Основи економічної теорії - Мамалуй О. О. - § 4. Рівновага на грошовому ринку. Грошова (монетарна) політика держави

Стан рівноваги на грошовому ринку встановлюється, якщо пропозиція грошей відповідає попиту на них. Однак "створювати" і пропонувати додаткову кількість платіжних коштів потрібно не завжди. Слід враховувати причини змін у попиті на гроші. Виходячи з цього, держава реалізує певну монетарну політику.

Жорстка грошово-кредитна політика проводиться, коли додатковий попит на гроші обумовлений змінами в номінальному ВНП, насамперед зростанням рівня цін. У цьому разі господарюючі суб'єкти відчувають потребу в додаткових грошах для комерційних операцій і намагаються взяти кредити в комерційних банках або збути свої цінні папери. За таких умов збільшення кількості грошей в обігу лише сприятиме розвитку інфляційних процесів. Тому держава (центральний банк) залишає пропозицію грошей незмінною, але "відпускає на волю" номінальні процентні ставки. На графіку (рис. 27) показано збільшення попиту на гроші з позиції MD1 до позиції МD2 за незмінної пропозиції грошей (М₁ = М₂), що веде до зростання ставки процента від r1 до r2. На ринку грошей знову встановлюється рівновага.

Зменшення номінального ВНП і, відповідно, попиту на гроші зумовлює розвиток розглянутих процесів у протилежному напрямі.

Ліберальна (гнучка) грошово-кредитна політика запроваджується, коли зміни в попиті на гроші відбуваються внаслідок змін у швидкості грошового обігу. У цьому разі кількості грошей в обігу, як правило, дають змогу змінюватися у тій самій пропорції, що й швидкості обігу грошей, але у протилежному напрямі: чим менша швидкість обігу грошей, тим більше їх потрібно для обігу, і навпаки. Лише так можна зберегти стабільність кредитної системи (номінальної ставки процента), фізичного обсягу виробництва і рівня цін. Для цього центральний банк скуповує на відкритому ринку цінні

папери і таким чином розширює кредитні можливості комерційних банків та збільшує пропозицію грошей.

На графіку (рис. 28) показано, що уповільнення обігу грошей зсуває криву попиту з позиції МD1 на позицію МD2. Кількість грошей в обігу тоді зростає від М1 до M2, а ставка процента зберігається на попередньому рівні: r1 = r2,.

Змішана грошово-кредитна політика використовується, коли зміни в попиті на гроші є наслідком змін у фізичному обсязі виробництва. Така політика припускає можливість збільшення кількості грошей в обігу (від М1 до М2) при одночасному зростанні номінальної ставки процента (від r1 до r2), що вирівнює циклічне розширення (рис. 29).

Проте пропозиція грошей може відбуватися і без зміни попиту на гроші.

Припустимо, що держава збільшує пропозицію грошей від МS1, до МS2 (рис. 30). Якщо попит на гроші залишається попереднім, відбувається зниження процентної ставки від r1 до r2.

Таке порушення рівноваги на грошовому ринку обов'язково позначиться на стані товарних ринків. Відчувши здешевлення кредиту, виробники збільшать інвестиційний попит та інвестиції в економіку, внаслідок чого підвищиться рівень зайнятості та збільшиться сукупний дохід (ВНП) у суспільстві. Потім процес знову повернеться на грошовий ринок, де зростання

ВНП створить додатковий попит на гроші МD2, в результаті чого ставка процента підвищиться до r3, а рівновага встановиться у точці В.

Отже, виходить, що держава, застосовуючи інструменти грошової політики, може систематично і навмисно порушувати рівновагу грошового ринку: регулярно збільшуючи пропозицію грошей, вона знижує процентні ставки і таким чином стимулює інвестиції, виробництво і зайнятість. Така монетарна політика є кейнсіанською.

Однак при всій своїй зовнішній позитивності вона має досить суперечливі наслідки і може бути лише короткостроковою. Річ у тім, що кожне наступне "вливання" грошей в економіку, знижуючи ставку процента і збільшуючи попит на гроші, наближає початок інфляційних процесів в економіці. Рано чи пізно виникне ситуація, коли нова пропозиція грошей вже не зможе здешевлювати кредити: ставка процента г0 є мінімально допустимою, нижче за неї втрачається економічний сенс самого процента. За такої низької процентної ставки (а отже, низької дохідності і високої ціни цінних паперів) населення і господарюючі суб'єкти віддають перевагу ліквідності та намагаються зберігати гроші готівкою "при собі". Виникає ситуація, відома у світовій науці як "ліквідна пастка": гроші продовжують надходити до економіки, а виробництво і товарне покриття грошової маси скорочуються. Вибратися з "ліквідної пастки" грошовий ринок сам, за допомогою власних механізмів не може. Для цього потрібна сприятлива господарська ситуація на товарних ринках, зокрема, поліпшення інвестиційного клімату. Необхідна довгострокова грошова політика держави, спрямована на забезпечення умов не інфляційного зростання економіки.

Зазначимо, що розглянутий механізм функціонування грошового ринку успішно працює лише у стабільній ринковій економіці з розвинутим ринком цінних паперів, у перехідний період центральний банк часто вирішує зовсім інші проблеми: бореться з інфляцією, нестабільністю національної валюти, тіньовим грошовим оборотом, зниженням авторитету кредитної системи тощо. Тому монетарні відносини і монетарна політика мають свою специфіку, особливу спрямованість і наслідки.