Політична економія - Ніколенко Ю.В. - Економічна інтеграція

Розвиток та поглиблення міжнародного поділу праці формує об'єктивну необхідність створення глибоких та стійких взаємозв'язків між національними господарствами. Якісно новий процес інтернаціоналізації господарського життя, оснований на взаємній адаптації та зближенні економік різних країн, їхньому взаємопристосуванні, називають міжнародною економічною інтеграцією. Створення інтеграційних процесів передбачає більш тісне зближення окремих національних господарств, концентрацію і переплетення капіталів, проведення узгодженої економічної політики.

Слово "інтеграція" походить від латинських понять "integratio" - відновлення, поповнення, та "integer" - цілий, тобто інтеграція означає об'єднання окремих частин у ціле. В економічній теорії цей термін використовується для опису певних конкретних форм концентрації і централізації виробництва (вертикальна або горизонтальна інтеграція), здійснення яких не обов'язково передбачало вихід за національні межі. Із розвитком продуктивних сил, збільшенням обсягів та форм міжнародних економічних зв'язків міжнародний аспект інтеграції починає домінувати.

Міжнародний аспект інтеграції, у свою чергу, може розглядатися на макро- та мікрорівнях. Мікрорівень - взаємодія капіталів підприємств різних країн шляхом укладання економічних угод між ними, створення філій за кордоном. Макрорівень - формування економічних об'єднань держав і узгодження національних політик.

Поняття "міжнародна економічна інтеграція" можна визначити як об'єктивний, усвідомлюваний та направлений процес зближення, взаємопристосування та зрощення національних господарських систем, який має потенціал саморегулювання та розвитку і в основі якого лежить економічний інтерес самостійних господарських суб'єктів та МПП.

Створенню інтеграційних об'єднань сприяли такі умови:

- близькість рівнів економічного розвитку та рівня ринкової зрілості економічних систем країн, що інтегруються. Як правило, економічна інтеграція здійснюється або між розвиненими країнами, або між країнами, що розвиваються. Навіть у межах групи розвинених країн інтеграційні процеси ідуть державами, які знаходяться на приблизно однаковому рівні економічного розвитку. Якщо ця умова відсутня, то інтеграція починається з укладення різних перехідних угод, спрямованих на зближення рівнів розвитку країн. Але вже сьогодні існують винятки з цього правила;

- географічна близькість країн, що інтегруються, наявність загального кордону та економічних зв'язків, що історично склалися. Більшість інтеграційних об'єднань світу почалися з декількох сусідніх країн, які розташовані в безпосередній близькості одна від одної;

- спільність економічних та інших проблем, які стоять перед країнами у сферах розвитку, фінансування, регулювання економіки. Економічна інтеграція сприяє вирішенню конкретних проблем, які стоять перед країнами, які інтегруються: відновлення економічного потенціалу, його розвитку та примноження, удосконалення галузевої структури, прискорення НТП, зміцнення економічних позицій групи країн у конкурентній боротьбі на всесвітньому ринку, зростання добробуту населення своїх країн тощо.

До найважливіших характеристик економічної інтеграції можна віднести:

- міждержавне регулювання економічних процесів;

- поступове формування єдиного регіонального (замість незалежних національних) господарського комплексу із спільною структурою відтворення;

- усунення адміністративних і економічних бар'єрів, які перешкоджають вільному руху в межах утворення товарів, капіталів та робочої сили;

- зближення внутрішніх економічних умов у державах-членах. Основними факторами розвитку інтеграційних процесів виступають:

- глобалізація господарського життя (відкритість національних економік, діяльність ТНК, НТР, міграція капіталу, сучасні засоби зв'язку; основна тенденція глобалізації - формування навколо певної країни або групи країн інтеграційних зон, великих економічних мегаблоків);

- поглиблення міжнародного поділу праці (предметний, поде-тальний, технологічний поділ праці на внутрішньо фірмовому та міжнаціональному рівні);

- загальносвітова за характером науково-технічна революція;

- посилення відкритості національних економік. Виділяють такі основні види інтеграційних об'єднань:

зона вільної торгівлі - зниження та відміна митних бар'єрів у взаємній торгівлі;

митний союз - вільне переміщення товарів та послуг доповнюється встановленням єдиного мита щодо до третіх країн (до країн, які не є членами об'єднання);

спільний ринок - ліквідація обмежень між країнами переходить зі сфери торгівлі у виробничу сферу, усуваються бар'єри щодо переміщення робочої сили та капіталу;

економічний союз - вже досягнуті перелічені заходи доповнюються узгодженням соціально-економічної політики країн-учасниць;

повна інтеграція - узгодження та проведення спільної валютної, фіскальної, кредитної, соціальної політики тощо.

Перелічені види розглядаються також як етапи розвитку інтеграційних об'єднань, кожний наступний вид не може бути досягнутий без вирішення проблем та завдань попереднього. На практиці в діяльності міжнародних економічних угруповань поєднуються особливості та окремі елементи різних етапів розвитку, але рух від простіших до складних простежується досить чітко.

Міжнародна інтеграція забезпечує ряд вигод для взаємодіючих сторін. Насамперед, це більш широкий доступ до фінансових, матеріальних і трудових ресурсів, до новітніх технологій у масштабах всього регіону; можливість виробляти продукцію в розрахунку на більш ємний ринок інтеграційного угруповання; сприяння структурній перебудові економіки; привілейовані умови для фірм країн-учасниць щодо захисту їх від конкуренції з боку фірм третіх країн; можливість спільно вирішувати найбільш гострі соціальні проблеми (розвиток відсталих районів, пом'якшення ситуації на ринку праці, удосконалення системи охорони здоров'я і соціального забезпечення); створення сприятливого зовнішньополітичного середовища. В результаті - зміцнюється співробітництво в політичній, військовій, соціальній та інших сферах.

Одночасно існують певні негативні наслідки, пов'язані з приєднанням до торгово-економічних союзів. Серед них визначаються: можливість відпливу ресурсів на користь більш сильних в економічному плані членів союзу; погіршення умов торгівлі для країн, що не входять у відповідні союзи (зняття торговельних бар'єрів у межах угруповань одночасно може означати їх відносне підвищення у взаєминах з третіми країнами); зростання витрат країн-учасниць на утримання спільних органів управління, реалізації спільних програм тощо.

Найбільшого розмаху інтеграційні процеси набули в Західній Європі. Ще з перших післявоєнних років існував митний, а потім і економічний союз Бельгії, Нідерландів і Люксембургу (країни

Бенілюксу). В 1951 р. було створено Європейське об'єднання вугілля та сталі (ЄОВС), яке стало передумовою виникнення сучасного ЄС. В 1957 р. в Римі Німеччина, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург уклали договір про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), яке до 90-х рр. називали ще "Спільним ринком" (у відповідності з тими завданнями, які вирішували країни). З 1994 р. відповідно до Маастрихтських угод (1992 р.) ЄЕС було трансформоване в Європейський Союз (ЄС), а на його території був сформований єдиний економічний простір. До 1995 р. кількість країн-учасниць зросла до 15: до засновників приєдналися Великобританія, Ірландія, Іспанія, Португалія, Греція, Австрія, Данія, Фінляндія та Швеція. В 2004 р. до них приєдналися Естонія, Латвія, Литва, Словаччина, Словенія, Чехія, Польща, Угорщина, Мальта і Кіпр, а в 2007 р. - Румунія і Болгарія, що привело до створення потужного європейського інтеграційного простору за участю 27 країн з кількістю населення більше 480 млн чол.

Реальні досягнення ЄС за його 50-річну історію значні. Вже в 1962 р. були відмінені кількісні обмеження у взаємній торгівлі країн ЄЕС, а в 1968 р. - мито у взаємній торгівлі промисловими товарами. До початку 70-х рр. було введене єдине мито щодо третіх країн і, в основному, достроково завершився процес створення митного союзу. Постійно зростав товарообіг між країнами-членами.

Зросла роль ЄС у світовому господарстві. В багатьох міжнародних економічних організаціях країни ЄС виступають як єдиний суб'єкт і мають окремого представника. Збільшилася частка експорту країн ЄС у світовому експорті у 90-х рр. - до 40%.

У межах ЄС проводиться єдина аграрна політика, здійснюються спільні науково-технічні програми, координуються напрямки внутрішньої політики. Європейський Союз має наднаціональні органи: Раду міністрів, Єврораду, Єврокомісію, Європарламент, Євросуд. Вибори депутатів у Європарламент здійснюються прямим таємним голосуванням в країнах-членах, кількість депутатів від країн пропорційна кількості населення країн. Створений єдиний бюджет ЄС, кошти якого направляються на розвиток економічно відсталих регіонів, фінансування науково-технічних проектів, у фонд підтримки сільськогосподарського виробництва тощо.

З 1 січня 1993 р. в межах Європейського Союзу було введено вільне пересування факторів виробництва - капіталів, робочої сили, товарів та послуг. У відповідності з Маастрихтським договором з 1999 р. створюється валютний союз, у межах якого з 2002 р. на території країн-членів введено у готівковий обіг єдину європейську валюту ЄВРО, яка замінила національні валютні одиниці країн-членів валютного союзу.

Формування економічного союзу іде повільніше, ніж митного союзу або спільного ринку. Із розвитком економічного союзу в країнах створюються передумови для формування вищого рівня регіональної інтеграції - політичного союзу. Цей етап передбачає перетворення зрілого єдиного ринкового простору в цілісний господарсько-політичний організм. Під час переходу від економічного до політичного союзу взаємні зовнішньоекономічні зв'язки країн-учасниць перетворюються у внутрішні економічні зв'язки, тобто в межах даного регіону перестає існувати проблема міжнародних відносин.

Інституційна структура такого можливого політичного союзу ще недостатньо зрозуміла, оскільки історичних прецедентів поки що немає. Можливо, вона матиме багато різновидів залежно від історичних та соціопсихологічних умов того чи іншого регіону. В цілому, мова йде про виникнення нового багатонаціонального суб'єкта світогосподарських та міжнародних політичних відносин, який буде виступати з єдиною економічною та зовнішньополітичною позицією, виражати інтереси та політичну волю всіх учасників цього союзу.

Європейський союз - не єдиний представник інтеграційних об'єднань. На сьогодні в світі нараховується більше двох десятків регіональних інтеграційних утворень у різних формах - зон вільної торгівлі, митних і економічних союзів. Перспективи розвитку інтеграції у світі пов'язують із функціонуванням таких об'єднань як НАФТА (Північноамериканська зона вільної торгівлі) та АТЕС (Азіатсько-тихоокеанське економічне співробітництво). В НАФТА входять США, Канада і Мексика, договір між якими діє з 1994 р. і передбачає зняття митних бар'єрів на рух товарів між цими країнами, лібералізацію режиму іноземного інвестування і міграції робочої сили. У АТЕС входить 21 держава Азії, Північної і Південної Америки. Об'єднання охоплює країни з різним рівнем економічного розвитку, різними соціально-політичними системами і носить міжрегіональний характер. В ньому поєднуються такі великі держави, як США, Росія, Японія та Китай. Це єдине інтеграційне утворення, в якому бере участь Японія. На частку країн цього угруповання припадає 55% світового ВВП, 50% світового експорту товарів, 64% експорту технологій, 40% населення та 31% території землі. У відповідності із планами АТЕС передбачається до 2020 р. створити найбільшу у світі зону вільної торгівлі.

Інтеграційні процеси активізуються і в інших регіонах. Найбільш відомими об'єднаннями є торговий пакт МЕРКОСУР - Аргентина, Бразилія, Уругвай, Парагвай (на сьогодні - це найбільший ринок Латинської Америки, де зосереджено 45% населення, 33% зовнішньої торгівлі та 40% прямих іноземних інвестицій Південної Америки); АСЕАН (Асоціація держав Південно-Східної Азії) - Індонезія, Малайзія, Сингапур, Таїланд, Філіппіни, Бруней, В'єтнам, Лаос, М'янма, Камбоджа; СААРК (Південноазіатська асоціація регіонального співробітництва) - Індія, Пакистан, Шрі-Ланка, Бангладеш, Мальдіви, Бутан, Непал; Андський пакт - Венесуела, Колумбія, Еквадор, Перу, Болівія.

У країнах, що розвиваються, інтеграційні процеси мають ряд відмінностей, характерних саме для цієї групи держав. Для більшості цих країн інтеграція є засобом прискорення темпів економічного зростання, здійснення індустріалізації, створення оптимальної структури економіки. Створення угруповань розглядається як один з основних методів диверсифікації зовнішньоекономічних зв'язків і послаблення залежності від промислово розвинутих держав. Політична інтеграція країн, що розвиваються, часто випереджає економічну, в результаті чого характер інтеграції часто є нестійким. У цілому, інтеграція в країнах, що розвиваються, йде значно повільніше, ніж в розвинених країнах внаслідок низького рівня розвитку продуктивних сил; недостатнього розвитку інфраструктури, особливо транспорту; дефіциту фінансових ресурсів; перешкод з боку ТНК і політичної нестабільності.