Політична економія - Федоренко В.Г. - 13.3. Додатковий продукт та форми його прояву

Матеріальну основу додаткової вартості складає додатковий продукт, який являє частину суспільного продукту, створюваного безпосередніми виробниками понад необхідний продукт. Необхідний продукт - це та частина створеного безпосередньо працівниками суспільного продукту, яка використовується ними та членами їхніх сімей для відтворення своїх фізичних і духовних можливостей до праці за наявних соціально-економічних умов. Розміри необхідного продукту визначають величину додаткового і їх співвідношення у складі сукупного суспільного продукту.

Додатковий продукт виникає в період розпаду первіснообщинного ладу у зв'язку зі зростанням продуктивності праці і появою можливості використовувати частину часу праці для збільшення обсягів виробництва порівняно з попереднім періодом. В цьому розумінні додатковий продукт притаманний усім способам виробництва, які виникли після первіснообщинного ладу. Він являє собою результат розвитку продуктивної виробничої діяльності людини і належить до її специфічних рис. Додатковий продукт став реальним явищем виробничої діяльності людини тоді, коли вона почала створювати своєю працею більше матеріальних і духовних благ, ніж їй було необхідно для власного відтворення як працівника й особистості.

Додатковому продукту належить особлива роль у розвитку людського суспільства. Адже соціально-економічний розвиток суспільства, науково-технічний прогрес, добробут населення залежать від кількісних і якісних характеристик додаткового продукту. Всі свої здібності, енергію та зусилля люди спрямовували і спрямовують на виробництво і привласнення додаткового продукту. Історію розвитку людської цивілізації можна розглядати як розвиток форм виробництва і розподілу додаткового продукту. Підприємницька діяльність держави, окремих осіб, їх об'єднань організовується і здійснюється лише з метою виробництва та привласнення додаткового продукту в тій чи іншій формі. Без цих складових процесу суспільного виробництва воно не буде існувати та розвиватись, не буде і підприємницької діяльності.

Відповідно до теорії додаткової вартості К. Маркса грошове вираження додаткового продукту при капіталізмі - це неоплачена праця трудівника, або додаткова вартість. Вона є складовою новоствореної вартості (v + m) і продуктом тільки живої праці.

Якщо постійний капітал не створює приросту вартості, то при визначенні величини додаткової вартості її можна прирівняти до нуля. Тоді можна виміряти її абсолютно і оцінити відносно. Відносну оцінку додаткової вартості, тобто відношення додаткової вартості до змінного капіталу, виражене в процентах, К. Маркс назвав нормою додаткової вартості, або рівнем експлуатації робочої сили. Вона розраховується за формулою:

де - норма додаткової вартості;

- додаткова вартість;

-змінний капітал.

У зв'язку з цим марксистська економічна теорія робочий день поділяє

на:

– необхідний робочий час, тобто той робочий час і ту працю, у процесі яких робітник працює на себе, створює еквівалент вартості необхідного продукту, відтворює вартість своєї робочої сили;

– додатковий робочий час - це той робочий час і та праця, у процесі яких створюється вартість понад вартість робочої сили.

Норма додаткової вартості сама по собі не виражає її абсолютної величини, тобто отримуваної підприємцем-капіталістом маси додаткової вартості. Цю функцію виконує маса додаткової вартості, яка розраховується за формулою:

де М- маса додаткової вартості;

— норма додаткової вартості;

V— вартість робочої сили всіх робітників.

На відміну від марксистської теорії щодо виняткової ролі живої праці у створенні нової вартості, в тому числі і додаткової існують інші концепції. Відповідно до теорії трьох факторів виробництва Жана Батіста Сея (1767-1832 pp.) праця робітників створює лише ту частину вартості товарів, яка відповідає заробітній платі, а прибуток створюється капіталом, який Ж.-Б. Сей ототожнював, із засобами виробництва, рента - землею. Англійські економісти Д. Мілль і Мак-Куллох. розширюючи поняття праці, включали в нього не тільки затрату праці робітників, а й "роботу" машин, біологічні процеси розвитку сільськогосподарських рослин, худоби і т. п. Прибуток вони розглядали як своєрідну форму заробітної плати, що виплачується за "працю", виконану засобами виробництва, земельну ренту трактували як продукт "праці природи".

Сучасні теоретики економіки вважають, що нова вартість є винагородою підприємцю-капіталісту за організацію виробництва матеріальних благ або надання послуг, ініціативність, ризик. Зазначена винагорода с функцією від використання всіх факторів виробництва.

Прихильники теорії продуктивності капіталу і землі змішують виробництво споживних вартостей з виробництвом вартості та додаткової вартості. Засоби виробництва справді беруть участь у створені нових споживних вартостей, але вони не створюють і не можуть створювати без участі працівника нової вартості, частиною якої є додаткова вартість.

В сучасній економічній науці існує, з одного боку, марксистське трактування додаткового продукту у формі додаткової вартості, привласнення якого підприємцями-капіталістами не визнавалось і не визнається прихильниками цієї течії економічно та соціально справедливим. Це послужило основою для обгрунтування К. Марксом у першому томі "Капіталу" об'єктивної необхідності здійснення соціалістичної революції та експропріації приватної власності, адже вона є результатом привласнення капіталістами додаткового продукту.

Для західної економічної науки притаманне вперте ігнорування протягом майже двох століть існування механізмів виробництва і привласнення додаткової вартості. її представники трактують прибуток (дохід) як природну функцію та властивість капіталу. В їхніх роботах досить часто навіть відсутні поняття "вартість" або "додаткова вартість". Така позиція багатьох західних теоретиків є неконструктивною і потребує перегляду.

Адже якщо прибуток підприємця відповідно до їхніх поглядів є винагородою за організацію виробництва, його новаторство, ініціативність, відшкодування ризиків, то обов'язково виникає питання про джерело цієї винагороди. Адже перш ніж привласнювати цей прибуток його необхідно спочатку створити. Тому прихильникам ігнорування наявності механізмів виробництва і привласнення додаткової вартості слід відкинути класово-ідеологічну упередженість при аналізі цієї наукової проблеми. Ряд авторів дотримується тієї думки, що немає сенсу і далі відмовлятись від використання в наукових дослідженнях категорій додаткової праці й додаткового продукту та від узагальненої форми його грошового вираження - додаткової вартості. Бо саме у практиці господарювання вона реалізується в таких конкретних формах, як прибуток (в тому числі торговельний), позичковий процент, рента, підприємницький прибуток, котрі вивчаються як марксистською політекономією, так і економікою.

Отже, додатковий продукт є результатом розвитку притаманної людині продуктивної діяльності та матеріальною основою соціально-економічного прогресу суспільства. Формою його прояву виступає додаткова вартість.