Політична економія - Федоренко В.Г. - 13.1. Еволюція та соціально-економічний зміст категорії "капітал"

13.1. Еволюція та соціально-економічний зміст категорії "капітал"

Економічна категорія "капітал" давно привертала до себе увагу. Спроби пояснити джерела збагачення держави, окремих осіб або прошарків суспільства штовхали вперед розвиток економічної науки. Тому визначення змісту цієї категорії пов'язане з утвердженням і розвитком політичної економії як науки.

Спочатку виникла потреба пояснити джерела збагачення держави. Перша відома в історії розвитку економічної науки школа меркантилістів вважала джерелом збагачення торгівлю, особливо із заморськими державами. Успіхи в зовнішній торгівлі вимагали сприяння держави у вигляді митних законів, а інколи і фінансової підтримки. Тому "багатство" і "капітал" тривалий час ототожнювались і поставали основою та втіленням могутності, якою могла володіти тільки державна влада. Але в неї на той час були обмежені можливості володіти багатством: це могло бути або пограбування власного народу, або завоювання чужого майна в інших країнах.

Суспільство, що розвивалось, поступово стало переключати свою увагу на землеробство, котре збільшувало кількість продукції для торгівлі і отримання "багатства". Це дало змогу зробити досить важливий для економічної науки крок уперед: багатство можна виробляти самостійно, не використовуючи зовнішньої торгівлі.

Такі представники школи фізіократів, як Ф. Кене, А. Тюрго джерелом багатства вважали уже виробництво, до того ж не будь-яке, а тільки сільськогосподарське, в якому очевидною була провідна роль природи.

Тільки зі зростанням в народному господарстві ролі промисловості, яке супроводжувалося розоренням дрібних ремесел, утверджується думка, що джерелом багатства в будь-якій галузі матеріального виробництва є праця, що в цілому "багатство народів" створюється працею в галузях матеріального виробництва. Починаючи з трактування В. Петті, одного із засновників класичної політекономії, це положення стає загальновизнаним.

Отже, на кінець XVIII ст. економічною наукою походження багатства було з'ясовано. Щодо змісту капіталу, то увага тогочасних економістів зосереджувалась в основному на характеристиці його матеріально-речової сторони. Так, основоположники класичної політекономії А. Сміт і Д. Рікардо ототожнювали капітал з нагромадженою уречевленою працею (засобами виробництва). Д. Рікардо, наприклад, стверджував, що камінь і палиця в руках дикуна стають для нього капіталом. А. Сміт зараховував до капіталу лише ту частку запасів, котрі використовуються для подальшого функціонування у виробництві або іншій сфері економічної діяльності та приносять дохід. Таке розуміння сутності капіталу заслуговує на позитивну оцінку адже матеріально-речовий зміст цієї категорії пов'язується як з факторами виробництва, так і з процесом отримання доходу. Це положення є домінуючим для розуміння змісту поняття "капітал".

А. Сміт уперше намагався довести, яка з частин капіталу може бути джерелом доходу. На його думку, товари, котрі входять до складу основного капіталу, не продаються протягом терміну використання, не змінюють свого власника і тому не можуть бути джерелом доходу. До складу обігового капіталу входять товари, реалізація яких дає змогу отримати певний приріст, дохід. Причину такого явища А. Сміт вбачав у тому, що вироблені товари містять в собі певну купівельну силу, яка при їх реалізації набуває грошової форми. Поряд із твердженням, що їх вартість має одне джерело — працю (і отже, може створюватися тільки у сфері виробництва), А. Сміт припускає можливість її отримання й зростання при реалізації, тобто у сфері обігу. Це стало важливою умовою для подальшого з'ясування сутності поняття "капітал" одним із напрямків економічної науки.

Отже, на перших етапах розвитку політекономії сформувалося розуміння капіталу як сукупності факторів виробництва, що приносить дохід. Надалі поряд з охарактеризованим трактуванням сутності капіталу як економічної категорії сформувались та набули поширення й інші підходи.

У процесі соціально-економічного розвитку суспільства на основі приватної власності на засоби виробництва стало зрозумілим, що не без участі капіталу воно по-новому і дуже активно стало розшаровуватись за матеріальним становищем, а відносини в ньому значно загострювались. Очевидне злиденне становище зростаючого класу найманих робітників привертало до себе увагу ряду активних суспільних діячів, філософів, економістів. Відбулося усвідомлення необхідності подальшого розвитку теоретичних засад капіталу як економічної категорії. Загальновизнаний внесок в теорію капіталу був здійснений К. Марксом.

У питаннях трактування А. Смітом і Д. Рікардо матеріально-речового змісту капіталу як сукупності факторів виробництва дуже близьке і марксистське розуміння цієї наукової проблеми. Але між ними існує ряд принципових відмінностей, особливо щодо участі та ролі різних складових капіталу в процесі створення вартості.

К. Маркс також вважав з того, що у процесі збільшення вартості бере участь увесь капітал. Але його складові відіграють при цьому різну роль. У кожному процесі праці розрізняють, з одного боку, засоби виробництва - сукупність засобів і предметів праці, і, з іншого боку, суб'єкт праці - саму людину. Це різні фактори, що відіграють неоднакову роль у процесі збільшення вартості. Засоби виробництва є тільки засобами використання робочої сили і матеріалізації її праці у створюваних товарах. У процесі праці вартість спожитих засобів виробництва зберігається і переноситься конкретною працею робітника на новий продукт. Водночас ця вартість залишається незмінною, тобто у процесі виробництва не відбувається приріст вартості над первісною вартістю засобів виробництва.

Частину продуктивного капіталу, яка перетворюється на засоби виробництва і не змінює величини своєї вартості у процесі виробництва, К. Маркс назвав постійним капіталом і позначив буквою "С" (від лат. constant - постійний).

Друга частина капіталу, яка авансується на купівлю робочої сили, у процесі виробництва зростає. Найманий робітник своєю абстрактною працею не приносить, а відтворює вартість власної робочої сили і окрім того, створює додаткову вартість. Частину продуктивного капіталу, яка витрачається на купівлю робочої сили і в процесі виробництва змінює свою вартість, К. Маркс назвав змінним капіталом - "V" (від англ. variable - змінний). Отже, відповідно до функціональної ролі засобів виробництва і робочої сили у створенні додаткової вартості капітал поділяється на постійний та змінний.

За К. Марксом, капітал — це вартість, котра авансується у будь-який вид економічної діяльності (насамперед у матеріальне виробництво) з метою отримання додаткової вартості. Остання є результатом експлуатації найманих працівників і постійно відтворює себе, тобто отримана додаткова вартість знов і знов авансується підприємцем з тією ж метою.

Ці положення видатного вченого відображення у визначенні поняття "капітал" як "самозростаючої вартості, створеної найманим робітником". Визначення капіталу як важливої економічної категорії свідчить про те, що воно передбачає виробництво і привласнення додаткової вартості та охоплює своєрідні суспільні відносини між найманими працівниками і підприємцями. "Капітал, - зазначав К. Маркс, - це не річ, а певне суспільне, належне певній історичній формації суспільства виробниче відношення, яке представлене в речі і надає цій речі специфічного суспільного характеру. Капітал - це не просто сума матеріальних і вироблених засобів виробництва. Капітал - це перетворені засоби виробництва, які

самі по собі так само мало є капіталом, як золото або срібло самі по собі - грішми"

Отже, капітал - це історично зумовлене суспільно-виробниче відношення між підприємцями, які володіють засобами виробництва, і працівниками, котрі позбавлені будь-яких засобів виробництва та існування. Таке розуміння сутності капіталу є проявом соціально-економічного підходу, відповідно до якого він трактується як специфічні суспільні відносини, що виникають за певних історичних умов.

Капіталу притаманна множинність економічних форм прояву. Він може існувати у вигляді певної суми грошей (грошовий капітал), промисловий капітал виступає у вигляді сукупності засобів виробництва. Капітал також може проявлятись у вигляді торговельного, позичкового, фінансового, акціонерного, міжнародного і т. д. Цим певною мірою пояснюється наявність в сучасній економічній науці й інших підходів до трактування сутності капіталу.

П. Самуельсон та У. Нордхауз зауважують, що капітал складається із благ довгострокового користування, створених для виробництва інших товарів. Д. Хайман визначає капітал як ресурс тривалого користування, створюваний з метою виробництва більшої кількості товарів і послуг2. Він включає до його складу машини, верстати, прокатні станки, споруди і будівлі, засоби пересування, дорогі комп'ютери, запаси сировини, напівфабрикатів, тобто відбувається розширення діапазону запасів, видів нагромадженої праці, певних благ, котрі відносять до капіталу при з'ясуванні И Його сутності.

Англійський економіст Дж. Хікс розглядав капітал як сукупність 11 товарів виробничого призначення, а П. Хейне - як виготовлені засоби виробництв або блага, які можна використовувати для виробництва майбутніх благ. Це предметно-функціональний підхід до трактування сутності капіталу, відповідно до якого він ототожнюється з нагромадженою працею, котра використовується для подальшого виробництва або продажу товарів та одержання доходу.

Дж. Робінсон та Р. Дорнбуш розглядають капітал як гроші, як універсальний, необхідний всім товар. Близьким до цього є визначення капіталу як джерела процента (Дж. Кларк, Л. Вальрас). Аналогічної позиції при трактуванні сутності капіталу дотримується 1. Фішер. Він визначає капітал як "дисконтований потік доходу". Це означає визнання того факту, що будь-який елемент багатства, що приносить його власнику регулярний дохід протягом тривалого часу, можна розглядати як капітал. Це грошовий підхід до трактування капіталу. Згідно з ним останній досліджується як фінансовий ресурс, котрий приносить власникові дохід у вигляді процента.

Такі підходи до визначення капіталу односторонні. В них акцентується на грошовій формі капіталу і не береться до уваги те, що для отримання доходу необхідно придбати засоби виробництва, найняти працівників, організувати виробництво і т. д. Грошова форма капіталу призначається для придбання факторів виробництва, забезпечення безперервності руху капіталу в усіх сферах суспільного виробництва.

Розгляд капіталу як певного вкладення, що дає змогу отримувати дохід, логічно вимагає зарахування до його складу вкладень в робочу силу. Такий підхід, запропонований П. Беккером, Дж. Мінсером та іншими науковцями, дістав назву концепції "людського капіталу". Під останнім мають на увазі витрати, які сприяють майбутньому збільшенню доходів індивіда. В цій концепції навчання у школі, вищому навчальному закладі, природні здібності та творчість індивіда, професіоналізм розглядаються як чинники зростання його продуктивної сили, що сприяє збільшенню обсягів виробництва високоякісної інноваційної продукції. Це є найважливішим джерелом зростання доходів окремої особи та суспільства в цілому.

У межах трактування капіталу як певного вкладення виокремлюється категорія "інтелектуальний капітал", що функціонує в чистому вигляді в науці, освіті, управлінні, охороні здоров'я тощо. В розвинених країнах інтелектуальний капітал починає переважати над його іншими формами та стає передумовою нагромадження суспільного багатства.

Можливе і ототожнення капіталу з часом, який розглядають як окремий фактор виробництва, що створює дохід. У цьому разі відбувається ототожнення капіталу з часом як особливим економічним ресурсом, котрий визначає дохід підприємців як винагороду за відмову від задоволення поточних потреб заради отримання майбутніх благ.

Слід підкреслити, що західними науковцями ефективно розкрито матеріально-речовий зміст капіталу, його зв'язок з різними факторами виробництва, процесом отримання доходів. З цих позицій вони впритул наближаються до розуміння сутності капіталу К. Марксом, який, аналізуючи матеріально-речову структуру капіталу, зазначив, що він складається зі знарядь праці, сировини і т. п. Він також розглядав капітал як нагромаджену працю, як відношення між уречевленою та живою працею.

Сучасні західні науковці повніше, ніж К. Маркс і Ф. Енгельс, розкрили матеріально-речову структуру капіталу, пов'язали його з благами, з часом.

Існування матеріально-речових та інших форм капіталу, не заперечує його трактування як суспільно-виробничих відносин, котрі наявні між людьми щодо тих чи інших матеріальних об'єктів.

Отже, в сучасній політекономії немає загальновизнаного визначення сутності капіталу як економічної категорії. Як у минулому, так і нині окремі економічні школи та теорії підходять до трактування останнього з різних позицій. Іх порівняльний аналіз дозволяє дійти висновку, що найбільш науково обґрунтовано, повно та доказово сутність капіталу, що перебуває у постійному русі, набуваючи при цьому різних видів та форм прояву, у тому числі і форми суспільно-виробничих відносин, представлена К. Марксом.

Визначними Й панівними економічними відносинами капітал стає в капіталістичному суспільстві. Для виникнення та існування останнього необхідно декілька важливих умов:

– працівники мають бути юридично вільними, мати можливість вільно розпоряджатися своєю здатністю до праці і продавати її власникові засобів виробництва на певний час, а не назавжди;

– відсутність у працівників засобів виробництва та засобів для життя (окрім здатності до праці);

– наявність економічного примусу до людини продавати свою здатність до праці (робочу силу) власникам засобів виробництва, які організовують і контролюють її використання у процесі виробництва матеріальних благ або надання послуг;

– результат взаємодії факторів виробництва, тобто його продукт (товар або послуга) мають належати капіталістові. Для останнього не має значення, що виробляти або які послуги надавати, адже він організовує виробництво або надання послуг з врахуванням тієї обставини, що вироблені товари, надані послуги є носіями нової вартості, котра містить в собі додаткову вартість.