Політична економія - Ніколенко Ю.В. - § 1. СУБ'ЄКТИ ТА ОБ'ЄКТИ ПІДПРИЄМНИЦТВА В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ

Підприємницьку діяльність в аграрному секторі можуть здійснювати як окрема людина, так і група людей. Закон України "Про підприємства в Україні" встановлює, що суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни нашої держави, інших країн, не обмежені законом у право- або дієздатності, та юридичні особи всіх форм власності. Організаційно-правові форми підприємництва в сільському господарстві можуть бути різні - від одноосібних фермерських господарств до великих акціонерних товариств, що визначається не тільки формами власності, але й об'єктами, які використовуються в сільськогосподарському виробництві.

Підприємницька діяльність в аграрній сфері здійснюється на основі використання різноманітних об'єктів. Ними є засоби виробництва у вигляді будівель, споруд, сільськогосподарської техніки, транспортних засобів, землі, одно- і багаторічних насаджень, продуктивної та робочої худоби, насіння, кормів, органічних та мінеральних добрив, отрутохімікатів, виробничої та соціальної інфраструктури, грошей, цінних паперів тощо.

У міру розвитку продуктивних сил суспільства розширюються і якісно змінюються склад і структура об'єктів підприємництва в сільському господарстві. Такі робочі процеси як внесення добрив, обробіток посівів отрутохімікатами, які в недалекому минулому виконувалися силами самих працівників сільського господарства, нині в розвинутих країнах світу виокремилися в самостійну прибуткову сферу підприємницької діяльності.

Розвиток об'єктів підприємницької діяльності в аграрній сфері впливає на стан і характер відносин між її суб'єктами, розширює їх кількість і вдосконалює якісно. Підприємницька діяльність у сільському господарстві здійснюється за загальними принципами. Але на відміну від інших галузей, слід враховувати ту особливість, що вона направлена на всебічне і найбільш повне використання сил природи, а також життєвих функцій рослин і тварин. У процесі своєї діяльності працівники сільського господарства мають справу з такими факторами, як клімат, погода, родючість ґрунтів, енергія росту й розвитку живих організмів, хворобами та шкідниками рослин і тварин. У цій галузі технологія виробництва ґрунтується на використанні закономірностей життя і розвитку рослин та тварин.

Підприємець враховує ту обставину, що його діяльність у сільському господарстві має бути направлена на підвищення життєдіяльності живих організмів. Всезростаючий вплив на результати підприємницької діяльності здійснюють екологічні аспекти сільськогосподарського виробництва. Серед об'єктів підприємницької діяльності є такі, які мають пріоритетне значення для її здійснення. У сільському господарстві до них відноситься земля, яка знаходиться у певній формі власності.

Земельна власність - це певна історична форма відчуження-привласнення землі як предмета природи, що виражає економічні відносини між людьми з приводу її використання як необхідної умови будь-якої підприємницької діяльності і головного засобу виробництва у сільському і лісовому господарстві. У всіх видах підприємницької діяльності земля відіграє важливу роль. Це випливає з того, що вона є всезагальною умовою матеріального виробництва, предметом праці, загальним для всіх галузей засобом виробництва.

З приводу використання землі в сільському господарстві виникають певні відносини. Земельні відносини - це відносини. які складаються між економічними суб'єктами з приводу використання землі як основного засобу виробництва. Основою останніх є земельна власність, яка проявляється у формі землеволодіння, землекористування і розпорядження землею.

Землеволодіння - це належність у даний час, відповідний період конкретної земельної ділянки даній особі, групі осіб або державі. Володіння вказує на володаря даної ділянки землі. Землеволодіння - це не повне, часткове привласнення конкретної ділянки землі окремою особою, групою осіб або державою. Володар є - представником даної ділянки землі. Він є персоніфікованим представником власника. Володіння це персоніфікована функціонуюча власність за умов, які визначаються власником. Володар даної ділянки землі може і не бути її власником. Тоді володар і власник виступають в одній особі. Володар може бути і не власником, але він за визначеними власником умовами має монопольне право на її використання і отримання доходу.

Землекористування - це фактичне використання даної ділянки землі окремою особою, кооперативом, громадською організацією, державою відповідно до найдоцільнішого використання її корисних властивостей.

Згідно з Земельним кодексом України землі поділяються на землі сільськогосподарського призначення, землі житлової і громадської забудови, землі природно-заповідного, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, землі лісового і водного фондів, землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення.

Для підприємців у сільському господарстві землекористування включає право власності на вироблену продукцію і на дохід від її реалізації. Якщо користувач не є власником даної ділянки землі, він, як правило, укладає з ним угоду, якою обумовлюються строки та інші умови користування нею. Землекористування фактично забезпечує поєднання власника і невласника. Не будучи власником землі, користувач стає власником виробленого в процесі її використання продукту і доходу, отриманого від її продажу, а власник, не будучи користувачем земельної ділянки, привласнює частину доходу, отриманого внаслідок надання права користування об'єктом власності.

Розпорядження - це прийняття рішення власником даної ділянки землі з приводу її функціонування. Іншими словами, це низка прав, які дають можливість власнику самостійно використовувати корисні властивості даної ділянки землі або здійснювати повне чи неповне відчуження. Повне відчуження може здійснюватися шляхом продажу, дарування, передачі у спадок, обміну. Неповне відчуження - це відчуження на певний час. Воно здійснюється за допомогою оренди. Якщо володіти і користуватися даною ділянкою землі може не власник, то розпоряджатися нею може тільки її власник.

Таким чином, землеволодіння, землекористування і розпорядження відповідними ділянками землі є складовими елементами цілого, яким виступає власність на дану ділянку землю. Зв'язок між елементами власності такий: розпорядження визначається користуванням, користування визначається володінням, володіння визначається формами власності. На кожному етапі розвитку людства формуються різноманітні види великого, середнього і дрібного землеволодіння та землекористування відповідно до притаманних їм форм земельної власності та рівня розвитку продуктивних сил. Серед цих форм виділяються державні, колективні, групові, індивідуальні та сімейні види землекористування. Нині практично в усіх країнах світу спостерігається співіснування різних форм власності на землю і відповідних їм форм землеволодіння і землекористування.

Так, у США великим землевласником виступає сама держава, якій належить 40% загальної площі землі. Серед них є землі не тільки федерального уряду, а й урядів штатів і місцевих органів влади. Державна земля використовується як резервний фонд для потреб військового відомства, природоохоронного, рекреаційного характеру, а також під пасовища і здаються в оренду на ринкових умовах. Із загальної кількості землі, яка знаходиться у володінні і сільськогосподарському користуванні, 59,9 належить сімейним фермам, 17,3% знаходиться у спільному володінні, 28,5% використовуються корпораціями.

Основними організаційно-правовими формами підприємництва в сільському господарстві США є ферми. Загальне число ферм становить 104768, з яких 64190 мають чисельність від 1 до 4 чол., 24800 - від 5 до 9 чол., 9340 - від 10 до 20 чол., 4505 - від 20 до 40 чол. У США ферма з обсягом виробництва понад 1000 дол на рік вважається підприємством.

Переважна маса сільськогосподарських підприємств у країнах ЄС, США, Канаді, Австралії - це сімейні фермерські господарства. Так, у США на них припадає більше 90% загальної кількості ферм і вони виробляють майже 93% валової сільськогосподарської продукції країни. 7% продукції виробляють несільськогосподарські акціонерні компанії.

На індивідуальні сімейні ферми (індивідуальний бізнес) припадає 77% загального числа ферм і понад 59% всієї валової продукції сільського господарства. Сімейні ферми беруть на себе весь ризик бізнесу. На сімейно-групові ферми (вони, як правило, більші), до яких належать партнерства, сімейні корпорації, припадає 13% загального числа сільськогосподарських підприємств. Вони виробляють 34% всієї сільськогосподарської продукції. На акціонерні компанії припадає 10% загального числа сільськогосподарських підприємств.

Партнерські сімейні ферми мають більше власників і, як правило, складаються з батька, сина та інших близьких родичів чи сусідів. Партнери об'єднують свої земельні ділянки, капітали і працю для спільного ведення господарства, доходи і ризик ділять пропорційно.

Домінування в агробізнесі сімейних ферм спричинено, з одного боку, специфікою природно-біологічних факторів сільськогосподарського виробництва, зокрема, обмеженою "одиничною потужністю" рослин і тварин, поглибленням продуктивної, технологічної і територіальної спеціалізації, а з другого, - власністю на землю, на яку припадає до 2/3 фермерських активів.

Серед фермерів розрізняють повних господарів, неповних і орендарів. Повні господарі обробляють власну землю. Неповні - працюють на власній і орендованій землі. Орендарі працюють на орендованих ділянках землі. У США 2/3 використовуваної фермерами землі є їх приватною власністю, а 1/3 землі - орендованою. Земельні ділянки орендуються у людей похилого віку та у дітей колишніх фермерів. Повним американським господарям належить 33% землі, неповним - 54% і орендарям - 13% всієї використовуваної земельної площі.

Багато з орендодавців мешкає в містах, залишаючись власниками землі, яку вони успадкували від своїх батьків. Оренда землі зумовлює, з одного боку, відволікання частини чистого доходу від продуктивного його використання в сільському господарстві, а з другого, - необхідність підвищення ефективності виробництва шляхом постійного пошуку кращих можливостей та застосування нововведень. Розвиток підприємницької оренди підвищує роль нововведень в агробізнесі.

Функціонування в країнах Заходу різноманітних моделей фермерського господарства забезпечує, з одного боку, конкуренцію між різними організаційно-правовими формами сільськогосподарських підприємств, а з другого, підвищує ступінь сталості сільськогосподарського виробництва і гарантує продовольче забезпечення населення цих країн. Цьому сприяє ринковий механізм функціонування фірм агробізнесу. Ринок стимулює і регулює економічну діяльність усіх фірм агробізнесу, забезпечує їх самостійність, свободу вибору партнерів по купівлі-продажу. Конкуренція підштовхує кожного підприємця, зайнятого у сфері агробізнесу, до безперервного удосконалення процесу праці, пошуку нових шляхів скорочення витрат, підвищення ефективності виробництва.

В Україні після прийняття Указу Президента України (серпень 1995 р.) "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям", активізувався процес роздержавлення і приватизації землі: прискорилась передача землі від держави у колективну власність; відбулося виділення паїв членам колективних господарств, а також започаткувалася передача земельних ділянок у приватну власність громадян для ведення ними особистого підсобного господарства; розвитку селянських (фермерських) господарств.

Під селянським (фермерським) господарством слід розуміти відособленого виробника, який здійснює підприємницьку діяльність на власній або на власній і орендованій земельній ділянці, має у власності інші необхідні засоби виробництва, самостійно визначає виробничу програму, реалізує продукцію на основі договірних цін, що визначаються на підставі попиту і пропозиції.

Земельний кодекс України (2001 р.) визначає норми безоплатної передачі земельних ділянок із земель державної і комунальної власності громадянам для ведення фермерського господарства, особистого підсобного господарства, садівництва та інших цілей, а також право та порядок продажу і здавання в оренду земельних ділянок. Реалізація норм Земельного кодексу України забезпечує створення правового поля для розвитку підприємницької діяльності в аграрному секторі економіки.

Підприємницька діяльність у сільському господарстві - це специфічна форма координації забезпечення сільського господарства необхідними ресурсами і здійснення послідовних операцій виробництва, переробки, зберігання, реалізації сільськогосподарської продукції з метою отримання максимально можливого доходу. Це породжує певні відносини між державою, землевласниками і підприємцями з приводу розподілу, привласнення і використання отриманого доходу. Важливе місце серед цих відносин посідають рентні відносини.