на основі даних про загальний виторг. Зауважимо, що це один із двох можливих способів обчислення MRP. Інший спосіб його обчислення ґрунтується на використанні двох граничних величин - граничного виторгу і граничного продукту. Він буде розглянутий дещо пізніше.

Останній стовпець таблиці 1 містить важливу інформацію про граничний економічний прибуток ресурсу X (МEРх). Граничний економічний прибуток ресурсу (МЕРр) для будь-якого рівня його затрат - це різниця між виторгом від граничного продукту ресурсу та граничними витратами на цей ресурс: МЕРр = MRP - MRC. За допомогою цього показника виробник може визначити кількість ресурсу, що забезпечує йому максимальний прибуток у короткостроковому періоді.

Наша фірма купує ресурс X на чисто конкурентному ринку за ціною 600 грн. за одиницю. Це пояснює, чому дані про граничні витрати на ресурс X у дев'ятому стовпці збігаються і ціною цього ресурсу: MRCx = Рх. Зауважимо, що на ринках ресурсів з недосконалою конкуренцією ціна будь-якого ресурсу (Pf) нижча, ніж його граничні витрати (MRC > Pf). Причина цього полягає в тому, що на таких ринках зміна обсягу закупівель певного ресурсу окремим виробником впливає на рівень його ціни.

Ухвалюючи рішення про потрібну кількість ресурсу X наша фірма звертає увагу, передусім, на прибуток, який доставляє їй кожна додаткова одиниця цього ресурсу. Вона порівнює при цьому внесок додаткової одиниці ресурсу X як у загальний виторг, так і у загальні витрати. Іншими словами, вона порівнює величини MRP* і MRCx для кожної додаткової одиниці ресурсу X. Очевидно, фірмі, для того щоб максимІзувати прибуток, треба збільшувати використання ресурсу X доти, поки кожна наступна його одиниця забезпечує більший приріст загального виторгу, ніж приріст її загальних витрат. Це важливе правило, яким користується фірма, прагнучи максимІзувати прибуток.

Як ми вже довідалися, приріст загального виторгу, спричинений використанням кожної додаткової одиниці ресурсу можна завжди вимірювати за допомогою MRP. Цей приріст можна визначити Й за допомогою Іншого показника, за умови, що виробник продає свій продукт на ринку чистої конкуренції. У цьому випадку цей показник називають вартістю граничного продукту (VMP). Вартість граничного продукту - це добуток ціни продукту (Р) на граничний продукт (МР) відповідної одиниці ресурсу: VMP = МР х Р. Позаяк для конкурентної фірми Р - MR, то і VMP = MRP. Звідси неважко здогадатися, що інший спосіб обчислення граничного продукту у грошовому виразі, котрий, як вже було сказано, ґрунтується на використанні двох граничних величин, зводиться до того, що ми просто множимо граничний виторг на граничний продукт: MRP = МР х MR. Отже, граничний-продукт у грошовому виразі - це добуток граничного продукту певного ресурсу на відповідний граничний виторг. Сказане пояснює, чому у таблиці 1 VMPx - MRPx (порівняйте дані шостого і сьомого стовпців цієї таблиці). Зауважимо, що у випадку, коли фірма збуває продукт на ринку з недосконалою конкуренцією, для будь-якого рівня використання змінного ресурсу, вартість його граничного продукту є більшою, ніж його граничний продукт у грошовому виразі: VMP > MRP. Це пояснюється тим, що фірма, яка продає продукт на ринку монополістичної конкуренції або олігополії чи чистої монополії, змушена знижувати його ціну, щоб заохотити споживачів збільшити обсяг попиту на нього. При цьому виробник продає за нижчою ціною не тільки додаткові одиниці продукції, а й решту її обсягу. Як результат, крива граничного виторгу неконкурентної фірми міститься завжди під кривою попиту на її продукт.

Отже, у загальному випадку правило максимізації прибутку фірми, з огляду на оптимальний для неї рівень використання змінного ресурсу, можемо сформулювати ще й так: фірма збільшуватиме обсяг економічного прибутку при застосуванні додаткових одиниць ресурсу до тієї точки, в якій MRP = MRC, або в якій MEPf дорівнює нулю. В окремому випадку, коли фірма є конкурентною як на ринку продукту, так і на ринку ресурсу, який вона купує, загальне правило максимізації прибутку можна дещо видозмінити: конкурентна фірма збільшуватиме економічний прибуток при застосуванні додаткових одиниць ресурсу, котрий вона купує на ринку чистої конкуренції, до тієї точки, в якій VMP останньої одиниці цього ресурсу дорівнює його ціні (VMP - Pf)" або в якій MEPf дорівнює нулю.

У нас є нагода перевірити правило максимізації при-бутку, проаналізувавши дані таблиці 1. З'ясуємо, скільки одиниць ресурсу мас використовувати наша фірма в межах місяця, коли Їй доводиться щомісяця наймати цей ресурс за ціною 600 грн. (600 грн. - це може бути, наприклад, місячна платня одного працівника певної кваліфікації, або щомісячна плата за оренду потрібного фірмі устаткування тощо), з тим, щоб отримати максимальний прибуток. Перша одиниця ресурсу X принесе фірмі 400 грн. додаткового прибутку, як це показано у десятому стовпці таблиці 1 [від граничного продукту у грошовому виразі (1000 грн.) віднімаємо граничні витрати на першу одиницю ресурсу X (600 грн.); або від вартості граничного продукту ресурсу (1000 грн.) віднімаємо його ціну (600 грн.)]; друга одиниця ресурсу X принесе фірмі 200 грн. додаткового прибутку; третя його одиниця додаткового прибутку не забезпечує, але вона і не зменшує загальний прибуток фірми. Четверта одиниця ресурсу X додасть до загального виторгу тільки 400 грн., тоді як до загальних витрат вона додасть знову 600 грн., що зменшить економічний прибуток фірми на 200 грн. Таким чином, наша фірма купуватиме три одиниці ресурсу, які забезпечуватимуть їй отримання максимального економічного прибутку.

Процес ухвалення фірмою рішення щодо оптимальної кількості ресурсу X корисно розглянути, подавши інформацію, що міститься у першому та шостому стовпцях таблиці 1, графічно. На рисунку 1 зображена крива граничного продукту (ресурсу X) у грошовому виразі, яка в цьому випадку збігається з кривою вартості граничного продукту ресурсу X. її побудовано на основі даних названих стовпців таблиці 1. Вона є спадною внаслідок того, що у короткостроковому періоді діє закон спадної віддачі, і саме він спричиняє зменшення граничної продуктивності додаткових одиниць ресурсу X. На цьому графіку також зображена горизонтальна лінія (Sх), котра відповідає рівню рівноважної ціни, що визначається ринковою пропозицією та ринковим попитом на ресурс X. Ця лінія є лінією індивідуальної пропозиції цього ресурсу для фірми. Перетин лінії ринкової ціни ресурсу X з кривою МRРх, або VМРХ (точка а) визна

Рис.1. Крива MRPх або крива попиту конкурентної фірми на ресурс X за умов чистої конкуренції на ресурсному ринку

чає оптимальну кількість ресурсу X, яку має придбати конкурентна фірма.

За ціни ресурсу X (600 грн.), що відповідає точці а, фірма найматиме три його одиниці і максимізує свій прибуток. Коли ціна на ринку ресурсу X зросте понад 600 грн., фірма змушена буде зменшити його використання, щоб максимізувати прибуток. Навпаки, зниження ціни на цьому ринку нижче 600 грн. спонукатиме фірму до збільшення використання ресурсу X з тієї ж причини. У кожному випадку фірма буде використовувати ту кількість ресурсу X, за якої його MRPх = Рх.

Отже, конкурентна фірма, що максимізує прибуток, купує змінний ресурс до точки, у якій його граничний продукту грошовому виразі, або вартість граничного продукту дорівнює його ринковій ціні. Звідси випливає, що шкала MRPx відображає попит нашої фірми на ресурс X (Dx), бо кожна точка на цій шкалі (кривій) показує кількість ресурсу X, яку фірма бажала б купити за кожної можливої ринкової ціни цього ресурсу. Цей висновок стосується не лише ресурсу X, про який ішлося, а й будь-якого іншого ресурсу, котрий конкурентна фірма купує на чисто конкурентному ринку. Таким чином, крива граничного продукту у грошовому виразі або крива вартості граничного продукту є кривою попиту конкурентної фірми на застосовуваний нею змінний ресурс.

Зауважимо, що крива попиту на ресурс для неконкурентної фірми є тільки кривою граничного продукту цього ресурсу у грошовому виразі, оскільки для неї MRP < VMP.

Аналіз ухвалення фірмою рішення про вибір оптимального обсягу окремого виду ресурсу у короткостроковому періоді, проведений у попередній частині цієї теми, необхідно доповнити розглядом подібних рішень у довгостроковому періоді. У цьому періоді фірма змінює обсяги використання усіх ресурсів, а тому їй потрібно визначати комбінацію ресурсів, що максимізує її прибуток.

Для з'ясування правила визначення комбінації ресурсів, що купуються на конкурентних ринках і які забезпечують фірмі максимальний прибуток, потрібно знати правило мінімізації її довгострокових загальних витрат. Це правило вимагає, щоб виробник для даного обсягу випуску купував таку комбінацію змінних факторів виробництва, наприклад, капіталу (X) і праці (Y), для якої:

цього рівняння випливає, що фірма виробляє будь-який обсяг продукції за комбінації ресурсів, яка забезпечує найнижчі загальні витрати виробництва, коли остання гривня, витрачена па кожен ресурс, забезпечує однаковий граничний продукт. Іншими словами, довгострокові загальні витрати на будь-який обсяг продукції мінімізуються виробником тоді, коли граничний продукт на гривню вартості кожного застосовуваного ресурсу є однаковим.

Однак мінімізація витрат - необхідна, але ще недостатня умова максимізації прибутку фірми в довгостроковому періоді. Адже, за визначенням, крива довгострокових загальних витрат (LRTC) будується так, що будь-яка точка на ній показує рівень мінімальних LRТС для кожного відповідного обсягу продукції певної фірми. Проте, як відомо, виробник максимізує прибуток тільки за одного обсягу продукції, який забезпечує найбільшу різницю між загальним виторгом і загальними витратами. Саме для цього обсягу продукції граничний виторг фірми дорівнює її граничним витратам (МR = МС).

З'ясуємо, як можна перейти від правила максимізації економічного прибутку, яке ґрунтується на урівнюванні граничного виторгу і граничних витрат фірми до правила, яке ґрунтується на урівнюванні граничних продуктів ресурсів у грошовому виразі та цін цих ресурсів. Це дасть змогу показати, що рішення виробника про попит на ресурси тісно пов'язано з його рішеннями про пропозицію продукту. Зупинимося на обґрунтуванні цього положення детальніше.

Можна показати, що, коли фірма мінімізує довгострокові витрати, кожне відношення у рівнянні 1 дорівнює оберненій величині її граничних витрат на виробництво додаткової одиниці продукту. Інакше:

Щоб переконатися у тому, що відношення ціни будь-якого ресурсу до його граничного продукту дорівнює граничним витратам фірми на виробництво додаткової одиниці продукції, розглянемо ресурс X. Якими мають бути витрати виробництва додаткової одиниці продукції, коли вона отримана внаслідок збільшення застосування ресурсу X, тоді як застосування інших ресурсів залишається сталим? Оскільки додаткова одиниця ресурсу X спричиняє виготовлення МРХ додаткових одиниць продукту, то (1/МРХ) одиниць ресурсу X спричинятиме виготовлення однієї одиниці додаткового продукту. Так як (1/МРХ) ресурсу X коштує Рх х (1/МРХ), то РХ/МРХ дорівнює граничним витратам. Наприклад, у таблиці 1 граничний продукт для першої застосованої одиниці ресурсу X становить 10 одиниць продукту А. Якщо поділити ціну ресурсу X, що становить 600 грн., на ці 10 одиниць, граничні витрати становитимуть 60 грн. У такий же спосіб можна довести, що для будь-якого ресурсу, який фірма купує на ринку чистої конкуренції, а не тільки для ресурсу X, відношення його ціни до його граничного продукту дорівнює граничним витратам.

Для ілюстрації отриманого результату, вважатимемо, що певна фірма використовує тільки два ресурсні ресурс X - це капітал, і ресурс У - це праця. Припустімо, що граничний продукт одиниці праці (однієї години застосування праці) становить дві одиниці продукту, а ціна однієї години праці - 1 грн.; граничний продукт одиниці капіталу (однієї години застосування капіталу) становить чотири одиниці продукту, а ціна години використання капіталу становить 2 грн. Додаткові витрати виробництва додаткової одиниці продукту, коли має місце додаткове виробництво внаслідок збільшення затрат праці на одну годину, становлять 0,5 грн., оскільки додаткові півгодини праці - за ціни години праці в 1 грн. - спричинятимуть виробництво однієї додаткової одиниці продукту А. Так само додаткові витрати виробництва додаткової одиниці продукту, коли додаткове виробництво забезпечується внаслідок збільшення застосування капіталу на одну годину, становлять 0,5 грн., оскільки додаткові чверть години застосування капіталу обходяться фірмі саме у таку суму (застосування капіталу протягом 15 хвилин забезпечує виготовлення однієї одиниці продукту). Таким чином, відношення ціни кожного ресурсу до його граничного продукту дорівнює граничним витратам, які становлять 0,5 грн.

Отже, фірма мінімізує довгострокові витрати за умови,

Як бачимо, правило визначення кількості змінного вхідного фактора для фірми, яка максимізує прибуток у короткостроковому періоді, фактично поширюється і на довгостроковий період. Тільки тепер фірма має досягати такої комбінації застосовуваних ресурсів, за якої відношення MRP кожного ресурсу до його ціни дорівнює одиниці. Отже, можна сформулювати правило максимізації економічного прибутку фірми з огляду витрат на ресурси у довгостроковому періоді: коли фірма купує ресурси на конкурентних ринках, вона досягає співвідношення ресурсів, що максимізує економічний прибуток тоді, коли кожен вид ресурсу залучається нею до тієї точки, в якій його граничний продукт у грошовому виразі дорівнює його ціні.

Зауважте, коли фірма продає свій продукт на ринку чистої конкуренції, граничний продукт кожного ресурсу у грошовому виразі дорівнює вартості граничного продукту відповідного ресурсу, а отже, для цього часткового випадку рівняння (6) є еквівалентним такому рівнянню:

Таким чином, якщо фірма задовольняє умови рівняння (6) вона автоматично задовольняє умови рівняння (2).

Досі ми розглядали, як окрема фірма, що купує ресурси на конкурентних ринках, змінює кількість свого попиту на певний ресурс, реагуючи на зміну його ціни. Тепер нас цікавить зв'язок між індивідуальним та ринковим попитом на ресурс. Подібний зв'язок було розглянуто для продуктових ринків. Крива ринкового попиту на продукт - це сума кривих індивідуального попиту на цей продукт усіх його споживачів, і вона відбиває їхні бажання щодо можливих обсягів купівлі продукту, котрий виробляється лише однією галуззю. На відміну від цього багато ресурсів використовуються багатьма галузями, інколи - декількома, і порівняно рідко - однією галуззю. Це, зрозуміло, ускладнює визначення ринкового попиту на ресурси, що використовуються більш, ніж однією галуззю. Коли певний ресурс використовують виробники тільки однієї галузі, то криву ринкового попиту на нього будують доволі просто. Щоб її побудувати - достатньо підсумувати по горизонталі криві індивідуального попиту або криві MRP для всіх фірм, що використовують цей ресурс.

Щоб одержати криву ринкового попиту всіх галузей на ресурс багатофункціонального призначення, потрібно спочатку визначити криві попиту на нього для кожної галузі, і лише тоді ми зможемо звести їх у криву ринкового попиту. Коли криві попиту різних галузей на певний ресурс визначено, їх достатньо підсумувати, щоб отримати криву ринкового попиту на цей ресурс. Процедура підсумовування по горизонталі кривих галузевого попиту на ресурс така ж сама, як і при побудові кривої ринкового попиту на продукт.

Визначники попиту на ресурс та його еластичність

У цій частині узагальнимо визначники попиту на ресурс, після чого звернемо увагу на чинники, від яких залежить чутливість виробників до змін у цінах на ресурси.

Як було з'ясовано, величина попиту на ресурс змінюється при зміні його ціни. Цю зміну показують як переміщення уздовж стабільної кривої попиту на певний ресурс. Графічно зміну у попиті на ресурс показують переміщенням відповідної кривої вправо, коли попит зростає, або вліво, коли він зменшується. Можливі три види змін, що зумовлюють зміну у попиті на ресурс, тобто переміщують криву попиту.

Зміна у попиті на продукт. Криві попиту на ресурс можуть переміщуватися внаслідок змін у попиті на продукт. Оскільки значення MRP залежать від рівня ціни на продукт, то за вищої його ціни ми отримуємо більші значення цього показника для кожного рівня використання відповідного ресурсу і, навпаки. Це означає, що за інших незмінних умов, зростання ціни продукту внаслідок зростання попиту на нього тягне за собою збільшення попиту на відповідний ресурс, а, відтак, переміщує його криву попиту вправо.

Зміни продуктивності факторів виробництва. Величина MRP залежить не лише від рівня ціни продукту, а й від фізичного обсягу граничного продукту ресурсу. За інших рівних умов зміна у продуктивності будь-якого ресурсу переміщує в тому ж напрямі і криву попиту на нього. Наприклад, якщо подвоїти значення МРх зі стовпця 3 таблиці 1, то виявиться, що значення даних MRPx також подвоїлися, що означає розширення попиту на ресурс X.

Продуктивність різних вхідних факторів залежить від багатьох причин, які можна розмежувати за двома рівнями: макро- та мікроекономічним. Вони докладно аналізуються у наступній темі.

Серед важливих шляхів підвищення продуктивності будь-якого фактора виробництва можна виділити такі:

1) технічний прогрес. Унаслідок удосконалення техніки і технології криві довгострокових середніх витрат фірми та галузі переміщуються донизу, а це означає зменшення кількості ресурсів, потрібної для виробництва будь-якого заданого обсягу продукції. Проблема модернізації виробництва, поступового запровадження новітніх технологій надзвичайно гостро постала у процесі ринкової трансформації економіки України. Розв'язання, хоча б часткове, цієї проблеми дасть змогу знизити витрати виробництва у багатьох галузях вітчизняної економіки, зробити продукцію конкурентоспроможною на світових ринках. Вплив технічного прогресу на попит на ресурси неоднозначний. Інколи удосконалення техніки і технологій спонукає до розширення попиту на одні ресурси і звуження на інші. Звичайно нова технологія зменшує кількість усіх ресурсів, потрібну для виробництва однієї одиниці продукції. Водночас вона може значно збільшити обсяг виробництва продукції певної галузі, внаслідок чого галузевий обсяг використання багатьох видів ресурсів зростає;

2) обсяги використання інших ресурсів. Гранична продуктивність певного ресурсу залежить від обсягів використання інших ресурсів, що пов'язані з ним. Це пояснюється дією позитивного ефекту масштабу. Розширення масштабів виробництва фірмою за рахунок збільшення обсягів використання усіх видів ресурсів до певної точки сприяє зростанню граничної продуктивності додаткової одиниці кожного виду ресурсу, а тому збільшує попит на них.

Зміни цін на інші ресурси. Третє джерело змін попиту на ресурс та переміщень його кривої попиту,- це зміна ціни іншого ресурсу (ресурсів). Подібно до того як розмежовують товари на взаємозамінювані та взаємодоповнювані, можна розмежувати і ресурси. Зміна ціни одного ресурсу по-різному може впливати на зміну попиту на інший ресурс.

Варто звернути увагу на два важливих моменти, що стосуються впливів змін цін інших ресурсів на попит на даний ресурс.

По-перше, коли два ресурси, що використовуються фірмою, є взаємодоповнюваними або спряженими, то за інших однакових умов, зниження ціни одного з них спричинить збільшення попиту на другий. Для прикладу візьмемо так звану виробничу функцію Лєонтьєва, за якої праця і капітал застосовуються у фіксованих пропорціях. У цьому випадку, скажімо, зниження ціни одиниці капіталу ймовірно спонукатиме фірму збільшувати використання як капіталу, так і праці в одній і тій же пропорції, внаслідок чого крива попиту фірми на працю переміститься вправо.

Отже, коли два ресурси є взаємодоповнюваними, зміна ціни одного змінює попит на інший у протилежному напрямі.

По-друге, коли два ресурси, що застосовуються виробником (скажімо, ресурс X і ресурс У) є взаємозамінюваними, то зниження ціни одного з них може як збільшувати, так і зменшувати попит на другий. Напрямок зміни попиту на ресурс (наприклад, ресурс У) у цьому випадку визначатиметься взаємодією двох ефектів, які одночасно виявляються при зміні ціни одного із замінюваних ресурсів (наприклад, ресурс X). Ці ефекти називають ефектом заміщення та ефектом обсягу продукції.

Ефект заміщення виявляється у прагненні власників фірми замінювати ресурсом, що подешевшав, відносно дорожчі ресурси. Наприклад, якщо ціна ресурсу X знижується, то це стимулюватиме виробників збільшувати обсяги його використання і зменшувати попит на ресурс У.

Ефект обсягу продукції виявляється у прагненні власників фірми до збільшення обсягу виробництва продукції, коли один із взаємозамінюваних ресурсів стає дешевшим. Пояснюється це тим, що зниження ціни одного ресурсу знижує, за інших незмінних умов, витрати виробництва одиниці продукції, а тому розширює її пропозицію. Щоб виробляти більші обсяги продукції виробнику доведеться збільшувати використання не лише ресурсу, ціна якого знизилася, а й ресурсів замінників. Отже, тепер ефект обсягу продукції збільшуватиме попит на ресурс - замінник, відносна ціна якого зросла. Ефекти обсягу продукції та заміщення діють у протилежних напрямах, а тому при зниженні ціни одного ресурсу попит на інший, який є по відношенню до нього замінником, може як розширюватися, так і звужуватися.

Важливою характеристикою взаємозв'язку між ціною і величиною попиту на ресурс є еластичність попиту на ресурс. Вона є мірою реагування відносної зміни величини попиту на ресурс на відносну зміну його ціни. Розглянутий вище зв'язок між величиною попиту на ресурс та його ціною показує, що вони перебувають в оберненій залежності. Враховуючи це, з'ясуємо фактори, що впливають на еластичність попиту на ресурс, або, іншими словами, розкриємо, від чого залежить нахил кривої попиту на ресурс.

Сподію віддача. Нахил кривої попиту на окремий ресурс залежить від спадної граничної продуктивності даного ресурсу. Якщо гранична продуктивність спадає швидко, коли використовується більша кількість змінного ресурсу, зниження його ціни не спричинятиме значного збільшення його використання. На відміну від цього, якщо гранична продуктивність спадає повільно, коли використовується більше змінного ресурсу, спостерігатиметься значне збільшення величини попиту на ресурс унаслідок зменшення його ціни.

Отже, чим повільніше спадатиме гранична продуктивність, тим вищою буде еластичність попиту кожної фірми на економічний ресурс; і навпаки.

Наприклад, праця і добриво використовуються овочівницькими господарствами, які вирощують овочі для продажу в містах, розташованих поблизу. Для багатьох сільськогосподарських культур додаткові дози добрив забезпечують значне підвищення їхньої урожайності в досить широкому діапазоні використання добрива. Незважаючи на те, що граничний продукт добрива також зменшується, він спадає досить повільно, коли добриво дедалі більше використовується. На противагу, хоч певна кількість праці потрібна для саджання, зрошування плантацій, виполювання бур'янів, збирання врожаю тощо, однак в овочівництві існує лише малий діапазон, в якому додаткова праця може бути використана продуктивно. Граничний продукт праці, хоч і є високим для перших її порцій, але швидко зменшується, коли фермери використовують працю чимдалі більше.

За цих умов овочівницькі фермерські господарства матимуть еластичний попит для добрив і нееластичний попит для праці.

Замінники, У довгостроковому періоді всі економічні ресурси фірми є змінними. Якщо ціна одного ресурсу зростає, фірми намагатимуться заміняти його відносно дешевшими ресурсами. Чим легше замішується якийсь економічний ресурс іншим ресурсом, тим еластичнішим є попит для даного ресурсу. У свою чергу легкість заміщення фактора виробництва залежить від кількості наявних для нього замінників та від технічних умов виробництва. Досить часто пропорції, в яких використовуються економічні ресурси, можуть змінюватися найнесподіванішими способами. Наприклад, в автомобільній промисловості, скло і сталь можуть замінювати одне одного простою зміною розмірів вікон автомобілів.

Важливість ресурсу. За інших однакових умов, чим більшу частину загальних витрат виробництва певного блага становлять платежі за даний ресурс, тим більшою є еластичність попиту на цей ресурс.

Еластичність попиту на продукт. За інших однакових умов, чим більш еластичний попит на благо, що виробляється за допомогою даного ресурсу, тим еластичнішим стає попит на цей ресурс