Політична економія - Щетинін А.І. - 1.4. Категорія і закони політичної економії

Результатом наукового дослідження в політекономії є визначення економічних категорій і законів. Саме вони і являють собою, певною мірою, остаточний результат, до якого прагне дослідник-політеконом.

Економічні категорії - це теоретичне вираження реально існуючих виробничих відносин, економічних явищ і процесів. Вони відображають окремі аспекти відносин між людьми, а також певні зв'язки цих відносин з економічними явищами і, зокрема, з продуктивними силами.

Економічні категорії в процесі розвитку суспільного виробництва і наукових знань про нього змінюються. Так, скажімо, з'являються нові відносини і це зумовлює появу нових категорій, які відображають уже нові взаємозв'язки між людьми в процесі виробництва. У цьому полягає історичний характер розвитку економічних категорій. Але слід звернути увагу на те, що самі поняття більш інерційні, ніж економічні процеси і явища. Саме цим пояснюється той факт, що досить часто зміна виробничих відносин не веде до зміни самого терміна, в якому теоретично зафіксовані вже інші відносини.

З'ясування окремих сторін виробничих відносин і їх відображення в системі категорій виступає важливою, але не кінцевою метою політекономії. її головне завдання зводиться, урешті-решт, до розкриття економічних законів.

Економічний закон - це найбільш суттєві, внутрішні, сталі, глибинні, постійно повторювані, причинно-наслідкові зв 'язки між економічними явищами та процесами. Економічні закони розкривають основні риси і найбільш важливі тенденції розвитку економічного життя суспільства.

Найважливішою рисою економічних законів є їх об'єктивний характер. Тобто вони не залежать від волі і дій людини. З цього погляду економічні закони схожі на закони природи. Проте між ними є й певні відмінності. Закони природи є вічними, вони діяли завжди і будуть діяти навіть тоді (якщо умовно припустити цю прикру ситуацію), коли людство зникне з Землі. На відміну від них економічні закони діють тільки там і тоді, де і коли відбувається процес виробництва, а він здійснюється, як відомо, людьми. За межами людського суспільства економічні закони не діють.

Економічні закони виявляються через дії людей, які, як відомо, мають свідомий характер. Проте, усвідомлюючи свої дії в процесі суспільного виробництва, людина позбавлена можливості довільно змінити ці закони. "Суспільство, - писав К. Маркс, - навіть якщо воно напало на слід природного закону свого розвитку..., не може ні перескочити через природні фази розвитку, ні відмінити останні декретами" (К.Маркс "Капітал", т. 1, с. 10). Але це зовсім не означає абсолютної, фатальної приреченості людини бути сліпою зброєю дії економічних законів. Пізнавши ці закони за допомогою науки, з'ясувавши їх об'єктивні вимоги, людина може організувати свою діяльність не всупереч цим вимогам, а в їх руслі. Це дає можливість пом'якшити ті суперечності, через вирішення яких здійснюється розвиток усього життя суспільства і тим самим сприяти прискоренню економічного й суспільного прогресу.

Економічне життя кожної окремої країни має певні особливості. Більше того, у кожній країні, залежно від історичного часу її розвитку і дії багатьох чинників, складається і функціонує певна економічна система, яка притаманна країні за конкретних умов її історичного розвитку. Отже, як в одній країні на різних етапах її розвитку, так і в різних за станом свого розвитку й економічними системами країнах діють економічні закони, що відповідають тій чи іншій системі. Але економічні закони мають певну межу дії в часі і через це їх, як правило, поділяють на такі характерні групи:

o загальні закони, які діють у будь-якому суспільному виробництві і межі їх дії збігаються з межами життя суспільства. До таких законів слід віднести, наприклад, закон зростання продуктивності праці, закон економії часу тощо;

o особливі (або специфічні) закони. Це закони, що діють у межах конкретних соціально-економічних систем. Вони відображають специфіку конкретної системи і з цього погляду відрізняються від економічних законів інших соціально-економічних систем. У межах цієї групи законів, як правило, виділяють ще основний економічний закон. За К.Марксом у капіталістичному суспільстві таким законом є закон додаткової вартості;

o закони, що діють у кількох соціально-економічних системах. До цієї сукупності законів можна віднести, наприклад, закон вартості, закон попиту, закон пропозиції. Вони діють у межах тих економічних систем, які побудовані на товарно-грошових відносинах. Проте ці закони не можна віднести до загальних, бо принаймні на початку свого розвитку людство ще не знало товарно-грошових відносин.

Слід зазначити, що в марксистській економічній теорії в кожній формації необхідно виділити основний економічний закон, який визначає мету даного способу виробництва і спосіб її досягнення. К.Маркс, досліджуючи капіталістичний спосіб виробництва, в якості основного економічного закону визначив закон додаткової вартості. Цей закон розкриває головне в суспільно-економічній системі, а саме мету організації всієї сукупності виробничих відносин. Саме виробництво, у будь-якій формі, має на меті виготовлення необхідних для життя людини благ. Але форма суспільної організації цього виробництва може бути різною і цю особливість і відображає основний економічний закон. В умовах капіталізму він означає, що стан факторів виробництва, відносини власності, які панують у цьому суспільстві, реалізують себе, а відтак, і досягають мети суспільного виробництва, тільки через утворення додаткової вартості.

Ті економісти, які аналізують економічні відносини не з позицій формаційного підходу, а з позицій цивілізаційного підходу, тобто розглядають розвиток людського суспільства як планетарний процес, як поступову зміну цивілізацій, не роблячи особливого акценту на інтересах різних груп і класів суспільства, виділяють тільки два види законів: 1) загальні економічні закони і 2) особливі економічні закони, які діють тільки за певних умов.

Економічні закони не залишаються чимось незмінним, один раз і назавжди даним. Справа в тому, що ті відносини і взаємозв'язки, сутність яких і відображають ці закони, змінюються відповідно до розвитку суспільного виробництва. Це і приводить до зміни самих законів, а відтак, і тих теоретичних понять, в яких ці закони відображені. Необхідно підкреслити й те, що зміни в понятійному тлумаченні того чи іншого закону можуть бути наслідком і розвитку самої економічної науки. Остання постійно наближає своє теоретичне уявлення про економічні закони до цих законів, як вони об'єктивно виявляються в реальній дійсності.

Економічна теорія загалом і, перш за все, політекономія, розкривши той чи інший економічний закон, тим самим створює умови для його використання. У зв'язку з цим необхідно розрізняти такі поняття:

механізм дії економічного закону і механізм його використання.

Механізм дії економічного закону являє собою всю ту сукупність взаємозв'язків, через які він реалізується. З цього погляду завдання політекономії не обмежуються тільки його науковою дефініцією. Важливим моментом є і визначення його механізму, тобто конкретного способу його дії.

На відміну від цього, механізм використання економічного закону являє собою пристосування господарчої діяльності людей до вимог конкретного економічного закону. Цей механізм часто називають ще господарчим механізмом. Його особливість полягає в тому, що він охоплює, як правило, цілу низку заходів, як у сфері виробництва, так і в інших сферах (соціальній, культурній, політичній і т.ін.).

У міру розвитку економічної науки і у зв'язку з постійним ускладненням суспільного виробництва та наростанням певних його суперечностей посилюється значення пізнання механізму дії економічних законів і особливо механізму їх використання. Актуальність цього доводить той незаперечний факт, що без втручання держави в економіку, а це неможливо без знання механізму дії економічних законів, сьогодні важко уявити систему суспільного виробництва будь-якої високо-розвинутої країни.