Політична економія - Щетинін А.І. - 1.2. Політекономія як складова частина економічної теорії

Кожна наука вивчає певний процес, явище або їх сукупність. З цього погляду слід чітко розмежовувати два поняття: об'єкт дослідження і предмет дослідження.

Об'єкт дослідження - це те явище або феномен, який досліджується наукою. Він може бути одним і тим самим тобто загальним для багатьох наук. Так, людина і її життя є об'єктом вивчення і для медицини, і для цілої низки суспільних наук таких, наприклад, як соціологія, історія і ін.

Предмет - це та конкретна сторона явища, на яку безпосередньо спрямована пізнавальна діяльність. Саме предмет дослідження в концентрованому вигляді відображає зміст тієї чи іншої науки. Він один у кожної конкретної науки і саме їх відмінність між собою є основою виокремлення певних наук у межах тієї чи іншої їх групи.

Як уже було з'ясовано на початку розгляду першого питання даної теми, економіка, ця вирішальна основа життя окремої людини і суспільства загалом, вивчається економічною наукою. Саме економіка і є об'єктом економічної науки. Стосовно предмета цієї науки, то він спочатку обмежувався дослідженням домашнього господарства, а згодом всієї економічної системи суспільства. Сама ж наука врешті-решт отримала назву політекономії і вже з кінця ХІХст. стала неодмінним елементом вищої освіти, що вивчається практично в усіх університетах та інших навчальних закладах цього рівня.

Слід зауважити, що з розвитком і ускладненням економічного життя суспільства з'являється потреба в системному дослідженні його окремих сторін. Виникають певні відгалуження економічної науки, які згодом перетворюються на самостійні її елементи, а сама економічна наука набуває ознак системи наук. При цьому, мається на увазі система наук, яка розкриває основні закономірності розвитку суспільного виробництва на загальнотеоретичному рівні. Ця система економічних наук може бути визначена терміном "економічна теорія". Вона і є найбільш загальною і універсальною сукупністю системних знань про суспільне виробництво. її предмет збігається з об'єктом і вона охоплює, по суті, усі явища економічного життя суспільства, розкриваючи найбільш важливі зв'язки й закономірності функціонування та розвитку економіки. Але економічна теорія - це певною мірою синтезуюче поняття. У реальній дійсності економічна теорія сьогодні представлена двома основними економічними напрямами, або дисциплінами, які відрізняються предметом дослідження. До них належать політична економія і економіко.

Політична економія, як вона сформувалась на сьогодні - це наука, що вивчає економічні (виробничі) відносини , які виникають між людьми в процесі суспільного виробництва. Це становить її предмет і такою вона стала з другої половини ХІХст. Вирішальний внесок у таку трансформацію цієї дисципліни зробив К.Маркс, зосередивши все своє наукове дослідження у сфері економічного життя суспільства саме на аналізі виробничих відносин. Це дійсно наукове визначення предмета політичної економії, бо суспільне виробництво може існувати тільки в межах цих відносин. Оскільки виробничі відносини складаються між людьми, то вони виступають суб'єктами цих відносин. При цьому таким суб'єктом може бути як окрема людина, так і певні угруповання людей (колектив, клас, загалом). К.Маркс зробив наголос на відносинах між класами. Саме завдяки цьому марксистська політекономія характеризується як наука, що базується на класовому підході. Такий підхід необхідний, але це тільки один з аспектів аналізу виробничих відносин і до нього не слід зводити все наукове дослідження виробничих відносин.

Виробничі відносини, що виникають між людьми в процесі виробництва, різноманітні й багатогранні. Це відносини, які складаються в процесі безпосереднього виробництва, розподілу, обміну й споживання. Вони в кожному суспільстві існують у певній субординованій системі, стрижнем, певним системоутворюючим елементом якої виступають відносини власності, бо від того, кому належать матеріальні блага і, перш за все, засоби виробництва, залежить як розподіл і обмін, так і споживання матеріальних благ і послуг. Виключно важлива роль відносин власності у функціонуванні будь-якої системи виробничих відносин обумовлює той факт, що їх дослідження завжди виступає центральним моментом у політичній економії.

Вивчення виробничих відносин у політекономії здійснюється з метою розкриття сутності економічних явищ і процесів. При цьому той остаточний результат, до якого прагнуть учені-політекономи, полягає у відкритті об'єктивних економічних законів, що управляють виробництвом, обміном, розподілом і споживанням матеріальних благ і послуг у людському суспільстві.

З огляду на предмет політекономії слід зауважити, що цей предмет не завжди позначається єдиним терміном. Так, західні вчені дуже рідко вживають термін "виробничі відносини", хоча уникнути їх дослідження не можуть. Частіше за все вони визначають ці відносини як поведінку суб'єктів господарювання й інших осіб (наприклад, покупців або продавців) у певних умовах (наприклад, в умовах рідкості ресурсів) суспільного виробництва. При цьому для західних учених (і це позитивний момент) характерним є перенесення акценту в дослідженнях з об'єкта відносин (засіб виробництва) на суб'єкт цих відносин (людину).

Те саме стосується і кінцевої мети цієї науки. Певна частина вчених, і це особливо притаманне західній економічній науці, не визнає усталені, повторювані причино-наслідкові зв'язки в суспільному виробництві за економічні закони. Частіше за все ці зв'язки визначаються як тенденції, закономірності, напрям дії конкретних суб'єктів ринку тощо. Проте ці відмінності в термінологічному визначені як предмета, так і мети політекономії не є суттєвими.

Важливість існування політекономії, як головної складової частини економічної теорії, обумовлюється тим, що виробництво, ця визначальна умова існування людини, має суспільний характер. А це означає, що однією з базових засад функціонування й розвитку суспільного виробництва є ті відносини, що складаються між різними суб'єктами економіки в процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних благ і послуг.

"Економікс" - це такий напрям економічної теорії, предметом якого виступає ринкова економіка і організація її функціонування. Проте ця наука не являє собою якогось цілісного дослідження, чітко визначеного за тематикою і методологічною базою. Різні школи і течії цього напряму економічної теорії накладають свій відбиток на предмет дослідження, а відтак, і на кінцеві висновки дослідників. Можна тільки в досить загальній формі визначити основні принципові постулати і найбільш типові напрями досліджень в "економікс".

Перш за все, слід підкреслити, що в основу свого аналізу представники цього напряму економічної теорії кладуть тезу про дефіцитність рідкісних ресурсів та можливість їх альтернативного використання. Другий постулат пов'язаний з тим, що основою всіх явищ економічного життя є поведінка індивідуального споживача, потреби якого постійно зростають.

Що ж стосується основних напрямів дослідження, то вони зосереджені навколо багатьох провідних проблем ринкової економіки. Серед них в якості найбільш суттєвої слід назвати проблему, сформульовану в багатьох підручниках з "економікс" у вигляді питань: "що виробляти, як виробляти і для кого виробляти". Пошук відповідей на ці питання є стрижневим напрямом аналізу в "економікс".

"Економікс", у свою чергу, складається з двох частин: мікроеконо-міки і макроекономіки. Мікроекономіка зосереджує свою увагу на діяльності господарюючого суб'єкта, яким виступає окреме підприємство (фірма) або їх певне угруповання чи об'єднання. її головною метою є пошук шляхів максимізації прибутку. Це досягається за рахунок вивчення поведінки споживача й найбільш ефективної організації випуску товарів з урахуванням рідкості факторів виробництва та можливості їх альтернативного застосування. Мікроекономіка як наука характеризується широким застосуванням математики та різноманітних графіків.

Макроекономіка вивчає ті процеси і явища, які відбуваються в економічному житті на рівні всього суспільства. Дослідження, на яких сконцентрована макроекономіка, ведуться в напрямі вивчення проблем економічного зростання, досягнення макроекономічної рівноваги, забезпечення повної зайнятості, удосконалення системи розподілу тощо. Макроекономіка спирається на аналіз агрегативних показників, які в найбільш узагальненому вигляді відтворюють основні процеси суспільного виробництва.

Отже, головний блок економічних наук, а саме економічна теорія складається з політекономії і "економіко", яка, у свою чергу, включає мікро- і макроекономіку. Більшість західних учених вживають термін "політекономія" і термін "економіко" як такі, що не мають суттєвих відмінностей і практично тотожні. Вони часто зводять політекономію до "економіко", розчиняючи її предмет у предметі "економіко". Проте таке ототожнення не має сенсу, бо вони мають різні предмети дослідження. І тільки ці дві основні теоретичні дисципліни в поєднанні можуть дати повне загальнотеоретичне відображення всього процесу функціонування й розвитку суспільного виробництва.

Необхідність розмежування політекономії і економікс у межах єдиної економічної теорії обумовлено ще й тим фактом, що наявність певних відмінностей у предметі політекономії і економікс та постійне ускладнення самого об'єкта призводять до того, що кожна з цих наукових дисциплін має певні недоліки з погляду повноти теоретичного відображення суспільного виробництва. Так, політекономія, розкриваючи сутність тих процесів і явищ економічного життя, які в економікс не розглядаються зовсім або розглядаються поверхово, водночас залишає поза увагою проблеми аналізу суспільного виробництва на рівні конкретних господарюючих суб'єктів. У цьому є не тільки об'єктивна причина, пов'язана з особливостями предмета політекономії, а й суб'єктивна, яка спричинена конкретними умовами розвитку цієї науки в попередній історичний період. Особливо це стосується марксистської політичної економії, яка внаслідок теоретично неправи-ольного висновку про історичну безперспективність товарно-грошових відносин практично повністю ігнорувала аналіз ринкових відносин. У свою чергу економікс теж не може дати достатньо повного відображення суті явищ економіки загалом. Як і в політекономії, це є наслідком специфіки її предмета і тих недоліків, що притаманні цій науці як складовій частині економічної теорії. Останні знаходять своє відображення в певній формалізації аналізованих процесів і явищ. Економікс, особливо мікроекономіка, дуже часто страждає на певний схематизм, який виявляється у використанні спрощених тез і припущень, в інколи явно перебільшеному використанні графіків та математичних формул тощо. Поза увагою, як правило, залишається аналіз чинників, що стосуються організаційно-суспільних, політичних і морально-етичних явищ, притаманних конкретному суспільству.

Наведені недоліки обох складових частин економічної теорії посилюються і значною кількістю економічних теорій, що становлять основу загальної концепції. Це призводить інколи до протилежних, а то й зовсім взаємовиключних висновків стосовно одного й того самого явища. Особливо все це помітно щодо економічної теорії в країнах, які нещодавно перейшли до ринкової системи організації суспільного виробництва. Відсутність сталого досвіду функціонування ринкових структур, недостатньо розвинена інфраструктура ринку, брак розуміння й досвіду налагодження стосунків між учасниками суспільного виробництва, які часто мають протилежні інтереси (наприклад, підприємці й наймані робітники), - усе це гальмує становлення в цих країнах власної економічної теорії. При цьому мова йде не про якусь особливу для кожної окремої країни економічну теорію, а про те, щоб вона, відображаючи по суті єдиний загальнолюдський процес розвитку ринкової економіки, водночас була здатною чітко окреслити специфіку розвитку суспільного виробництва в окремій країні з огляду на всю сукупність внутрішніх і зовнішніх факторів, які й обумовлюють національні особливості функціонування та розвитку суспільного виробництва окремої країни.

В Україні така економічна теорія з об'єктивних та суб'єктивних причин ще не склалася. Сьогодні, по суті, мають місце лише спроби пристосування західної економічної теорії до пояснення й прогнозування основних закономірностей розвитку суспільного виробництва в нашій країні. Але цей період, безсумнівно, мине, і запорукою тому є невідворотність соціально-економічних змін у нашому суспільстві, певна їх динаміка і значний науковий потенціал української науки загалом і економічної зокрема.

Економічна теорія являє собою універсальну соціально-економічну науку, без засвоєння якої неможливо скласти наукове уявлення про основи організації і розвиток суспільного виробництва як на макрорів-ні, так і на мікрорівні. Вона утворює головний базовий елемент в системі економічних наук.

Дуже близьким до цього елементу є невеликий блок наукових дисциплін, які стосуються економічної теорії і власне самої економіки, але з позиції історії їх розвитку. До цього блоку входить: історія економічних учень і економічна історія. Перша висвітлює історичний процес розвитку світової економічної думки, а друга розкриває історію розвитку економіки конкретної країни або групи країн та її особливості на різних етапах руху конкретного суспільства.

Наступні два елементи в системі економічних наук подані блоком функціональних і блоком галузевих економічних дисциплін. До функціональних відносять ті наукові дисципліни, які розкривають конкретні економічні явища, незалежно від галузі чи сфери суспільного виробництва. До них належать, наприклад, фінанси, бухгалтерський облік, статистика, менеджмент, маркетинг, економіка праці і т.ін. До блоку галузевих наук слід віднести ті економічні дисципліни, які аналізують економічні явища й процеси, але стосовно конкретної галузі або сфери суспільного виробництва. До них належать такі науки, як економіка промисловості, економіка невиробничої сфери, економіка транспорту тощо.

Кожен з наведених вище елементів або блоків, у свою чергу, має певну структуру, яка базується, наприклад, на особливостях функціонального плану. Так, менеджмент включає такі складові частини, як фінансовий менеджмент, менеджмент у банківській справі тощо. В основні виокремлення складових частин у межах однієї і тієї ж науки може бути також періодизація в часі або ж ознака національного порядку. Наприклад, історія економічних учень включає такі розділи, як думка стародавнього світу, економічна думка періоду феодалізму, економічна думка в Україні і т.ін.

Як і в будь-якій системі, у системі економічних наук усі елементи пов'язані між собою і впливають одне на одного. Цей вплив реалізується, головним чином, через той розвиток, який отримує конкретна наука від розвитку якоїсь іншої економічної науки. Скажімо, певні досягнення в мікроекономіці можуть суттєво впливати на стан такої науки, як маркетинг, і навпаки. І все ж у цій системі є й певні визначальні зв'язки. До них належать ті, які реалізують зв'язок між економічною теорією і всіма іншими економічними науками. Саме економічна теорія в єдності її безпосередніх складових частин (політекономії і економікс) виступає визначальною основою всієї системи економічних наук, від стану розвитку якої безпосередньо залежить рівень наукових досягнень у кожному іншому елементові системи економічних наук і в кожній конкретній науці, хоча ступінь цього впливу в кожному конкретному випадку буде різним.