Політична економія - Федоренко В.Г. - 22.2. Міжнародна валютно-фінансова система та її інфраструктура

Охарактеризовані форми міжнародних економічних відносин мають вартісне вираження та опосередковуються грошовими відносинами, які в межах всесвітнього господарства складають ще одну його важливу форму - валютно-фінансові відносини. Останні являють собою сукупність економічних відносин, які виникають при функціонуванні валюти у світовому господарстві та обслуговуванні взаємного обміну результатами діяльності національних економік. Розвиток валютно-фінансових відносин зумовлений розвитком продуктивних сил, створенням світового ринку, поглибленням міжнародного поділу праці, інтернаціоналізацією господарських зв'язків. Носієм міжнародних валютно-фінансових відносин є світовий грошовий товар, роль якого спочатку виконувало золото, а пізніше - кредитні гроші (векселі, банкноти, чеки та депозити). В 70-і pp. XX ст. з'являються спеціально створені міжнародні (СДР - спеціальні права запозичування) та регіональні (ЕКЮ) платіжні одиниці, так звані композитні гроші.

Валютно-фінансові відносини виникають, функціонують та розвиваються на національному та міжнародному рівнях у вигляді національної та міжнародної валютно-фінансової системи. Перехідною ланкою між національними та міжнародною валютною системами є валютний курс і паритет.

Валютний курс являє собою співвідношення між валютами окремих країн. Іншими словами, це "ціна" валюти певної країни, виражена в валютах інших країн. Паритет — це співвідношення валют відповідно до їх золотого вмісту. Паритет є основою курсу валют. Але курс валюти практично ніколи не співпадає з паритетом.

Валютні ринки — це специфічна сфера економічних відносин, пов'язаних зі здійсненням таких операцій, як купівля, продаж, обмін іноземної валюти та платіжних документів в іноземних валютах (чеки, векселі, телеграфні та поштові перекази, акредитиви тощо). Першим валютним ринком був ринок золота як грошового товару, де воно продавалось на основі ціни, визначеної міжнародним договором.

Міжнародна валютна система (МВС) є формою організації валютних відносин у межах світового господарства. Вона - продукт еволюції світового господарства, статус якої юридично закріплений міждержавними угодами. Основними елементами міжнародної валютної системи виступають національні і колективні резервні валюти; механізм валютних паритетів та курсів; умови конвертації валют; режим міжнародних валютних ринків та ін.

Об'єктивною основою міжнародної валютної системи є товарне виробництво, міжнародна торгівля, міжнародний рух капіталів, технологій, робочої сили. Гї основне завдання - регулювання міжнародних розрахунків та валютних ринків для підтримки рівноваги міжнародного обміну, стримування інфляції. Вона є одним з найбільш важливій механізмів, який може сприяти розширенню або обмеженню міжнародних економічних відносин.

Міжнародна валютна система розвивалася разом зі світовим господарством, пройшовши при цьому певні етапи. їм відповідають і ті міжнародні валютні системи, які функціонували на цих етапах та обслуговували світові господарські зв'язки.

Перша міжнародна валютна система стихійно сформувалась внаслідок промислової революції та розширення міжнародної торгівлі як система золотого стандарту. Вона була закріплена Паризькою угодою 1867 р. її характерними рисами було те, що валюти окремих країн вільно обмінювалися на золото на внутрішніх ринках і за межами країн; валюти мали золотий вміст; зливки золота могли вільно обмінюватися на монети; підтримувалось жорстке співвідношення між золотим запасом країн та внутрішньою пропозицією грошей; діяли чіткий механізм визначення взаємних курсів валют та узгоджений порядок взаємних міжнародних платежів на основі вексельного обігу і золота.

Наприкінці XX ст. у процесі формування монополістичного капіталізму золотий стандарт перестав відповідати масштабам світогоспо-дарських зв'язків і він був поступово витіснений через неспроможність золота забезпечити значне розширення внутрішніх ринків, зменшення його надходження в золоті резерви та ін. Тому за угодою, укладеною на Генуезькій конференції (1922 p.), золотомонетний стандарт був замінений золо-тодевізним стандартом, за яким банкноти розмінювалися не на золото, а на девізи (банкноти країн, які обмінювалися на золото (фунт стерлінгів та американський долар; векселі, чеки)). Для функціонування цієї системи центральні банки країн створювали значні резерви іноземної валюти, яка розмінювалась на золото. Золотодевізний стандарт був перехідним до системи регульованих валютних курсів і, насамперед, до системи золотовалютного стандарту.

Світова економічна криза 1929-1932 pp. завдала нищівного удару по системі золотодевізного стандарту. В усіх країнах було впроваджено нерозмінний на золото обіг паперових грошей. У 1944 р. на Бреттон-Вудській конференції була юридично оформлена нова валютна система, яка дістала назву золотовалютного стандарту. Відповідно до цієї системи за золотом зберігалась тільки функція кінцевіа розрахунків між країнами. Усі країни встановлювали паритети своїх валют у доларах, а через долар -у золоті. Долар відіграв роль резервної валюти, обмінювався на золото центральними банками та урядовими організаціями інших країн у казначействі США за курсом 35 дол. за 1 трійську унцію (31,1 г. золота).

Майже три десятиріччя Бреттон-Вудська система працювала відносно ефективно. Однак надалі у зв'язку з хронічним дефіцитом платіжного балансу США, нагромадженням доларів у країнах Західної Європи, які почали пред'являти їх для розміну на золото, золотий запас США став стрімко зменшуватись, відбувся крах золотодоларового стандарту.

У 1976 р. в Кінгстоні (Ямайка) на черговій нараді МВФ були визначені основи нової Ямайської валютної системи. Основними рисами нової валютної системи стало те, що скасовувалась функція золота як міри вартості та основи обчислення валютних курсів. Золото стає звичайним товаром, який, проте, має особливі функції. Країнам надавалась можливість вибору режиму валютного курсу. Коливання валютних курсів зумовлювались попитом та пропозицією на міжнародних ринках і реальними купівельними спроможностями валют. Для стабілізації курсу валюти в умовах плаваючого режиму використовувалось проведення валютної інтервенції, тобто купівля або продаж центральним банком своєї валюти з метою зміни співвідношення між попитом і пропозицією на неї і тим самим підвищення або зниження її ринкового курсу. Практикувалося прив'язування національної валюти до валюти лідера (насамперед до долара США) і спільне з нею плавання, тобто пропорційна зміна курсів. Спільне плавання валют групи країн здійснювалось шляхом встановлення твердих співвідношень між ними, як це існує в країнах - членах Європейського Союзу (ЄС).

Нововведенням було впровадження стандарту СДР ("спеціальні права запозичення") - міжнародні платіжні, резервні і розрахункові засоби, що використовуються для безготівкових міжнародних розрахунків. СДР надаються країнам-учасницям МВФ пропорційно до їх квот. їх курс розраховувався на основі валютного кошика п'яти основних валют (американського долара, англійського фунта стерлінгів, німецької марки, французького франка та японської ієни). Внаслідок цього виникла колективна валюта у вигляді СДР.

Другою колективною валютою, яка функціонує у світовій валютній системі, є ЄВРО - колективна валюта країн-членів Європейського співтовариства. Вона була введена у 1999 р. (до цього з 1979 р. використовувалось ЕКЮ). Нині ЄС перебуває на другому етапі формування валютного союзу і європейської валютної системи. З 2002 р. національні валюти замінено на готівкові евро в усіх країнах-членах валютного союзу. Прогнозується, що евро стане однією з найбільш потужних валют світу. У XX ст., за оцінками експертів, розвиватиметься триполярна міжнародна валютна система на основі долара, євро та ієни.

Важливу роль у функціонуванні світової валютно-фінансової системи відіграє конвертованість валют. Конвертованими називають валюти, котрі без всіляких обмежень обмінюються на інші національні грошові знаки, товари та послуги. З цього випливає, що рівень конвертованості національних валют прямо залежить від кількості таких обмежень. Відсутність валютних обмежень означає повну конвертованість національної валюти. Такий стан останньої' можливий лише в тому разі, коли відсутність обмежень поширюється на всі зовнішньоекономічні операції, всіх юридичних і фізичних власників валюти. Наявність валютних обмежень для окремих суб'єктів підприємництва, щодо об'єктів і зон обіговості свідчить про те, що маємо частково конвертовану валюту.

Економічна наука виокремлює зовнішню та внутрішню конверто-ваність. Зовнішня конвертованість національної валюти передбачає повну свободу обміну зароблених у країні грошей для іноземців (нерезидентів). Внутрішня конвертова ність означає, що свобода обміну національної валюти на іноземні поширюється на тих осіб, котрі мешкають у певній країні (резиденти), а до резидентів застосовуються певні обмеження.

У системі міжнародних валютно-фінансових відносин до повністю конвертованих валют належать валюти економічно розвинених країн світу та з відкритою економікою. Для того, щоб такими стали і валюти інших країн, необхідне утвердження ринкових відносин, адже вони передбачають вільне волевиявлення власників грошових знаків щодо їх використання. Крім цього, національна економіка кожної з країн світової спільноти має бути конкурентоздатною.

Українська гривня належить до частково конвертованих валют світу. Це зумовлено непослідовністю ринкових перетворень у країні, низькою конкурентоздатною нашої економіки.

Розвиток усіх складових міжнародних економічних відносин потребує відповідної інфраструктури. її утворюють міжнародні організації, тобто структури, сформовані відповідно до міжнародних угод для регулювання міжнародних економічних відносин. Серед них найбільш суттєву роль відіграють такі з них, як Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Світовий банк (СБ), Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР).

МВФ — міжнародна валютно-кредитна організація, що регулює валютні відносини між державами-учасницями і надає їм кредити в іноземній валюті для покриття дефіциту платіжних балансів. Ця структура була створена на міжнародній валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі (США) в 1944 р. і має статус спеціалізованої установи ООН. Свою діяльність МВФ почав у березні 1947 р. Оперативною діяльністю МВФ керує Директорат у складі 22 виконавчих директорів.

Метою діяльності МВФ є надання консультацій і співробітництво між державами-членами з міжнародних валютних проблем; сприяння збалансованому зростанню та ефективності міжнародної торгівлі й обміну І через стабілізацію валютних курсів; запобігання конкурентному знеці- ! ненню валют, встановлення багатосторонньої системи платежів за поточними угодами між країнами-членами і скасування валютних обмежень; надання кредитів країнам-учасницям в іноземній валюті для вирівнювання платіжних балансів.

Капітал МВФ формується за рахунок внесків держав-членів відповідно до квот, величина котрих поставлена в залежність від рівня економічного розвитку країни та її ролі у світовому господарстві та міжнародній торгівлі.

Діяльність МВФ з часу його заснування мала певні пріоритети на окремих етапах свого існування. Так, з кінця 70-х pp. МВФ орієнтував свою діяльність на вирівнювання балансів країн, що розвиваються, а з початку 80-х pp. - на регулювання їх зовнішньої заборгованості. Надалі зростала роль цієї міжнародної структури як координатора та гаранта платоспроможності країн-боржників.

Надання кредитів МВФ країнам-учасницям пов'язується зі здійсненням певних змін у внутрішній та зовнішній політиці. Якщо країна відмовляється виконувати умови, запропоновані цією організацією, то їй перекривається доступ до ринку міжнародних кредитів.

Україна з 1992 р. є членом МВФ і періодично отримує фінансову підтримку від нього. Запозичені кошти використовувались для розв'язання поточних проблем соціально-економічного розвитку нашої держави.

Регулювання міжнародних валютно-фінансових відносин поряд з МВФ здійснює і інша організація, породжена Бреттон-Вудськими угодами - Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР). Разом зі своїми філіями - Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК) та Міжнародною асоціацією розвитку (МАР) - входить до структури Світового банку. До нього також належить Агентство з гарантування багатосторонніх інвестицій.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку - міжнародна спеціалізована кредитно-фінансова установа, головна організація Світового банку. Він створений з метою сприяння країнам-учасницям у розвитку їх економіки через надання довготермінових позик і кредитів, гарантування приватних інвестицій. Основні напрями діяльності МБРР зводяться до створення сприятливих умов для інвестицій у виробництво, стимулювання міжнародних довготермінових капіталовкладень, сприяння реконструкції і розвитку економіки, конверсії військово-промислових комплексів і гарантування приватних зарубіжних інвестицій.

Співробітництво з цією організацією передбачає обов'язкове надання інформації про фінансовий стан країни-позичальника, об'єктів кредитування. Представники цього банку періодично обстежують стан використання наданих кредитів, виконання умов кредитування.

Україна співпрацює з МБРР шляхом отримання кредитів, що використовуються в таких галузях нашої економіки, як енергетика, вугільна промисловість, аграрно-промисловий сектор та для розвитку підприємництва. Позики цього банку використовувались Україною і для покриття дефіциту державного бюджету.

Серед тих міжнародних організацій, з якими співпрацює Україна, слід назвати і Європейський банк реконструкції та розвитку. Він створений у 1990 р. для надання фінансової допомоги країнам Центральної та Східної Європи для проведення ринкових перетворень, активного інтегрування їх економік у міжнародні господарські зв'язки. Засновниками цього банку є

42 країни і дві міжнародні організації (країни ЄС, Комісія ЄС та Європейський інвестиційний банк).

На відміну від МВФ ця організація надає тільки цільові кредити під конкретні проекти приватним і державним структурам на потреби розвитку національної економіки. Спеціальних коштів для надання технічної допомоги ЄБРР на мас, а залучає інші ресурси, в тому числі із створених у країнах ЄС спеціальних фондів, кошти міжнародних організацій.

Кошти, які отримала Україна від ЄБРР, використовувалися для реалізації проектів соціально-економічного розвитку нашої держави, розвитку телекомунікації тощо.

Отже, міжнародні економічні відносини мають відповідну інфраструктуру, котра сприяє їх регулюванню, а економіка нашої держави реформується під її активним впливом.