Політична економія - Федоренко В.Г. - 22.3. Проблеми інтеграції України у світове господарство

Основу економічної взаємодії постсоціалістичних країн СНД, їх інтеграції у світове господарство становить міжнародний поділ праці, який дає їм змогу спеціалізуватися на виробництві тих або інших видів продукції, наданні послуг та їх взаємному обміні. Зрозуміло, що орієнтація економічної політики цих держав на самозабезпечення, самоізоляцію, згортання економічних зв'язків між країнами СНД, іншими державами світу - це згубний шлях для їх національних економік. В умовах динамічного розвитку інтернаціоналізації виробництва та обміну, зростання ролі міжнародних зв'язків у розвитку національних економік існує об'єктивна необхідність формування в цих країнах зовнішньоекономічного комплексу, орієнтовного на участь у міжнародному поділі праці, їх подальшу інтеграцію у світове господарство.

Участь цих країн у міжнародному поділі праці стає умовою формування сучасної народногосподарської структури, яка має забезпечити оптимальний розвиток національного виробництва з метою більш повного задоволення потреб суспільства та його громадян. Щодо зовнішньоекономічного комплексу України, то він має формуватися на ринкових засадах як органічна складова національної економіки, що пов'язана з економіками інших країн і орієнтована на вирішення проблем щодо задоволення різноманітних потреб суспільства та його членів.

Україна має необхідні передумови для входження у світове господарство та отримання певного місця в системі міжнародного поділу праці. Серед них - наявність сировинних ресурсів, родючих земель, дешевої та відносно освіченої робочої сили, рекреаційно-туристичних можливостей, значного науково-технічного та інтелектуального ринку товарів і послуг, вигідне геололітичне становище "моста" між Західною Європою та Азіатським континентом, спільного географічного та економічного простору з країнами східної Європи.

У процесі ринкової трансформації економіки України необхідно досягти двох цілей: здійснити реструктуризацію національної економічної системи на ринкових засадах з урахуванням внутрішніх можливостей і одночасно вийти на світові ринки на основі використання наших потенційних конкурентних переваг. Зовнішньоекономічний комплекс України є результатом впливу існуючої національної економічної системи, а також основних закономірностей розвитку, притаманних світовому господарству.

Через зовнішньоекономічний комплекс економіки забезпечується вплив НТП на національне виробництво. Конкуренція на світових ринках підвищує рівень конкурентноздатності національних товаровиробників, їх орієнтація на зовнішні ринки вимагає дотримання міжнародних стандартів виробництва та умов спеціалізації. Останнє можливе за умови, коли підприємства використовують у виробничому процесі інновації та новітні технології. У такому разі зовнішньоекономічний комплекс сприяє соціально-економічному зростанню країни.

Однак формування сучасного зовнішньоекономічного комплексу України припадає на період, коли світові ринки вже переважно поділені між основними суб'єктами міжнародних економічних відносин — державами і транснаціональними корпораціями. Для сучасного етапу розвитку світового господарства можна виділити основні тенденції, які мають значний вплив на формування і розвиток зовнішньоекономічного комплексу України. Серед них такі:

– розвиток процесів інтернаціоналізації у світовому господарстві внаслідок інтенсифікації міжнародного поділу праці, структура якого, з одного боку вже склалася, а з іншого - перебуває у стані модифікації;

– остання передбачає перехід до нової моделі міжнародного поділу праці, який грунтується на частковому і, значною мірою, на одиничному поділі праці. Це призвело до виходу процесу виробництва з окремого підприємства за межі країни, зумовивши розвиток міжнародної промислової кооперації. Остання відображає новий рівень усуспільнення виробництва, за якої безпосередньо виробничі зв'язки між підприємствами різних країн стають постійними і набувають повної самостійності щодо товарообмінних операцій на світовому ринку та реалізується у вигляді світових промислових комплексів;

– перехід до якісно нової моделі світового розвитку на основі становлення принципово нового технологічного способу виробництва шляхом впровадження в усі галузі національної економіки високих інформаційно-інтелектуальних технологій, які базуються на електронній автоматиці, інформації та біотехнологіях, використанні матеріало-, енерго-, ресурсо- і працезберігаючих виробництв;

– створення глибоко інтегрованих міжнародних об'єднань.

При формуванні свого зовнішньоекономічного комплексу з метою інтеграції у світове господарство Україна має брати до уваги як наявність міжнародних інтеграційних об'єднань, так і особливості тієї політики, яку проводять країни-члени цих формувань. Це означає, що вимоги організацій та регіональних інтеграційних об'єднань мають бути узгоджені з національними інтересами нашої держави.

Інтеграція України у світовий економічний простір вимагає від неї чіткого визначення стратегічних і тактичних інтеграційних цілей. До стратегічних цілей слід віднести орієнтацію на інтеграційні структури, що розвиваються на основі ЄС. Тактичні цілі полягають у посиленні співробітництва України в межах Економічного союзу країн СНД при збереженні її статусу асоційованого члена, а також із країнами Східної Європи. Це створить умови, з одного боку, для зміцнення її становища на ринках колишнього постсоціалістичного простору, а з іншого — дасть змогу нарощувати експортний потенціал і отримувати ті види товарів, послуг, робочої сили та технологій, в яких Україна відчуває гостру потребу.

Отже, для прискорення процесу входження України у світове господарство слід брати до уваги такі обставини:

– основними орієнтирами українських товаровиробників мають бути технологічні фактори, світові стандарти, культура виробництва та динаміка ємності світового ринку. Природні фактори у таких випадках практично не відіграють суттєвої ролі, тому що визначальна роль належить суто технологічним можливостям. Під впливом дії технологічних факторів підприємство переходить на параметри світового виробничого процесу: якість продукції, її асортимент, відповідність моді, рівень витрат. Уніфікується також його виробництво незалежно від розмірів країни;

– необхідною умовою сучасного ефективного виробництва стало наближення потужностей підприємств, технологій, технічного оснащення та серійності до таких світових критеріїв оптимальності, як орієнтація не на масове виробництво, а на конкретного споживача. На ці критерії повинні орієнтуватись експорто-орієнтовані підприємства, що дасть змогу інтегрувати національну економіку зі світовим господарством;

– внаслідок інтернаціоналізації продуктивних сил немає потреби створення в країнах світового господарства максимально галузево розгалужених виробничих систем, включаючно підприємствами з повним технологічним циклом, що на попередніх етапах розвитку країн світу випливало з концепції максимального самозабезпечення.

В нинішніх умовах економічно доцільною стала активна участь Щ

– країн у міжнародній спеціалізації; - характерними тенденціями розвитку світового товарного ринку стало розширення його меж, зростанням обсягу потреб та зміна їх § структури, що потребує динамічного оновлення товарної номенклатури. В нинішніх умовах жодна країна не може тривалий

– час залишатись монополістом навіть у виробництві, де застосовуються новітні технології;

– вплив таких традиційних факторів МПП, як природні ресурси, географічне положення, виробничий досвід значно зменшився порівняно з факторами, що визначаються науково-технічним прогресом.

Крім врахування цих обставин інтеграція України у світове господарство у постсоціалістичний період залежить від ринкових трансформаційних процесів, які будуть сприяти посиленню конкурентоспроможності національних товаровиробників на зовнішніх ринках та позбавленню нашої економічної системи від державного монополізму, невизначеності напрямків структурної перебудови національної економіки, нерозвиненості ринкової інфраструктури, визначення шляхів подальшого розвитку військово-промислового комплексу.

Для подолання негативних рис, притаманних сучасній економічній системі України, необхідне здійснення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення її інтеграції у світове господарство. Серед них важлива роль належить формуванню механізму зовнішньоекономічних зв'язків на ринкових засадах. Під останнім мають на увазі сукупність конкретних форм зв'язків та систему інституціональних, правових, організаційно' управлінських та фінансово-економічних регуляторів, які забезпечують ефективну взаємодію національних суб'єктів підприємництва зі світовими на макро- та мікрорівнях, з метою розвитку продуктивних сил та соціально-економічного прогресу суспільства. Механізм зовнішньоекономічної діяльності має забезпечити найбільш оптимальне входження економіки України у світове господарство шляхом досягнення певних цілей у процесі трансформації національної економіки. Серед них слід виокремити:

– формування ефективно функціонуючої ринкової системи, яка базувалася б на загальних ринкових принципах, нормах, економічних механізмах та інститутах;

– використання можливостей світового господарства для структурної перебудови національної економіки;

– перетворення зовнішньоекономічного комплексу на активний фактор динамічного економічного зростання національної економіки.

Основою функціонування та розвитку зовнішньоекономічного механізму мають бути принципи демократизації, демонополізації та деідео-логізації зовнішньоекономічних зв'язків, що передбачає максимальне скорочення адміністративних обмежень на експорт та імпорт товарів і послуг, підвищення ролі митного Й валютного регулювання міжнародних господарських зв'язків, надання суб'єктам зовнішньоекономічної підприємницької діяльності широкої самостійності відповідно до світової економічної практики. Зовнішньоекономічний механізм має діяти відповідно до національних інтересів держави, забезпечуючи розвиток конкуренції між учасниками зовнішньоекономічних відносин з метою підвищення якості продукції та послуг на українському ринку.

Основними складовими зовнішньоекономічного механізму є валютна, кредитна, податкова, депозитна, цінова та митно-тарифна політики. В Україні використання цих складових зовнішньоекономічної політики має ще недосконалий характер і потребує загального поліпшення.

Входження України у світове господарство на основі лібералізації зовнішньоторговельних зв'язків має розвиватися поступово, щоб пом'якшити втрати, пов'язані з пристосуванням до ринкових правил, та наслідки можливих банкрутств підприємств, зниження прибутковості.

Відповідно до існуючих форм міжнародних економічних відносин інтеграція України у світове господарство можлива на основі використання набутих та наявних переваг у цих сферах. Серед них міжнародне виробниче наукове-технічне співробітництво необхідно розвивати на основі максимально ефективного використання як науково-технічного потенціалу нашої країни, так і можливостей, які надають ці форми міжнародних економічних відносин.

Виробнича кооперація українських товаровиробників з іноземними можлива у трьох формах: на фунті вже існуючої предметної, подетальної та технологічної спеціалізації при збереженні взаємних зобов'язань, які зафіксовані у контрактній формі на відповідний період; на основі єдиного технологічного циклу, коли кооперуються підприємства різних країн, які є нерозривними ланками єдиного технологічного ланцюжка. В такому разі підприємства можуть бути трансформовані в організаційно-господарські структури за типом ТНК, зв'язки між якими здійснюються у вигляді внут-рішньокорпораційних поставок; спільні розробки, тобто фінансування та реалізація наукових та виробничих програм зі створення спільних підприємств у різних галузях виробництва.

З урахуванням рівня розвитку коопераційних зв'язків країн-членів СНД, обсяги яких зберігаються на рівні 20% міжреспубліканського обігу (цей показник у країнах ЄС менший - 18%), доцільно і в майбутньому розвивати міжфірмові коопераційні зв'язки в тих галузях, де рівень інтеграції найвищий. Це стосується енергетичного, хімічного, важкого, електронного машинобудування, авіа-, авто- та суднобудування, радіотехнічної та мікроелектронної промисловості. Адже більшість галузей машинобудування України на 50% залежать від коопераційних поставок з інших держав СНД.

Щодо виробничої кооперації України з економічно розвиненими країнами світу, то її масштаби незначні. Такий стан зумовлений невідпра-цьованістю інституціональних, правових, організаційно-економічних та валютно-фінансових аспектів співробітництва, а головне - відсутністю зацікавленості західних підприємців у таких контактах з Україною.

Розвиток міжнародної науково-технічної кооперації українських товаровиробників з підприємцями інших країн можливий у таких формах:

– використання науково-технічних коопераційних зв'язків для модернізації та будівництва підприємств у матеріальній та нематеріальній сферах;

– обмін технологіями, ліцензіями, конструкторськими та проектними матеріалами, сприяння їх використанню в усіх галузях національної економіки;

– співробітництво у збиранні, обробці та використанні науково-технічної та економічної інформації, створення спільних баз даних для розвитку науково-технічної та науково-виробничої сфери в Україні. Для цього необхідне прийняття Державної програми розвитку науково-виробничої сфери, яка передбачала б як один з напрямків використання науково-технічного потенціалу нашої країни, так і можливостей міжнародної науково-технічної та виробничої кооперації, міжнародного обміну науково-технічними знаннями.

У процесі інтеграції національної економіки України у світове господарство необхідне створення національних високотехнічних експорто-орієнтованих виробництв. З цією метою доцільно спрямувати державну підтримку підприємствам, які мають високу базисну кваліфікацію робочої сили і намагаються вийти на ринок з новітньою продукцією. Значна частина інноваційної продукції (наприклад, мікроелектроніка) виробляється тільки за наявності висококваліфікованої робочої сили й невеликих прямих інвестицій, які можуть бути забезпечені за допомогою спеціальних методів фіскальної і монетарної політики. Це сприятиме забезпеченню експорту інноваційних виробів на окремих підприємствах.

Для забезпечення відповідності зовнішньоторговельного сектору України сучасним світовим тенденціям, пріоритетами його розвитку мають стати:

– модернізація металургійної галузі на основі застосування новітніх технологій;

– виробництво верстатів, літаків, суден, приладів, побутової техніки, надтвердих матеріалів, кераміки, продукції порошкової металургії та інших товарів з високою часткою доданої вартості;

– переробні галузі агропромислового комплексу, продукція яких характеризується високим ступенем обробки;

– різноманітні послуги (туристичні, транспортні, включно з використанням центрально-континентального розташування країни), транзитні (перевезення вантажів, транспортування нафти, газу), науково-технічні послуги та ін.

Значна роль у вирішенні проблем реструктуризації трансформаційної економіки та її інтеграції у світове господарство належить прямим іноземним інвестиціям. Вона полягає у можливості передачі сучасних технологій, які допоможуть виробляти конкурентну продукцію, що користуватиметься попитом на зовнішніх ринках.

Однією з найбільш поширених форм вкладення прямих іноземних інвестицій в економіку України є створення спільних підприємств (СП).їх кількість на початок 2007 р. складала 5291.' Найбільше СП створено з фірмами Німеччини, Росії, США, Польщі, Австрії, Болгарії, Угорщини. Розвиток мережі СП ставить на меті як довгострокові цілі, так і короткострокові завдання.

Серед останніх слід виокремити:

– ліквідацію дефіциту на споживчому ринку товарів та послуг України;

– збільшення кількості високооплачуваних робочих місць;

– залучення іноземної валюти для ведення підприємницької

– діяльності та її одержання за рахунок розширення експорту. До завдань перспективного характеру належать:

– доступ до передових технологій, ноу-хау тощо;

– надходження інвестицій у галузі, які гостро потребують інвестиційних ресурсів;

– отримання новітніх управлінських технологій;

– підвищення рівня фахової підготовки працівників;

– підвищення якості та конкурентоспроможності вітчизняної продукції;

– розвиток експортно-орієнтованого сектору економіки України.

Використання прямих іноземних інвестицій в національній економіці не відповідає вимогам формування високотехнічного експортно-орієнтованого сектору. Основні потоки прямих іноземних інвестицій спрямовуються не у наукомісткі галузі, а у внутрішню торгівлю та харчову промисловість, тобто в галузі, які працюють на внутрішній ринок. У машинобудування, у розвиток фінансово-кредитної сфери, в інші галузі надходить незначний відсоток від загального обсягу прямих іноземних інвестицій. Нині не отримано значних соціально-економічних наслідків від діяльності СП і на інших напрямках. Шляхом створення спільних підприємств передбачалося отримати доступ до новітньої техніки, технології та менеджменту. Проте їх обсяги досить скромні та істотно не впливають на рівень технологічного розвитку нашої країни. Реалізуючи свою продукцію за кордоном, спільні підприємства поки що не прагнуть отриманий прибуток інвестувати в економіку України, а залишають його на рахунках в іноземних банках.

Економіка України на початок XXI ст. вимагає докорінної технологічної і технічної модернізації промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту та переорієнтації на вищі світові стандарти з метою забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Для цього необхідне максимально ефективне використання можливостей передачі технологій. Це передбачає закупівлю нашими товаровиробниками ліцензій на різні види промислової власності, ноу-хау, надання іноземними фірмами інженерно-консультаційних послуг та ін. Використання прогресивних зарубіжних технологій — це найбільш раціональний спосіб у короткі строки здійснити оновлення основного капіталу, підняти його технічний рівень.

Контрольні запитання і завдання

1. У чому полягає сутність міжнародних економічних відносин?

2. Розкрийте зміст міжнародного виробничого і науково-технічного спів виробництва як форми міжнародних економічних відносин.

3. Чим спричинений вивіз капіталу?

4. Дайте характеристику основних форм міжнародного вивозу капіталу.

5. Що таке транснаціональні корпорації?

6. Охарактеризуйте міжнародну торгівлю як складову міжнародних економічних відносин.

7. Як регулюється міжнародна торгівля товарами та послугами?

8. В яких формах здійснюється міжнародна передача технологій?

9. У чому полягають соціально-економічні наслідки міжнародної міграції робочої сили?

10. Які основні переваги та недоліки різних способів організації світової

11. валютної системи?

12. Охарактеризуйте основні складові інфраструктури міжнародних економічних відносин.

13. Чим викликана необхідність інтеграції економіки України у світове господарство ?

14. У чому проявляються особливості створення зовнішньоекономічного комплексу в трансформаційних економіках постсоціалістичних країн?

15. Які порівняльні переваги має Україна?

16. Дію яких факторів слід враховувати при входженні України у світове господарство?

17. Проаналізуйте основні форми зовнішньоекономічних відносин України зі світовим господарством.